Туристичні ресурси історичної Галичини

Історична Галичина охоплює територію нинішніх Івано-Франківської, Львівської областей, а також Жешувського і а більшої частини Краківського воєводств Польщі.

Наприкінці X ст. Галичина увійшла до складу Київської Русі. Після розпаду Київської держави на цих землях утворились удільні князівства з центрами у Звенигороде Перемишлі, Теребовлі, де правили онуки Ярослава Мудрого -Василько, Володар, Рюрик Ростиславичі. Син Володаря Во-лодимирко в 1141 р. об'єднав ці князівства під своєю владою і зробив своєю столицею Галич (відтоді край здобув назву Галичина).

Галицьке боярство було значною політичною силою. Його впливовість пояснюється тим, що в цих землях протягом чотирьох поколінь правила одна династія, князівська дружина не поповнювалася за рахунок чужинців, а представники місцевих боярських родин незмінно займали високі посади. Галицькі бояри жили в укріплених замках і мали свої власні дружини.

В Галицькій Русі рано сформувалися міські громади внаслідок розвитку ремесел і торговельних стосунків із Західною Європою.

В період князювання сина Володимирка Ярослава Осмомисла (1153-1187) територія Галицького князівства включала землі Прикарпаття, пониззя Дністра, Прута, Серета, аж до Чорного моря і гирла Дунаю. Князь підтримував добросусідські відносини з угорським і німецьким правителями. В 1165 р. він визнав ленну залежність від імператора Фрідріха Барбароси.

Ярослав встановив тісні зв'язки з Візантією, дозволяючи собі навіть втручатися в її внутрішні справи. В 1160-х роках він надав притулок у Галичі Андроніку Комніну, допомагаючи йому воювати з візантійським імператором Мануїлом І, хоча пізніше відновив з останнім дружні стосунки.

Ярослав Осмомисл був наймогутнішим серед князів південно-західної частини руських земель. Після нього на князівство був посаджений його син Володимир. На грунті сімейних перипетій ускладнилися стосунки Володимира з боярами аж до відкритого конфлікту, що змусив князя шукати військової підтримки угорського короля. Бела IIІ не відмовив князю, але, з'явившись у 1188 р. в Галичі, за згодою частини боярства проголосив себе королем Галичини, ув'язнивши Володимира і призначивши намісником свого сина Андрія. Це була перша, але не остання спроба іноземної окупації Галичини.

Володимир звернувся по допомогу до свого сюзерена Фрідріха І, який переадресував його прохання своєму васалу Казимиру Краківському. Останній допоміг Володимиру повернути Галич, залишений угорцями, після чого Володимир продовжував правити до 1199 р. Він не залишив по собі наступника, і династія Ростиславичів, що правила в галицьких землях понад 100 років (1084-1199), припинила своє існування.

В 1199 р. волинський князь Роман об'єднав Галичину з Волинню, спираючись у боротьбі проти галицького боярства на міщанство.

Після смерті Романа в 1205 р. бояри запросили на правління до Галича Ігоревичів, потім — угорців, і знову Ігоревичів.

Ситуацією в Галичині скористалися краківський князь Лешко і угорський король Андрій II, до яких звернулись по допомогу Романовичі. В 1215 р. ці правителі з'єднали шлюбом своїх дітей — дочку Лешка Соломонію, і сина Андрія II Каломана, якому віддали Галичину. Цей союз виявився нестійким, і Лешко в 1218 р. викликав із Новгорода до Галича свого родича князя Мстислава Удалого, який зробив 8 спроб відвоювати Галичину у Андрія II. Зрештою він одружив свою дочку з угорським королевичем Андрієм, віддавши йому Перемишль, а в 1224 р. зрікся престолу на користь зятя і невдовзі помер.

У 1230 р. Данило Романович вступив у боротьбу за Галичину і в 1245 здобув перемогу. В його правління Галицька держава стала великою і багатою країною.

Після смерті Данила галицьким князем був його син Лев (1264-1301), який переніс княжу столицю у Львів, заснований його батьком і названий Данилом на честь сина.

Наступним правителем у галицьких землях був син Льва Даниловича Юрій І (1301-1315), який повернув столицю до старовинного Володимира на Волині. Він, як і його дід, мав королівський титул, іменуючись «королем Русі, князем Лодомерії».

Династія Романовичів (Рюриковичів) на Галичині припинила своє існування в 1323 p., після синів Юрія Львовича Лева II і Андрія.

До 1340 р. галицькими землями правив небіж Юрійовичів Болеслав Тройденович Мазовецький — Юрій II, потім — Любарт (Дмитро) Гедемінович.

Галичина стала предметом зазіхань польського короля Казимира Великого. В боротьбу за ці землі вступили угорці і татари. В 1349 р. Казимир таки оволодів Галичиною і Холмщиною. Галичина стала називатися Королівством Руським, а пізніше — Руським воєводством.

Після першого поділу Польщі в 1772 р. Руське воєводство увійшло до складу Австрії під його історичною назвою -Королівство Галичини і Лодомерії. Ця назва поширювалась і на польські землі: Краківщину, Сандомирщину, частину Люблінщини. В цей період Галичина перебувала у стані економічного і культурного занепаду. Австрійський цісар, Иосиф II з метою пожвавлення на цій території господарського і духовного життя надав містам новий адміністративний устрій, здійснював регулювання торгівлі, відкривав нові школи і т. ін., хоча замість польської мови викладання в гімназіях навчання здійснювалось німецькою мовою (з 1825 р. освіта знову була переведена в польське русло). Лише народні, парафіяльні школи зберігали українську мову викладання. В 1784 р. у Львові було відкрито університет, де навчання велось німецькою і латинською мовами. У 1787-1809 pp. діяв богословський факультет з українською мовою навчання.

