Соціально-економічні перетворення в незалежній Україні, їх сутність, мета й поточні результати

Утвердження реальної політичної незалежності неможливе без утворення стабільної високоефективної національної економіки, що й підтвердив весь період самостійного державного буття України. Слід зазначити, що економіка України відчувала на собі руйнівний вплив загальної економічної кризи, що охопила СРСР в останній період його існування. В момент проголошення незалежності Україна опинилася в складному економічному становищі, адже 95% підприємств підпорядковувалися Москві, майже 80% усього виробництва не мало завершеного технологічного циклу, лише 28% становили галузі групи "В". До того ж додавався екстенсивний шлях розвитку, науково-технічна і технологічна відсталість (термінової заміни вимагали 40% машин і устаткування), низька конкурентоспроможність, тощо.

На початку 1990-х криза охопила промисловість і сільське господарство, спроби її подолати призводили до частих змін урядів. Так, Верховна Рада 12-го скликання за час своєї діяльності змінила чотири уряди – В.Масола(травень-жовтень 1990р.), В.Фокіна ( листопад 1990 - жовтень 1992р.), Л.Кучми ( жовтень 1992- вересень 1993рр.), Л.Кравчука - Ю.Звягільського(вересень 1993 - червень 1994 рр.), розглянула сім програм виходу з кризи. Втім, жодна з них реально не була втілена в життя, а основні причини цього полягали в нерішучості й половинчастості програм, у затягуванні формування твердої виконавчої влади, блокуванні рішень уряду консервативною більшістю Верховної Ради, непродуманості програм соціального захисту населення, що робило реформи вкрай непопулярними. Те, що сталося тоді з економікою України, фактично не мало історичних аналогів, так з 1990 по 1994 рік валовий національний продукт скоротився на 44%, обсяг промислової продукції - на 41%, національний дохід - на 54%. У 1994р. спад промислового виробництва України досяг свого максимуму - 27, 7%. Для порівняння нагадаємо, що у роки "великої депресії" в США спад виробництва не перевищував 25%, а у колишньому СРСР під час Другої світової війни найнижча позначка падіння промислового виробництва становила 30%. За даними Світового банку, у другій половині 1993 р. рівень інфляції в Україні був найвищим у світі, відбулося значне падіння рівня життя основної маси населення, близько 64% його опинилося за межею бідності. Ця ситуація потребувала рішучих заходів, які б органічно поєднували невідкладні антикризові дії з реалізацією нової соціально-економічної стратегії. Вони були викладені у Посланні Президента України Л.Кучми до Верховної Ради "Шляхом радикальних економічних реформ" в жовтні 1994 р. й отримали схвалення.

Основними напрямами та пріоритетними завданнями нової соціально-економічної стратегії були:

· фінансова стабілізація,

· зниження податків,

· подолання платіжної кризи,

· поглиблення банківської реформи;

· регульована та контрольована з боку держави поетапна лібералізація цін;

· докорінна структурна перебудова виробництва з метою створення ринкової економіки, яку плановано базувати на приватному секторі;

· децентралізація управління економікою,

· лібералізація сфери зовнішньоекономічних зв'язків;

· соціальний захист,

· докорінна реформа заробітної плати, соціальної допомоги та соціального страхування.

Серед основних підсумків економічних та соціальних перетворень у 1994-1999рр. можна виділити наступні. У 1999 р. вперше за десятиріччя чітко виявили себе ознаки економічної стабілізації: в основному подолано падіння ВВП. У жовтні 1999 р. вперше за десятиріччя отримано приріст ВВП у порівнянні з жовтнем 1998р. на 2,8%, обсяг промислового виробництва зріс на 4,3%. Принципове значення у цьому мали темпи зростання виробництва товарів широкого вжитку. Зростання випуску промислової продукції зафіксовано у 21 регіоні. На 7,5% зросли обсяги житлового будівництва, намітилася позитивна тенденція до скорочення дефіциту Державного бюджету України.

До кінця 1990-х рр. сформовано основні атрибути національної економіки - грошову, фінансову, платіжну, податкову, митну, банківську та інші системи, що у своїй сукупності визначають економічну інфраструктуру держави. Вагомим здобутком стало проведення у 1996р. грошової реформи й забезпечення відносної валютної стабілізації. Закладено базові основи багатоукладної економіки, відбувся перелам у реформуванні відносин власності, утвердженні механізмів приватної власності, розширенні корпоративного та приватного секторів економіки. Понад 70% загального обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах.

