Туристичні ресурси Слобожанщини

Слобожанщина - це історична область, яка включає те­риторію сучасних областей України — Харківської, східної частини Сумської (до р. Сейм), північних районів Донець­кої (до р. Бахмутка) та Луганської (до р. Айдар), а також частину Воронезької, Бєлгородської, Курської областей Росії. Регіон склався протягом XVII—XVIII ст. на роз­доріжжі Дикого степу між неусталеними політичними кор­донами трьох держав: Речі Посполитої, Московського цар­ства і Кримського ханства.

Слобідська Україна отримала свою назву від типу посе­лень, які засновували тут у XVII ст. втікачі з Придніпров'я. Жителі слобід тимчасово звільнялися від повинностей з ме­тою інтенсифікації заселення цих територій. Але вже у XVIII ст. слободи втратили свої тимчасові привілеї, злив­шись із містами або перетворившись на звичайні села і се­лища.

Ландшафт цієї території горбкувато-рівнинний, із чис­ленними річками, що течуть у південному напрямку серед широких долин, гаїв і дібров. Але в міру просування на південний схід ландшафт змінюється, переходячи з лісосте­пового в степовий, із численними крутими ярами, а уздовж річкових русел — із скелястими крейдяними виступами. Всі річки мають крутий і високий правий берег, а лівий — по­логий, низинний.

Люди селилися в цьому краю з давніх часів: тут вияв­лено поселення періоду раннього палеоліту. Археологічні знахідки дають підстави для висновку про поширення на цій території кочової культури, носіями якої були скіфські, сарматські, аланські та інші племена.

В VI ст. край населяло слов'янське плем'я сіверян. Тери­торія Слобожанщини в різні періоди входила до складу Київської держави, а також Чернігівського, Переяславського, Новгород-Сіверського князівств. Після татаро-монгольської навали спустошений регіон перетворився на дике поле.

М'який клімат, повноводні річки з великими рибними запасами, багата наземна фауна приваблювали в ці краї людей, даючи можливість займатися природними промисла­ми — бортництвом, полюванням, рибальством тощо. З дру­гої половини XVI ст. починається посилена колонізація те­риторії, що здійснювалася двома потоками: з півночі, з російських земель, у зв'язку з будівництвом військових обо­ронних ліній на кордонах із Кримом і Річчю Посполитою; з заходу, де основною масою були українські селяни і козаки, що йшли сюди в пошуку родючих земель, прибуткових при­родних промислів, а також порятунку від гніту польської шляхти.

Першими були заселені північні райони Слобожанщи­ни, де виникли засновані росіянами сторожові станиці -Орел, Ливни, Вороніж, Єлець, Бєлгород. За межами цих укріплень майже не було постійних поселень.

Колонізація цих земель українськими козаками відбува­лась кількома хвилями протягом XVII—XVIII ст. Активне масове переселення в 1630-х роках було викликане приду­шенням козацьких повстань у Речі Посполитій. Посилення потоку переселенців спостерігалося також під час національ­но-визвольної війни і Руїни.

З середини XVII ст. Слобожанщина адміністративно поділялася на 5 полків: Ізюмський, Острогозький, Охтирський, Сумський, Харківський. До XVIII ст. слобідські ко­зацькі полки підпорядковувалися спочатку Розрядному, а з 1688 р. — Посольському приказу. З 1708 р. вони були пере­дані у відання азовського генерал-губернатора, з 1718 -

київського і воронезького, а з 1726 — Військової колегії. Ко­зацькі полки підлягали також московському воєводі. На них покладався обов'язок охорони державних кордонів, що гарантувало козакам збереження їх внутрішнього полково­го устрою і традиційних порядків.

Заселення Слобожанщини протягом одного століття розширило українську етнічну територію майже на 100 тис. кв. км, відсунувши її межі на схід на 120-200 км. На сере­дину XVIII ст. Слобідська Україна становила майже чверть української етнічної території і близько 10% населення Ук­раїни.