Наказом про обмеження прав пана щодо селянина була скасована особиста залежність селян (1782 p.).

Цей комплекс урядових заходів сприяв активізації руху національного відродження. В 1837 р. було видано збірник «Русалка Дністрова» українською мовою.

В 1848 р. у Львові створено Головну Руську Раду, яка захищала політичні і національні прагнення українців. Виклопотано дозвіл на відкриття при Львівському університеті кафедри української мови та літератури.

У 1849 р. революційний рух був придушений за допомогою російських військ. У краї посилився польський вплив.

Серед місцевої інтелігенції набули поширення москвофільські настрої.

В 1861 р. новою австрійською конституцією передбачено автономію цих територій, які управлялися власним сеймом, хоча переважна більшість депутатів були поляками.

У середовищі уніатських священиків наростає незгода з латинізацією місцевої церкви, що і в релігійній сфері призводить до посилення московського впливу.

На противагу цим тенденціям молоді представники галицької інтелігенції стали групуватися навколо національних товариств і об'єднань. Так, у 1873 р. було засновано Наукове товариство імені Т. Шевченка (НТШ), яке об'єднало наукову громадськість з усієї України. В 1885 р. виникло політичне товариство «Народна Рада», що виступало за відокремлення української частини Галичини від польської.

Розвиток національного руху на території Галичини мав своїм наслідком серйозні завоювання, зокрема, в культурно-освітній сфері. Так, у 1914 р. тут діяло 6 державних і 15 приватних українських гімназій, понад 3 тис. українських народних шкіл.

Події Першої світової війни в галицьких землях були фоном, на якому розгорталися бурхливі політичні події. Найбільш значимим їх наслідком стало проголошення 9 листопада 1918 р. Західноукраїнської народної республіки (ЗУНР). 1 грудня 1918 р. у Фастові між Директорією і делегацією ЗУНР було укладено договір про об'єднання в єдиній Українській Народній республіці. 22 січня 1919 р. на Софійській площі відбулося проголошення Злуки Галичини, Буковини, Угорської Русі і Наддніпрянської України. ЗУРН була перейменована на ЗОУНР (Західну область Української народної республіки). Проте фактично злука не відбулась: ЗОУНР продовжувала функціонувати як окреме політичне утворення.

Бойові дії на цій території не припинялись, і вже на початок літа вся Галичина була окупована польськими військами.

В 1923 р. за договором, підписаним у Парижі, була Галичина залишена за Польщею за умови надання їй автономії.В 1939 р. на основі пакту Ріббентропа-Молотова Галичина була приєднана до Радянської України. Адміністративно її територія поділялась на Дрогобицьку (в 1959 р. включено до складу Львівської), Львівську і Станіславську (з 1962 р. — Івано-Франківська) області.

6.1.1. Львівська область

розташована на крайньому заході країни, на її кордоні з Польщею. Площа області становить 21,8 тис. кв. км (3,6% території країни).

Область лежить у межах лісостепової зони і українських Карпат, вона має сприятливі умови для розвитку рекреаційної галузі.

Територію області пересікає 8950 річок, що належать до басейнів Дніпра, Дністра і Західного Бугу. Тут багато невеликих озер.

Область має 400 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, в тому числі заповідник Розточчя.

В числі курортних та оздоровчих ресурсів Львівщини -ліси, мальовничі гірські і передгірські ландшафти, мінеральні води, лікувальні грязі, озокерит.

Прикарпатський курорт Шкло, який існує з 1576 p., є найстарішим в Україні.

З XVI ст. відомі цілющі джерела і лікувальні грязі в селищі Великий Любінь. Уже в кінці XVIII ст. це — популярний курорт, реконструйований у середині XIX ст. До цього періоду відноситься спорудження водолікарні, допоміжних приміщень, будинків для відпочиваючих. Селище перетворюється на європейський курорт, куди приїздили на лікування європейські вельможі, і навіть сам цісар Франц-Іосиф.

Великий Любінь уперше згадується на початку XIII ст. В XVII ст. тут було споруджено замок, пізніше перебудований на палац.

Селище Моршин відоме з 1482 р. В XVI ст. тут були дві соляні шахти. Про лікувальні властивості місцевої соляної ропи стало відомо набагато пізніше. В 1875 р. до Мор-шина було прокладено залізницю, а в 1877 р. німецький купець Б. Штіллер відкрив тут курорт. Пізніше поблизу від Моршина були виявлені мінеральні джерела. У 1880 р. видали перші брошури — проспекти, які розповідали про новий курорт. Напередодні першої світової війни його називали в числі найкращих європейських курортів.

Моршин — бальнеологічний курорт, який базується на мінеральних джерелах, лікувальних грязях, запасах озокериту. Тут лікуються переважно захворювання органів травлення.

Унікальним курортом є Трускавець, розташований у гірській долині на висоті 350-400 м над рівнем моря. Оточений лісами, курорт відзначається м'яким кліматом з відсутністю різких температурних коливань, характерних для гірських місцевостей. Чисте повітря, цілющі мінеральні джерела створюють винятково сприятливі умови для відпочинку і оздоровлення.

Трускавець входив до польських володінь. Після першого поділу Польщі він відійшов до Австрії. В 1772 р. його населення складало 990 чоловік.

З XI ст. Трускавець був відомий як центр видобутку солі. В 1784 р. австрійським урядом встановлено державну монополію на виробництво солі, і трускавецька солеварня була закрита.

