Основа -дарвіновська еволюція життя і концепція біосфери В.І. Вернадського, що включає уявлення і закономірності глибокої взаємозв'язку всіх процесів, що протікають на Землі, а також вчення про ноосферу (сферу розуму)
Положення:
1. Всесвітявляє собою єдину систему,якасаморозвивається.
2. У всіхпроцесахнеминуче присутнівипадковіфактори, щовпливають на їхрозвиток, процеси протікають у невизначеності.
3. У Всесвіті панує спадковість: сьогодення і майбутнє залежать від минулого.
4. У світіпануютьзакони, що є принципами відбору.
5. Принципи відбору допускають існування біфуркаційних станів, тобто станів, з яких, навіть у відсутність випадкових чинників, можливий перехід матеріального об'єкта в ціле безліч нових станів. Головне: все, що навколо нас, і ми самі суть частинки одного цілого, ім'я якому ВСЕСВІТ, або УНІВЕРСУМ, - воно розвивається як ціле і ним управляють загальні закони самоорганізації.Постулати: походження розуму на основі накопичення пам’яті.Інформаційне суспільство - планетарне суспільство, Колективний розум якого здатний грати таку ж роль, яку в організмі людини грає його власний розум
Таким чином, універсальний еволюціонізм М.М. Моїсеєва являє собою ціліснуінтерпретацію еволюції біосфери Землі і картини світу. Сучасне стан природи і суспільства тут показано як результат єдиногоеволюційногопроцесу, а сучасніглобальніпроблеми – як неминучий результат стихійнихпроцесівсамоорганізації.
Школа мітозубіосфер (Д.Ален, М.Нельсон) Суто практична робота Міжнародногоінститутуекотехніки в області космонавтики спрямована на створенняштучнихбіосфер малого масштабу іззаданимиякостями. Досягнутірезультати, на думку М. Нельсона, можнатакожвикористовувати для поліпшенняземноїбіосфери і для формуванняноосфери. Суть ноосферивтакомурозуміннітлумачиться як гармонійний синтез біосфери і техносфери. Підтехносфероюрозуміють «глобатех» - тип новоїкультури, яка має за ареал весь планетарнийринок.
Школа контрольованогоглобальногорозвитку (Д.Гвішиані) Створена з метою опрацюваннясистеми моделей альтернативного глобального розвитку і оптимальнихуправлінськихстратегій. Пропонуєрозвиватиглобалістіку з позиційзагальносоціологічноїтеорії і методологіїісторичногоматеріалізму. Перехід до інформаційногосуспільстварозглядає як магістральний шлях вирішенняглобальних проблем.
Школа світ-системного аналізу (І.Валлерстайн)
Світ-системнийаналіз (орієнтований на історичну перспективу аналізциклів, тенденцій). Передумови вининення: низка економічних криз, поява на світовійарені так званихкраїн «третьогосвіту», історичність.Світ-системнийаналізбудуєтьсянавколопринциповоіншогооб’єкта— не держави, не ринку чигромадянськогосуспільства, а саменавколоусьогосвіту як визначеного системного і структурного цілого.
Учений виділивнаступніп'ятьосновнихпредметіваналізу в досліджуваномуоб'єкті (світ-системі): функціонуваннякапіталістичноїсвітовоїекономіки як системи; їїпоходження; зв'язоккапіталістичноїсвітовоїекономіки з некапіталістичними структурами до того, як перша стала глобальною системою; порівняльневивченняісторичноальтернативнихспособіввиробництва; нарешті, перехід до соціалізму, щотриває.
Основноюкатегорією, щовикористовується в аналізіУоллерстайна, є не окреманаціональна держава чисуспільство, а цілісність (totality), абоспосібвиробництва (modeofproduction), абоісторична система.
Трьома типами цілісностей, що існували раніше або існують зараз, є мІні-системи, світ-імперії і світ-економіки. Фактич но міні-системами є усісуспільства на початковихетапахїхрозвит ку, до виникнення в них товарно-грошовихвідносин.
у світ-імперіїіснуєєдинийполітичний центр, а світ-економікавключаєдекількаполітич них центрів з різнимступенемвлади (впливу), щовиходить з кожного з них. Критеріямивіднесення держав до однієїсвіт-системи є: — широкі й стійкіторговельнізв’язки; — постійніполітичнізв’язки з певнимирегіонамиабо народами, особливо відносинирівня «центр — напівпериферія — периферія». світ-імперіязавждиобмежується кордонами тількиоднієїцивілізації. Світ-економіказдатнаохоплюватидекількацивілізацій.Прихильникисвіт-системноїпарадигмистверджують, щопобудовасучасногосвітухарактеризуєтьсяіснуваннямтількиоднієїсвіт- системи — капіталістичноїєвропейськоїсвіт-економіки.
в політичнійглобалістиціможливо по предмету дослідженьвиділити три найбільшзагальних, тіснопов'язаних один з одним напрями.
• включає в себе вивченняполітичних причин походження, сутності та проявівзагальнолюдських проблем у світовійполітиці. Цепитання, пов'язані з боротьбою з міжнароднимтероризмом, збереженнямнавколишньогосередовища, запобіганнямсвітовоїядерноївійни, а також такими є глобальнідемографічна та продовольча, енергетична і сировиннапроблеми і т д. (енциклопедія світових проблем – 10233 проблеми, які розглядаються як всесвітні). Це питання які зачіпають інтереси всього людства, мають гострий та всесвітній характер, планетарні масштаби прояву.
• дослідження, пов'язані, з пошуком політичних шляхів вирішення глобальних проблем. існуючі на сьогоднішній день політичні інститути стали в змозі чинити істотний вплив на сучасне і майбутнє світовий розвиток. Безсумнівно, цейрозвиток повинен зазнатисуттєвихполітичнітрансформації для сприятливоговирішення основного комплексу глобальних проблем.
• Футурологічний напрямок. прогноз майбутнього світопорядку. питання політичного розвитку є найважливішим предметом вивчення для всіх трьох виділених нами основних напрямків сучасної політичної глобалістики.
69.Предмет і методиполітичноїглобалістики.
Предмет: думки розділилися. 2 підходи: вузький і широкий: одні вчені побачили предмет досліджень у вивченні актуальних глобальних проблем, інші - в дослідженні світоцілісності буття людства.
Загальнаметодологіяполітичноїглобалістики першогонапряму булапобудована на трьохвзаємопов'язаних принципах:
• застосуванніглобальнихпідходів до масштабних, комплекснихсвітових проблем, щовідображаєпостійнозростаючувзаємозалежністьвсіхкраїн в рамках єдиноїпланетарноїсистеми;
• першочерговомурозглядідовгостроковихнаслідківвсіх проблем, політичнихрішень і практичнихзаходів
• проникненні в суть всього комплексу сучасних проблем: політичних, економічних, соціальних, культурних, психологічних, технічних та природоохоронних, які й визначаютьсятерміном «глобальна проблематика»
У другому напрямку глобалістики, де предметне поле дослідженьсформульованобільш широке,набагатоменшеєдностіпозицій і підходівсередсучаснихвчених. Насамперед, по-різномутрактуєтьсясамепоняттясвітоцільності (глобальності).
І.Уоллерстайнпропонуєсвітсистемнийпідхід, в рамках якогоглобальнийсвіт - цеісторична система, заснована на експансіїкапіталізму і структурно розчленована на центр, периферію і напівпериферію. М.Чешков – людство базове поняття, ядро – 3: соціальне, природне і діяльне. У рамках цивілізаційногопідходу предметом політичноїглобалістики є дослідженняпроцесуглобалізації в йогоісторичнійдинаміці-як становленняєдиноговзаємопов'язаногосвіту через творчийдіалогцивілізацій.
