Особливості романів О. Дюма (гостра сюжетність, майстерність оповіді, життєрадісність і енергія героїв, риси мелодрами) («Три мушкетера»)

Олександр Дюма-батько (так його називають на відміну від сина, теж письменника Олександра Дюма) народився 1802 р. в містечку Віллер-Котре, недалеко від Парижа. Батько його, генерал, за свої республіканські переконання при Наполеоні потрапив у немилість і змушений був піти у відставку. 1803 р. він помер, лишивши родину без засобів до існування.

Літературний шлях Дюма розпочав у 1825 р. невеличкою збіркою оповідань "Сучасні новели", пересічною за змістом і стилем. У 30-х роках письменник приєднується до романтичного напряму в літературі і стає активним учасником салону Віктора Гюго — "штаб-квартири романтизму", де збиралися палкі його прихильники: Альфред де Віньї, Шарль Огюстен Сент-Бев, Еміль Дешан, Альфред де Мюссе та ін.

Новий напрям швидко завоював міцні позиції у французькій літературі. Романи мадам де Сталь, поезії Віктора Гюго, драматичні твори молодого Проспера Меріме стали видатним літературним явищем і мали величезну популярність. Однак хороших п'єс, які відповідали б сценічним вимогам того часу, досі не було. Таку драму — "Генріх III та його двір" — написав молодий Олександр Дюма. 1829 р. її поставили на сцені театру "Одеон".

Того ж року Дюма пише одну з найкращих своїх драм — "Дуель за часів Рішельє", яку згодом називає "Маріон Делорм". П'єсу взялися поставити у театрі Французької Комедії, але незабаром цензура заборонила її, мотивуючи свою заборону тим, що у ній нібито паплюжиться образ короля Людовіка XIII, — а, отже, й династія Бурбонів. У своїх драмах Дюма розробляє національно-історичну тематику, порушує проблеми, які знайдуть втілення згодом, коли він створюватиме величезний цикл історико-пригодницьких романів.

З початком Липневої революції Дюма стає на бік опозиції, що протестувала проти режиму Луї-Філіппа. 1832 р. він бере участь у походах генерала Ламарка, які спричинилися до республіканського повстання 5—6-го липня. Монархія жорстоко розправилася з повстанцями, тому письменникові довелося на певний час виїхати з Парижа у Швейцарію.

1836 p. y Франції виходять загальнодоступні газети — "Преса" та "Вік", які набувають значної популярності. В них публікуються невеличкими уривками — "фейлетонами" — пригодницькі романи Оноре де Бальзака, Ежена Сю, Фелікса Сульє, Ежена Скриба. Дюма теж друкує там свої романи та критичні статті.

У 30-х роках Дюма задумав створити серію романів, у яких хотів змалювати величезний період французької історії — від часів панування Карла VII (1422-1461) до середини XIX ст. У першому романі серії — "Ізабеллі Баварській" — письменник відобразив факти й події далекого минулого, історичним тлом якого було прагнення Англії захопити французькі землі та встановити на них свою владу. Антианглійська спрямованість цього твору незаперечна. У наступному романі — "Асканіо" (1840) — змальовано двір французького короля Франциска І. Головний герой твору — славнозвісний італійський скульптор доби Відродження Бенвенуто Челліні.

У 40-х роках Дюма видає свої найвідоміші історико-пригодницькі романи: трилогію про мушкетерів ("Три мушкетери", 1844; "Двадцять років потому", 1845; "Віконт де Бражелон, або Десять років потому", 1848-1850), "Граф Монте-Крісто" (1844-1845), "Королева Марго" (1846), "Шевальє де Мезон-Руж" (1846), "Графиня де Монсоро" (1846), "Дві Діани" (1846), "Сорок п'ять" (1848). У 50-х роках письменник відходить від романтичних позицій і створює низку пересічних історичних романів ("Ісаак Лакедем", "Анж Піту", "Графиня де Шаркі", "Паризькі могікани" тощо). Трохи раніше, у 1847 p., Дюма заснував "Історичний театр", де були поставлені інсценізації романів "Королева Марґо", "Три мушкетери", "Граф Монте-Крісто". Театр проіснував два роки і був закритий у зв'язку з революційними подіями.

Під час революції 1848 р. він прагнув політичної кар'єри, мріяв про обрання до Національних зборів. Щоправда, на виборах він зазнав цілковитої поразки. Під час війни між Пруссією і Австрією письменник їде на фронт кореспондентом і регулярно надсилає до паризьких газет огляди воєнних дій.