В 1814 р. розпочато видобуток нафти. На початку XX ст. Вориславському нафтовому басейну, до якого входив Трускавець, належало одно з перших місць у Європі за обсягом нидобутку нафти.

В ході геологорозвідувальних робіт у цій місцевості були виявлені джерела мінеральних вод. У 1827 р. споруджено приміщення для прийняття ванн і 4 пансіонати для поселення приїжджих.

Після 1882 р. Трускавець переходить у віданні спілки, очолюваної шляхтичами Сапєгою і Жолтовським. На її кошти споруджено нову водолікарню, приміщення для інгаляцій, готелі, впорядковано територію навколо мінеральних джерел. За рівнем благоустрою Трускавець став в один ряд з відомими європейськими курортами.

В 1895 р. над джерелами було споруджено павільйонии, відкрито ресторан, впорядковано центр міста. В 1900 р. тут встановлено пам'ятник А. Міцкевичу. В 1909 р. Трускавець був з'єднаний залізницею зі Львовом, Краковом, Варшавою, Познанню.

У 1911 р. Трускавець переходить у власність нової спілки, очолюваної Раймондом Ярошем. У цей період місто було електрифіковане, споруджено мережу комунікацій, збудовано залізничний вокзал.

На курорті зводилися все нові комфортабельні вілли: «Гражина», «Гелена», «Під Білим Орлом», «Саріуш» та ін.

Число курортників, які відвідували Трускавець, продовжувало зростати. Якщо в 1910 р. в місті побувало близько 3500 чоловік, то в 1913 р. - понад 5 тис. У цьому ж році Трускавець за успіхи в розвитку курортної справи був удостоєний Великої золотої медалі.

В роки Першої світової війни курорт призупинив свій розвиток. А після її закінчення Р. Ярошем було модернізовано водолікарню, перебудовано клуб, реконструйовано старі і споруджено нові вілли і готелі. Число відпочиваючих безперервно зростало і в 1933 р. перевищило 17 тис. (проти 12633 чол. у 1927 p.).

Після приєднання території до радянської України в 1939 р. вілли, пансіонати, водолікарні було націоналізовано і на їх базі відкрито 8 санаторіїв.

В період фашистської окупації майже весь Трускавець був перетворений на військовий госпіталь.

У 1945 р. курорт був переданий у колгоспну власність.

У 1947 р. Трускавцю надано статус міста. В 1952 p., вийшовши з районного підпорядкування, він був перетворений на курорт всесоюзного значення. Так, у період з 1985 по 1990 р. сюди щорічно прибувало понад 350 тис. відпочиваючих.

У місті функціонує 20 санаторіїв, 21 пансіонат, готелі загальною місткістю понад 14 тис. місць. Курорт має 2 бювети з мінеральною водою, 2 курортні поліклініки, 2 бальнеолікарні. Лікувальний профіль курорту — захворювання печінки, жовчних шляхів, нирок, порушення процесів обміну речовин.

Курорт Східниця також розвивався як центр видобутку нафти. В період пізнього Середньовіччя тут стояв замок, на місці якого пізніше було споруджено костьол. На сьогодні збереглися лише земляні укріплення.

Місцева вода типу «Нафтуся» має не менш цілющі властивості, ніж трускавецька.

В області діє 47 готелів, 4 мотеля, один готельно-офісний центр, 2 кемпінга. До послуг туристів у Львові «Гранд готель», «Дністер», «Жорж», «Замок Лева», «Львів», «Карпати», «Тустань» та ін.

В області діє 14 музеїв. Створено 5 державних заповідників: історико-архітектурні у Львові і Жовкві, істори-ко-культурні — «Нагуєвичі» і «Тустань», музей-заповідник «Одеський замок». У Львові діє найстарішій в Україні музей народної архітектури. Історичний центр Львова внесено до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Львівській області належить провідне місце в Україні за кількістю, різноманітністю і мірою збереження архітектурної спадщини, яка представлена об'єктами в історичному діапазоні — від періоду Київської Русі до середини XX ст. На державному обліку перебуває 3659 пам'яток архітектури.

Львів займає територію 155 кв. км, чисельність населення — 830 тис. чол.

Поселення на місці нинішнього Львова виникло в середині V ст. уздовж берега р. Полтва, біля підніжжя Замкової гори, на перетині давніх торговельних шляхів. Данило Галицький побудував на цьому місці фортецю і назвав її ім'ям свого старшого сина Лева. За іншою версією, засновником міста був сам княжич Лев. Галицько-Волинський літопис містить першу згадку про Львів, що відноситься до 1256 року.

До нашого часу зберігся лише один із храмів давнього Львова — Миколаївська церква, споруджена в період між 1264 і 1340 рр.

Перші документальні відомості про церкву Св. Онуфрія відносяться до XIII ст. Кам'яна споруда, зведена в XVI ст., добудовувалась і перебудовувалась протягом століть. У XVII ст. церква і монастир були обнесені оборонними мурами. При монастирі в кінці XVI — на початку XVII ст. діяла друкарня, в якій працював Іван Федоров.

Найдавніша частина Львова — княже місто — включає замкову гору і посад. На його території зберігся костьол Марії Сніжної, споруджений у XIV ст. німецькою громадою. В ході реставраційних робіт 1889-1892 pp. був дещо видозмінений.

У середині XIII ст. на головній торговельній площі посаду (сучасна назва — площа Старий Ринок) зведено костьол Іоана Хрестителя.

Магдебурзьке право, надане місту в 1356 p., сприяло його розвитку.

