Тема: Основи пожежної безпеки

ПЛАН

1. Небезпечні та шкідливі фактори пов'язані з пожежами.

2. Основні причини виникнення пожеж.

3. Теоретичні основи процесу горіння.

4. Різновидності горіння.

5. Пожежна та вибухова безпека горючих речовин. 6. Система попередження пожеж..

7.Система протипожежного захисту.

 

1. НЕБЕЗПЕЧНІ ТА ШКІДЛИВІ ФАКТОРИ ПОВ'ЯЗАНІ З

ПОЖЕЖАМИ

Пожежа — це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що розповсюджується в часі і просторі та створює загрозу життю і здоров'ю людей, навколишньому середовищу, призводить до матеріальних збитків.

Пожежна небезпека — можливість виникнення та (або) розвитку пожежі в будь-якій речовині, процесі, стані. Слід зазначити, що пожеж безпечних не буває. Якщо вони і не створюють прямої загрози життю та здоров'ю людини (наприклад, лісові пожежі), то завдають збитків довкіллю, призводять до значних матеріальних втрат. Коли людина перебуває в зоні впливу пожежі, то вона може потрапити під дію наступних небезпечних та шкідливих факторів: токсичні продукти згорання, вогонь, підвищена температура середовища, дим, недостатність кисню, руйнування будівельних конструкцій, вибухи, витікання небезпечних речовин, що відбуваються внаслідок пожежі, паніка.

Токсичні продукти згорання становлять найбільшу загрозу для життя людини, особливо при пожежах в будівлях. Адже в сучасних виробничих, побутових та адміністративних приміщеннях знаходиться значна кількість синтетичних матеріалів, що є основними джерелами токсичних продуктів згорання. Так при горінні пінополіуретану та капрону утворюється ціанистий водень (синильна кислота), при горінні вініпласту — хлористий водень та оксид вуглецю, при горінні лінолеуму — сірководень та сірчистий газ і т. д. Найчастіше при пожежах відзначається високий вміст в повітрі оксиду вуглецю. Так, в підвалах, шахтах, тунелях, складах його вміст може становити від 0,15 до 1,5%, а в приміщеннях — 0,1—0,6%. Слід зазначити, що оксид вуглецю — це отруйний газ і вдихання повітря, в якому його вміст становить 0,4% —смертельне.

Вогонь — надзвичайно небезпечний фактор пожежі, однак випадки його безпосередньої дії на людей досить нечасті. Під час пожежі температура полум'я може досягати 1200—1400 °С і у людей, що знаходяться у зоні

пожежі випромінювання полум'я можуть викликати опіки та больові відчуття. Мінімальна відстань у метрах, на якій людина ще може знаходитись від полум'я приблизно складає К=1,6Н, де Н — середня висота факелу полум'я в метрах. Наприклад, при пожежі дерев'яного будинку, висотою до гребеня покрівлі 8 м, ця відстань буде близько 13 м. Небезпека підвищеної температури середовища полягає в тому, що вдихання розігрітого повітря разом із продуктами згорання може призвести до ураження органів дихання та смерті. В умовах пожежі підвищення температури середовища до 60 °С вже є життєво-небезпечною для людини.

Дим являє собою велику кількість найдрібніших часточок незгорівших речовин, що знаходяться у повітрі. Він викликає інтенсивне подразнення органів дихання та слизових оболонок (сильний кашель, сльозотечу). Крім того, у задимлених приміщеннях внаслідок погіршення видимості сповільнюється евакуація людей, а часом провести ї зовсім не можливо. Так, при значній задимленості приміщення видимість предметів, що освітлюються лампочкою потужністю 20 Вт, складає не більше 2,5 м.

Недостатність кисню спричинена тим, що в процесі горіння відбувається хімічна реакція оксидування горючих речовин та матеріалів. Небезпечною для життя людини уже вважається ситуація, коли вміст кисню в повітрі знижується до 14% (норма 21%). При цьому втрачається координація рухів, появляється слабість, запаморочення, загальмовується

свідомість.

Вибухи, витікання небезпечних речовин можуть бути спричинені їх нагріванням під час пожежі, розгерметизацією ємкостей та трубопроводів з небезпечними рідинами та газами. Вибухи збільшують площу горіння і можуть призводити до утворення нових вогнищ. Люди, що перебувають поблизу, можуть підпадати під дію вибухової хвилі, діставати ураження уламками.

Руйнування будівельних конструкцій відбувається внаслідок втрати ними несучої здатності під впливом високих температур та вибухів. При цьому люди можуть одержати значні механічні травми, опинитися під уламками завалених конструкцій. До того ж, евакуація може бути просто неможливою, внаслідок завалів евакуаційних виходів та руйнування шляхів евакуації.