У 1796 р. в цей регіон було переселено 1,5 тис. кал­миків, в 1711 р. — групу селян із Валахії чисельністю 4 тис. чол. на чолі з молдавським господарем князем Д. Кантеми­ром. З часом населення цих територій поповнилося за ра­хунок євреїв, греків, циган.

З середини XVIII ст. козацька автономія поступово об­межувалася, поки не була остаточно ліквідована Катериною II. Козацькі полки були перетворені на регулярні, всі привілеї відібрані, козацька старшина урівняна в правах із російським дворянством. У 1765 р. створено Слобідсько-Українську губернію у складі Харківської, Ізюмської, Сумської, Охтирської, Острогозької провінцій. У 1780 р. гу­бернію ліквідовано і включено до складу Харківського намісництва, за винятком Острогозької провінції. В 1796 р. Слобідсько-Українська губернія, була відновлена як адміністративна одиниця, а в 1835 р. перейменована на Харківську. В 1932 р. створено Харківську, а в 1939 р. -Сумську області.

 

Харківська область

розташована в північно-східній частині України. її площа -31,4 тис. кв. км (5% території України).

Область розташована в лісо­степовій і степовій зонах. Головна річка — Сіверський Донець із притоками, що відносяться до басейну Дона. Всього на території області 156 річок. До ба­сейну Дніпра належать Самара, Оріль, Ворскла та ін.

Область має 135 територій та об'єктів природно-за­повідного фонду, серед яких — пам'ятки садово-паркового мистецтва Краснокутський, Наталіївський, Старомерчанський, Шарівський парки.

Харківська область має значні рекреаційні ресурси, ос­новою яких є сприятливі кліматичні умови, мальовничі ландшафти. Наявність джерел мінеральних вод є базою для розвитку курортів, серед яких — Березівські мінеральні во­ди і Рай-Оленівка.

В області є 39 готелів, 2 мотеля. У Харкові прийом ту­ристів здійснюють готелі «Національ», «Мир», «Турист». На Харківщині є також кемпінг (у селищі Високе), 2 тур­бази (в селищах Васищеве і Комсомольське) та ін.

Харківська область має значний історико-культурний потенціал. Загальна кількість пам'яток історії, археології, містобудування і архітектури, монументального мистецтва складає 2535 одиниць. 653 пам'ятки архітектури внесено до Державного реєстру національного культурного надбання.

В області діє 15 державних музеїв і заповідників.

Харківський історичний музей засновано в 1920 р. як музей Слобідської України ім. Г. Сковороди. За обсягом і науковою цінністю зібрання музей входить до числа най­більших в країні.

Один із найстаріших українських музеїв, що володіє цінною мистецькою колекцією — Харківський художній му­зей, основу експозицій якого складає зібрання, започаткова­не в 1805 р. при Імператорському Харківському університеті. Серед його експонатів - полотна А. Дюрера, Я. ван Сореля, В. Боровиковського, Д. Левицького, В. Тропініна, Т. Шев­ченка, І. Айвазовського, І. Шишкіна, В. Сурікова, А. Лосен­ка, М. Пимоненка, Г. Нарбута, Т. Яблонської та ін.

Музей володіє найкращими в Україні колекціями голандської графіки XVII—XIX ст., робіт І. Рєпіна (серед них — «Запорожці пишуть листа турецькому султанові»).

У зібранні музею народного мистецтва Слобожанщини -твори народного прикладного мистецтва, яке представлене керамікою, малярством, вишивкою, різьбленням і т. ін.

Серед найвідоміших туристичних об'єктів — літератур­но-меморіальний музей Г. Сковороди в селі Сковородинівка (до 1923 р. — Пан-Іванівка), де він провів останні роки сво­го життя і де був похований.

Місто Харків (з грудня 1919 р. до червня 1934 р. — столиця радянської України) засно­ване близько 1654 р. біля злиття річок Харко­ва, Лопані та Уди переселенцями з Лівобереж­ної України. Місто виросло на Харківському городищі, що залишилось від давнього слов'ян­ського поселення. Пізніше саме на цьому місці був побудо­ваний собор, а згодом - університет. Цей пагорб здобув на­зву університетської гірки.