Населення Львова цього періоду являло собою досить строкатий конгломерат націй, що характеризувався різною конфесійною належністю. Крім корінного населення - українців — правом внутрішнього самоврядування користувались німецька, вірменська та єврейська громади, що були компактно розселені на території міста. Після входження Галичини до складу Польщі і заснування в 1370 р. католицької парафії в місті стали селитись поляки.

В 1772 р. Львів стає адміністративним центром «Королівства Галичини і Лодомерії — однієї з австрійських провінцій. Такий статус забезпечував місту економічний і культурний розвиток, сприяв формуванню його неповторного обличчя.

Львів перетворюється на одне з найбільш впорядкованих міст Європи. В його архітектурі поєднуються стилі і традиції місцевої і західноєвропейської культури.

Забудова сучасного центру Львова склалася в загальних рисах у XVI—XVIII ст., хоча основа його планування закладена ще в XIV—XV ст. Територія, що була обнесена міськими мурами, в плані являє собою неправильний квадрат розміром 600x600 м. Сіткою вузьких вулиць він поділений на прямокутні квартали.

Площа Ринок забудовувалась за зразком середньовічних західноєвропейських міст і виникла як центр, навколо якого зосереджувалось торговельне і громадське життя. Від площі відходить 8 вулиць. Ансамбль площі створюють 44 кам'яні будинки, розташовані по її периметру, з ратушею в центрі. Від початкової готичної забудови, знищеної під час пожежі 1527 p., збереглись підвальні приміщення будинків і фрагменти стін із готичним декором, що були збережені при відновленні ансамблю площі.

В числі споруд, що представляють особливий архітектурний інтерес, - будинок №2, що належав флорентійському купцеві Р. Бандінеллі, який заснував тут перший львівський поштамт.

У чорній кам'яниці (будинку №4, названому так у кінці XIX ст., після перефарбування головного фасаду в чорний колір) одним із його власників, купцем Я. Лоренцовичем, у XVI ст. було відкрито тут одну з перших у місті аптек.

Будинок грецького купця К. Корнякта під №6 (так звана Королівська кам'яниця) споруджений у 1590 р. Пізніше він перейшов у власність ордену кармелітів, а в 1640 р. був придбаний воєводою Я. Собеським — батьком польського короля Яна III Собеського. В 1686 р. тут у тронному залі було підписано «вічний мир» між Річчю Посполитою і Московською державою, за яким Правобережна Україна без погодження з гетьманським урядом поверталася Польщі.

Будинок неодноразово перебудовувався. Після придбання його в 1909 р. міським магістратом тут створено історичний музей.

Палац Любомирських (будинок №10) на рубежі XVIII— XIX ст. був резиденцією галицьких намісників. З 1979 р. тут містяться фонди Львівського музею етнографії та художніх промислів.

Будинок ратуші у стилі класицизму споруджений у XIX ст. на місці ратуші XVI ст.

Неподалік від площі Ринок, на вулиці Руській, розташо-ианий ансамбль, який включає церкву Успенія Богородиці, каплицю Трьох святителів і вежу Корнякта. Перші згадки про цю церкву датовані 1399 р. Кошти на відновлення храму, знищеного в середині XVI ст. пожежею, були зібрані серед міського населення.

Вежа висотою 66 м, споруджена на кошти купця Корнякта, служила дзвіницею і водночас спостережним пунктом. Вона й сьогодні залишається архітектурним символом міста.

Каплиця Трьох святителів з двору прилягає до західної стіни дзвіниці. Під час ремонтно-реставраційних робіт у 1847 р. вона була з'єднана з Успенською церквою.

Латинський собор розміщений у прилеглому до площі Ринок кварталі. З 1414 р. він став головним храмом Львівського архієпископства, духовна влада якого поширювалась на галицькі, волинські, подільські землі і навіть на Київщину. Собор Вознесіння пресвятої Діви Марії, закладений у 1360 p., споруджувався протягом більше ста років. Під час пожежі 1572 р. обвалилося склепіння храму. В ході реставраційних робіт його готична архітектура набула барокових рис. В інтер'єрі костьолу багато цінних пам'яток: скульптура і різьба, фресковий розпис, вітражі. На зовнішніх стінах висять пам'яткові кулі з облог Львова 1672 р. турками, 1919 р. — Українською Галицькою Армією.

Цвинтар навколо Латинського костьолу з XVI ст. до 1765 р. був місцем поховання багатих львів'ян. Після заборони поховань у центрі міста більшість усипальниць і надгробних пам'ятників було знесено. Залишилися дві старовинні каплиці багатих міщанських родин — Боїмів (Боймів) і Кампіанів. Обидві споруджені в кінці XVI — на початку XVII ст.

Ансамбль бернардинського монастиря (1600-1630) включає Костьол Св. Андрія із скульптурами XVIII ст., ротонду. Монастирські будівлі оточені оборонними мурами з бійницями.

Костьол єзуїтів (1610-1630) — є однією з найбільших культових споруд міста, поруч з якою розташований триповерховий будинок колишньої єзуїтської колегії (заснована в 1638 р.). В 1661 р. їй було надано статус академії, при якій відкрито чотири факультети: богословський, медичний, філософський, юридичний. За своїм значенням вона стала другим вищим навчальним закладом в Україні після Києво-Могилянської академії. В 1787 р. академію перетворено на світський університет з німецькою мовою викладання.