Паніка, в основному, спричинюється швидкими змінами психічного стану людини, як правило, депресивного характеру в умовах екстремальної ситуації (пожежі). Більшість людей потрапляють в складні та неординарні умови, якими характеризується пожежа, вперше і не мають відповідної психічної стійкості та достатньої підготовки щодо цього. Коли дія факторів пожежі перевищує межу психофізіологічних можливостей людини, то остання може піддатись паніці. При цьому вона втрачає розсудливість, її дії стають неконтрольованими та неадекватними ситуації, що виникла. Паніка – це жахливе явище, здатне призвести до масової загибелі людей.

2. ОСНОВНІ ПРИЧИНИ ПОЖЕЖ

Для успішного проведення протипожежної профілактики на підприємствах важливо знати основні причини пожеж. На основі статистичних даних можна зробити висновок, що основними причинами пожеж на виробництві є:

— необережне поводження з вогнем,

— незадовільний стан електротехнічних пристроїв та порушення
правил їх монтажу та експлуатації,

— порушення режимів технологічних процесів,

— несправність опалювальних приладів та порушення правил їх експлуатації,

— невиконання вимог нормативних документів з питань пожежної
безпеки.

Дуже часто пожежі на виробництві спричинені необережним поводженням з вогнем. Під цим, як правило, розуміють паління в недозволених місцях та виконання так званих вогневих робіт. Вогневими роботами вважають виробничі операції, пов'язані з використанням відкритого вогню, іскроутворенням та нагрівом деталей, устаткування, конструкцій до температур, що здатні викликати займання горючих речовин і матеріалів, парів легкозаймистих рідин. До вогневих робіт належать: газо- та електрозварювання, бензино- та газорізання, паяльні роботи, варки бітуму та смоли, механічна обробка металу з утворенням іскор.

Відповідальність за заходи пожежної безпеки при проведенні зварювальних та інших вогневих робіт покладається на керівників дільниць, цехів, підприємств.

Місця для проведення вогневих робіт можуть бути постійними і тимчасовими. Постійні місця визначаються наказом керівника підприємства, а тимчасові — письмовим дозволом керівника підрозділу.

Виконавці робіт (електрозварювальники, газозварювальники газорізальники, паяльники, бензорізальники та ін.) повинні бути проінструктовані про заходи пожежної безпеки відповідальними особами.

Місця проведення вогневих робіт повинні бути вільними від горючих матеріалів у радіусі не менше 5 м. Для газового зварювання застосовують такі речовини, як ацетилен, метан, пари бензину та гасу, що збільшує небезпеку пожежі та вибуху. Карбід кальцію слід зберігати на стелажах у закритих барабанах у сухому добре провітрюваному наземному приміщенні. Нижня полиця стелажа повинна розташовуватися на висоті 20 см від підлоги, щоб запобігти затопленню карбіду кальцію водою.

Перед проведенням тимчасових вогневих робіт розробляються заходи пожежної безпеки, сповіщається пожежна охорона, призначаються особи, відповідальні за забезпечення пожежної безпеки і після цього видається підписаний наряд — допуск на проведення робіт. Такий дозвіл дається на одну зміну. Після закінчення вогневих робіт зварювальник зобов'язаний оглянути місце роботи, полити водою горючі конструкції. Місце проведення робіт необхідно неодноразово перевірити протягом 2 годин після їх закінчення. Перед зварюванням ємкості, в котрих зберігалося рідке пальне,

горючі гази, слід очистити, промити гарячою водою з каустичною содою, пропарити, просушити, провентилювати, зробити аналіз повітря. При зварюванні люки та пробки повинні бути відкритими.

Пожежі через виникнення коротких замикань, перевантаження електродвигунів, освітлювальних та силових мереж внаслідок великих місцевих опорів, роботу несправних або залишених без нагляду електронагрівальних приладів складають більше 25% всіх випадків. Короткі замикання виникають внаслідок неправильного монтажу або експлуатації електроустановок, старіння або пошкодження ізоляції. Струм короткого замикання залежить відпотужності джерела струму, відстані відджерела струму до місця замикання та виду замикання. Великі струми замикання викликають іскріння та нагрівання струмопровідних частин до високої температури, що супроводжується займанням ізоляції провідників та горючих будівельних конструкцій, котрі знаходяться поряд. Струмові перевантаження виникають при ввімкненні до мережі додаткових споживачів струму або при зниженні напруги в мережі Тривале перевантаження призводить до нагрівання провідників, що може викликати їх займання.