В середині XVII ст. тут оселилося 587 козацьких сімей загальною чисельністю близько 2 тис. чол. Перші жителі майбутнього міста, незалежно від походження і роду занять, записувались до Харківського полку. Центром поселення була фортеця, споруджена близько 1656 р. Після приєднан­ня до Росії в кінці XVIII ст. причорноморських територій Харків втратив значення військової фортеці і став розвива­тись як великий ремісничо-торговельний центр.

У XVIII—XIX ст. Харків був українським містом. Після скасування автономії слобідських полків у місті стали осе­лятися російські чиновники, купці, ремісники та ін. Протя­гом XIX ст. чисельність його населення зросла у 20 разів.

У 1805 р. в Харкові було створено перший у наддніп­рянській Україні університет. Його засновнику В. Каразіну в 1907 р. споруджено пам'ятник у місті.

Діяльність Харківського університету пов'язана з ім'ям П. Гулака-Артемовського, який був його ректором. Саме в цей період Харків здобув славу «українських Афін». В університеті починав свою наукову діяльність І. Мечников. Тут працювали відомі математики М. Остроградський, О. Ляпунов, один із засновників фізичної хімії М. Бекетов і багато інших видатних учених. Професором Харківського університету був болгарин Марин Дринов — міністр освіти Болгарії, член Петербурзь­кої Академії наук, автор численних наукових праць з історії південнослов'янських народів.

Харківський університет закінчив М.І. Костомаров.

Становлення української журналістики пов'язане з Харковом, Харківським університетом, створення якого су­проводжувалось заснуванням у 1805 р. друкарні.

В 1805 р. в Харкові було засновано першу гімназію.

У 1789 р. створений Харківський вільний театр, на сцені якого грав М.С. Щепкін. Директором театру в 1812-1821 pp. був Г.Ф. Квітка-Основ'яненко — Григорій Квітка, що народився на околиці Харкова, на хуторі Основа. Він та­кож один із засновників Харківського інституту шляхетних дівчат.

У Харкові народився письменник, композитор, етно­граф, режисер Гнат Хоткевич. Тут він закінчив техно­логічний інститут (нині - політехнічний університет). У 1895 році Г. Хоткевич організував селянський театр у с Деркачі поблизу Харкова, в 1901 р. — перший Україн­ський робітничий театр.

Найдавнішою спорудою Харкова є Покровський собор (1689), збудований у стилі українського бароко. В 1786 р. до Покровського монастиря перенесено чудотворну Озе-рянську ікону, що вважалася заступницею населення Слобідської України.

До пам'яток XVIII ст. належать Успенський собор, Провіантська крамниця, Катерининський палац, деякі жит­лові будинки. Губернаторський палац — перша з великих цивільній споруд міста, зведена в 1777 p., — функціонує як університетський корпус.

В XIX ст. зведено дзвіницю Успенського собору, архіє­рейський будинок на території Покровського монастиря, церкви Троїцьку, Пантелеймона, Іоанна Предтечі, костьол, караїмську кенасу, комплекси споруд університету і техно­логічного інституту, будинок міського драматичного театру.

У XX ст. тут були споруджені Благовіщенський собор, Казанська (Серафимівська), Озерянська і Трьохсвятительська церкви, синагога, будинки громадської бібліотеки, худож­нього училища (нині — художньо-промисловий інститут).

У місті діють літературний, аерокосмічний музеї, музей природи.

В 1663 р. українськими козаками-переселенцями з Чер­кащини заснована фортеця, названа Балаклією. Фортеця була центром однойменного полку (1668-1677 pp.), який пізніше увійшов до складу Харківського.