Методологічні принципи:
Перший з цихпринципівпов'язаний з екологічними «межами зростання» - безсумнівноюекологічноїперевантаженнямпланети. У цьомусенсіполітичнаглобалістикаспрямована на розробкумоделіякісноіншогомайбутньогоабомайбутнього як іншого. Споживання ресурсів збільшується – відбудеться неконтрольований спад виробництва прод.харчування – інвестиції в охорону здор. освіту скорочуються, спрям. на виплату заборгованостей.поляризація суспільства.
Другийметод.принцип пов'язаний з новою науковою картиною світу, де ранішекласичномудетермінізмудовелосяістотнопотіснитися. Нелінійність - цепоріг, за якимповедінкасистемирізкозмінюється. Біфуркація -цероздвоєннятечії тих чиіншихпроцесів, щодосяглипевноїкритичноївеличини, післяякої однозначна залежністьміжминулим і майбутнім станами системивтрачається.
Третімметод.принцип -розвиток «м'яких», деталізованих і тонких технологійінтерпретації в глобальному діалозі культур. Мовайде про те, щобнавчитисяглибокорозуміти і тонко інтерпретуватискладнийполіфонічний контекст політичногодіалогу, учасникиякогодотримуютьсярізнихкультурнихтрадицій. Так, у сферіполітичнихмотиваційробиться акцент на інтерпретаціїінтенціїполітичноїучасті на противагураціоналізації контролю, у сферіполітичноїепістемології - на емпатичномурозумінні, а не на емпіричномуусвідомленні, у сферіполітичногосвітогляду - на повазі трансцендентного, а не матеріального, в політичнійпрактиці - на усвідомленніїїповноти, а не відчуження.
• Політичний час та політичнийпростір глобального світу.
Політичний простір визначається не встановленими державними межами, а впливом на людські спільноти тих або інших цивілізацій. Він характеризується системою прояву політичних інститутів, неповторною культурою, що сформувалася в результаті релігій, традицій історичного минулого. (напр.. державний кордон Ватикану – 2.6 км., а політичний простір на який поширюється вплив Ватикану як міжнародного центру католицької церкви охоплює багато держав).
У 1990-х роках геополітична думка пережила період свого роду "зміни парадигм". Отримав широке поширення, що зародився ще в другій половині 1980-х років напрям сучасної західної геополітичної думки - так звана критична, або нова постструктуралістська геополітика.
• Концепції простору в традиційному, звичному розумінні, стверджують вони, настав кінець під впливом робіт "постмодерністів" М. Фуко, Ж.-Ф. Ліотара, Ж. Дерріда.
• традиційна "географічна" геополітика у сучасному світі, можливо, набуває ще більшого значення - ресурси "першої природи" мають сьогодні особливий статус із-за загострення екологічної і енергетичної проблематики. Звідси - поняття економічного, політичного, культурного, правового або інформаційного простору.
Сьогодні багато дослідників розділяють думку про те, що зберігається значущість територіального, національно-державного розуміння політичного простору, проте визнають, що виникають нові простори, що не зводяться до територіальності.
ДжерардО'Тоал ірландський дослідник геополітичних процесів вважає, що в сучасних умовах, разом з традиційними політичними реаліями, починає виникати принципово новий вимір геополітики, у меншій мірі прив'язаний до тих або інших географічних об'єктів, але від цього не менш реальний.
Він має на увазі сучасні досягнення науки і техніки (інтернет, стільниковий зв'язок, факси, супутникові технології, персональні комп'ютери, безпровідний зв'язок), які дійсно змінюють простір, додають в нього нові виміри, які на глобусі можуть розділятися десятками тисяч кілометрів. О'Тоал вважає, що сучасному етапу (транснаціональному лібералізму) відповідає так звана геополітика розширення.О'Тоал приходить до висновку, що суспільства відриваються від своїх номінальних територіальних коренів, що відбувається стискування і навіть загибель традиційних вимірів простору.
Час фізичний або емпіричний у філософії прийнято називати об’єктивним часом. Політичний час характеризує не часові відрізки, а часову ритміку цивілізацій.
Стародавні філософи:
• Хронос – формальний час
• Кайрос – справжній час, наповнений змістом та сенсом. Означає динамічний характер життя. Визначає можливості суб’єкта, володіє якісними характеристиками.
Політичний час:
• Циклічний (що обертається по колу, не пов’язаний з прискоренням, драматична насиченість циклічного часу політичними подіями - війнами, революціями, диктатурами - не пов'язана з прискоренням динаміки часового розвитку не динамічний хід, характерний для Східни цивілізацій)
Лінійний (рухається одно направлено, з покоління в покоління накопичуються показники прогресивного розвитку в економіці, в політиці, удосконалюється одна моель розвитку, час спресовується. стрімко рухається вперед по шляху прогресу. Західна цивілізація першою освоїла цей тип часу. Лінійний час є безперервна еволюція в одному напрямку, коли суспільство неухильно вдосконалює одну модель розвитку. Для західної цивілізації-це модель ліберальної демократії. Лінійність політичного часу дозволила Заходу дуже швидко розвинути свій культурний потенціал, але так само швидко і вичерпати його.) Розвиток в одному напрямку неминуче накопичує «втома» в самих різних вимірах соціуму. Екологічна криза - найбільш грізний симптом такої втоми, коли ресурси природи швидко вичерпуються і цивілізація починає задихатися, не витримуючи набраних темпів розвитку. Моральна втома -ще один серйозний симптом лінійного часу. Люди пересичуються одними і тими ж еталонами життя і поведінки, молодь перестає вірити в ідеали батьків, настає епоха загального декадансу. Віра в прогрес виявляється ілюзією сьогодення і утопією майбутнього.
Пастка лінійного часу - здатність провокувати політиків можливостями «прискорення»-прискореного політичного часу, що наближає заповітні цілі. У масовому споживчому суспільстві людина не вміє і не хоче чекати, він живе сьогоднішнім днем. Це - пострелігійному людина, повірив в земні можливості технічної цивілізації. І політики, щоб залучити виборців, використовують міф прискореного часу. Так народилася утопія «великих стрибків» (М.Хрущов: «побудуємо комунізм за 20 років»), міфологія прискорення (М.Горбачов).
Історія показала, що кожен «великий стрибок», кожна спроба перевести стрілки політичних годин на кілька поділок вперед закінчується катастрофою-суспільство неминуче відкидається назад. Росія на наших очах переживає жахливі наслідки чергового «прискорення» - небачене раніше падіння виробництва, інфляцію, безробіття.
Міф прискореного політичного часу необхідно зруйнувати, протиставивши йому ідею довгострокового політичного часу, що збігається з ритмом національної культури. Настав час реабілітувати циклічність у хронополітикою - найбільш природний природний тимчасової ритм.
71.Сучасне й майбутнєУкраїни у глобальному економічному та політичномупросторі.