З.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ГОРІННЯ

Горіння — це екзотермічна реакція окислення речовини, яка супроводжується - виділенням диму та (або) виникненням полум'я і (або) свічення. Для виникнення горіння необхідна наявність горючої речовини, окислювача та джерела запалювання. Розрізняють два види горіння: повне — при достатній кількості окислювача, і неповне — при нестачі окислювача. Продуктами повного горіння є діоксид вуглецю, вода, азот, сірчаний ангідрид та ін. При неповному горінні утворюються горючі і токсичні продукти (оксид вуглецю, альдегіди, смоли, спирти та ш.). За швидкістю розповсюдження полум'я горіння поділяється на:

дефлаграційне (в межах 2—7 м/с), вибухове (при десятках і навіть сотнях метрів за секунду) і детонаційне (при тисячах метрів за секунду).

Горіння може бути гомогенним та гетерогенним. При

гомогенному горінні речовини, що вступають в реакцію окислення мають однаковий агрегатний стан, наприклад газоподібний. Якщо при цьому горюча речовина та окислювач не перемішані, то відбувається дифузне горіння, при якому процес горіння лімітується дифузією окислювача через продукти згоряння до горючої речовини. Якщо початкові речовини знаходяться в різних агрегатних станах і наявна межа поділу фаз в горючій системі то таке горіння називається гетерогенним. Гетерогенне горіння, при якому одночасно утворюються потоки горючих газоподібних речовин, є одночасно й дифузним. Як правило, пожежа характеризуються гетерогенним дифузним горінням, швидкість переміщення полум'я якого залежить від швидкості дифузії кисню повітря до осередку горіння.

4. РІЗНОВИДНОСТІ ГОРІННЯ

Розрізняють наступні різновидності горіння: вибух, детонація, спалах, займання, спалахування, самозаймання та самоспалахування, тління.

Вибух — надзвичайно швидке хімічне перетворення, що супроводжується виділенням енергії і утворенням стиснутих газів, здатних виконувати механічну роботу. В основному, ця механічна робота зводиться до руйнувань, які виникають при вибуху і обумовлені утворенням ударної хвилі — раптового скачкоподібного зростання тиску. При віддаленні від місця вибуху механічна дія ударної хвилі послаблюється.

Детонація — це горіння, яке поширюється зі швидкістю кілька тисяч метрів за секунду. Виникнення детонації пояснюється стисненням, нагріванням та переміщенням незгорівшої суміші перед фронтом полум'я, що призводить до прискорення поширення полум'я і виникнення в суміші ударної хвилі. Таким чином, наявність достатньо потужної ударної хвилі є необхідною умовою для виникнення детонації, оскільки в цьому випадку передача теплоти в суміші здійснюється не шляхом повільного процесу теплопровідності, а шляхом поширення ударної хвилі.

Спалах — швидке згоряння горючої суміші без утворення стиснутих газів, яке не переходить у стійке горіння.

 

Займання — виникнення горіння під впливом джерела запалювання.

Спалахування — займання, що супроводжується появою полум'я.

Самозаймання — початок горіння без впливу джерела запалювання.

Самоспалахування — самозаймання, що супроводжується появою полум'я.

Тління — горіння без випромінювання світла, що, як правило, розрізняється з появою диму.

Залежно від внутрішнього імпульсу процеси самозаймання (самоспалахування) поділяються на теплові, мікробіологічні та хімічні.

Теплове самозаймання — виникає при зовнішньому нагріванні речовини на певній відстані (через повітря). При цьому речовина розкладається, адсорбує і в результаті дії процесів оксидування самонагрівається. При температурі близько 100 °С дерев'яна тирса, ДВП та дією інших речовини схильних до самозаймання. Захист від теплового самозаймання — запобігання нагріву матеріалів від зовнішніх джерел тепла.

Мікробіологічне самозаймання відбувається в результаті самонагрівання, що спричинене життєдіяльністю мікроорганізмів в масі речовини. До мікробіологічного самозаймання схильні речовини рослинного походження (в основному не висушені) — сіно, зерно, тирса, торф.

Хімічне самозаймання виникає внаслідок дії на речовину повітря, води, а також при взаємодії речовин. Наприклад, самозаймаються промаслені матеріали (ганчір'я, дерев'яна тирса, навіть металеві ошурки). Внаслідок оксидування масел киснем повітря відбувається самонагрівання, що може призвести до самозаймання. До речовин, що здатні самозайматися при дії на них води відносяться калій, натрій, цезій, карбіди кальцію та лужних металів та інші. Ці речовини при взаємодії з водою виділяють горючі гази, які нагріваючись за рахунок теплоти реакції, самозаймаються. До речовин, що призводять до самозаймання при взаємодії з ними належать газоподібні, рідкі та тверді окислювачі, наприклад, стиснутий кисень викликає самозаймання мінеральних мастил, які не самозаймаються на повітрі.