До найдавніших міст Харківщини належить Ізюм. На цьому місці виявлені стоянки епохи мезоліту і неоліту. В період Київської Русі тут також було поселення, зруйноване кочівниками у XII ст. Ізюмська сакма згадується в літописі під 1571 p., Ізюмський окоп — під 1651 р. У до­кументах 1680 р. поселення іменується Ізюмським городком, що був невеликою фортецею, заснованою українськими козаками на чолі з Яковом Черніговцем. В 1685-1765 pp. Ізюм був центром однойменного козацького полку.

У місті діє краєзнавчий музей, заснований у 1920 р. В Ізюмі збереглися три храми: Спасо-Преображенський собор (1684 p.), що є найстарішою в області пам'яткою архітекту­ри такого типу, Миколаївська (1809-1823 pp.) та Возне-сенська (1819-1826 pp.) церкви.

Старовинний Чугуїв, розташований по обидва береги Сіверського Дінця, теж виник як фортеця. Чугуєве городище вперше згадується в 1627 р. Перша спроба заснування на його місці козацького поселення вихідцями з Право­бережжя відноситься до 1638 р. Після цього ук­раїнські козаки з'явились під Чугуєвом уже після Білоцерківського договору 1651 року.

В 1696 р. за наказом Петра І в цей регіон було пересе­лено 1,5 тис. калмиків, а пізніше — взятих у полон під час Семилітньої війни солдатів пруської армії, які стали займа­тися ремеслами і сільським господарством. Згодом тут ста­ли селитися колишні каторжани.

В 1662 р. в Чугуєві було закладено «Государів виноград­ний сад» площею понад 5 тис десятин — один із найбільших в Україні. Значні території були зайняті під баштани.

В 1818-1857 pp. Чугуїв був центром округу, що складав­ся з військових поселень. їх мешканці змушені були поєднувати військову службу з веденням сільського госпо­дарства. В 1819 р. чугуївські поселенці, протестуючи проти непосильного гніту, підняли повстання.

В 1844 р. в Чугуєві в сім'ї військового поселенця наро­дився І. Рєпін, який здобув у рідному місті початкову за­гальну і художню освіту. В 1914 р. він заклав тут «Діловий двір», що мислився ним як центр художньої освіти. В бу­динку, де в 1876-1877 pp. жив І. Рєпін, нині діє художньо-меморіальний музей.

У місті збереглися споруди XVIII ст.: міська управа, ко­лишнє військове училище, казарма. Пам'ятки XIX ст. пред­ставлені Покровським собором, Преображенською церквою, приміщеннями штабу військових поселень (1830 p.), школи, житловим будинком, торговими рядами.

У селищі Володимирівна збереглась церква Спаса, спо­руджена на кошти українського цукрозаводчика П. Харито-ненка, відомого мецената, колекціонера. Для експонування свого зібрання давньоруського іконопису він збудував у маєтку Наталка споруду, стилізовану під давньоруську цер­ковну архітектуру, за проектом О. Щусєва.

В числі авторів скульптурного декору, який прикрасив інтер'єр споруди - відомий скульптор С. Коньонков, якому належить рельєф «Розп'яття». У радянський період храм зазнав серйозних пошкоджень, інтер'єри були фактично знищені.

На Слобожанщині збереглось кілька палацово-парко­вих комплексів. У селі Старий Мерчик уціліла садиба XVIII ст., ансамбль якої включає палац, службовий корпус, два флігелі, комору, парк. Збереглись також кам'яні ворота.

Садиба XIX ст. в місті Люботині оточена мальовничим парком. Крім палацу з елементами класицизму і готики, тут збереглись Миколаївська церква і службовий корпус.

Садиби XIX ст. збереглись також у Рокитному, Воло-димирівці, Шарівці, Великому Бурлуці, Малижному, Руських Тишках.

 

5.2, Сумська область

розташована на північному сході України. її площа — 23,8 тис. кв. км (бл. 4% території України).

Територію області пересіка­ють 165 річок, які належать до ба­сейну Дніпра. Найбільші з них -Десна, Сейм, Ворскла, Псел, Хорол. В області є численні озера (Журавлине, Довге та ін.) і ставки, що використову­ються переважно для розвитку рибного господарства, зро­шення і в рекреаційних цілях.