Професор Б. Гаврилишинзазначає: «Глобалізація, яка стала можливоюзавдякишвидкомупрогресутелекомунікацій, комп’ютеризації і транспорту, є вирішальним фактором економічнихспіввідношеньміжкраїнами, робитьїхекономічноспів- залежними. Головнимирушіямиглобалізації є великіміжнаро-дніфінансові, промислові і торговельніпідприємства. Спо-лученіШтати Америки, Японія і декільказахідноєвропейськихкраїн, в якихбазуютьсятакіпідприємства, стали самезавдякиїмключовимиакторами на світовійекономічнійарені»
ображаєсистемнізміни у світовій економіці24. Професор В. Базилевич виокремлюєп’ятьмегатрендівеко- номічногорозвиткусучасногосвіту: 1) глобалізацію; 2) фінан- сіалізацію; 3) інформатизацію; 4) інтелектуалізацію; 5) соціа- лізацію
• Зменшення органічних видів палива
• Порушення балансу між біологічними можливостями землі і потребами людства у біосфері
• Наростаюча нерівність між людьми і країнами
• Зменшення доступу до питної води
Розглянуті основні тенденції розвитку світу відбиваються на соціально-економічному розвиткові України і проявляються у загостренні проблеми енергозабезпечення і зростанні цін на енергоресурси, збільшенні відкритості національної економіки і посиленні її участі у процесах глобалізації, доларизації еконо-міки та її фінансіалізації, загостренні конфлікту між реальною і віртуальною економіками, нарощуванні валового зовнішнього боргу і утворенні ситуації можливості потрапляння У. у боргову пастку.Важл.дляУкр:забезпечення енергоресурс.,вир. і експорт продукції.
Серйозною загрозою для України є поглиблення соціальної нерівності населення, наявність демографічної ситуації з озна-ками депопуляції, деградації і маргіналізації68, а також мігра-ційні процеси, які можуть породити цивілізаційні конфлікти, що спостерігаються у сусідніх країнах та поки що практично відсутні в Україні.
Тому у сучаснихумовахекономікаУкраїни при світовомурівніцін на енергоресурсирозвиватиметься з нарощуванням валового зовнішнього боргу. Негативно на розвитокУкраїнивпливаєдоларизаціяїїеко-номіки, недосконалість валютного контролю і валютного регу- лювання. Посиленнюконфліктуміж реальною і віртуальноюекономікамисприяєнепідконтрольністьНаціонального банку України Уряду України та відповідно до тенденційфінансіалі- заціїекономікийогобільшавбудованість у світовуфінансовусистему, ніж у систему державного управлінняекономікоюУкраїни.
Вищезазначені глобальні тенденції несуть певні загрози об-меження суверенітету країни, погіршення економічного її стану і зниження рівня життя населення.
Дія світових тенденцій інформати-зації, інтелектуалізації і соціалізації суспільства сприяла значній диференціації доходів населення України – різниця в доходах незаможних і багатих верств населення сягає 40 і більше разів.Доларизація української економіки супроводжується постій- ним падінням валютного курсу гривні відносно долара США.Геоекономічне визначення України – одна з найбільш важ-ливих проблем складових національного розвитку75, успішне розв’язання якої потребує ретельного дослідження впливу ос-новних глобальних тенденції на її економіку в сучасних умовах.
72.Поняття та основніпідходи до визначенняполітичного маркетингу.
Не існує єдиного визначення маркетингу: одні вбачають в м. застосування різноманітних технологій, інші – філософську концепцію, світоглядну орієнтацію, яку можна застосувати в політичній сфері. Маркетинговий підхід розвивавс відособлено від політичної теорії. В 60-70 ті роки маркетинг збагатився новими підходами і концепціями, як стали каталізатором формування дисципліни «політичний маркетинг».
п.м. прийняв управлінську парадигму, обмін став стрижнем маркетингового аналізу.
З 80-х років маркетинг приймає нову парадигму – пар. соціетальних взаємовідносин.
П.м. функціонує і змінюється під впливом не тілки логіки ринкової економіки, але і під впливом перемінних факторів розвитку суспільства. Політика – інша навіть в порівнянні з економікою та некомерційною діяльністю сфера. Тому політичний маркетинг не так просто вивести з економічного, він відкорегований та обмежений.
В ринковому суспільстві політична діяльність стає різновидом бізнесу, який розрахований не на безкорисне слугування суспільству, а на отримання прибутків, хоча і не в грошовій формі. Політики пропонують в обмін на політичну владу продукцію – програми ідеї і т д
Баталов: товар-гроші-товар – політика-влада-політика. ПОлвтик робить все те саме що і підприємець із застосуванням нових технологій.
Політичний маркетинг розглядають як філософію поведінки, як соціальний та управлінський процес, та як професію. Розвивається як самостійна академічна дисципліна.
Маркетизація політичного життя – впровадження технологій маркетингу в управління соціальними процесами.Інформаційно-комунікативна революція – ринок масових комунікацій.
П.м. розкриває притаманні демократії слабкі сторони, «парадокс демократії» - і позитивні і негативні сторони демокр. Розвитку -це вплив комунікаційних технологій та глобалізація життя.
Політ. Кампаніям притаманний ринковий та пропагандистський арактер.П.м. – частина політичного процесу, змістовне наповнення якого відображає рівень розвитку суспільства.
Мінуси П.м.
• Емоційне а не раціональне сприйняття
• Професіоналізм політика замінюється професіоналізмом технологій просування
• Посил. Вплив політичних консультантів
• П.м. пропонує учасникам політичного процесу свою філософію поведінки
Плюси п.м.
• Робить партії більш демократичнішими.відповідальнішими перед суспільством.
• Зміцнює зв’язки партій з виборцями
• Виявляє актуальні проблеми
• Способи вирішення цих проблем
• Розширює форми участі громадян в політиці.
О,Шонессі, М.Скаммеллл – дослі-ки пол. М-гу.
73.Основні елементи та ринкова орієнтація політичного маркетингу
Полеполітики можна розглядати як своєрідний ринок, який представляє конкурентний простір і в якому наявні попит і пропозиція. Політичний ринок – середовище функціонування політичних партій та громадських рухів, державних інститутів та установ.
Основні складові політичного маркетингу (Рінг):
1. Політичний товар/послуга – набір продуктів та послуг з певними властивостями і особливостями створення, які політичний актор пропонує цільовому ринку.
Елемент товар включає в себе:
• Власне товар – сукупність якостей товару/послуги/ідеї, які пропонуються для продажу. Важливо, які потреби споживача може задовільнити.
• Товарний знак –символпол. партії/лідера, позиціонований в свідомості виборця.
• Імідж політичного суб’єкта.
• Послуги – переваги або зручності, які пропонуються на продаж або надаються у зв’язку із продажем товару.
• Гарантія – ступінь відповідності товару своєму призначенню.
2. Ціна/вартість/цінність політичного товару/послуги – витрати (час, зусилля, еоном.питання, психологічні особлив.), які несе споживач (виборець), купуючи/обираючи певний політичний товар.
3. Місце/розподіл/дистрибуція політичного товару/послуги – дії політичного суб’єкта, спрямовані на підвищення доступності його політичного товару/послуги/інформації для споживачів/виборців.
4. Просування політичного товару/послуги – комунікаційна діяльність політичного суб’єкта з інформування споживачів про переваги свого товару і їх переконання в необхідності його придбання. Сюди відносять: рекламу, пропаганду, агітацію.
74. Виборчий,державний і глобальний маркетинг
Електоральний (виборчий) маркетинг - складова частина політичного маркетингу, яка акцентує увагу на задоволенні політичних потреб громадян і насамперед електоральних очікувань шляхом обміну їхніх владних повноважень на переваги, запропоновані відповідними суб’єктами виборчого ринку.
Суть електорального (виборчого) маркетингу полягає в ототожненні з ринком, основу якого становить обмін і, відповідно, розгляд суб’єктів виборів як раціональних споживачів, виборча поведінка котрих подібна до поведінки покупця в універмазі.
У електоральному полі, існує виробництво, попит і пропозиція продукту (товару) особливого типу – політичних партій, програм, лідерів, кандидатів у депутати, політичних позицій, ідей, обіцянок, тобто всього, що може бути предметом політичного обміну.
