Після проголошення Акту про державну незалежність Україна вперше стала рівноправним суб'єктом у міжнародних відносинах. 5 грудня 1991 р., після Всеукраїнського референдуму, Верховна Рада звернулася з Заявою до парламентів і народів світу, в якій наголошувалося, що Україна у повній відповідності з цілями і принципами ООН спрямовуватиме свою зовнішню політику на досягнення миру, стабільності й безпеки у сучасному світі. Було визнано, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.
Надзвичайно важливим питанням було визнання України державами світового співтовариства. Першими, 2 грудня 1991 р., незалежність України визнали Польща і Канада, 3 грудня - Угорщина, 4 грудня - Латвія і Литва, 5 грудня до них приєднались Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія й Хорватія; упродовж місяця Україну визнали 57 країн, а до кінця року -132 країни. На сьогодні незалежність України визнали, практично, всі країни світу.
У липні 1992р. Верховна Рада схвалила "Основні напрямки зовнішньої політики України", цей документ визначив базові національні інтереси країни, окреслив засади та пріоритети її зовнішньої політики, серед яких - розширення участі в європейському регіональному співробітництві та в межах СНД, активна участь у діяльності ООН, співпраця з державами Європейської співдружності. Відповідно до статті 18 Конституції Українизовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.
Серед перших кроків незалежної України, її дипломатії та лідерів можна згадати наступні:
· 1992 року Президент України підписав Заключний Акт наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), що сприяло інтеграції України у європейські структури;
· 9 листопада 1995 р. Україна стала 37 членом Ради Європи;
· 1996 року Україна приєдналася до об'єднання держав Центральної Європейської ініціативи (ЦЄІ), мета якого - служити зміцненню стабільності і безпеки у цьому регіоні;
· підписано угоди, в яких закріплено відсутність будь-яких територіальних претензій, з усіма європейськими сусідами України.
У перспективі Україна прагне до рівноправного членства у Європейському Союзі. Прийнято стратегію інтеграції України у Євросоюз, набрала чинності і почала втілюватися в життя Угода про партнерство і співробітництво.
Розбудова відносин з республіками колишнього СРСР, з країнами-членами СНД посідає особливе місце в структурі зовнішньополітичної діяльності. Україна виступає проти перетворення СНД на наддержавну структуру, на суб'єкта міжнародного права. У 1994 р. Україна приєдналася на правах асоційованого члена до економічного союзу у рамках СНД. У той же час, вона не підписала Статут СНД, угоди про створення об'єднаних збройних сил, про сили спільного призначення та інші документи, які передбачали надання інститутам СНД державних функцій. Керівництво України робить наголос на економічній складовій у діяльності СНД, прагне до розширення співробітництва між країнами на двосторонній основі.
Особливе значення для України має розвиток відносин з Росією, які тривалий час залишалися складними і суперечливими. Взаємовідносини ускладнювалися такими питаннями, як розподіл іноземних боргів, закордонного майна та активів СРСР, розподіл Чорноморського флоту, статус м. Севастополя, різні позиції щодо НАТО. Втім, 31 травня 1997 р. президенти України і Росії Л.Кучма і Б.Єльцин підписали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією. Договір став основою для вирішення всіх проблем у стосунках між країнами, надав цим стосункам нової якості.
До першочергових пріоритетів зовнішньої політики належить співробітництво з США, яке поступово еволюціонує у напрямі виходу на рівень партнерських відносин. Поліпшенню українсько-американських відносин значною мірою сприяла реалізація Україною свого без'ядерного статусу. У січні 1994 р. у Москві підписано Угоду між Україною, Росією та США, згідно з якою Україна зобов'язувалася протягом семи років вивезти до Росії для розкомплектування всі ядерні боєзаряди. Наприкінці цього ж року в Будапешті, під час роботи НБСЄ, лідери України, Росії, США й Великобританії підписали Меморандум про гарантії безпеки України. У березні 1994 р. відбувся офіційний візит президента України до США, під час якого підписано низку важливих економічних угод. А у травні 1995 р. відбувся візит в Україну Президента США Б. Клінтона.