Одним із найстаріших у Львові є Вірменський собор. Вірмени стали селитись у Львові з XIII ст. їм було виділено під забудову земельну ділянку в північній частині міста. Тут зберігся ансамбль споруд, що формувався протягом кількох століть. До нього входять Вірменський собор (1363 р.), вежа-дзвіниця (1571 p.), декоративна колона з фігурою Св. Христофора (1726 p.), будинок колишнього вірменського банку (XVII ст.), палац вірменських архієпископів (XVII— XVIII ст.), бенедектинський жіночий монастир (XVII ст.).

Центром комплексу є один із найстаріших храмів старого міста — церква Св. Марії, що була головним храмом новоствореної єпархії всіх вірмен Русі і Валахії. В її архітектурі поєднані риси вірменського і місцевого зодчества. При соборі на початку XVII ст. діяла одна з найдавніших вірменських друкарень.

На Вірменській вулиці зберігся будинок, прикрашений рельєфами на тему пір року і зображеннями знаків зодіаку (XIX ст.).

Середньовічне місто було оточене двома рядами мурів, валом і ровом. Від його оборонних споруд залишилися фрагменти зовнішнього муру і Королівський арсенал (1639-1646).

У Міському арсеналі (XV—XVI ст.), що був споруджений на кошти міщан, тут діє музей, де експонується колекція холодної і вогнепальної зброї із 32 країн світу (з 1981 p.).

На оборонному валу побудована Порохова вежа (1554-1556).

На Святоюрській горі в центрі Львова підноситься ансамбль собору Св. Юрія-Змієборця.

Однією з кращих барокових споруд міста є домініканський костьол (1745 p.).

В кінці XIX ст. у Львівській політехниці створено архітектурний факультет, що позначилось на розвитку галицької архітектури.

Для одного із найстаріших технічних вузів України Львівського політехнічного інституту, наступника Львівської політехнічної школи (1844 р.), в 1873-1878 pp. було споруджено спеціальне приміщення.

Львівський університет з 1920 р. функціонує в приміщенні Галицького крайового сейму (1877-1881 pp.), що є першою урядовою спорудою в Україні. Будинок розташований навпроти найстарішого в місті парку (XVI ст.).

В 1891 р. споруджено будинок Галицької ощадної каси, прикрашений скульптурою «статуї Свободи» (нині — музей етнографії і художніх промислів).

Театр опери і балету (1897-1900) має пишно декорований фасад із численними скульптурами.

У 1904 р. зведено будинок промислового музею (зараз -Національний музей).

Серед історичних пам'яток міста — Личаківське кладовище, яке існувало вже у XVI ст. Багато надгробних пам'ятників має значну мистецьку цінність. Тут поховані видатні львів'яни: Іван Франко, Соломія Крушельницька, М. Шашкевич та ін.

У Львові багато зелених насаджень. До найкращих міських парків належить Високий замок, створений у XIX ст. навколо залишків княжого замку.

За горою Лева розкинувся історико-ландшафтний парк «Знесіння», на території якого розташований музей народної архітектури і побуту. Перший експонат — дерев'яну церкву — привезли сюди в 1930 р.

У верхній частині Стрийського парку (1879 р.) збереглось кілька будівель, споруджених у 1894 р. з нагоди проведення в місті крайової виставки.

Ще один міський парк — Залізна Вода.

У Львові діють 9 театрів, філармонія, органний зал, цирк. У місті функціонує 24 музеї. Одним із найстаріших і найбільших музеїв України є Львівський історичний музей, розміщений у чотирьох будівлях на площі Ринок.

Фонди Національного музею, заснованого в 1905 р. митрополитом А. Шептицьким, налічують понад 100 тис. експонатів, серед яких - унікальне зібрання українського іконопису XIV—XVIII ст., рукописи і стародруки, гравюри, твори скульптури, живопису, народного прикладного мистецтва.

Експозиція Львівської картинної галереї започаткована колекцією живопису, зібраною протягом 1903-1906 pp. на пожертвування львів'ян. Крім того, львівським магістратом було придбано кілька приватних зібрань.

Сьогодні у фондах галереї понад 53 тис. живописних полотен європейських і вітчизняних майстрів XIV—XX ст., творів декоративно-вжиткового мистецтва. Відділами музею є комплекси Золочівського, Одеського і Підгорецького замків.

Місто Золочів уперше згадується близько 1443 р. З 1634 р. замком-фортецею володів Я. Собеський — батько майбутнього польського короля Яна III.

У 1802 р. замок придбаний поміщиками Комарницькими і перебудований на цивільну споруду. З 1840-х pp. замок — власність австрійського уряду, розпорядженням якого приміщення переобладнано під військові казарми. З 1870-х років замкові будівлі використовувались австрійською владою як в'язниця і приміщення суду.

Золочівський замок майже повністю зберігся до наших днів.

Серед пам'яток Золочева — оборонний двір (за іншим припущенням — арсенал), датований XIV ст.

У селищі Одесько уцілів найстаріший в Україні замок. У документах 1327 р. Олесько згадується як володіння князя Болеслава-Юрія П Тройденовича. В середині XIV ст. замок стає власністю князя Любарта, а пізніше — угорського графа Емерика Бубека. В 1432 р. він переходить до Яна з Сенна, який модернізував замкову споруду, перетворивши її на палац.

З XVI ст. замком володіє воєвода Ян Данилович, який оточив його системою валів і ровів, добудував галереї і здійснив внутрішнє перепланування. Паралельно з цим біля замку закладено регулярний італійський парк.

У. 1629 р. в Одеському замку народився майбутній польський король Ян Собеський, а в 1639 р. — Михайло-Корибут Вишневецький. Олесько дістав назву «колиски королів».

