тичний лідер (від гр. harisma — божествений дар, благодать) — це лідер, якому його прихильники приписують надзвичайні якості і очікують виконання великої місії. Його вважають пророком, гігантською історичною фігурою, напівбогом. Передбачається повна самовіддача харизматичному лідеру, сліпа віра в нього, бездумне слідування за ним.
9.7. Ефективність групової діяльності
Ефективність групової діяльності залежить від рівня групового розвитку, зокрема від групової ідентифікації, згуртованості та об'єктивності у покладанні і прийнятті відповідальності. Крім того, суттєвими чинниками успішної діяльності групи є її розмір, композиція, стиль лідерства (керівництва), особистісні взаємовідносини і психологічний клімат.
Розмір групи має як позитивний, так і негативний вплив на групову діяльність. Позитивний вплив виявляється у тому, що зі збільшенням розміру групи у ній зростає кількість яскравих індивідуальностей. Це створює кращі умови для всебічного обговорення різноманітних питань сумісної діяльності і прийняття оптимальних рішень. Чим більша група, тим легше знайти людину, яка найкраще виконала б ту чи іншу роботу. Така група встигає опрацювати більшу кількість інформації за заданий час. Однак, зростання чисельності групи має і негативний бік. За таких умов може зменшитися її згуртованість, зрости розбіжність у думках і загостритися взаємостосунки. Зростає ймовірність її розпаду на підгрупи, що утруднює досягнення єдності у групових рішеннях. Групою великого розміру важче управляти, організовувати взаємодію її членів, зокрема міжособистісні. Зі зростанням чисельності групи середній внесок кожного з її членів у спільну діяльність зменшується, знижується також групова згуртованість і привабливість. Американські дослідники довели, що зі зростанням кількості індивідів, які були свідками страждань людини, зменшується ймовірність того, що вони нададуть постраждалому допомогу.
Доведено, що групам із непарною кількістю членів притаманний менший антогонізм порівняно з групами, що мають парну кількість членів. Якщо до двох осіб приєднується третя, це має суттєвіші наслідки, ніж коли до трьох приєднується четвертий або
до чотирьох — п'ятий і т. п. Групи, які складаються з 20-30 осіб, демонструють більшу сумісність, ніж групи з 8-11 осіб. Найбільш стійкою є група з 6-7 осіб.
У кінцевому результаті оптимальний розмір малої групи визначається конкретним видом її діяльності і особистим складом її членів. Для групи, яка вирішує творчі чи наукові завдання, чисельність не має перевищувати 5-7 осіб. Зростання кількості членів у такому разі може призвести до того, що судження колег не завжди починають сприймати адекватно.
Композиція, тобто індивідуальний склад групи, на ефективність її діяльності впливає через систему взаємовідносин між членами групи. При однаковому складі група може бути сумісною і несумісною, згуртованою і незгуртованою тощо. Високорозви-нуті групи з неоднорідною композицією, тобто зі значними соціально-психологічними відмінностям між її членами, ефективніші, ніж однорідні, бо вони краще справляються зі складними проблемами і задачами, більш різноманітно підходять до розв'язку проблем. У слаборозвинутій неоднорідній за композицією групі ускладнюється взаєморозуміння і вироблення групової позиції. Такий склад групи призводить до суперечностей і конфліктів. Такі групи доцільно поділити на підгрупи, які б об'єднували сумісних людей. Однорідні за композицією групи зазвичай більше задоволені взаємним спілкуванням і краще розв'язують прості задачі, бо розуміють один одного з півслова.
Ефективність групової діяльності залежить також від того, наскільки стиль лідерства відповідає даній ситуації. У високороз-винених групах більшу ефективність має колегіальний стиль лідерства (керівництва): демократичний, а в деяких ситуаціях — ліберальний. У середньорозвинутих групах найкращий результат дає поєднання авторитарного, демократичного і ліберального стилів. Як тимчасовий стиль під час розв'язання складних завдань в умовах дефіциту часу у таких групах можна використовувати авторитарний стиль. Надто часте і необгрунтоване застосування цього стилю у середньорозвинутих групах знижує настрій людей і погіршує ефективність її діяльності. У слаборозвинутих групах, не готових до самоорганізації і у яких часто виникають конфлікти, найефективнішим є авторитарний стиль з елементами демократичного.
Розділ III
Особистість у соціальному оточенні
Суттєву роль у груповій діяльності посідають особиєтісні взаємовідносини, які склалися між членами групи. Під час розв'язання групою відносно простих задач, які для членів групи є звичними і не вимагають сумісних зусиль і емоційного напруження, особистісні взаємовідносини не впливають суттєво на результати групової діяльності. Якщо ж від членів групи вимагають скоординованих зусиль, які породжують емоційне напруження, то кращий результат буде досягнуто при більш розвинутих соціально-психологічних взаєминах.
Ефективність групової діяльності залежить також від психологічного клімату, який панує у групі, тобто від групового настрою. Іншими словами, це психологічна атмосфера в групі. Психологічний клімат створюють міжособистісні взаємовідносини, які утворились у групі.
Таким чином, ефективність групової діяльності є результатом взаємодії цілої низки чинників, які в сукупності визначають життєздатність групи.
