Особливості політичної модернізації в Україні

У сучасній суспільній думці термін «модернізація» означає, з одного боку, механізм забезпечення здатності соціальних систем до вдосконалення, з другого — складну сукупність соціально-економічних, культурних та політичних змін, що відбуваються в суспільстві Поняття ж «трансформація» трактується як перетворення згідно з певними правилами

Відомий зарубіжний дослідник С. Хантінгтон в одному з популярних геополітичних трактатів кінця ХХ століття «Зіткнення цивілізацій» виокремив такі структурні політичні складові процесу модернізації:

1) раціоналізація влади; 2) диференціація соціальних, державних та громадянських структур; 3) підвищення рівня політичної участі. Натомість у Політологічному енциклопедичному словнику політична модернізація трактується як процес трансформації суспільства, що супроводжується формуванням політичних інститутів, соціальною мобілізацією та активізацією політичної участі, поширенням демократичних цінностей і норм, властивих розвиненим країнам, у країнах, менш розвинених

З огляду на динамічну модель Д. Растоу, слід відзначити, що Україна вступила на шлях демократизації, “проскочивши” першу фазу – досягнення національної єдності. Тому на другій та третій фазах (зародження нової політичної еліти, тривала й жорстка політична боротьба та інституціоналізація базових демократичних процедур, спостерігаємо політичні процеси, щодо яких застерігав Растоу – наростання поляризації суспільства, загроза дезінтеграції за регіональною та культурно- цивілізаційною ознакою. Четверта фаза (звикання до демократії) в Україні ще не настала, оскільки ще не завершилося “щеплення суспільству громадянської політичної культури”.

Якщо брати за точку відліку політичних процесів демократизації в Україні з горбачовської перебудови, то слід визначити, що спочатку демократизація носила характер трансформації: вона була ініційована правлячим режимом, в лавах якого зявилась група ліберально-демократичних реформаторів на чолі з національним лідером М. Горбачовим, який зайняв найвищу посаду в СРСР. Новий уряд взяв курс на лібералізацію та гласність, провів перші дійсно демократичні вибори 1990 р. Цей курс невдовзі викликав масові негаразди та незадоволення й знаходився на межі краху, що викликало посилення позицій консерваторів і спробу серпневого путчу 1991 р., яка закінчилася придушенням консерваторів у межах старої легітимності, розпаду СРСР та створенню на його теренах национально-демократичних держав.

Подальші процеси демократизації в Україні в рамках заміщення, коли посткомуністична влада (спочатку Л. Кравчук, а потім – Л. Кучма) розпочала лібералізацію державного управління, консультації з цього приводу з фрагментованою демократичною коаліцією та кооптуванням окремих демократів у владу, водночас намагаючись жорстко (особливо за часів Кучми) призупинити політичну мобілізацію мас опозицією. Зрештою влада була вимушена сісти за стіл переговорів й розпочати інституційні зміни (ініційована спочатку “Нашою Україною”, а потім перехоплена Л. Кучмою конституційна реформа).

Однак найбільшим чином політичні процеси в Україні відповідають так званій етатистській (або консервативній) моделі політичної модернізації (один з провідних її авторів є С.Хангтингтон). Етатистська модель передбачає втручання держави в економічне життя суспільства, оволодіння податковими, фінансовими, інвестиційними, кредитними засобами економічного регулювання, регламентацію господарської діяльності, використання методів жорсткого централізованого планування, контроль за розподілом тощо. У негативному аспекті ця модель припускає посилення бюрократичного адміністративного контролю, жорстке припинення всіх дій, направлених на підрив громадського порядку, обмеження свобод і прав