Шатобріан як творець жанру роману-сповіді («Рене», «Атала»)

Величезну роль у становленні й розвитку французько­го романтизму відіграв Франсуа Рене де Шатобріан, який виступив водночас із Ж. де Сталь та її групою. Але його ідейно-художні шукання розвивалися в іншому напрямі і йому судилося стати зачинателем інших течій і тенденцій у французькій романтичній літературі. Якщо для згаданої групи був характерний тісний зв'язок з Просвітництвом, еволюція його дискурсів і структур та їх трансформація, то творчість Шатобріана була передусім реакцією на Про-

світництво й розривом з ним. її пафос полягав зрештою в реабілітації та апології "допросвітницьких" цінностей, на­самперед християнства та духовної культури, на ньому заснованої.

Постать Шатобріана не слід спрощувати й перетворю­вати його на зачинателя "реакційного романтизму" у французькій літературі — на противагу зачинательниці "прогресивного романтизму" мадам де Сталь, як це роби­лося в радянському літературознавстві. Подібні дефініції, засновані на політико-ідеологічних критеріях, є чимось зовнішнім до художнього процесу й науково безплідним. Та й з цього погляду Шатобріан є постаттю неоднознач­ною, він прожив довге життя і пережив немало світогляд­них метаморфоз.

Безперечно, магістральний розвиток його творчості пролягав у означеному напрямі, але не варто на цій під­ставі кваліфікувати його як реакціонера. І ним, і всім романтизмом здійснювалося те, що можна назвати "запе­реченням заперечення". Адже Просвітництвом було запе­речено й відкинуто немало духовних та художніх цінностей, пов'язаних із середньовічною та християнською культурою, і їх реабілітація та поновлення романтиками (у Франції передусім Шатобріаном та його школою) було необхідним і плідним для повноти розвитку духовної куль­тури, в тому числі й літератури.

Звертаючись до Шатобріана, варто належною мірою брати до уваги ставлення до нього на батьківщині, яке є разючим контрастом тому, що панувало в колишньому СРСР. У Франції традиційно вбачають у ньому одну з центральних постатей літератури епохи романтизму, ве­ликого письменника-класика. Генерал де Голь навіть зая­вляв, що Шатобріан є таким же уособленням французької літератури, як Данте — італійської, Шекспір — англій­ської чи Гете — німецької.

--

Виразно прикмети романтизму як нової поетичної системи проступають у творчості Франсуа-Рене де Шатобріана. Шатобріан багатьом зобов'язаний сентименталізму, а в більш пізньому його творчості активізуються класицистичні риси. Зате власне просвітницької традиції і пов'язаної з нею буржуазно-революційної ідеології Шатобріан, аристократ за походженням і переконанням, глибоко ворожий, він, посуті, з самого початку міцно вибрав собі роль ревного захисника реставраційно-монархічного принципу і християнської релігії, останнє отримало відображення в романі «Рене».

Рене - один з перших в європейській романтичній літературі носіїв «хвороби століття», меланхолії. Розчарування, втрата духовних цінностей, внутрішня порожнеча - супутники романтичної душі, як наприклад Рене. Все це є результатом «зради», «обману», яким романтичне "я" піддається з боку навколишнього його «підступного світу». У цьому світі все навколо нього нестійке, ні на що не можна покластися, нічому не можна довіритися. Так Рене намагається знайти втіхи в усьому підряд: в інших країнах, на самоті, і навіть намагається стати частиною суспільства, яке він зневажав все своє життя. Обман простежується в усьому, в тому числі й у тому, що дуже дороге для Рене і в чому, здавалося, не може ніколи виникнути сумнівів - у дружбі між ним і його сестрою:
Існує дві різні ситуації романтичного героя в світі: «герой обдурений» і «герой, що викриває обман», які співвідносяться як пасивний, перетерпіти і активний, що залишає за собою право останнього підсумкового жесту - в даному випадку це рішення Рене піти з життя. Переживаючи конфлікт зі світом - світом колишніх цінностей, якої обдурив, виявився підступним, романтичне "я" залишає за собою підсумкову свободу - право останнього, підсумкового жесту по відношенню до «змінив» цінностям. Романтичний герой не оплакує втрачені цінності - він гордо від них відрікається. Рене, кожен раз розчаровуючись у чомусь, намагається знайти розраду і сенс життя в чомусь іншому.

Зважившись розповісти про свої душевні страждання своїм друзям, Рене вибирає особливу місць - пагорб, з якого видно всі околиці. Рене виявляється в центрі всього, вище за інших - це просторове рішення сцени підкреслює винятковість героя.
Головним способом створення характеру героя є дія. Рене - натура активна. Сюжет поеми відрізняється підвищеним драматизмом. перед читачем проходить низка епізодів з його життя.

Рэне біжить від людського суспілства, з підозрою ставиться платонічної природи людини.

В оповіданні Рене про його європейські поневіряння перед нами постає мертвотний світ, де панують руїни і безплідні спогади, - світ як би закінчився, без майбутнього, без надії. І цьому відповідають нескінченно варійовані образи «замкнутості» в поетичній структурі шатобріанівської прози: мотиви самогубства і добровільного ув'язнення в монастирі; мимовільне, як би органічне себелюбство Рене, яке так виразно виявляється в історії нещасливого шлюбу і вінцем якого постає привид інцесту, замкнутості навіть любовної пристрасті у сфері власної сім'їі «крові».

В кінці «Рене» батько Суель вже вичитував героя за його безмірну гординю, за віддалення від людей. Але ефект цієї моралі не показувався - на сцені залишався Рене, у якого саме смиренність було паче гордості, і деякі критики навіть припускали, що ця проповідь могла бути додана заднім числом до споконвічного, за задумом більш трагічного і «безпросвітного» комплексу «Начезів».