# * # # *
Група — це соціальна спільнота осіб, об'єднаних за певною ознакою, які взаємодіють між собою і усвідомлюють свою приналежність до неї. Членів групи характеризують групові норми, санкції, позиції, статус, соціальна роль.
Групові норми — це загальні правила поведінки, дотриму-
ються члени групи. Групові санкції — це механізми, за допомогою яких група примушує своїх членів виконувати групові норми. Позиція — це офіційне положення людини у тій чи іншій підсистемі взаємин. Статус — це реальне соціально-психологічне становище, яке посідає індивід серед інших людей. Соціальна роль — це нормативно ухвалений зразок поведінки, який оточуючі очікують від кожного, хто займає дану соціальну позицію. Внутрішньогрупову диференціацію вивчають за допомогою соціометрії та референте-метри.
Соціальні групи розрізняють залежно від форми існування (реальні та умовні), способу створення (формальні та неформальні), рівня згуртованості (дифузні, асоціації, корпорації та колектив), цінності групових норм (групи членства та референтні групи) і розміру (малі та великі).
Мала група проходить три етапи розвитку групової структури: група з неорганізованою структурою, група з централізованою неофіційною структурою, група з централізованою структурою і підгрупами. Параметрами групового розвитку є групова ідентифікація, згуртованість і об'єктивність у покладанні і прийнятті відповідальності. Одним із аспектів групової згуртованості є сумісність людей — оптимальне поєднання якостей окремих людей у процесі їхньої взаємодії, що сприяє успішному виконанню сумісної діяльності і викликає внутрішнє задоволення. Сумісність може бути функціональною, фізичною, психофізіологічною, психологічною, соціально-психологічною. Фазами входження особистості в групу є адаптація, індивідуалізація та інтеграція.
Феноменами соціальної психології групи є соціальна фа-силітація, соціальна інгібіція, феномен Рингельмана, соціальних лінощів, зсуву ризику, групової поляризації, духу групи, групового тиску (конформізму). Конформізм полягає у зміні особою своїх поглядів чи поведінки під реальним чи уявним тиском групи. Осіб, які готові протидіяти тиску групи, називають нонконформістами.
Основними засобами впливу під час спілкування у великих групах є зараження, навіювання, переконання і наслідування. Зараження виявляється у передачі свого стану або ставлення іншій людині чи групі людей, які несвідомо їх переймають. Зараження ефективно діє у натовпі — тимчасовому скупченні великої кількості людей, між якими можливий безпосерердній контакт. Особливою ситуацією, у якій вплив зараження дуже сильний, є паніка — емоційний стан, який виникає у масі людей і є наслідком дефіциту або надлишку інформації про якусь небезпечну або незрозумілу ситуацію. Навіювання, або сугестія, — це цілеспрямований, неаргументований емоційно-вольовий вплив однієї людини на іншу або на групу людей з метою зміни її стану або ставлення до чогось. Переконання є досягненням згоди людини на основі логічного обґрунтування своїх позицій. Наслідування — це повторення прикладу, який подає інша людина.
Управління групою — це свідомий і цілеспрямований процес впливу лідера або керівника на свідомість і поведінку членів групи з метою підвищення організованості та ефективності їхньої спільної діяльності. Управління групою здійснює лідер або керівник. Лідер — це член групи, за яким вона визнає право приймати рішення у значимих для
Розділ III
групи ситуаціях, і який відіграє головну роль в організації сумісної діяльності і регуляції взаємовідносин у групі. Керівник — це особа, яка офіційно призначена для управління групою і організації. її діяльності. Існують три основні теоретичні підходи до розуміння походження лідерства: теорія рис, синтетична і ситуаційна.
Види лідерів вирізняють залежно від характеру їхньої діяльності (універсальний та ситуаційний), спрямованості діяльності (емоційний, інструментальний та інтелектуальний), її змісту (лідер-натхненник та лідер-виконавець) і стилю (авторитарний, демократичний, ліберальний та непослідовний). Харизматичний лідер — це лідер, якому його прихильники приписують надзвичайні якості і очікують виконання великої місії.
Ефективність групової діяльності залежить від групової ідентифікації, згуртованості, об'єктивності у покладанні і прийнятті відповідальності, її розміру, композиції, стилю лідерства (керівництва), особистіших взаємовідносин і психологічного клімату
Список літератури
і. Донцов А. И. Психология коллектива. — М., 1984. — 2008.
2. Коваленко О. Г. Значення ролей і соціальних очікувань у педа-
гогічному процесі // Педагогіка і психологія. — 2002. — № 1-2. — С. 104-109.
3. Кричевсшй Р. Л., Дубровская Е. М. Психология малой группы. — М.,
1991. - С. 5-35, 46-60.
4. Лебон Г. Психология народов и масс // Психология толпы: соци-
альные и политические механизмы воздействия на массы. — М.: Изд-во Эксмо, 2003.
5. МайерсД. Социальная психология. 2-е изд. — СПб.: Питер, 2000. —
С. 268-397.
6. Ольшанский Д. В. Психология масс. — СПб.: Питер, 2001.
7. Шрен М. І. Конфлікт і управлінські ролі: соціо-психологічний
аналіз.-К., 2000.-213 с.
8. Савчин М. В. Педагогічна соціальна психологія: Навчальний
посібник. — Дрогобич: Відродження, 1998. — С. 33-117.
