Основні риси морального вчення зороастризму

ЕТИКА ЯК НАУКА.

ОСНОВНІ ЕТИЧНІ ВЧЕННЯ

ПЛАН (ЛОГІКА) ВИКЛАДУ І ЗАСВОЄННЯ МАТЕРІАЛУ

 

2.1. Етичні вчення Стародавнього Сходу.

2.2. Основні етичні теорії античного світу.

2.3. Релігійно-етичні вчення Середньовіччя.

2.4. Гуманістична етика Відродження та її зворотний бік.

2.5. Етичні парадигми Нового часу і новітньої некласичної філософії.

2.6. Етичні вчення Стародавнього Сходу

 

VІ тис. до н. є. в низці країн Стародавнього Сходу – Ірані, Китаї, Індії формуються перші школи і напрями етичних вчень. Поволі вони відо­кремлюються від космологічних і натурфілософських поглядів на світ, окреслюючи власну проблематику у зороастризмі, конфуціанстві, даосизмі, брахманізмі, буддизмі. Давні східні мудреці розглядали моральні феномени як властивості, притаманні всесвіту, який, на їх думку, був пройнятий життєдайною духовністю. Такі універсальні поняття як добро, справедливість, любов трактувалися ними як закони світобудови.

Про східну мудрість говорять, що вона починається з досвіду страж­дання. Про це, зокрема, йдеться в індійських Ведах. Відтак головна від­мінність між західною філософією і східною мудрістю полягає в наступ­ному:

1. Східна мудрість шукає, яким чином звільнитися від страждання.

2. Західна філософія зайнята пошуком істини.

Ця відмінність зумовлює різні шляхи пошуку сенсу життя на Сході і на Заході і визначає особливості східної і західної етичної думки.

Одне з перших етичних вчень виникло 3500 років тому в Азії всере­дині зороастризму, який був державною релігією трьох могутніх пер­ських імперій (Ахеменідів, Селевкідів і Сасанідів). Суттєвий вплив він мав на іудаїзм, християнство та іслам. Зороастризм розвивався і процвітав протягом багатьох століть. Ця релігія і її моральна доктрина існують і нині, нараховуючи приблизно 129 тисяч прибічників, які про­живають в Індії, на Цейлоні, в Ірані, Великій Британії, Канаді, США, Австралії.

Основоположник цієї релігії і відповідного морального вченняя –пророк Заратустра (стародавнім грекам відомий як Зороастр) жив в азійських степах неподалік від Волги. Він був персом. Час його життя, за припу­щеннями вчених, припадає приблизно на проміжок 1500 –1200 до н. є. Про Зороастра відомо з 17 великих гімнів, які він створив. Вони називаються Гати і за формою в більшості становлять поетичні пристрасні звертання до Бога. Священні писання зороастризму відомі під загальною назвою Авеста, що означає «доказове висловлювання». Тексти, створені після Гат, іменують Молодшою Авестою. Висловлювання Заратустри передавалися усно з покоління в покоління і були записані лише в часи Сасанідів.

В одному з видінь йому з'явився супротивник Ахура-Мазди, який також існував від початку, але був позбавлений істини і уособлював зло –Ангра - Манью (злий дух).

«Воістину є два первинні духи, близнюки, відомі своєю проти­лежністю. В думках, в слові і в діянні — вони обидва, добрий і ли­хий... І ось з цих двох духів один, послідовник брехні, обрав зло, а інший - дух святий,... обрав праведність". (Ясна 30, 3-5).

 

Зороастрійське вчення про творіння оповідає, що Ахура-Мазда спочатку створив духовне, нематеріальне, убезпечене від зла. Згодом він надав усьому створеному матеріальної форми. Таке буття вважається значно досконалішим, оскільки в ньому благо мас більш цілісний і завершений вигляд. Проте, воно не убезпечене від зла, тому Ангра-Манью одразу ж після створення матеріального буття накинувся на всі творіння і зіпсував їх досконалість (воду зробив в більшості солоною, знищив першу рослину, тварину і першу людину тощо). З цього починається боротьба добра і зла. Боги об'єдналися, з однієї рослини створили багато, сім'я тварини і людини, відновлене і очищене, породило багато тварин і людей. Отже, лихі дії було перетворено на благо і так повинні чинити всі благі створіння. Ангра-Манью продовжував сіяти лихо, створивши задля цього девів. Разом вони шкодять як природі, так і моральності людей. Люди повинні, віруючи в Ахура-Мазду і його помічників, протистояти злу, боротися

проти моральних вад. Добрі боги допоможуть людям в цій боротьбі. Адже люди і ці боги мають єдину мету поступово перемоіти зло і відновити початкову досконалість світу.

 

ОСНОВНІ РИСИ МОРАЛЬНОГО ВЧЕННЯ ЗОРОАСТРИЗМУ

 

— ► одвічне протистояння і боротьба двох начал, — добра і зла

—► прихід Спасителя і його перемога над злом

—► очищення природи як чинник моральної чистоти

—► моральний вибір кожної людини між добром і злом

—► персональна участь людей у боротьбі зі злом як необхідний чинник остаточного подолання зла винагорода за моральні чесноти — вічне життя у земному Раю

 

В культурі Стародавнього Сходу значну роль відігравали етичні вчен­ня Китаю, які складалися протягом дуже тривалого часу. Якщо брати до уваги традиціоналістський характер китайського суспільства, то багато стародавніх уявлень цього народу є чинними і нині. Китайці завжди глибоко поважали свої традиції, оберігали їх від зовнішніх впливів, що дозволило цій величезній країні збереїти свою унікальність і жит­тєдайність моральних засад до наших часів.

Для китайського мислення характерним було поширення моральних явищ на світ природи. В письмових джерелах Стародавнього Китаю йдеться про п'ять початків світу: воду, вогонь, дерево, метал і землю. Називаються також п'ять явищ природи — дощ, сонячне сяйво, спека, холод, вітер. Від їх своєчасності залежить добробут народу. Дія цих природних сил ставилася в залежність від моральності і розуму правителя. Етичні акценти загалом наявні, як у релігії, так і філософії, політиці Стародавнього Китаю.

Лі заснований на постійності Неба, порядку на землі і в поведінці народу. Лі Цін

Світський ритуал взаємовідносин між вищими і нижчими мав безпо­середній зв язок зі специфічним для Китаю культом померлих пред­ків. Китайці постійно молилися духам предків, приносили жертви — в найдавніші часи людські; в оселях створювався домашній вівтар з табличками духів, де батько сім'ї відправляв церемонію. Цей культ в Китаї розвинувся як ніде більше і був одним з головних чинників формування моральних уявлень, оскільки таким чином протягом дуже довгого часу люди виховувалися в атмосфері поваги до старших, визнан­ня їх беззаперечного авторитету. Вшанування старших знаходило кон­кретні форми в підкоренні владі (імператору і чиновникам, всім вищим за посадою), в повазі до батьків (Сяо), в покорі старшому братові (Ді).

 

Великий вплив на формування моральних засад китайського суспільства мала особистість і діяльність видатного мудреця давніх часів Копфуція (511—479 до н. є.). Його власне життя стало прикладом високої моральності, що не в останню чергу спри­яло популярності його моральних ідей серед учнів, послідовників і цілого народу. Він походив з аристократичного, але збіднілого роду, рано втратив батьків. Йому довелося багато працювати, лише в 15 років він починає навчання. Був державним службовцем, згодом покинув посаду з протесту проти безпутства верхів. У 50 років Комфуцій, за його словами, "пізнав волю Неба", з цього часу він стає найвідомішим мудрецем Китаю. У супроводі учнів він мандрує по китайських царствах, намагаючись втілити моральний ідеал правителя, проте не досягає мети. Правителі не дотримуються його порад. Конфуцій не зміг змінити сучасний йому моральний стан суспільства. Проте міцний етичний пагенціал його вчення з часом виявив свої надзвичайні можливості, став базовим у формуванні менталітету народу і нині також не втратив свого виховного значення.

Під впливом конфуціанства освіченість, книжна мудрість набули важливого морального значення, зробилися однією з головних мораль­них чеснот благородної людини і стали справжнім культом в Китаї. Складність письма вимагала довгого і наполегливого навчання. Зате найбільш успішні в цій справі люди отримували високі посади в держав­ному апараті, користувались високим моральним авторитетом, були гор­дістю своєї сім'ї і клану. Завдяки конфуціанству престиж вченої людини піднявся так високо, як ніколи до цього ані в Піднебесній, ані в інших країнах Сходу.

 

 

ГОЛОВНІ ПРИНЦИПИ ЕТИЧНОГО

ВЧЕННЯ КОНФУЦІЯ

 

† розуміння волі Неба

† вшанування старших (предків, правителів, чиновників, батьків, старшого брата)

† гуманність (жень) у стосунках із ближніми

† освіченість (знання древніх книг, вміння писати твори тощо)

† виправлення імен (моральний ідеал у минулом

 

Інша світоглядна система Стародавнього Китаю – даосизм –також стала важливим фактором становлення етичних засад китайської культури. Даосизм сформувався приблизно в ті ж часи, що і конфуціанство – в середині І тис. до н. є. Основоположником цієї системи є Лао Цзи, який народився приблизно в 604 р. до н.е. Відомостей про нього збереглося небагато. Він був хранителем архівів в місті Чжоу. Мудрець Лао не заснував школи. Свої роздуми він виклав в книзі "Дао Де Цзін" ("Книга про Дао і Де"), яку він написав на прохання одного з митників. Після цього він зник назавжди, перетнувши кордон Індії. З часом він був обожнений.

З позицій даосизму моральні чесноти правителя мають інше акцентування, ніж у Конфуція. Люди знають лише про існування правителя. Коли правитель діяльний – народ нещасний, і навпаки. Справжній правитель попереду всіх, тому що, наслідуючи Дао, ставить себе нижче за всіх. Таким є принцип недіяння (У Вей) в даосизмі, який відображав ставлення до соціальної активності і цілковитої заангажованості людини суспільством, що характерне для конфуціанства. У Вей не означає не робити нічого. Держава і порядок в управлінні не заперечуються, але вони мають бути зведені до необхідного мінімуму. З цим принципом в даосизмі щільно пов'язане розуміння моральності в управлінні суспільством.

 

Що більше законів і принципів, то більше стає злочинців.

Дао Де Цзін

 

Даоси вважали, що численні моральні приписи є свідченням того, що справжні чесноти втрачено. Хто живе дійсно доброчесно, тому не треба над цим замислюватись, а також не потрібні моральні кодекси, яких він мусить дотримуватися.

Важливим в даосизмі також є поняття Де, яке означає благо, вище добро. Де діє на космічному і природному рівні, сприяючи дозріванню всіх речей, воно виявляє себе через вибраних і мудрих людей.

Лао Цзи рекомендує в усьому наслідувати Дао. Велике моральне значення мала також даоська концепція довголіття, яка мала теологічне підґрунтя. Прагнення жити довго і навіть досягти безсмертя спричинило шанобливе ставлення до старостяк до віку мудрості. Даоси засуджували війни, оскільки шлях Дао винятково мирний. Мудрий правитель не починає війн, йде на поступки сусідам. Якщо ж перемагає у війні, не радіє і не святкує, адже не можна радіти вбивству людей. Відзначати перемогу варто лише похоронною процесією.