На Сумщині 168 територій та об'єктів природно-за­повідного фонду, в т.ч. відділ Українського степового за­повідника «Михайлівська цілина».

М'який клімат і мальовничі ландшафти сприяють роз­витку рекреації і туризму. В лісостеповій зоні Сумщини діє кліматичний курорт «Баси», розташований на території ве­ликого хвойно-листяного лісового масиву, що простягнувся уздовж р. Псел. В області є 22 готелі.

В області 8 державних музеїв і заповідників. Краєзнав­чий музей заснований у 1920 р. як історико-художній, осно­ву експозиції склали приватні зібрання. Його засновником і директором був український художник і поет Н. Онацький. Серед експонатів музею - унікальні візантійські вази V ст., слов'янські старожитності (зброя, сільськогосподарське, ремісниче знаряддя, посуд, жіночі прикраси тощо). Музей розташований у приміщенні колишнього земства.

У флігелі колишньої садиби Линтварьових у передмісті Сум, де жив А.П. Чехов під час відвідування маєтку в 1888-1889 pp., діє будинок-музей письменника, що є відділом краєзнавчого музею.

Сумський художній музей ім. Н. Онацького, як і крає­знавчий, виділився з історико-художнього музею в 1939 р.

Музейний фонд налічує понад 15 тис експонатів, серед яких - твори українського і зарубіжного образотворчого мистецтва: полотна В. Боровиковського, О. Кіпренського, І. Айвазовського, Т. Шевченка, М. Пимоненка та ін. Музей розташований у приміщенні колишнього казначейства (пам'ятка архітектури початку XX ст.).

На державному обліку в області перебуває 7885 пам'яток історії, культури, містобудування і архітектури. 473 пам'ятки архітектури області внесено до Державного реєстру національних культурних надбань.

До складу Сумської області увійшли землі історичної Чернігівщини (на північному сході - Глухів, Кролевець, Пу­тивль), Полтавщини (на заході - Ромни) і Слобожанщини. Місто Суми засноване в 1655 р. на місці по­селення, що відноситься до періоду Київської Русі. Дослідники ідентифікують його з літопи­сним Липецьком. Фортеця при впадінні р. Сумки у Псел була споруджена українськи­ми переселенцями з містечка Ставище Біло­церківського полку на чолі з Герасимом Кондратьєвим. З 1658 по 1765 р. фортеця — центр Сумського полку. Наприкінці XVIII ст. вона втратила своє оборонне значення і припинила існування як військовий об'єкт.

У місті збереглись архітектурні пам'ятки XVIII ст.: Воскресенська церква у стилі українського бароко (1702 p.), де розміщується відділ декоративно-прикладного мистецтва ху­дожнього музею, і Спасо-Преображенський собор (1788 p.). XIX ст. представлене Іллінською церквою і Петро-павлівським храмом.

Місто Охтирка засноване 1641 р. на право­му березі р. Ворскли як прикордонна фортеця Речі Посполитої. В 1647 р. у відповідності з до межовим актом вона була передана польським урядом Московській державі. Згодом на лівому березі р. Охтирка українськими переселенцями південніше від старої фортеці була споруджена нова, що стала центром Охтирського полку (1655-1765). Наприкінці

XVIII ст., втративши своє оборонне значення, фортеця при­пинила своє існування як військовий об'єкт.

Лише дзвіниця (XVII ст.), з ансамблю Троїцького мо­настиря збереглась, що є унікальною пам'яткою культової архітектури оборонного типу.

В місті збереглись також храми XVIII ст. - Покровський собор (висловлюється припущення, що автором проек­ту є Б. Растреллі), Воздвиженська і Введенська церкви. У XIX ст. споруджена Михайлівська, а на початку XX ст. -Георгіївська церква.

В місті діє краєзнавчий музей.

Перша літописна згадка про Глухів (істо­рична Чернігівщина) відноситься до 1152 р. Розташоване на берегах р. Есмань («прекрас­ний шлях») у XIII—XIV ст. місто було центром удільного князівства.