У зазначений період продовжувалася земельна реформа, майже 6,1 млн. громадян отримали земельні паї, обсяг яких становив більше половини земельних угідь країни. В основному завершено приватизацію присадибних ділянок, їх власниками стали 11 млн. громадян.

З грудня 1999 р. уряд України очолив В. Ющенко, за час роботи якого остаточно утверджено ринковий механізм ціноутворення, запроваджено ліберальний режим зовнішньої торгівлі. Вирішення цих завдань забезпечило подолання хронічної дефіцитності національної економіки, товарну насиченість ринку. В економіці утвердилися основи ринкової інфраструктури, відбулося становлення фондового, товарного, грошового та валютного ринків. Україна забезпечила в зовнішньо-торговельному обороті позитивне сальдо, з 484 млн. дол. у 1994 р. до 3248 млн. дол. у 1999 р. зросли прямі іноземні інвестиції.

Наведені показники є свідченням того, що Україна у 1999 р. вперше зробила реальний крок до виходу із затяжної кризи, на практиці реалізовувалася модель відкритої конкурентної економіки, утвердження якої стало одним із ключових завдань економічних перетворень, визначених Президентом у жовтні 1994р. Водночас, попри певні позитивні тенденції, соціально-економічна ситуація в Україні залишалася складною і неоднозначною. Уряди у різних складах, які очолювали В. Масол(червень 1994 - березень 1995 р.), Є.Марчук(березень 1995 - травень 1996 р.), П.Лазаренко(травень 1996- липень 1997р.), В. Пустовойтенко(липень 1997-грудень 1999р.), не змогли суттєво покращити загальну економічну ситуацію.

Стратегія перетворень в Україні на подальший період знайшла своє відображення у Посланні Президента України до Верховної Ради у лютому2000 р. "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки". Запропонована стратегія соціально-економічного розвитку на 2000-2004 рр. була зорієнтована на складні та відповідальні завдання, її стрижнева позиція полягала у визначенні шляхів виведення української економіки на траєкторію сталого розвитку, тісного поєднання політики структурних змін та економічного зростання з активною соціальною політикою держави. Головним чинником сталого економічного розвитку можуть бути лише зростання інтелектуального потенціалу нації та науково-технологічні інновації, утвердження України як високотехнологічної держави. Йдеться про реалізацію стратегічної мети - входження України до числа провідних технологічно розвинених країн світу. Це може стати не лише визначальною метою економічної стратегії, а й пріоритетним постулатом національної ідеї, базовою основою політичної консолідації суспільства.

Відповідно до стратегічного курсу Президента України, викладеного у Посланні, уряд В.Ющенка розробив програму діяльності "Реформи заради добробуту", схвалену у квітні 2000 р. Верховною Радою України. Однак вже

17 квітня 2001 р., вперше за весь час незалежності України, Верховна Рада заслухала звіт Кабінету міністрів про хід виконання програми діяльності уряду. Верховна Рада визнала роботу Кабінету міністрів незадовільною і 26 квітня більшістю голосів проголосувала за резолюцію недовіри Кабінету міністрів на чолі з В.Ющенком. 28 квітня Президент підписав Указ про відставку уряду. Натомість 29 травня 2001 р. Верховна Рада дала згоду на призначення прем'єр-міністром України А. Кінаха.

Перехід до ринкової економічної системи, докорінна зміна принципів соціальної політики загострюють проблеми стратифікації суспільства. Протягом перехідного періоду українське суспільство зазнало істотних змін.

Сформувалося помітне майнове розшарування: якщо у 1990 р. середній дохід 10% найзаможніших громадян України в 4 рази перевищував відповідний показник 10% найбідніших, то в 1999 р. - у 12 разів. Слід зазначити, що уявлення широкого загалу про природу майнового розшарування багато в чому збігаються з оцінками експертів, які вважають, що 10% населення України концентрують 40% доходів.

Сформувався помітний прошарок з людейрізного освітнього та професійного рівня, яких за ознаками добробуту, соціальних настанов та суспільної поведінки, наявних перспектив можна кваліфікувати як маргіналів. До цієї групи належать люди, які через різні обставини опинилися на узбіччі суспільства, втратили або втрачають зв'язок з його основними інституціями, відчувають глибокі деструктивні зміни свого соціального та психологічного стану.