Ян III Собеський у 1683-1687 pp. відремонтував і добудував замок, що перетворився на розкішну королівську резиденцію, оточену парком. Але вже в 1725 р. він був проданий сином короля Костянтином. За наступних господарів, Жевуських, замок прийшов у занепад.

У 1882 р. замок перейшов у власність галицького самоврядування. У 1892 р. він був викуплений і відреставрований польським громадським комітетом опіки над пам'ятками, набувши вигляду, який він мав на початок XVIII ст. Під час Першої світової війни замок був зруйнований. Часткова реставрація була здійснена в 1930-х pp., а повна — в 1963-1975 pp. Сьогодні в музеї-заповіднику «Олеський замок» розміщується відділ Львівської картинної галереї, де експонуються твори живопису, скульптури, декоративно-вжиткового мистецтва X-XVIII ст.

В Одеську зберігся також готичний костьол 1481 р.

У селі Підгірці в 1635-1640 pp. на місці давніх укріплень споруджено замок за проектом французького інженера Г. Боплана на замовлення коронного гетьмана С. Конєц-польського. Він є центральною спорудою великого архітектурного ансамблю, що включає парк із парковими спорудами XVII~XVIII ст. і костьол Св. Іосифа (1766 p.).

В 1720 р. замок став власністю Вацлава Жевуського, який зібрав велику бібліотеку, цінну колекцію живопису, зброї, меблів.

Наприкінці XVIII ст. замок почав занепадати, багато цінних творів мистецтва було втрачено.

В 1997 р. замок передано Львівській картинній галереї і розпочато реставрацію.

В Підгірцях збереглась пам'ятка дерев'яного зодчества -церква XVIII ст.

Поморянський замок споруджений у першій половині XVI ст. на місці дерев'яної фортеці XV ст. Він не раз витримував тривалу і не раз відбудовувався. Замок був улюбленою садибою короля Яна III Собеського. Після його смерті замок переходив від одних власників до інших і поступово втратив свій початковий вигляд.

Місто Жовква (в 1368-1560 pp. — Винники; в 1951-1991 pp. — Нестеров).

Село під назвою Винники перейшло у власність магната Жолкевського, який збудував тут замок і перейменував його на свою честь. Невдовзі новостворене місто стало відоме своїми ярмарками і місцевими умільцями — різьбярами, малярами, ювелірами. У Жовкві діяли школи, кілька бібліотек.

У місті збереглась середньовічна забудова його центральної частини.

Серед архітектурних пам'яток міста виділяється костьол Св. Лаврентія, (1606 р.), в якому поховані Жолкевські, Собеські і Даниловичі. Тут збереглись надгробні пам'ятники з червоного, чорного і білого мармуру.

В місті уціліли також замок (1594 p.), домініканський монастир-фортеця з келіями (1653 р.) і стінами (1655 p.), Троїцька церква Василіанського монастиря (1612 р.) із дзвіницею, синагога (1692 p.). Церква Різдва на Винниках (1705) і Троїцька (1720) церква є зразками місцевого дерев'яного зодчества.

У Жовкві, за версією І. Крип'якевича, народився і навчався в місцевій братській школі Б.Хмельницький.

Цінні архітектурні пам'ятки збереглися в Дрогобичі. Місто виникло приблизно в середині XIII ст. як укріплена фортеця. Костьол Св. Варфоломія зведено на місці давнього замку в період з 1392 р. до початку XV ст. В 1548 р. він був оточений валом, ровом і огорожею. Поруч із костьолом у 1551 р. збудовано дзвіницю, що служила також оборонною баштою. Костьол і дзвіниця неодноразово ремонтувались і перебудовувались. Збереглась надбрамна башта біля кафедрального костьолу, перебудована в XVI-XVIII ст.

У Зваричі, передмісті Дрогобича, поблизу від старих солеварень стоїть дерев'яна церква Воздвижения чесного хреста, збудована в 1613 р. В інтер'єрі зберігся настінний живопис XVII-XVIII ст.

На околиці Старого Дрогобича збереглась дерев'яна церква Св. Юрія, час спорудження якої не встановлено.

Більшість літературних джерел засвідчує, що вона була перевезена у Дрогобич у 1657 р. з с Надіїв і поставлена на місці старого храму, спаленого в 1499 р. під час татарського набігу. В церкві збереглись монументальний позолочений іконостас і тематичні розписи XVII ст., які суціль вкривають стіни всіх приміщень.

У Дрогобичі уцілів оборонний монастир кармелітів, заснований наприкінці XVII ст. Один із монастирських храмів, перетворений на греко-католицьку церкву Св. Трійці, функціонує й сьогодні.

У Дрогобичі народився Юрій Котермак - професор Краківського, ректор Болонського університетів.

В селі Нагуєвичі (до 1240 р. — Сольне, пізніше — Башево, або Дашево) народився І. Франко. Тут діє його музей-садиба. При в'їзді в село починається «стежка Івана Франка» — художньо-меморіальний комплекс роботи студентів і викладачів Львівської академії мистецтв.

У місті Броди збереглись залишки середньовічних укріплень і палацу XVI—XVII ст. Уціліли земляний оборонний вал, два бастіони, каземати (XVII ст.), а також кілька церков — Пресвятої Богородиці (1600), Св. Юрія (XVI-XVIII ст.), Троїцька із дзвіницею (1726), костьол (1662) і синагога (1742).

У с. Воля-Висоцька є церква Св. Миколая 1598 р. з іконостасом 1655 р. і розписом, виконаним відомим художником І. Рутковичем з м. Жовква.