Після зруйнування в 1708 р. Батурина Глухів стає столицею Гетьманщини, резиденцією І. Скоро­падського, Д. Апостола, К. Розумовського. Тут розміщува­лись Малоросійська колегія (1722-1727 pp., 1764-1782 pp.), «Правління гетьманського уряду» (1734-1750 pp.).

Архітектурний ансамбль міста у XVIII ст. створювався зусиллями Н. Мергасова, Д. Кваренги, А. Рінальді. Тут збе­реглись Миколаївська, (1693 р.), Спасо-Преображенська (1765 р.) і Вознесенська (1772 р.) церкви. До найцікавіших екскурсійних об'єктів належить Тріумфальна арка, споруд­жена на честь проїзду через місто імператриці Єлизавети (1744 p.).

Будинок Малоросійської колегії (1768 р.) був найбіль­шою спорудою в Україні. Тут містилися службова резиденція правителя П.Румянцева, Генеральний суд, Генеральна мало­російська рахункова палата, канцелярія малоросійського скарбу, земський суд, Глухівське комісарство і архів. Будівля була пошкоджена під час пожежі в 1784 р.

В 1729 р. за розпорядженням Д.Апостола здійснено набір чоловіків і хлопчиків з метою навчання хоровому співу для поповнення Придворної капели і церковних хорів. Заняття проходили у спеціально відведеному приміщенні - «Північному палаці». В 1730 р. 11 найбільш талановитих співаків було відправлено до Москви. В тому ж році вий­шов офіційний указ про заснування у Глухові співацької школи, до якої щорічно набирали 20 учнів і протягом 1-2 років навчали їх музиці, співу, хореографії. У цій школі вчились композитори Д. Бортнянський, М. Березовський, директор Петербурзької академії мистецтв А. Лосенко.

Наприкінці XVIII ст. у Глухові було відкрито єдину на Лівобережжі книгарню, де продавалися книжкові видання Академії наук та Московського університету.

Після адміністративної реформи 1781 p., що передбачала скасування полків і створення намісництв, і пожежі 1784 р. місто прийшло в занепад. Пожвавлення міського життя, ак­тивізація будівництва спостерігались після реформи 1861 р. В цей період Глухів перетворився на один із центрів торгівлі зерном. Тут оселяються купці, будинки яких поде­куди збереглися.

З 1880-х років внаслідок розвитку в регіоні цукро­варіння і завдяки меценатській діяльності сім'ї Терещенків Глухів забудовується великими капітальними спорудами громадського призначення. Це учительський інститут (у якому навчався О. Довженко), жіноча і чоловіча гімназії, чотири корпуси двох ремісничих училищ, притулок для дітей, банк, комплекс міської безплатної лікарні (за проек­том київського архітектора В. Ніколаєва). На кошти Тере­щенків споруджено також храм Трьох Анастасій (1886). В цілому на забудову Глухова ними пожертвувано 1,5 млн карбованців.

На початку XX ст. у Глухові було 11 храмів, з яких до наших днів дійшло лише 4. Нині в місті під охороною дер­жави перебуває близько 20 пам'яток архітектури, історії і монументального мистецтва. В 1968 р. Глухів був занесе­ний Держбудом України до реєстру історичних місць, пла­нування і забудова яких мають погоджуватися з органами охорони пам'яток. У 1976 р. він включений до списку 39 історичних міст України. З 1994 року тут діє історико-культурний заповідник.

Історико-архітектурні пам'ятки збереглися в місті Лебедин, заснованому українськими пе­реселенцями в 1658 р. на місці трьох слобід -Лебяж-городище, Кобища і Довгалівка. Місто було могутньою фортецею, яка після Північної війни (1700-1721 pp.) прийшла в занепад. У місті уціліли Михайлівська церква (1748 p.), де­рев'яна Воскресенська церква (1789 p.). Збереглися храми XIX ст. — Вознесенська, Покровська і Миколаївська церк­ви, а також Гостинний двір — одноповерховий ряд крам­ниць із відкритою галереєю, споруджений у 1847 р.

