Характеризуючи ситуацію щодо України, треба мати на увазі такі основні чинники:
• триває протистояння між США, НАТО та ЄС і Росією за вплив на пострадянському просторі та в Чорноморському регіоні, що супроводжується посиленням їх воєнно-політичної активності довкола нашої держави;
• зростає авторитаризм російської влади, посилюється активність і агресивність зовнішньої політики Росії;
• активізуються зусилля Туреччини, Польщі та Румунії щодо зміцнення своїх регіональних позицій;
• посилюються націоналістичні настрої у населення деяких сусідніх з Україною країн, зокрема, Угорщини та Румунії;
• залишаються «замороженими» конфлікти у Придністров’ї, Абхазії та Південній Осетії, зберігається нестабільність на Північному Кавказі Російської Федерації, а також активізуються курдські екстремісти у Туреччині.
Наведені факти та обставини свідчать, що Україна опинилася на перетині інтересів Заходу (США/НАТО та ЄС) і Сходу (Російської Федерації), і зазнає при цьому активного цілеспрямованого тиску з обох сторін, які намагаються залучити її до сфери свого впливу, розраховуючи на її потенційно потужний економічний, ресурсний, демографічний та військовий потенціал, який наведені вище центри сили не проти використати у власних геополітичних цілях.
У стратегічному відношенні це стосується:
• прагнення Російської Федерації встановити повний контроль над Україною, що є однією з основних передумов досягнення стратегічних цілей щодо відновлення ролі Росії як великої світової держави у вигляді (на цьому етапі) лідера так званого Євразійського союзу;
• намірів США/НАТО та ЄС не допустити реалізації таких намірів Російської Федерації, яка об’єктивно залишається їх головним геополітичним суперником. Одночасно європейські країни намагаються створити з України певну буферну зону між своєю територією та Росією.
За такої ситуації відсутність чіткої та послідовної зовнішньої і внутрішньої політики України, а також фактичний розподіл українського суспільства на дві частини — західну та східну — створюють передумови для повного розколу нашої країни та, як наслідок, втрати нею державності. Про це яскраво свідчить безпрецедентне посилення російського тиску на Україну (політичного, економічного та інформаційного) в той момент, коли Захід повністю зосередився на розв’язанні власних проблем, викликаних світовою фінансово-економічною кризою. До того ж спостерігається фактична здача України США та країнами-членами НАТО і ЄС, які, підтримавши свого часу курс європейської та євроатлантичної інтеграції нашої держави, згодом по суті його реалізацію заблокували.
Як підсумок Україна так і не спромоглася реалізувати свій потужний потенціал та посісти гідне їй місце у світі, перетворившись на нестабільну «сіру зону» між Заходом та Сходом. При цьому, з отриманням своєї незалежності, Україна лише втрачала:
• ядерну зброю — третій за обсягом ядерний потенціал у світі, який свого часу був основою безпеки Української держави;
• населення — близько 7 мільйонів українського населення, а це 13 % громадян країни (майже як за часів Голодомору чи Другої світової війни);
• високотехнологічну промисловість — основу потужних передових виробництв колишнього Радянського Союзу;
• життєво важливі території — багаті нафтогазоносні родовища на шельфі Чорного моря в районі острова Зміїний;
• український культурний та інформаційний простори — які частково або повністю перейшли під егіду Російської Федерації;
• контроль за власними основними економічними активами — енергетичною інфраструктурою, металургійною промисловістю, ядерною енергетикою, корабле- та авіабудівною галузями, оборонно-промисловим комплексом.