У с Івано-Франкове (до 1945 р. — Янів) — колишній фортеці XVII ст. — зберігся лише костьол (1614), перебудований у більш пізній період, у якому похована мати польського короля Станіслава Августа.

У селі Лаврів розташований монастир із церквою та оборонною вежею, де, за переказами, був похований князь Лев Данилович. Монастир зазнав численних руйнувань і пожеж. У монастирській церкві збереглися фрески XV— XVI ст.

Поблизу Крехова розташований Василіанський монастир, заснований близько 1618 р. На його території зберегли-

ся Миколаївська церква, келії, оборонна вежа-дзвіниця (XVIII ст.). Тепер на його території діє Вища духовна семінарія. За селом встановлено також пам'ятний знак на честь перемоги в польсько-турецькій війні 1672-1699 pp.

Ще один пам'ятний знак на честь перемоги в польсько-турецькій війні 1672-1699 pp. стоїть у селі Глинське. Тут збереглось також давньоруське городище.

В селищі Підкамінь зберігся ансамбль домініканського монастиря (XVII—XVIII ст.), який складається з Вознесенського костьолу (1612-1695), келій, оборонних стін з воротами, дзвіницею і баштами. Пам'ятка барокової архітектури — каплиця Параскеви П'ятниці (1739-1741).

Село Кульчиці пов'язане з іменами трьох гетьманів Війська Запорозького: П. Конашевича-Сагайдачного, М. Жмайла, І. Сулими. В селі народився Юрій Франц Кульчицький.

У м. Рудки у Вознесенському костьолі (1728 р.) похований польський драматург О. Фредро.

В с Муроване є парк XVII—XIX ст., посеред якого збереглись залишки замку XVI ст. з валами, ровами, земляними укріпленнями. В XVII ст. ним володіли Мнішеки. Замок був зруйнований під час Першої світової війни.

В селі Оброшине розташований палацовий комплекс 1730 р., до якого входять палац, службові приміщення, огорожа з воротами і парк. Цей палац був літньою резиденцією львівського римо-католицького архієпископа.

Перші згадки про замок, розташований на околиці села Свірж, відносяться до XV ст., хоча від тих часів залишились лише фрагменти мурів, зведені в XVI—XVII ст. Під час Першої світової війни замок був пошкоджений, а в 1920 р. відреставрований. На території прилеглого парку зберігся костьол (1541 p.).

Старовинний Самбір (попередні назви — Погонич, Повий Самбір, Нове Місто) багатий на пам'ятки фортифікаційного будівництва. Тут збереглися фрагменти земляного валу, костьол бернардинців з келіями (1751 p.), церква Різдва Богородиці (1728 р)., що була оточена оборонним муром, костьол (XVI—XVII ст.) з бійницями. В кінці XVIII — на початку XIX ст. були перебудовані ратуша (XVII ст.), оборонний двір, міський і цеховий арсенали, домініканський монастир (1406 p.), монастир бригідок та єзуїтський монастир (1680 p.).

У с. П'ятничани збереглася сторожова башта (XV— XVI ст.), в якій функціонує відділ Львівської картинної галереї.

В с Сусідовичі розташований укріплений монастир кармелітів XVI—XVIII ст. з високим оборонним валом.

У селі Червоне (колишня назва — Ляцьке) зберігся палацовий комплекс XVIII — першої половини XIX ст., збудований у стилі ампір.

Івано-Франківська область

розташована на заході країни, в межах Передкарпаття та УкраїнськихКарпат.Південні райони області межують з Румунією.Площаобласті—13,9 тис. кв. км (2,4% території України). Національний склад населення однорідний: українці складають 96,3% від його загальної чисельності. В гірських районах виділяються етнічні групи — гуцули і бойки.

Територію області пересікає 8286 річок, які належать до басейнів Дністра і Пруту. Річки в основному гірські. Озера нечисленні.

В області налічується 366 територій і об'єктів природно-заповідного фонду, в тому числі перший в Україні національний парк — Карпатський, розташований біля верхів'я Пруту. Серед природних рекреаційних ресурсів області - сприятливий клімат, джерела мінеральних вод і запаси лікувальних грязей. Кліматичні курорти (Косів, Ворота, Шешори, Яремча та ін.) зосереджені переважно в південно-східній частині області. Серед них одним із найбільш популярних є Яремча. Тут лікують ревматизм, захворювання опорно-рухового апарату, нервової системи, легенів та ін.

Мінеральні води області різноманітні за своїм хімічним складом: у гірській частині — хлоридно-натрієві (Верховинський, Рожнятівський райони), вуглекислі невисокого рівня мінералізації (верхів'я р. Чорний Черемош), типу «Нафтуся» (район Шешорів); у Передкарпатті — хлоридно-натрієві і кальцієво-натрієві (Долина, Калуш, Космач, та ін.); на рівнинних територіях — йодо-бромні малого рівня мінералізації і сульфідні (Більшівці, Коршів, Городенка, Черче).

Родовища лікувальних грязей відомі в Городенківському, Рогатинському і Долинському районах.

В області є 18 готелів. Туристів приймають готель «Верховина», туристські бази «Прикарпаття» (Івано-Франківськ), «Гуцульщина» (Яремча), «Карпатські зорі» (Косів), «Сріблясті водоспади» (с. Шешори), «Смерічка» (с. Люча), «Гірська» (с. Яблуниця). Турбази «Гірська» і «Гуцульщина» і туристський готель «Верховина» обладнані лижнобуксирувальними підйомниками.

Селище Ворохта є центром підготовки збірних команд України із зимових видів спорту.