Як і справжній товар, вони потребують відповідного оформлення (створення образу або іміджу), і можуть бути “куплені” (сприйняті) електоратом, чи певними групами громадськості, оскільки відповідають їхнім уявленням та інтересам (“потребам”, “запитам”). Іміджсприяєвирізненню кандидата, партії, програмисередконкурентів.
Ціноюможе бути голос виборця, підтримказагаломчифінансовапідтримка, вступ до партії, лояльність. Реклама, паблікрілейшнз (зв’язки з громадськістю), безпосереднєспілкування з виборцями та прихильниками, висвітлення в засобахмасовоїінформації (ЗМІ) тощо – цезасобипросування кандидата (чиіншого “товару”) на виборчому ринку.
Важливийелементелекторального (виборчого) маркетингу - сегментування (виділеннягрупгромадськості за певнимиознаками) і дослідженнявиборчого ринку.
Державний маркетинг виконує специфічну роль. Впливає на ефективність досягнення компромісу інтересів з мінімальними витратами для суспільства. ЦЕ обумовлено необхідністю розглядати ек. та соц.. процеси в єдності. Держава зацікавлена в ефективному населенню широкий набір послуг. Державне управління – діяльність органів та інститутів всіх гілок державної влади, направлених на визначення цілей розвитку, розробку та здійснення впливу на сві сфери суспільства для задовлення потреб громадян, які постійно змінюються та для досягнення суспільних цілей розвитку.
Мета д.у. має бути задовлення потреб громадян. Державний маркетинг повинен визначати потреби та інтереси, їх суть, структуру, пріоритетність, фактори та тенденції розвитку. Досянгенння цілей передбачає поетапне виконання задач від їх важливості та пріоритетності. Ефективна розробка дерева цілей без маркетингу досить проблематична.
Оосбл.застосування державного маркетингу: державні органи не завжди задовольняють потреби соціуму, це не одне підприємство: д.м. грунтуєтьсянавіпливу на поведінку споживачів товарів (д. повинна впливати на поведінку громадян). Основні напрямки державної політики в ринковій економіці це: підтримка і розвиток конкуренції, (держава має інструменти реуляції об’ємів виробництва, імпорту експорту товарів), держава здійснює законодавче регулювання маркетингової діяльності.
Ряд дослідників заперечує використання маркетингу в державному управлінні: це нівелює соціальну та гуманітарну сферу.
Держава регулює инок, правові інститути, грошово-кредитну сферу.
Д.М. включає: Законодачий маркетинг, соціальний маркетинг, маркетинг державних резервів, маркетинг загальнодержавних проектів.
Завдання державного маркетингу: сприяння впровадженню в суспільну свідомість та в соціальну практику різноманітної політичної продукції, замовником якої виступають органи державної влади. Дослідники д.м. – Кроз’є, Котлер
Тема глобального маркетингу набула особливої популярності після виходу у 1983 р. книги ТедаЛьовітта «Глобалізація ринків», основна суть якої полягала в твердженні, що людям, що живуть на нашій планеті, властива швидше схожість, ніж відмінності.
Глобальний маркетинг – політичне мистецтво, яке передбачає формування сприятливого середовища для міжнародного спілкування держав та транснаціональних суб’єктів. Забезпечує розвиток та планування держави поза її мажами. Джерела політичної підтримки уряду виходить за рамки територіальних кордонів держави. Процес глобалізації політичних ринків означає появу багато чисельних нових гравців у господарській світовій системі вплив яких за багатьма параметрами можна порівняти з впливом урядів національних держав.
Актори: як держави, так і міжнародні спільноти. Особливості міжнародного маркетингу полягають в тому, що його організація і методи проведення повинні враховувати такі чинники, як незалежність держави; національні валютні системи; національне законодавство; економічну політику держави; мовні, культурні, релігійні, побутові та інші особливості і звичаї.
Найбільш значимими в аналізі міжнародного середовища маркетингової діяльності є дослідження політичних, правових, економічних, соціально-культурних умов і обставин, що склалися на потенційному ринку і пов'язаного з цим ризику.
75.Особливостізастосування маркетингу в державному управлінні.
Державний маркетинг виконує специфічну роль. Впливає на ефективність досягнення компромісу інтересів з мінімальними витратами для суспільства. ЦЕ обумовлено необхідністю розглядати економічні та соціальні процеси в єдності. Держава зацікавлена в ефективному населенню широкий набір послуг. Державне управління – діяльність органів та інститутів всіх гілок державної влади, направлених на визначення цілей розвитку, розробку та здійснення впливу на сві сфери суспільства для задовлення потреб громадян, які постійно змінюються та для досягнення суспільних цілей розвитку.
Мета д.у. має бути задовлення потреб громадян. Державний маркетинг повинен визначати потреби та інтереси, їх суть, структуру, пріоритетність, фактори та тенденції розвитку. Досянгенння цілей передбачає поетапне виконання задач від їх важливості та пріоритетності. Ефективна розробка дерева цілей без маркетингу досить проблематична.
Оосбливості застосування державного маркетингу: державні органи не завжди задовольняють потреби соціуму, це не одне підприємство: д.м. грунтуєтьсянавіпливу на поведінку споживачів товарів (д. повинна впливати на поведінку громадян). Основні напрямки державної політики в ринковій економіці це: підтримка і розвиток конкуренції, (держава має інструменти реуляції об’ємів виробництва, імпорту експорту товарів), держава здійснює законодавче регулювання маркетингової діяльності.
Ряд дослідників заперечує використання маркетингу в державному управлінні: це нівелює соціальну та гуманітарну сферу.
В основі маркетизації державного управління ежить процес адаптації традиційних форм діяльності органів влади о нових суспільних потреб. Держава регулює инок, правові інститути, грошово-кредитну сферу.
Д.М. включає: Законодачий маркетинг, соціальний маркетинг, маркетинг державних резервів, маркетинг загальнодержавних проектів.
Основне завдання державного маркетингу: сприяння впровадженню в суспільну свідомість та в соціальну практику різноманітної політичної продукції, замовником якої виступають органи державної влади.
Дослідники д.м. – Кроз’є, Котлер
76.Сучасні моделі функціонування політичного ринку.
Ринок розглядається у пол. сфері – як аналітична модель: аналіз техноголій, щоб прийти до влади і застосовується теоретико-методологічні інструменти.
Політичний ринок (ПР) – це система обмінів, в якій кожен із двух чи більшої кількості акторів володіє певною цінністю (чимось цінним) для здійснення обміну.
1. Якщо обмін трактується в рамках парадигми трансакцій, модель ПР конструюється за допомогою аналітичних інструментів, які використовуються для товарних ринків масового споживання.
2. Якщо обмін трактується в межах парадигми відносин, ПР розглядається як ринок послуг, а в його розширеній мережі – як мережа послуг.
3. Відповідно до сучасної теорії політичного маркетингу, природа політичного продукту, дає змогу розглядати ПР як сервісну пропозицію, яка містить елементи товарного продукту.
Лікарчук – підходи до пон. «політичного ринку»
1. Екологічний підхід (біологічний)
На ринку процеси відбору відбуваються у природі.
Ставка робиться не на виживання, а витіснення.
2. Структурний підхід (мережевий)
Соц., екон, пол. мережі, що передбачає стійкі зв'язки.
Учасники вступають добровільно.
3. Неінституціональний
Акцент на правилах функціонування ринку (існування правил поведінки; регулятивні принципи; ті,що підкріплені соц. нормами і засадами)
Несе культурні елементи для вироблення загального розуміння правил поведінки.
