По-справжньому романтичним твором були не ранні ліричні вірші поета, а "Паломництво Чайльд Гарольда". Над поемою Байрон працював кілька років. Він розпочав її ще під час подорожі під враженням побаченого в Іспанії та Греції. Завершивши перші дві пісні в Англії і видавши їх у 1812 р., автор не залишав, працюючи над іншими творами, здійснення свого великого задуму. У Швейцарії в 1816 р. він написав третю пісню, в Італії,в 1817р., —четверту. Вони були видані відповідно у 1817 і 1818рр. Жанрові особливості поеми дозволяють віднести її до ліро-епічного поетичного щоденника подорожі. Герой поеми, чиї враження і почуття, спостереження і роздуми, спогади і пригоди складають її зміст, — молодий аристократ, глибоко розчарований у суспільстві, від якого тікає в інші краї, там шукає незайманої природи, щирих і чистих людей, неспотворене буржуазною цивілізацією життя, гармонійну красу. Він схильний до само-рефлексії, скоріше замріяний меланхолік, ніж активний учасник навколишнього життя. Байрон сам вказував, що багато віддав своєму героєві з власної біографії і духовного досвіду. Але це ліричний герой, не ідентичний в усьому своєму авторові, він окрема і відмінна особистість, хоча і схожа зі своїм творцем типологічне. Про це свідчить хоча б те, що автор часто перебирає на себе право висловлювати думки з приводу тих чи інших подій або явищ, а в двох останніх піснях майже зовсім відсуває героя на маргінез оповіді, начебто забуваючи про нього. Новаторським було в поемі оце двоголосся ліричного висловлення, майже непомітні переходи від одного голосу до іншого або органічне злиття обох, коли автор і герой майже не відрізняються один від одного. Чайльд Гарольд охоплений світовою скорботою, як і слід істинному романтикові. Однак причини цієї скорботи досить тьмяні, підґрунтя самотності — непрояснене, розчарування у батьках, друзях, коханій — надто загальні: Разом зі своїм автором герой замислюється над примхами історії, намагається зрозуміти причини занепаду колись великих країн, як Греція, злиднів, пригнічення, які панують у Португалії або у тій же Греції, вбачаючи в нещастях народів наслідки нескінченних воєн, релігійних і соціальних конфліктів. Його хвилює думка про залежність людини від сил, що стоять над нею, про нетривкість людського щастя. погляди Байрона на роль людини в історії віддзеркалюють суперечності часу. З одного боку, розчарування в ідеях просвітителів і наслідках Французької революції, з іншого — заперечення тотального песимізму щодо можливостей окремих індивідів і цілих народів впливати на хід історії. Точку зору Байрона можна назвати "героїчним бунтівним песимізмом". "Паломництво Чайльд Гарольда" було новаторським твором завдяки своєрідному поєднанню епічного і ліричного елементів, за переваги останніх. Навіть, здавалося б, об'єктивні картини побаченого в різних країнах, сцени національного життя, відтворення національних характерів, розмаїті пейзажі тощо — все пройнято ліричним почуттям поета, забарвлено його особистим ставленням, його захопленням або гнівом, симпатією або відразою.
-----
Ліро-епічна поема «Паломництво Чайльд Гарольда» чудова тим, що в ній висвітлюються найактуальніші суспільні проблеми початку XIX ст.- боротьба народів з тиранією, їх прагнення до національної незалежності. Новаторському змістом відповідає оригінальна форма твору: це ліро-епічна поема, в якій опис душевних емоцій сягає досконалості, і разом з тим це різка політична сатира; Це повість, Про життя лондонського денді і одночасно подорожній щоденник автора. Створена між 1809-1817 роками поема складається з чотирьох пісень і відображає різні періоди життя Байрона. Цілісність її досягається не стільки присутністю головного героя, який в останній пісні зовсім йде в тінь, а й тим, що всі пісні - плід 'яскравих вражень, бунтівних дум, мінливих настроїв, душевних переживань, передчуттів, спогадів самого поета, його сміливих оцінок, подій, свідком яких він був.
Читаючи поему, Ми постійно відчуваємо присутність двох героїв: Гарольда і автора. І хоча Гарольду притаманні деякі риси характеру Байрона, ототожнювати і змішувати їх не можна. До речі, поет зазначав, що ні за що на світі не хотів би бути таким суб'єктом, якою створив свого героя.
Мета його подорожі - пізнати нове життя, випробувати свої духовні сили, заповнити чимось свою спустошеність і, може бути, знайти своє місце в житті Під час подорожі перед героєм розкривається світ, дуже несхожий на все, що оточувало його на батьківщині природа Португалії, Іспанії, південні гори, теплі моя а головне, люди, які борються за свою національну незалежність. Гарольд схвалює прагнення іспанців у свободі, віддає належне їхній мужності, але скрізь залишається лише стороннім спостерігачем.
Розчарованим, заглибилися в себе пілігримом мандрує Гарольд по Європі Він зневажає зло, але нічого не робить в ім'я добра. В душі він засуджує рабство і несправедливість, але нічого не зробить, щоб допомогти людям хоч в малому. Про складність і суперечливість свого героя Байрон каже: «неукротим, не міг він поступатися іншим умам, будівшім в ньому презренье; гордий і в нещасті, він вирішив знову поза людства в собі лише життя шукати».
Відношення автора до Гарольду складне. З одного боку, він засуджує індивідуалізм свого героя, з іншого - йому подобається незалежність Гарольда, розрив зі світлом, порожнім і нікчемним; подобається, що своїм відходом привілейованої середовища він кидає виклик аристократії; подобається, що в Гарольд немає плазування, жадібності, кар'єризму. Байрон засуджує англійців за лицемірну «допомогу» Іспанії, засновану на корисливих розрахунках.
Ліричний герой - Не безпристрасний спостерігач. Йому неприємні н грубі розваги іспанської знаті, споглядає бій биків, і її черстве байдужість до гибнущему матадорові. Він палко співчуває іспанським селянам, які через вторгнення «галльського стерв'ятника» Наполеона позбулися своїх виноградників і змушені братися за зброю.
У другій пісні змінюється аспект зображення і тональність розповіді. Тут розказано про перебування Гарольда в Греції та Албанії. Прокльони поневолювачам перемежовуються з докорами грекам за те, що «під батогами турецькими упокорюючись, простяглася Греція, затоптана в бруд». Байрон радить грекам не чекати нічиєї допомоги, а взятися за своє визволення самим: «Ні галл, ні московит вас не врятують!» Зовсім інше ставлення автора до албанців - маленькому, але гордому і войовничому народу. У албанців XIX століття Байрону подобалося привітність, гостинність, повні бойового запалу мужні пісні (він збирав і записував їх), танці, вірність національним звичаям, патріархальний побут і благородний патріотизм. «Зберігаючи до вітчизни відданість синівську, своїх друзів у біді не зраджує і, спонукуваний честю, помстою иль любов'ю, за ніж хапається, щоб змити образу кров'ю» - такий албанець в поемі.
Третя і четверта пісні поеми написані після того, як поет назавжди покинув батьківщину. Це був час посилення загальноєвропейської реакції, що послідувала за розгромом Наполеона під Ватерлоо.