На правому березі р. Сейм знаходиться од­не з найдавніших українських міст — Путивль (історична Чернігівщина), який уперше зга­дується в літописі під 1146 р.

Археологічеі розкопки дають підстави стверджувати, що місцевість була заселена ще в IV тис. до н.е. Путивль входив до складу Київської держави, а у XII ст. перетворився на центр удільного князівства. В місті збереглись залишки давньої фортеці. Путивль згадується в давньоруській літературній пам'ятці «Слово о полку Ігоревім».

В місті збереглися собор Різдва Богородиці (1591 p.), Спасо-Преображенський собор (1617-1698 pp.), церква Ми­коли Козацького (1737 p.), Воскресенська церква, Мол-чанський монастир. Останній був заснований у XVII ст. В 1636 р. споруджено кам'яний храм. Саме для його інтер'єру була створена унікальна скульптура XVII ст. — «Христос у темниці». Монастир оточувала кам'яна стіна з баштами і брамою-дзвіницею. Споруда прикрашена полив'яною ке­рамікою яскравого синього, зеленого і жовтого кольорів. В Путивлі створено історико-культурний заповідник, до якого включені всі ці пам'ятки.

Поселення на березі р. Боромлі на території нинішньо­го міста Тростянець виникло в 1650-х роках. Тут частково зберігся палац (XVIII-XIX ст.), який належав князівсько­му роду Голіциних. У парку - залишки «Гроту німф».У 1864 р. в садибі побував тоді ще студент Петербурзь­кої консерваторії ПI. Чайковський. Тут ним написана увер­тюра до його дебютного симфонічного твору за мотивами драми О. Островського «Гроза».

С Великий Бобрик стоїть на місці давнього слов'янсь­кого городища (VIII—X ст.). Тут зберігся парк, закладений у 1815 р.

В с Волокитине на території парку, закладеного в 1829 p., уціліли Золоті ворота, збуловані у псевдоготичному стилі.

Двоповерхова споруда у стилі класицизму, зведена в кінці XVIII — на початку XIX ст. за проектом Дж. Кваренгі, частково збереглась у селищі Хотінь. У садибі бували худож­ники І. Крамськой, Г. Нарбут, Ф. Васильєв, історик М. Ка­рамзін.

В с. Кулешовка були знайдені кістки мамонта. В 1893 р. поміщик Ю.А. Головкін встановив пам'ятник у вигляді 3-ступеневої піраміди.

Сприятливі кліматичні умови, мальовничі пейзажі, чис­лені водойоми, джерела питної води з цінними лікувальни­ми і смаковими якостями, лісові масиви, значна кількість туристичних об'єктів є складовими рекреаційних ресурсів Сумщини.

 

Контрольні питання

В якому місті народився І. Рєпін?

В якому з музеїв найповніше представлена творчість І. Рєпіна?

Хто був ініціатором заснування Харківського універ­ситету?

Яка споруда є найдавнішою в Харкові?

Де знаходиться будинок-музей А.П. Чехова?

В яких населених пунктах Сумщини бував П.І. Чай­ковський?

Для якого храму була створена в XVIT ст. скульптура «Христос у темниці»?

 

 

РОЗДІЛ VI

ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ

ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ

Західна Україна охоплює територію 4 областей — Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Чернівецької, іцо складають Карпатський туристичний регіон.

Початок освоєння рекреаційних ресурсів краю відно­ситься до середини XIX ст., коли в ході пошуку нафтових родовищ і соляних покладів були відкриті перші лікувальні джерела.

Регіон відзначається специфічним поєднанням ресурс­них факторів, що дозволяють організувати літній і зимовий відпочинок, сприяють розвитку туризму і гірськолижного спорту. Тут освоєно понад 10 гірськолижних трас (Славське, Подобовець, Ворохта, Рахів та ін.). Регіон має мальовни­чу природу, своєрідні пам'ятки.

Внутрішній історико-географічний поділ: Галичина, Буковина і Закарпаття.