2 школи (в основі – основні цінності: гроші (грошова оцінка)
1 школа – Американська (консервативна): підтримується законодавчою базою
2 школа – Французька (“економічна теорія конвенції”): регулюється нормами, традиціями, що склалися протягом історичного часу і притаманною культурою.
4. Феноменологічний
Визначає ринок з т. зору сукупності знань, які виробили учасники ринку (правові угоди).
Учасники ринку інтерпретують ринкові відносини по різному:
• Р як фізичне місце
• Р ототожнюється з “тими, хто робить ринок”
• Р – певна ціна, де ціна відображає і попит і пропозицію.
5. Соціокультурний
Р як культурний конструкт
Культура репрезентує сукупність накопичених професійних знань, навиків, символів.
Поняття “інтегральний ринок” – 3 аспекти:
1 аспект – Когнітивний
2 аспект – Ціннісний (освоєння стандартів поведінки)
3 аспект – Символічний (вироблення способів ідентифікації й інтерпретації події)
На політичному ринку активними дійовими особами виступають ті, хто разом складає політичну систему країни. Відповідно опис процесу розробки і здійснення публічної політики зручно здійснювати в рамках моделі, що описує розподіл повноважень (влади) між елементами політичної системи.
Згідно з ним можна виділити, принаймні, 4 моделі розподілу політичної влади: марксизм, плюралізм, елітизм і корпоративізм.
1.Марксистська модель - є або лише 1 політична партія (наприклад, КПРС у СРСР), або декілька при повному підкоренні усіх інших легальних партій одній домінуючій політичній силі (сучаснии Китаи, Польща та Угорщина комуністичних часів).
- Публічна політика розробляється, впроваджується і контролюється однією й тією самою політичною силою, що виступає абсолютним монополістом політичного ринку.
- Про якісь переговори фактично немає сенсу навіть згадувати.
- Для такої системи будь-які неконтрольовані зміни в суспільстві чи економіці можуть стати катастрофічними, а тому вона значною мірою використовує структурно- функціональний підхід в організації й здійсненні суспільного розвитку (марксистська модель системи прийняття політичних рішень, щоправда, в капіталістичній державі, детально описана в працях Р. Мілібенда).
2.Плюралістична модель - "політична влада... широко розподілена [серед учасників політичного процесу], між групами відбувається постійна конкурентна боротьба, і постійно виникають нові [політичні] групи. Рішення є наслідком переговорів між впливовими групами, і, хоча політична влада розподілена нерівномірно, жодна група не має монополії1)'.
Для плюралізму характерні:
- значна відірваність політичної системи від суспільства, слабкий обмін з ним матеріальними, людськими, ідейними чи моральними ресурсами.
- економічні підприємці прагнуть одночасно стати і підприємцями політичними, оскільки лише в цьому випадку вони можуть отримати "місце біля стола переговорів" і реалізувати свої ділові й політичні інтереси.
- є неможливість "неприйняття рішень", тобто свідомої відмови від будь-яких дій в умовах здійснення невдалої чи неадекватної публічної політики, оскільки така дія вимагає стійкої стратегії, виробленої постійно діючою більшістю в політичній системі, що неможливо реалізувати в плюралістичній політичній системі.
- У рамках політичного ринку панування плюралістичної моделі розподілу політичної влади означає можливість існування домінуючої політичної чи адміністративної групи поза представницьким органом.
3.Елітизм
За певних умов плюралістична політична система може перетворитися на елітистську, тобто політична влада може виявитися розподіленою не між політичними партіями, а між окремими представниками політичної або економічної еліти. Забезпечення прогресу в суспільстві з такою політичною системою залежить від наявності й сили певного центру. Найчастіше таким центром виступатиме одна особа чи невелика група осіб.
4. Корпоративізм при розподілі політичної влади підкреслює об' єднання різних суспільних груп у процесі вироблення і прийняття рішень.
- В умовах ліберальної демократії корпоративізм можна розглядати як політичну систему, сприятливу для посередництва у задоволенні інтересів.
- На відміну від плюралістичної й, тим більше, елітистської моделей, корпоративізм базується на "політичному підприємництві" - утворенні "корпорацій", що включають у себе політичні партії, структури бізнесу/ринку, громадські/ неурядові організації тощо.
- Процес вироблення і здійснення публічної політики за цієї моделі відрізняється помітною "горизонтальною" складовою в системі акторів політики, яку становлять саме ділові й недержавні (у тому числі міжнародні) кола.
+ є її відкритість, відносна прозорість, унаслідок чого можна очікувати низького рівня "соціальної ентропії1' або, кажучи термінами політичних наук, високої партисипаторності населення, його політичного структурування і, в кінцевому підсумку, утворення динамічного демократичного громадянського суспільства.
Суть корпоративізму полягає у створенні можливостей співпраці держави й особистості у виробленні публічних політик. Ці можливості забезпечуються існуванням "політичних підприємств" з їхньою ієрархією, яка має і політичний, і адміністративний характер, а також осередків вираження і захисту інтересів суспільних/ етнічних груп та окремих громадян.
- властивий чіткий поділ політичних та адміністративних функцій, тобто процесів вироблення політики (політичних процесів) і процесів надання управлінських послуг (адміністративних процесів).
З одного боку, адміністративні процеси є результатом політичних процесів, у яких були вироблені принципи здійснення управління, процедури надання управлінських послуг, визначені певні ресурси для цих функцій. З іншого - вироблення публічної політики відштовхується від суспільних проблем, що не можуть бути вирішені адміністративними методами.
77.Гравці політичного на ринку владних ресурсів.
лікарчук
Владні ресурси — це засоби здійснення владарювання й закріплення владних позицій суб’єктів в просторі політичного поля. У своїй сукупності владний ресурс репрезентує політичний капітал.
Владні ресурси відрізняються своєю багатоманітністю й користуються великим попитом у соціальних суб’єктів, які намагаються стати активними гравцями на політичному полі. Тобто, можна сміливо говорити про існування певного ринку владних ресурсів.
У просторі даного ринку постійно відбуваються:
- процеси накопичення (придбання) владних ресурсів;
- обміну одних владних ресурсів на інші;
- управління владними ресурсами.
Політичний простір, який досліджується в рамках відносин обміну владними ресурсами розглядається як політичний ринок, на якому здійснюються торги і гуди. Суб’єктами є представники політичного класу. Ресурси, акумульовані і в персоніфікованому вигляді представляють політичний капітал. Тому вважається, що на сучасному етапі розвитку політичного маркетингу саме ринок є наукою і мистецтвом нарощування політичного капіталу шляхом ефективного управління ринком владних ресурсів.
Основними гравцями на ринку владних ресурсів є 2 великі групи:
1 група - представники політичного класу або ті, хто вже отримав доступ до ключових владних ресурсів. Володіють потужним політичним капіталом.
Існують умови при яких політичний клас має працювати на суспільство:
- Прозорість і транспарентність діяльності
- Постійне оновлення політичного класу
- Професійні якості: знання, розуміння логіки прийнятих політичних рішень, вміння за допомогою законів створювати правильний вектор розвитку країни
- У процесі порівняння з представниками такого ж класу інших держав
2 група – S, що борються за отримання владних ресурсів (інсайдери і аутсайдери)
Всередині кожної із груп а також між першою і другою групою укладаються угоди по відношенню до владних ресурсів.
// О.Криштановська «Анатомія російської еліти».
Найважливішими ресурсами, навколо яких розгортається торг, є посади із привілеями, правами дозволяти, винагороджувати, карати і розпоряджатися державним бюджетом.