Багато своїх творів Дюма створив у співавторстві з маловідомими або й зовсім невідомими літераторами. Серед них Огюст Маке: трилогія про мушкетерів, "Жіноча війна", "Граф Монте-Крісто", "Шевальє де Мезон-Руж", "Кольє королеви", "Чорний тюльпан"; Поль Меріс: "Асканіо", "Аморі", "Дві Діани"; Поль Бокаж: "Тисяча і один привид", "Паризькі могікани", "Сальватор"; Поль Лакруа: "Жінка з оксамиткою на шиї" та ін. Саме праця із співавторами дала можливість письменнику створити таку кількість творів. Обов'язками співавторів були вибір сюжету твору, інколи розробка того чи іншого образу або ситуації, частіше — підбір необхідних історичних документів і розставлення пунктуаційних знаків, які Дюма майже ніколи не ставив, щоби пришвидшити написання твору. Але головну роботу — перетворення попередніх несміливих начерків у справжній літературний твір — завжди виконував Дюма. Все, що виходило з-під його пера, мало особливий дух, особливу атмосферу, яку Достоєвський називав "дюмівським інтересом".

Користуючись класифікацією, що ділить романи Дюма на авантюрно-романтичні, авантюрно-історичні і власне історичні, потрібно зауважити, що більшість своїх власне історичних творів він створив без допомоги співавторів. Це "Ізабелла Баварська" "Капітан Рішар", "Соратники Ієгу", історичні хроніки — "Наполеон", "Генріх IV" та ін., що вказує на особливе ставлення до них самого автора.

Помер письменник у містечку Пуї 6 грудня 1870 р.

Д'Артаньян, головний герой роману "Три мушкетери", — особа історична. Основне джерело цього твору — книжка Куртиля де Сандра "Мемуари пана Д'Артаньяна, капітан-лейтенанта першої роти королівських мушкетерів, у яких ідеться про чимало приватних і таємних речей, що сталися за Людовіка Великого" (видана в Голландії 1701 p.).

Дюма вважав, що імена мушкетерів — Атос, Портос та Араміс — вигадані, що Сандр приховав за ними добре відомих осіб. Проте ці три герої існували насправді. Атос народився у провінції Беарн. Про його життя збереглося небагато відомостей. Він був чудовим фехтувальником. Помер 1643 р. — певно, його вбили на дуелі, оскільки тіло було знайдене біля ринку Пре-о-Клер — улюбленого місця дуелянтів. Портоса звали Ісааком де Порто; він походив зі знатного роду, відомого й у XIX ст.; служив у загоні королівських мушкетерів. Араміс — справжнє його ім'я Араміц — якийсь час жив у долині Баритон; він теж був мушкетером.

Книжка Сандра вийшла друком десь через тридцять років після смерті Д'Артаньяна; автор писав вигадані мемуари свого героя на підставі документів про життя і службову діяльність Д'Артаньяна та трьох його друзів-мушкетерів, додаючи до фактів чимало літературного вимислу.

Створюючи "Трьох мушкетерів", Дюма із "Мемуарів" Сандра взяв подробиці про звичаї XVII ст., імена героїв, подорож Д'Артаньяна у Париж, інтригу з міледі, викрадення рекомендаційного листа до Тревіля, дуель на Пре-о-Клер, образи гвардійців кардинала, вступ Д'Артаньяна в полк Дезессара; звичайнісіньку корчмарку, про яку згадується у Сандра, зробив чарівною пані Бонасьє. З книжки Редерера "Політичні та любовні інтриги французького двору" романіст запозичив історію з діамантовими підвісками, що їх Анна Австрійська подарувала герцогові Бекінґему. Проте могутня сила уяви дозволила письменникові створити власний оригінальний твір, своєрідний як за змістом, так і за художньою формою.

У "Трьох мушкетерах" органічно втілені творчі принципи письменника, стильові особливості історико-пригодницького роману, які він започаткував і розвинув. У романі відображено історичні події за Людовіка ХНІ (1610-1643). Історія для Дюма — це лише сукупність фактів і подій, на підставі яких можна створити цікавий динамічний сюжет. Письменник не зважає на складні явища політичного та соціального характеру, лишає поза увагою життя народу, сповнене повстань і заколотів. Усе це отримує в романі довільне тлумачення.

