Безальтернативний орієнтир — національні інтереси України

Україна цього могла б уникнути, обравши такий шлях державотворення, на який, переслідуючи по-справжньому власні, національні інтереси, без вагань ступили інші пострадянські та постсоціалістичні країни.

Характерним прикладом цього можуть слугувати Росія, Польща та Румунія, які протягом останніх років головними своїми цілями визначили:

• Російська Федерація — відродити країну як велику світову державу, розпочинаючи з забезпечення своїх провідних позицій на пострадянському просторі;

• Польща — вивести країну у лідери Центрально-Східної Європи та стати головною опорою США та НАТО в регіоні;

• Румунія — посісти лідируючі позиції у Південно-Східній Європі та на Сході Балканського півострова, а також отримати роль провідника інтересів США, НАТО та ЄС в Чорноморському регіоні.

Завдяки цілеспрямованим зусиллям щодо досягнення вищезазначеного Росія, Польща та Румунія фактично вже змогли реалізувати свої національні інтереси або створити стійкі передумови для їх реалізації. Що не можна сказати про Україну, яка навпаки, наближається до тієї межі, після перетину якої втрачається незалежність, а з нею і державність.

Висновок із зазначеного єдиний: відродження України та посідання нею гідного місця у світі можливе лише за умови зосередження основних зусиль на досягненні стратегічної мети — перетворення її на потужну унітарну державу — регіонального лідера, спроможного гарантувати безпеку та високий соціальний рівень життя своїх громадян.

Саме це, а не примарний вибір між Заходом чи Сходом, має стати єдиною об’єднуючою ідеєю для українського суспільства. Усі інші ідеї чи проекти неминуче призведуть до розколу та розпаду України, про що не раз свідчила українська історія.

Нині, по суті, Україна дістає черговий (можливо і останній) шанс у своїй історії, яким може скористатися на свою державну користь лише на основі наведених вище підходів. Беручи до уваги сучасні реалії, ці кроки мають бути такі:

у сфері внутрішньої політики — забезпечення стабільності, демократичного розвитку та правового порядку в країні як основних передумов для налагодження ефективної роботи всіх органів державної влади, а також досягнення згоди в суспільстві та впевненості всіх верств населення у перспективах позитивного розвитку Української держави. Зазначене можливе з досягненням консенсусу між усіма політичними силами України на основі базового принципу патріотизму та збереження української державності, з забезпеченням безумовної та безвиняткової дієвості українського законодавства. (Тут першочергового значення набуває рішуча боротьба з корупцією, сепаратизмом, спробами федералізації України, політичним екстремізмом та будь-якими іншими проявами антиукраїнської діяльності);

у сфері зовнішньої політики — вихід України із «сірої зони «між Заходом і Сходом та становлення держави як самостійного суб’єкта міжнародних відносин, спроможного відстоювати власні національні інтереси. Насамперед, це потребує:

• збалансованого розвитку відносин зі США/НАТО/ЄС та Росією/СНД, разом з послідовним продовженням процесів європейської інтеграції України;

• активного співробітництва зі США та НАТО, а також підписання Угоди про асоціацію з ЄС та послідовного нарощування співпраці з Європейським Союзом у межах програми «Східне партнерство»;

• рівноправної та взаємовигідної взаємодії з Росією у політичній, економічній та безпековій сферах, але без входження до підконтрольних Москві інтеграційних об’єднань в рамках СНД;

• надання практичного змісту роботі групи ГУАМ, зі збереженням провідної ролі нашої держави у її складі, а також активізації участі України у роботі інших міжнародних та регіональних організацій;

• надання активної підтримки українській діаспорі з метою збереження її самоідентичності та створення додаткових каналів для просування українських інтересів в інших країнах;

в економічній та соціальній сферах — перетворення України в економічно розвинену самодостатню країну, інтегровану у світову економіку та європейську енергетичну і транспортну системи, здатну гарантувати власну економічну (в першу чергу, енергетичну) безпеку та належний добробут українських громадян. Для цього необхідно:

• вжити термінових заходів з диверсифікації джерел та шляхів отримання енергоносіїв, що на цьому етапі набуває першочергового значення і досягається спорудженням терміналу з прийому зрідженого природного газу, інтеграцією української газотранспортної системи в європейську трубопровідну мережу, ширшим використанням альтернативних видів енергії (насамперед сланцевого газу, біопалива, вітрової та сонячної енергії); використанням енергозберігаючих технологій;

• поліпшити інвестиційній клімат в Україні через підвищення прозорості української фінансово-економічної системи. У контексті взаємодії з іноземними інвесторами необхідно надати пріоритети отриманню сучасних технологій, що посилить конкурентоспроможність української продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках. Водночас, в межах зазначеної діяльності, — не допускати встановлення іноземного контролю над ключовими галузями української економіки;

• реконструювати та розвивати транспортну інфраструктуру України з метою ширшого використання її в системі міжнародних транспортних коридорів. У цьому контексті окрему увагу доцільно приділити розвитку комерційної інфраструктури севастопольських бухт, які забезпечать найкращі умови портової діяльності в усьому Чорному морі;