В с Ворохта є збудований у XVIII ст. найменший з усіх гуцульських храмів.

Традиційними стали міжрегіональні гуцульські фестивалі і міжнародні фольклорні фестивалі в Коломиї, міжобласні фестивалі («Покутські візерунки») в Городенці, фестивалі сучасної української пісні («Золотий тік») у Бурштині.

В області діє 11 музеїв із 6 відділами.

Івано-Франківський краєзнавчий музей створено в 1939 р. як історико-краєзнавчий на основі фондів Покутського музею в Станіславі, Жаб'ївського музею «Гуцульщина» та окремих приватних колекцій. Його зібрання налічує близько 120 тис. експонатів, серед яких — археологічні знахідки, природнича, нумізматична колекції, твори живопису, скульптури, іконопису, національний оДяг, вишивка, художні вироби з металу, шкіри, зразки художнього різьблення, побутові предмети, документи. Музей розташований у приміщенні колишньої міської ратуші.

Музей має кілька філіалів: літературний музей Прикарпаття, літературно-меморіальний музей І. Франка (с. Криворівня), історико-архітектурний музей «Скит Манявський» (с. Маняви), літературно-меморіальний музей Л. Мартовича (Торговиця).

В с Криворівня щоліта в період з 1900 по 1914 рік відпочивав 1. Франко. Сюди двічі в (1910 і 1911 pp.) приїздив М. Коцюбинський, якого ці місця надихнули на створення повісті «Тіні забутих предків».

У сусідньому селі Красноїлів Г. Хоткевич у 1906 р. заснував самодіяльний гуцульський театр. Режисером театру був також Лесь Курбас.

На запрошення Г. Хоткевича Криворівню відвідали К. Станіславський і В. Немирович-Данченко.

Поблизу с. Манява на вузькій терасі між горою Воз-несінкою і крутим берегом гірської річки Батерс (Скитець) розташований комплекс споруд монастиря-скиту, заснованого в 1611 р. В XVII ст. сформувався ансамбль споруд, від якого до наших днів дійшли фрагменти мурів, в'їзна башта-дзвіниця, оборонна башта, висока башта («Скарбниця»), руїни трапезної, монастирських келій, ще однієї в'їзної башти.

Пам'яткою природи є Манявський водоспад.

Музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття ім. Й. Кобринського засновано в Коломиї в 1926 р. Його фонди налічують понад 20 тис. одиниць. В експозиції представлені такі види народного мистецтва, як художня обробка дерева, металу, шкіри, а також гончарні, ткацькі вироби, вишивка, національний одяг, писанки, живопис. Інтерес представляє, зокрема, техніка іконопису на склі.

В області зареєстровано 3477 пам'яток історії і культури. Архітектурна спадщина включає 1359 пам'яток.

В м. Галич у 1994 р. створено національний заповідник «Давній Галич» на базі комплексу пам'яток давньоукраїнської історії і культури. Він включає Галицьке городище X—XIII ст. в с Крилос, храм Св. Пантелеймона в с Шевченкове — унікальну пам'ятку архітектури XII—XIII ст. Церква Св. Пантелеймона споруджена близько 1200 р. В середині XIV ст. вона була передана католикам і відтоді відома як костьол Св. Станіслава. Храм неодноразово зазнавав руйнувань. У 1926 р. його частково відремонтували, а в 1997-1998 pp. пам'ятка була відреставрована, набувши свого початкового вигляду. Біля храму стоїть дзвіниця (1611 p.). В місті також збереглися церкви Різдва Христового і Успенська, митрополичі палати, фундаменти Успенського собору, відомого з літописів, руїни замку (XIV-XVII ст.).

На території заповідника розташовані також музей історії давнього Галича і музей народної архітектури і побуту.

Івано-Франківськ (до 1962 р. — Станіслав, названий так на честь його власника С. Потоць-кого) збудований на місці с Заболотів. Стару міську фортецю було розібрано і на її місці споруджено єзуїтський костьол (1788-1812 pp.). Серед архітектурних пам'яток міста — Костьол Пресвятої Діви Марії (1669-1703), розташований в історичному центрі Івано-Франківська. Під будівлею містилась родова усипальниця Потоцьких. Зберігся в місті також замок Потоцьких кінця XVII ст.

У 1677 р. місцева вірменська громада одержала право на внутрішнє самоврядування. У зв'язку з цим у місті було створено два магістрати: українсько-польський і вірменський. Тривала російсько-турецька війна зруйнувала торговельні зв'язки краю з дунайськими князівствами, в результаті чого в 1769 р. більшість вірменських купців переселилася за Карпати, і вірменська громада втратила своє самоврядування. В місті збереглась вірменська церква XVIII ст.

В містечку Богородчани розташований ансамбль домініканського монастиря, який включає костьол (1742-1761) і палати з келіями (1762).

В с Гошів зберігся монастир Св. Василія Великого. Він був заснований близько 1570 р. південніше від того місця, де стоїть тепер, і перенесений на нову ділянку в 1780 р. В минулому він був широко відомий у Галичині своєю чудотворною іконою.

В Рогатині серед пам'яток оборонного будівництва -церква Різдва Богородиці (XIV—XV ст.) і міські стіни з брамою XIV—XVII ст., а також Миколаївський костьол (XV ст.).

У селищі Рожнятин частково зберігся замок Конєцпольських, серйозно пошкоджений у 1649-1650 pp. і відбудований у 1758 р. Будівля оточена великим парком.

Історичною пам'яткою містечка Пнів є руїни замку, спорудженого у другій половині XVI ст.