Дюма гадав, що ланцюг повстань, воєн, переворотів обумовлений випадковими обставинами, що хід історії взагалі залежить од непередбаченого втручання "випадку". Приміром, війна між Францією та Англією, на його думку, розпочалася через суперництво кардинала Рішельє та герцога Бекінгема, які були закохані в Анну Австрійську.

У романі підступний кардинал щоразу зазнає поразки. Здавалося, й загибель Д'Артаньяна та його друзів була неминучою, коли Рішельє дав міледі листа-наказ, за яким вона мала право знищити друзів-мушкетерів. Аж тут наспів Атос, і міледі не вдалося вчинити розправу зі своїми найзапеклішими ворогами.

У фінальній сцені роману з'ясовується, що Рішельє мав усі підстави запроторити Д'Артаньяна до Бастилії і навіть скарати. Проте кардинал вирішує використати розум та відвагу мушкетера і вручає йому наказ про підвищення в чині до лейтенанта, сподіваючись, що в такий спосіб залучить на свій бік хоробрих Д'Артаньянових друзів.

Письменник зосереджує увагу на приватному житті героїв. Вони — справжні персонажі авантюрного роману. Таку трагічну подію в історії Франції, як облогу міста Ла-Рошель, Дюма пояснює ревнощами кардинала Рішельє до герцога Бекінгема. Романіст зводить до випадкового епізоду криваві події облоги, полестивши і Рішельє, і запеклому ворогові Франції — Бекінґему.

Дюма не прагнув бути мислителем і розв'язувати історичні проблеми минулого й сучасного. Головне для нього — стрімкий розвиток дії, незвичайні пригоди героїв, майстерно побудована інтрига, несподіваний поворот сюжету. Письменник у своєрідній формі відроджує традицію пригодницького роману XVII-XVIII ст. Використовуючи ефектний спосіб побудови любовної інтриги, йому вдається досягти драматизму та напруги сюжетної лінії. Інтрига ускладнюється ще й тим, що герой і героїня належать до різних прошарків та ворогуючих партій.

Роман "Три мушкетери" — безперечно, найпопулярніший твір Дюма серед серії романів на історичну тематику. Його композиція обумовлена жанром "фейлетонного" роману, який вимагав від автора не тільки завершеності розділів, а й їхнього органічного зв'язку. Фінал кожного розділу у письменника — зав'язка епізоду, з якого починається наступний розділ. Енергійна, доступна, позбавлена архаїзмів мова відповідає стрімкому потоку подій, епізодів і випадків, змальованих у романі.

Хоробрі та заповзятливі мушкетери мовби якимсь дивом втручаються в усі історичні події. Вони торгують своєю шпагою, служачи королю; за кров їм платять луїдорами. Проте водночас Дюма прагне показати у зовнішності та поведінці героїв риси лицарської шляхетності: задля збереження честі французької королеви вони ладні піти у вогонь і у воду, — попри те, що не кожен з них навіть знав її в обличчя.

В останній розділ роману, де мелодраматично зображується страта міледі, численні злочини котрої ледве не згубили Атоса, Портоса, Араміса та Д'Артаньяна, Дюма вводить цікавий епізод: катові, котрий погодився відрубати міледі голову, пропонують гаман із золотом, але він кидає золото в річку. Кат вершить свою справу не задля грошей, а в ім'я справедливості.

Трилогія про мушкетерів охоплює великий період історії Франції — від 1625 р. до того часу, коли Людовік XIV почав у 70-х роках війну проти Голландії, щоб завоювати чужі землі та зміцнити свою економічну та політичну силу в Європі. Змалювавши долі героїв і вдосталь потішивши читача їхніми незвичайними пригодами, письменник закінчує розповідь картиною бою голландців із французами. У цьому бою Д'Артаньян гине, за кілька хвилин до смерті отримавши звання маршала Франції.

Вади Дюма як історика-романіста очевидні і незаперечні. Проте читачеві і не треба шукати в його романах правдивого відтворення історичної дійсності. Письменник приваблює нас як цікавий оповідач, майстер інтриги та композиції, творець яскравих, героїчних характерів, у яких своєрідно, хай навіть наївно втілюється віра в те, що розумна, вольова, чесна, шляхетна людина повинна активно втручатися в життя, обстоювати правду, добро та справедливість.