Перфоманс як комунікативна складова політичного менеджменту

Рекомендації є невідємною складовою політичного менеджменту та аналізу політики. Аналіз політики як комплекс аналітичних процедур стосується вироблення рекомендацій (порад) органам влади щодо найкращого з-поміж можливих курсу дій – суспільна політика загалом або окремі її складники, і цей процес містить також питання оцінювання, моніторингу результатів і наслідків виконання рішень задля покращення показників суспільного розвитку. Рекомендації щодо “найкращого” вибору мають базуватися на суспільних цінностях, на суспільному й соціальному виборі, який зроблено в демократичному суспільстві. Перефразовуючи слова провідного канадського дослідника Л.Пала [7], аналіз політики можна визначити як висококваліфіковане застосування інтелекту до вирішення суспільних проблем. Аналітики політики – це експерти, які власне й здійснюють попередній аналіз, готують рекомендації для замовників аналізу політики.

. Веймер та Е. Вайнінг визначають політичний аналіз як надання корисної поради, що стосується державних рішень і визначається суспільними цінностями

Оскільки поради політичному діячеві можуть давати дуже багато, починаючи від дружини і закінчуючи президентом країни, то нам перш за все слід визначити зміст поняття «політичне консультування». Під політичним консультуванням ми будемо розуміти процес надання професійної допомоги політикам-практикам у вирішенні ними певних політичних завдань.

Пояснимо деякі терміни у наведеному вище визначенні. Політики-практики - це ті люди, які беруть активну участь у політичному житті суспільства, ставлять політичні цілі й ведуть боротьбу за їх досягнення. Масштаб фігури політика-практика може бути різний - від глави держави до партійного активіста або людини, вперше виставляє свою кандидатуру на виборах до місцевих органів влади.

Професійна допомога - це послуги, які надають фахівці, що володіють відповідними знаннями та навичками. Таким чином, політичне консультування - це не будь-яка порада політикам-практикам, а тільки допомога, що надається професіоналами у своїй галузі, які за її надання отримують відповідну винагороду.

Прийнято виділяти два види політичного консультування. Перший - «внутрішнє» консультування, коли допомога високопоставленому політику-практику надають працівники його апарату - помічники, радники, консультанти, а також спеціально створені для цього структури, наприклад прес-служби та РА-служби. Другий - «зовнішнє» консультування, коли послуги надають незалежні агентства, спеціалізовані політичні консалтингові фірми. Кожен з цих видів має свою специфіку.

Головною особливістю «внутрішнього» консультування є те, що консультанти включені в структуру, якою керує політик-практик, вони знаходяться на службі, і їх функції визначаються в першу чергу штатним розкладом. Так, у функції помічника зазвичай входить вирішення наступних завдань: розгляд підготовлених документів (проектів рішень) на предмет їх відповідності формальним вимогам (чи правильно оформлені папери) і раніше прийнятим рішенням; організація у разі необхідності доопрацювання проектів рішень, проведення додаткової експертизи; доповіді політику; здійснення контролю за виконанням рішень і т.п. У функції радників входить консультування політика в окремих областях (в галузі економіки, фінансів і т.д.) і вироблення пропозицій щодо вирішення стратегічних питань. У функції спеціальних служб - консультування політика з ведення окремих політичних кампаній з приводу, наприклад, формування іміджу самого політика та організації, яку він очолює.

«Зовнішнє» консультування здійснюється шляхом укладення договору з незалежними консультантами або консалтинговими фірмами, в якому вказується перелік надаваних послуг і обумовлюються умови їх оплати. До послуг «зовнішніх» консультантів політики-практики вдаються у тих випадках, коли компетенція помічників і радників виявляється недостатньою. Зазвичай таке відбувається при необхідності швидкого вирішення несподівано виниклої проблеми або у випадку, коли проблема не може бути вирішена тільки силами працівників апарату. Найбільш частим випадком звернення до послуг «зовнішніх» консультантів є прийняття політиком рішення брати участь у виборах.

Кожен вид політичного консультування має свої переваги та обмеження. Так, «внутрішнє» консультування здійснюється на постійній основі, політик може в будь-який момент звернутися до свого штатному працівнику. «Зовнішній» консультант зазвичай буває доступний тільки на термін дії договору. Оскільки своїх помічників і радників політик приймає на роботу сам, а в процесі спільної роботи у нього складаються з деякими з них особисті, неформальні відносини, то і довіри до них він, як правило, відчуває більше, ніж до сторонніх консультантів.

З іншого боку, штатні помічники і радники залежні від свого політика-керівника. Ця залежність може привести до появи бажання «підлаштуватися» під нього, тобто давати тільки ті поради, які зручні політику, які він хотів би почути. При такій ситуації ефективність «внутрішнього» консультування різко знижується. Не можна сказати, що «зовнішнє» консультування повністю позбавлене цього недоліку. Бажаючи укласти вигідний договір, консультанти нерідко йдуть на поводу у політика, але все-таки їх самостійність створює більш сприятливі умови для об'єктивного консультування.