• створити необхідні умови для безперешкодної співпраці з Міжнародним валютним фондом та іншими світовими фінансовими інституціями з метою отримання зовнішнього кредитування і подолання негативних наслідків світової фінансово-економічної кризи;

у безпековій сфері — гарантування суверенітету, територіальної цілісності та безпеки держави і її населення, а також набуття Україною ролі одного з гарантів стабільності у Південно-Східній Європі та Чорноморсько-Кавказькому регіоні. З цього приводу доцільно:

• послідовно реформувати оборонну складову держави відповідно до наявних чи потенційних загроз воєнній безпеці України;

• забезпечувати спроможність Збройних Сил України захищати країну від ймовірних зовнішніх агресій, насамперед за рахунок створення/посилення компонентів стримування ймовірних супротивників, прикриття державних кордонів, оперативного реагування (аеромобільних військ та сил спеціального призначення), стратегічної та оперативно-тактичної розвідки;

• оптимізувати систему базування ЗС України із зосередженням основних угруповань військ на найбільш загрозливих напрямках, насамперед в Криму;

• активізувати заходи з технічного переоснащення Збройних Сил з наданням першочергової уваги розробці/модернізації ракетних систем оперативно-тактичного призначення, засобів ППО, високоточної зброї, літаків ударної та транспортної авіації, а також вертольотів різного призначення, систем залпового вогню, протитанкових систем, нових зразків бронетанкової техніки, автоматизованих систем управління та зв’язку, засобів розвідки — із залученням, перш за все, науково-виробничого потенціалу України та у кооперації з країнами Заходу і використанням чинних зв’язків з Росією у військово-технічній сфері;

• переглянути стратегію та тактику бойового застосування ЗС України з урахуванням досвіду сучасних війн та збройних конфліктів, зокрема, з наданням пріоритетності мобільній обороні та діям сил спеціального призначення;

• забезпечити сумісність принципів дій ЗС України, систем управління та зв’язку, а також озброєння та військової техніки зі збройними силами країн НАТО та ЄС;

• активізувати зусилля України у врегулюванні конфліктів в Придністров’ї та на Південному Кавказі, а також у міжнародних миротворчих та стабілізаційних операціях в інших регіонах світу;

• надати реального змісту зобов’язанням України щодо направлення українських військових підрозділів до складу Сил реагування НАТО;

• досягти домовленості зі США, НАТО та Росією щодо залучення українських станцій попередження про ракетний напад до американської системи ПРО в Європі;

• розширити участь в операції «Чорноморська гармонія» з контролю судноплавства в Чорному морі, а також інших заходах регіональної взаємодії щодо боротьби проти тероризму, піратства, міжнародної організованої злочинності, нелегальної міграції та незаконного транспортування зброї та наркотиків.

У плані практичної реалізації наведених вище заходів життєво важливе значення для України має організація активної та наступальної інформаційної кампанії з відстоювання власних інтересів і протидії зовнішнім інформаційному впливу. Бо нехтування цим питанням і стало однією з основних причин виникнення внутрішніх і зовнішніх проблем для України, особливо загострилися в останній час.

Виходячи з вище перерахованого, необхідно звернути увагу на складність, динамічність і непередбачуваність військово-політичних та економічних процесів, що відбуваються в світі і позначаються на безпеці та інтересах України. Зараз, на жаль, в більшості своїй всі ці процеси не сприяють поліпшенню обстановки навколо нашої держави, а навпаки — створюють нові виклики та загрози як світової та регіональної стабільності, так і безпосередньо Україні, яка фактично знаходиться в центрі геополітичного протистояння між Заходом і Сходом з їх цивілізаційними цінностями, політико-економічними і військовими системами.

У цій, по суті, вирішальної для України ситуації, яка визначає її подальшу долю як незалежної країни, головні зусилля всіх небайдужих до майбутнього нашої держави громадян повинні зосереджуватися на консолідації української нації навколо єдиної національної ідеї. Як уже зазначалося, такою ідеєю має стати зміцнення та розвиток України як потужної регіональної держави, здатної впевнено відстоювати власні інтереси і забезпечувати свою безпеку. Це, в свою чергу, вимагає безумовного дотримання базових принципів української державності, зокрема, — збереження єдності національної самоідентифікації української нації і непорушності наших кордонів, недопущення федералізації країни і спроб надати державний статус іншим мовам, заборона подвійного громадянства, а також запобігання втрати українських духовних і культурних цінностей під впливом зовнішніх сил.

68.Поняття, школи та напрямиглобалістики.

Поняття «глобалістика» ввіввобігвидатнийпольськийписьменник і мислительСтаніславЛем (1921-2006) у праці «Планета земля. Століття XXI», опублікованій у 1992 році. Глобалістикувін назвав методологієюнаддержавногорозв'язаннясучаснихсвітових проблем. Сьогодні – це наука про глобальні проблеми сучасного світу.

Це міждисциплінарнагалузьнауковогодослідження, спрямована на виявленнясутності, тенденцій та причин в процесіглобалізації.

Школи глобалістики: