Романтизм у слов’янських літературах

Романтизм у слов’янських літературах представлений польською, чеською, словацькою, болгарською, угорською та іншими літературами центральної та південно-східної Європи.

Процес формування художнього напрямку був неоднорідним і мав у кожній літературі свої особливості, досить тісно пов’язані з соціальними та історичними процесами.

У болгарській літературі на початку ХІХ ст. ще домінували просвітницькі тенденції. Османське іго століттями стояло на перешкоді розвитку національної літератури, і тому болгарська література була змушена запозичувати досвід сусідніх літератур.

Хорватська література на початку ХІХ ст. складалась із кількох слабо пов’язаних між собою регіональних літератур, яким теж ще були притаманні просвітницькі тенденції.

Формування романтизму в угорській літературі, яка найяскравіше представлена творчістю Ш.Петефі, безпосередньо було пов’язане з національно-визвольним рухом і ростом національної свідомості.

Найяскравіше романтизм у слов’янських літературах виявився у польській літературі - у творчості А.Міцкевича та Ю.Словацького. Польща на кінець ХVІІІ ст. була окупована Прусією, Австро-Венгрією та Росією, що не раз слугувало приводом для національно-визвольних повстань. Одним з таких повстань був рух під приводом Тадеуша Костюшки, який, на жаль, було жорстоко придушено царськими військами. Але саме ідеї національного та соціального визволення стали могутнім поштовхом для розвитку романтизму, особливо його революційно-бунтарського спрямування.

У польській літературі під впливом німецької ідеалістичної естетики (перш за все Шелінга) було поставлено питання про романтизм як напрямок, здатний активізувати національний розвиток літератури та виявити нові тенденції у суспільному житті.

Національна література починає трактуватися як засіб самопізнання нації; творча свобода художника мала дати можливість відображати світ, що рухається і змінюється; на місце ідилічній поезії мала прийти поезія пристрасті і протесту – поезія романтизму.

Роль А.Міцкевича у розвитку польського романтизму.

Збірка А.Міцкевича „Поезія” (1822 р.), основу якої складає цикл „Балади і романси”, стала маніфестом романтизму.

В передмові умовою розквіту літератури висувався її національний характер та орієнтація на широкі маси.

У збірці виявилися такі особливості романтизму А.Міцкевича, як демократизм, романтичне захоплення фольклором, інтерес до моральних аспектів народного художнього мислення; збагачення мови за рахунок розмовної мови; акцент на важливості духовного розвитку народу; розуміння поета як духовного вождя нації.

„Кримські сонети” А.Міцкевича.

„Кримські сонети” – це поетичний цикл, який має єдиний задум і внутрішню побудову, що розкриваються через еволюцію внутрішнього світу ліричного героя.

Ліричний герой Міцкевича – це мандрівник, пілігрим, який подорожує Кримом, милуючись і захоплюючись його красою. І в той же час – це сам поет, його бурхлива і романтична душа з її неосяжними почуттями („Аюдаг”). Ця душа то тужить і сумує за далекою батьківщиною („Аккерманські степи”), то рветься до минулого кохання („Пілігрим”), то бентежиться спогадами звитяжної боротьби („Буря”).

Глибоко романтичними за своєю суттю є „Кримські сонети” Міцкевича ще і тому, що в них надзвичайно яскраво звучить орієнтальна тематика, а саме чаруючий східний колорит, особливо в описах природи Криму та тих місць, які відвідав поет:

Піднесеність думки Міцкевича передається і в цілому ряді філософських роздумів та узагальнень:

Своєрідність відчуттів і образів виявляється у „Кримських сонетах” Міцкевича також і в оригінальних гіперболах, порівняннях, метафорах. До особливосте й поетичної мови Міцкевича слід віднести також часто використовуваний ним прийом контрасту, риторичні запитання, оклики та звертання, переплетіння різних мотивів.

 

30. Оноре де Бальзак "Людська комедія"

Задум, історія створення та структура „Людської комедії” О.Бальзака.

О.Бальзак залишив по собі не просто величезну кількість романів, а цілу історію французького суспільства.

Героями його творів були лікарі, судді, державні діячі, куртизанки, банкіри, нотаріуси і т.д. Вони переходили з роману в роман, що сприяло відчуттю реальності і правдивості.

Історична обумовленість „Людської комедії”.

Гроші ставали все більше владною силою у суспільстві;

Звичка рахувати і перераховувати луїдори виявила здатність змінювати властивості людської природи;

Інтерес до історії збагачення певних верств примушував Бальзака уважно вдивлятись у різноманітні подробиці життя.

У процесі дослідження історії збагачення певних верств важливими виявлялись всілякі дрібниці.

За першим списком творів Бальзак планував створити 144 твори, але написано їм було 96 романів. Щоб детально дослідити стан суспільства, Бальзак використав системний підхід. „Людська комедія” складається з трьох циклів „етюдів”:

- „Етюди про звичаї”;

- „Філософськи етюди”;

- „Аналітичні етюди”.

Кожний з цих циклів має свій внутрішній розподіл на „сцени”, наприклад:

„Етюди про звичаї”

1. „Сцени приватного життя” („Гобсек”, „Батько Горіо” та інші);

2. „Сцени провінційного життя” („Втрачені ілюзії”, „Життя холостяка”);

3. „Сцени паризького життя” („Банкірський дім Нуссінгена”, „Розкіш і злидні куртизанок”);

4. „Сцени військового життя” („Шуани”);

5. „Сцени політичного життя” („Зворотна сторона сучасної історії” та ін);

6. „Сцени сільського життя” („Сільський лікар”, „Селяни”).