У 1992 р. Україна стала одним із співзасновників Парламентської асамблеї Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС), надаючи важливого значення стосункам з країнами даного регіону – з Болгарією, Румунією, Туреччиною, Грузією, Молдовою, тощо.
Виходячи з міркувань національної і європейської безпеки, Україна поглиблює співробітництво з НАТО, у 1997 р. підписано Хартію про особливе партнерство України і Організації північноатлантичного договору (НАТО). В країні проводиться широке інформування населення щодо змісту функцій і діяльності цього блоку демократичних, розвинених держав, адже остаточне рішення відносно вступу України до цієї організації прийматиметься на всеукраїнському референдумі.
Важливим пріоритетом у зовнішній політиці є економічний аспект, Україна інтегрується в міжнародні економічні та фінансові структури. У 1992 р. вона стала рівноправним членом Міжнародного валютного фонду та Європейського банку реконструкції і розвитку. Україна налагоджує торговельні зв'язки з країнами світу, досягнуто помітних успіхів в експорті продукції авіаційної, суднобудівної, ракетно-космічної галузей. Значна увага приділяється залученню в українську економіку іноземних інвестицій. В травні 2008 р. Україна набула членства в одній з найвпливовіших структур на міжнародному ринку – в Світовій організації торгівлі (СОТ).
Проголошення незалежності започаткувало новий етап у стосунках України із світовою українською діаспорою. За межами своєї етнічної Батьківщини нині проживає близько 15 млн. українців. Це стало результатом еміграції, спричиненої становищем українців спочатку в Австрійській (Австро-Угорській) та Російській імперіях, потім в Радянському Союзі. Особливістю сучасної української еміграції є те, що вона відбувається в умовах розбудови незалежної України. Сучасні українські емігранти, здебільшого фахівці різних галузей господарства, вчені, керуються, перш за все, соціально-економічними мотивами. Понад 7 млн. чоловік перебувають за межами України, вони живуть і працюють у країнах близького і далекого зарубіжжя, очікуючи на більш сприятливі умови для самореалізації у власній країні. Українська держава прагне до консолідації українців, які проживають на різних континентах, до всебічної підтримки і забезпечення прав українців в інших країнах світу.
У 1993 р. створено Міністерство України у справах національностей та міграції, сформовано правову базу, яка регулює стосунки держави і діаспори. У 1996 р. Кабінет Міністрів України затвердив державну програму "Українська діаспора на період до 2000 року". Утвердженню національної солідарності сприятиме розроблена у 2001 р. Національна програма "Закордонне українство на період до 2005 року", а також III Всесвітній форум українців у Києві (серпень 2001 р.).Україна все впевненіше налагоджує всебічні зв'язки з країнами світу, займає гідне її народу місце у світовому співтоваристві.
Висновок. Сучасному поколінню українських громадян випала рідкісна нагода стати справжніми творцями історії, адже на пам’яті всіх нині живучих закарбувався момент відновлення власної державності. Цей акт відбувся феноменально швидко, а головне мирно, без широкомасштабних конфліктів і втрат. Отже, Україну ми вже маємо, залишилось, як свого часу висловився видатний діяч італійського Рісорджименто, національний герой Італії Джузеппе Гарібальді, лише створити Українців. Пізнаючи свою історію, ми відчуваємо спільність власного минулого і бачимо спільність власного майбутнього. Що, як не це, формує, викристалізовує велику європейську націю і країну, ім’я якій – Україна.
* Остаточно процес польсько-українського розмежування кордонів завершився у 1951 році, коли на прохання Польщі відбувся обмін територіями. Україна поступилася Устриківським районом Дрогобицької області, а до Львівської області відійшли землі в районі м. Кристонополя (Червоноград).