Державні посади – найбільший політичний капітал, який є політичним ресурсом, але отримав назву адміністративного ресурсу. Саме він вважається інсайдерським ресурсом. І є ефективним тоді, коли виступає у якості політичного товару. Завжди обмінюється на лояльність, довіру, вірність, слухняність, ввічливість, інформаційну підтримку.
Сьогодні владні ресурси – на 3 групи (критерій диференціації джерела владарювання Тофлер):
Сила, Багатство, Знання утворюють тріаду влади (компоненти владних ресурсів)
1 група – Насилля →соціально-енергетичні ресурси
2 група – Багатство → економічні ресурси
3 група – Знання →культурно-інформаційні ресурси
1 гр. Соціально-енергетичні ресурси: 1. адміністративно- правові ресурси 2. організаційні 3. громадські 4. особисті ресурси 5. починаючи від лідерства харизматичності і закінчується пасіонарністю
2 гр. Економічні ресурси: 1.природні ресурси 2. демографічні 3. матеріально-виробничі (фінансові і військові ресурси)
3 гр. Культурно-інформаційні ресурси: 1. ідеологія 2. масова культура 3. міфи
Окремо виділяють інтегровані комунікації – їх називають маркетингові ресурси влади
Адміністративний ресурс допомагає владним інституціям втручатися у виробничий процес, за допомогою розподілу ресурсів (матеріальні блага, бюджетні кошти, засоби адміністративного впливу: тиск на бізнес. громадські установи, тиск на ЗМІ, тиск на муніципальні установи).
До адмініст. ресурсів влади ще можна віднести:
• Система призначення певних посад з повноваженнями
• Бюрократичний апарат (в закон., викон, суд. владі)
Адмін. ресурс } формальний + неформальний капітал.
Формальний капітал – місце, що займає особа в посадовій ієрархії
Неформальний капітал – система зв'язків, знайомств, професійний досвід, навички, що сформовані владним S в процесі роботи в управлінських й бюрократичних структурах.
Форм. капітал надається інсайдером самої системи, неформальний – набувається самостійно.
В демокр. суспільствах формал.капітал - за допомогою компетенції, комунікаційними здібностями, інтуїцією.
В недемокр. країнах неформал. капітал – в комунікаційних здібностях, інтуїції, збігу обставин.
Адмін. ресурс виступає джерелом правових ресурсів влади –це закони і інші нормативні акти, які виробляють державні органи.
Громадські ресурси – це суспільна довіра, здійснення групами, лідерами громад.думки і т.д.
Суспільна довіра підвищує ступінь легітимності правлячого режиму.
З формуванням громадської думки пов'язані пол. технології, що направлені на створення іміджів, брендів.
Організаційний ресурс залежить від:
• дисципліни
• корпоративної згуртованості
• стабільності як в середині держави і б-я структури
Економічні ресурси:
• Природні ресурси (сировина і демографія)
• Матеріально-виробничі
• Фінанси
• Військові ресурси
}Економічна потужність держави
Рівень розвитку матеріально-виробничих ресурсів – показник конкурентноздатності країни
Змагання держав між пол., економ., матер.-виробн. ресурсами показує обороноздатність окремої держави
Домінуючу роль у формуванні і забезпечення влади – фінансові капітали (зрощується: капітал+фінанси+влада=олігархія)
Адміністративний ресурс + фінанси – олігархічний режим
Доступ до основних економічних ресурсів отримують ті, хто володіє адміністративним ресурсом
У постіндустріальну епоху фінансовий капітал отримав нові форми і вони виражаються за допомогою електронних, комп'ютерних систем.
Гроші стали символічними.
78.Маркетинг-мікс як центральна парадигма політичного маркетингу. Основні елементи маркетинг-мікс.
лікарчук
Маркетинг-мікс часто називають центральною парадигмою теорії політичного маркетингу, “наріжним каменем, цеглиною” аналізу діяльності лідера/ політичної організації, програми, ідеї, тобто будь-якого політичного товару.
Тому, маркетинг-мікс повинен бути точним тлумаченням стратегічних направлень, які були прийняті як базові на попередніх етапах в ході позиціонування політичного товару й рушійних елементів маркетингової стратегії. Як правило, маркетинг-мікс складається з чотирьох основних елементів: товарної політики, цінової політики, комунікативної політики й політики просування політичного товару (послуги).
Всі S-ти пол.процесу для досягнення своєї цілі – отримання влади у своєму розпорядженні мають 4 інструменти:
1. Створення політичних товарів (послуг)
2. Політика комунікацій
3. Політика дистрибуцій
4. Ціна (вартість політичного товару/послуг)
} Парадигма (концепція) маркетинг-мікс
Маркетинг-мікс – маркетингова суміш, що складається із технологій, технік і тих, хто цим займається (впроваджує)
Маркенг.комплекс має стратегії (4 етапи):
• Проводиться аналіз ринку (Діагностика)
• Формуються стратегічні завдання (Цілі)
• Формуються фундамент стратегічного направлення, визначаються сегменти (Позиціювання)
• Формулюються і визначається маркетинг-мікс (26)
Формується комплекс рішень (“4 Р”)
• політичний товар
• ціна товару
• місце
• просування
1948 р. – введено поняття “маркетинг-мікс” Нейл Бордер
1961 р. – Альберт Фрей запропонував, що всі 4 складові маркетинг-мікс повинні розділені на 2 групи:
1 група – “Група пропозицій” (бренд, сервісна послуга)
2 група – Методи та інструменти
Суч. дослідник Д.Рінг запропонував найкращу дефініцію «маркетинг-мікс».
Базовим є 4 Р, але наповнив конкретикою:
• політичний товар: імідж політичного лідера, пол. партій, держава, бренд, програми, ідеї, рішення, реформи і програми б-я сфери
• місце політичного товару: робота регіональних відділень, передвиборча агітація (поїздки лідерів, пол. партій)
• просування пол.товару: реклама у ЗМІ, Internet, бігбордерна реклама, діалогова реклама, PR, тізінгова реклама
• ціна пол.товару: національні особливості, час і простір, економічні питання
1999 р. – Боб Лотеборн запропонував для політичної сфери потрібно 4 Р замінити на 4 S:
4 Р → виражає точку зору політичного виробника
4 S→ виражає точку зору споживача
Критерії 4 S:
1. Товар визначається через потреби і побажання покупців політичного товару.
2. Ціна → через вартість
3. Місце → через зручності для громадян
4. Методи просування → обмін інф.,комунікація
Концептуальним стрижнем маркетинг-мікс є трактування поняття “ сервісна послуга ”.
Послуга – результат корисної діяльності, що змінює стан, особи або товару саме в умовах ринкової економіки.
Сервісна послуга є товаром, але цей товар одночасно має цінову вартість й корисність.
Такий товар є специфічним і має ряд характеристик, що відрізняє послугу від товару:
• Послуги не підлягають збереженню
• На ринку послуг гостро постає проблема регулювання попиту і пропозиції
• В основному послуги потребують при продажі підвищеної мобільності
Послуги ніколи не мають гарантованих стандартів якості (вони є невизначеними)
Послуга завжди є невидимим товаром (можна купити, але фізично не відчутно)
Характерні риси політичних послуг:
1. Невідчуженність або невловимість
Якість пол.послуг важко визначити до його отримання.
Громадянину важко зрозуміти: наскільки відповідає його інтереси програми пол.партій.
Як правило громадяни використовують раціональні індикатори називаються їх сигнали якості послуг. - це означає, що б-я послуга (адміністративна, державна, політична) матеріалізується, отримає грошовий еквівалент в очах громадянина.
Головне завдання політичних технологів, маркетологів полягає дати можливість громадянину відчути ціну наданої послуги.
(Пол.маркетологи завжди всі пол. кампанії порівнюють як релігійна служба, освіта, а товар – знання).
2. Невіддільність виробника від споживача
Пол. послуги спочатку продають і тільки потім виробляють.
3. Непостійність пол. послуг
2 рівні непостійності пол. послуг: 1 рівень – відхилення якості послуги від змісту, 2 рівень – гнучкість послуги (може змінюватися).
Зміна пов'язана з природою і з орієнтацією на громадянина.
Якість пол.послуги пов'язана з людським фактором.
4. Недовговічність пол. послуг
Пол. послуги не можливо зберігати, має короткий життєвий цикл.
5. Негарантованність
Не партія, еліти, держава не можуть гарантувати успіху на виборах і взяти на себе зобов'язання.
Насьогодні у державному управлінні розробляється нова стратегія внутрішньої організації з децентралізацією управління і зміцнення регіональних структур.
79.Ринковий політичний кліринг.
З точки зору економічної теорії, ціна встановлюється в точці рівноваги, де ринковий попит збігається з ринковими пропозиціями, граничні витрати рівні кінцевому доходу, а прибуток є максимальним. Але це положення справедливе тільки в умовах удосконаленої конкуренції, тому в політекономічній літературі вивчення проблем ціноутворення займає важливе місце.
Це означає, що тільки за такою ціною кількість виробленого і запропонованого до ринку продукту, дорівнює тій його кількості, яку споживач бажає і в змозі купити. При такій ціні не буде ні надлишку, ні дефіциту товару.
Економісти називають цю ціну- ціною ринкового клірингу, або ціною рівноваги. При ціні вищій за рівноважну, величина пропозиції стане більше величини попиту. Цей надлишок спричинить конкурентне зменшення ціни продавцями, які будуть прагнути звільнитися від нього. Зниження ціни скоротить пропозицію продукції і одночасно спонукатиме покупців купувати її в більшій кількості.
На наш погляд, ціною політичного вибору в ході голосування виступає відмова виборців від їх специфічних перевагах, які сформовані в ході соціалізації й обумовлені поточним рівнем та якістю задоволення їх потреб. Такий висновок базується:
По-перше на тому, що ціна в грошовому еквіваленті на комерційному ринку, яка сплачується за товар або послугу, символізує відмову клієнта від задоволення альтернативної потреби;
По-друге, ціна в грошовому еквіваленті на комерційному ринку, яка сплачується за товар чи послугу, символізує певний об’єм затраченої праці людини, яка вклала зусилля в заробіток відповідної суми. Водночас голос виборця, який розглядається як ціна політичного обміну, що надається виборцю автоматично й безповоротно на кожні вибори по досягненню ним 18 років, за умови дотримання інших вимог закону, які не мають великої статистичної значимісті для електорату в цілому. Тобто голос не виступає еквівалентом вкладеної праці, тоді як політичні переваги виборців формуються завдячуючи зусиллям самого виборця та ознайомлення ним з політичним товаром, отримання освіти, досягненням соціального статусу, який, так чи інакше, диктує розстановку (розміщення) пріоритетів в ході здійснення політичного вибору.
Зазначимо, що політичні переваги - це бажання виборців знаходити в іміджі політичного товару риси, які асоціюються із гарантіями забезпечення їх нагальних потреб.
Ціль стратегії просування політичного товару - визначення та створення висококонкурентного місця на політичному ринку й позитивне сприйняття товару. Стратегія позиціонування розробляється як складова частина всієї стратегії кампанії на базі результатів виявлених переваг адресних груп виборців з урахуванням й для посилення бренду та іміджу політичного товару.
Ціна є важливим компонентом комплексу маркетингу і в цьому розумінні є інструментом активізації попиту або відповіді на конкурентні дії. Ціна політичного товару є надзвичайно гнучким та оперативним інструментом, який відрізняється швидкодіючим впливом на ринок. Як і більшість маркетингових рішень, цінова політика є своєрідним мистецтвом, вона залежить від правильного вибору методів, і від точності розрахунків фахівців.
80.Основні характеристики політичних послуг.
лікарчук
Концептуальним стрижнем маркетинг-мікс є трактування поняття “ сервісна послуга ”.
Послуга – результат корисної діяльності, що змінює стан, особи або товару саме в умовах ринкової економіки.
Сервісна послуга є товаром, але цей товар одночасно має цінову вартість й корисність.
Такий товар є специфічним і має ряд характеристик, що відрізняє послугу від товару:
• Послуги не підлягають збереженню
• На ринку послуг гостро постає проблема регулювання попиту і пропозиції
• В основному послуги потребують при продажі підвищеної мобільності
Послуги ніколи не мають гарантованих стандартів якості (вони є невизначеними)
Послуга завжди є невидимим товаром (можна купити, але фізично не відчутно)
Головні особливості послуг як специфічного виду товару:
• невідчутність
• невіддільність виробництва і споживача
• нездатність до збереження
• висока ступінь невизначеності або мінливість
Характерні риси політичних послуг:
1. Невідчуженність або невловимість
Якість пол.послуг важко визначити до його отримання.
Громадянину важко зрозуміти: наскільки відповідає його інтереси програми пол.партій.
Найкраще пол.послуги описав у своїй праці Джон О’Шонессі → нематеріальність пол.послуги збільшує ступінь невизначеності придбаного товару, а безпосередні виборці оцінюють якість послуг знань і отримання досвіду.
Враховуючи суч.пол. технології більшість громадян отримають послуги на віру.
Як правило громадяни використовують раціональні індикатори називаються їх сигнали якості послуг. - це означає, що б-я послуга (адміністративна, державна, політична) матеріалізується, отримає грошовий еквівалент в очах громадянина.
Головне завдання політичних технологів, маркетологів полягає дати можливість громадянину відчути ціну наданої послуги.
(Пол.маркетологи завжди всі пол. кампанії порівнюють як релігійна служба, освіта, а товар – знання).
2. Невіддільність виробника від споживача
Пол. послуги спочатку продають і тільки потім виробляють.
3. Непостійність пол. послуг
2 рівні непостійності пол. послуг: 1 рівень – відхилення якості послуги від змісту, 2 рівень – гнучкість послуги (може змінюватися).
Зміна пов'язана з природою і з орієнтацією на громадянина.
Якість пол.послуги пов'язана з людським фактором.
4. Недовговічність пол. послуг
Пол. послуги не можливо зберігати, має короткий життєвий цикл.
5. Негарантованність
Не партія, еліти, держава не можуть гарантувати успіху на виборах і взяти на себе зобов'язання.
Насьогодні у державному управлінні розробляється нова стратегія внутрішньої організації з децентралізацією управління і зміцнення регіональних структур.
81.Стратегія позиціонування політичного товару.
лікарчук
Політичний товар - це комплекс властивостей, за допомогою яких встановлюються необхідні зв’язки з виробником такої продукції та її споживачем. Політичний товар - це результат процесу співробітництва, що породжує цінності, які споживачі прагнуть отримати від кожного компонента цього товару і пов’язаних з ним послуг. Стержень політичного товару завжди визначає виборець, суспільство.
Ціль стратегії просування політичного товару - визначення та створення висококонкурентного місця на політичному ринку й позитивне сприйняття товару.
Стратегія позиціонування розробляється як складова частина всієї стратегії кампанії на базі результатів виявлених переваг адресних груп виборців з урахуванням й для посилення бренду та іміджу політичного товару.
ІІ етапом формування маркетингової стратегії після І етапу стратегії сегментування є стратегія позиціонування, оскільки саме зона визначає способи завоювання цільової аудиторії. Позиціонування це логічне продовження знаходження цільових сегментів на політичному ринку.
Позиціонування є достатньо популярнім терміном, який часто використовують у повсякденній мові, водночас цей термін є не до кінця вивченою та недооціненою концепцією: часто організації не вміють її правильно застосовувати, або недооцінка витікає із недостатнього розуміння того, що позиціонування в дійсності е фундаментом маркетингової політики, яка забезпечує стабільність та міцність маркетинг-мікс.
Поняття " позиціонування" було сформованно в 1972 році 2-ма фахівцями з реклами - Е. Райсом і Дж. Траутом, зокрема вони підкреслювали, що взаємодія споживача та реклами (рекламна комунікацій) довгий час будувалось на моделі Unique Selling proposition, тобто грунтувалась на унікальній торговельній ПРОПОЗИЦІЇ (термін USP (був сформульований Россером Ріфсом й може розглядатися як попередник позиціонування). Тобто и свідомість споживачів впроваджувалась глобальна концепція іміджу, що могло (і дозволити краще диференціювати пропозиції сторін
Позиціонування це складний процес, який передбачає аналітичні дослідження, обгрунтування стратегії, використання як маркетингових досліджень, так і особливих підходів та прийомів. Кожний політичний товар володіє сукупністю певних характеристик, які відображають його якості, спосіб задоволення певних потреб і попит покупців. Характеристики політичного товару можуть в різній мірі відповідати попиту, а можуть і зовсім йому' не відповідати. В процесі вивчення попиту й розробки конкретного некомерційного товару головне - не допустити того, щоб він мав якості, які не відповідали б потребам й попиту покупців.
Позиціонування політичного товару - як стратегічно обгрунтований вибір, ціль якого надати будь-якій пропозиції особливе й привабливе положення порівняно з іншими пропозиціями на ринку тау свідомості споживачів.
Ф. Котлера ціль маркетологів отримати такі позиції на ринку, які б вигідно відрізняли їх товар від товарів конкурентів й дати цим товарам стратегічну перевагу на цільових ринках.
Ж. Ландреві - 3 головних фактори (або атрибути) позиціонування будь-якого товару:
1-ий - це очікування споживачів, які пов’язані з певною категорією товару;
2-ий фактор - це уже існуюче позиціонування конкурентів по відношенню до цих очікувань споживачів;
3-ій - конкурентні переваги даного товару.
Ці фактори відображають так званий “золотий трикутник” позиціонування:
“Золотий трикутник” є інструментом у розробці стратегії позиціонування та її подальшій оцінці. Він дозволяє дати відповідь на три базові питання:
• Чи виправдовує очікування електорату обрана стратегія позиціонування?;
• Чи пов’язане дане позиціонування з усіма реальними конкурентними перевагами товару?;
• Чи дозволяє і обрана стратегія позиціонування диференціювати свій товар від конкурентів?
Зазначимо, що позиціонування має 2 основних направлення:
- ідентифікація (про який тип пропозиції йде мова);
-диференціація (відмінні риси одних товарів від інших)
Ідентифікація — це визначення категорії товару, де споживач думками співвідносить у своїй свідомості певний товар, тобто визначає до якої категорії він буде відноситися. Вибір позиціонування базується на тому, щоб виявити специфічне місце товару на ринку і, виходячи з нього, виявити прямих конкурентів свого товару.
Диференціація — визначення однієї чи декількох особливостей даної пропозиції, які відрізняють цей товар від інших аналогічних пропозицій. Існує велика кількість можливостей диференціації, оскільки є велика кількість способів продемонструвати конкурентні пропозиції свого товару, щоб виправдати споживацькі очікування.
Фахівець з маркетингу може спиратися при цьому на такі типи ринкових досліджень:
1. Вивчення очікувань споживачів. Сегментування ринку дозволяє виявити різноманітні споживацькі очікування. Якісний аналіз дозволяє визначити “теми очікувань”, які в подальшому перевіряються, а з допомогою кількісного аналізу визначаються їх кількісні параметри. Такі дослідження сприяють виявленню та всебічному аналізу нових ідей в позиціонуванні.
2. Вивчення позиціонування конкурентних пропозицій та використання “карт сприйняття” або так званих “меппінгів ” (mapping). Вивчення за допомогою меппінгів компанії позиціонування конкурентних пропозицій передбачає аналіз рекламних публікацій, якостей та ознак продукції. Зазначимо, що бажане позиціонування не обов’язково повинне збігатися з фактичним позиціонуванням, тобто тим, як споживач сприймає товар на ринку. Тобто, меппінгові зусилля не завжди досягають цілей, тому необхідно доповнювати власні дослідження опитуванням респондентів про те, як вони сприймають товар, який представлений на ринку. Існують етапи такого дослідження:
-І етап - визначення основних якостей товару. На цьому етапі необхідно визначити основні якості товару, які впливають на споживачів;
-ІІ етап — оцінка товару на основі виділених якостей. Цей етап базується на тому, щоб відібрати ті якості товару, які найкраще сприймаються споживачами. Щоб дозволити споживачам найкраще виразити своє відношення до товару можна використовувати різноманітні методи дослідження (так звана “шкала сприйняття”);
-ІІІ етап — укладання “карти сприйняття”, за допомогою якої відображається позиціонування, яке запропоноване на ринку. Цей етап найбільш складний, але надзвичайно ефективний. Суть його полягає в тому, щоб візуалізувати результати дослідження у формі “карти сприйняття”, в якій різні пропозиції на ринку розміщуються залежно від очікувань клієнтів.
3. Вивчення розбіжностей між конкурентними перевагами в позиціонуванні товару. Останній тип дослідження, який здатний впливати на вибір стратегії позиціонування, стосується різних конкурентних переваг товару. Методи вивчення конкурентних переваг уже існуючого товару на ринку і того товару, який ще не представлений — є різними.
3 аспекти позиціонування:
1. Перший — це політика в рамках загальної стратегії держави, політичної партії/лідера, а не будь-який конкретний результат, який отримують в процесі роботи. Якщо будь-яка пропозиція займає певну позицію у свідомості споживачів, то позиціонування є політикою впливу на сприйняття цієї пропозиції.
2. Другий — це глобальна стратегія, а не окремий елемент комунікації. Позиціонування повинно реалізовуватися у всіх елементах маркетинг-мікс, які сприймаються споживачами;
3. Третій аспект — кінцева ціль позиціонування - забезпечення правильного сприйняття товару. Він повинен сприйматися споживачами як особливий, привабливий товар, який можна відрізнити від товару конкурентів. Якщо дослідження ринку показують, що пропозиція не справила очікуваного впливу й товар не має бажаної позиції, то це означає, що стратегія позиціонування потерпіла поразку.
Позиціонування базується на тому, що будь-яка структура обирає такі характерні риси товару, які б дозволили споживачу розмістити та виділити цей товар серед подібних товарів. Тобто, для позиціонування обираються найбільш спрощенні уявлення споживача про товар, які витікають із його характерних особливостей.
Позиціонування політичного товару проводиться в 2-ох площинах: на реальному політичному ринку та у свідомості виборців.
Отже, в політичному маркетингу під позиціонуванням розуміють комплекс заходів, завдяки яким партія/політичний лідер фіксуються у свідомості адресних груп виборців й створюють власне, вигідне положення на політичному ринку, яке допомагає сформувати позитивне сприйняття їх виборцями, й одночасно підкреслити слабкі позиції конкурентів. Позиціонування чітко орієнтоване на певні сегменти виборців, тобто позиціонування - це виділення основних характеристик політичного товару для тих, кому вони були передбачені.