5. ПОКАЗНИКИ ПОЖЕЖОВИБУХОНЕБЕЗПЕЧНОСТІ РЕЧОВИН

ТА МАТЕРІАЛІВ

Відповідно до ГОСТ 12.1.044-84 оцінку пожежовибухонебезпечності усіх речовин та матеріалів проводять залежно від агрегатного стану: газ, рідина, тверда речовина (пил виділено в окрему групу). Тому і показники їхньої пожежовибухонебезпечності будуть дещо різні.

Перш за все визначають групу горючості даної речовини. За цим показником всі речовини та матеріали поділяються на негорючі, важкогорючі та горючі.

Негорючі — речовини та матеріали не здатні до горіння на повітрі нормального складу. Це неорганічні матеріали, метали, гіпсові конструкції.

Важкогорючі — це речовини та матеріали, які здатні до займання в повітрі від джерела запалювання, однак після його вилучення не здатні до самостійного горіння. До них належать матеріали, які містять горючі та негорючі складові частини. Наприклад, асфальтобетон, фіброліт.

Горючі — речовини та матеріали, які здатні до самозаймання, а також займання від джерела запалювання і самостійного горіння після його вилучення. До них належать всі органічні матеріали. В свою чергу горючі матеріали поділяються на легкозаймисті, тобто такі, які займаються від джерела запалювання незначної енергії (сірник, іскра) без попереднього нагрівання та важкозаймисті, які займаються від порівняно потужного джерела запалювання.

Температура спалаху — найнижча температура горючої речовини, при якій над її поверхнею утворюються пари або гази, здатні спалахнути від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для стійкого горіння.

За температурою спалаху розрізняють:

— легкозаймисті рідини (ЛЗР) — рідини, які мають температуру спалаху, що не перевищує 61 °С у закритому типі (бензин, ацетон, етиловий спирт).

— горючі рідини (ГР) — рідини, які мають температуру спалаху понад 61 °С у закритому типі або 66 °С у відкритому типі (мінеральні мастила, мазут, формалін).

Температура спалахування — найнижча температура речовини, при якій вона виділяє горючі пари і гази з такою швидкістю, що після їх запалення виникає стійке горіння.

Температура самоспалахування — найнижча температура речовини, при якій відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних реакцій, що призводить до виникнення полум'янистого горіння. Температури спалаху та спалахування належать до показників пожежовибухонебезпечності лише рідин та твердих речовин.

Важливими показниками, що характеризують пожежовибухонебезпечні властивості газів, рідин та пилу є концентраційні межі поширення полум'я (запалення). Нижня (НКМ) та верхня (ВКМ) концентраційні межі поширення полум'я — це мінімальна та максимальна об’ємна (масова) доля горючої речовини у суміші з даним окислювачем, при яких можливе займання (спалахування) суміші від джерела запалювання з наступним поширенням полум'я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалювання.

Суміші, що містять горючу речовину нижче НКМ чи вище ВКМ горіти не можуть. Наявність областей негорючих концентрацій речовин та матеріалів надає можливість вибрати такі умови їх зберігання, транспортування та використання, при яких виключається можливість виникнення пожежі чи вибуху.

Значну вибухову та пожежну небезпеку становлять різноманітні горючі пиловидні речовини в завислому стані. Залежно від значення нижньої концентраційної межі поширення полум'я пил поділяється на вибухо- та пожежонебезпечний. При значенні НКМ менше 65 г/мЗ пил є вибухонебезпечним (пил сірки, муки, цукру), а при інших значеннях НКМ — пожежонебезпечним (пил деревини, тютюну).

Розрізняють також нижню (НТМ) та верхню (ВТМ) температурні межі поширення полум'я газів та парів в повітря НТМ та ВТМ — це такі температури речовини, за яких їх насичені пари утворюють в даному окислювальному середовищі концентрації, рівні відповідно НКМ та ВКМ. Температурні межі поширення полум'я використовують зокрема для вибору температурних умов зберігання рідин у тарі, за яких концентрація насичених парів буде безпечною з точки зору пожежовибухонебезпеки. Існують і інші показники для оцінки пожежної та вибухової небезпеки речовин та матеріалів, які визначаються за стандартними методиками.

6. СИСТЕМА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПОЖЕЖ

Одним із основних принципів у системі попередження пожеж є положення про те, що горіння (пожежа) можливе лише за певних умов. Такою умовою є наявність трьох факторів: горючої речовини, окислювача та джерела запалювання. Крім того, необхідно, щоб горюча речовина була нагріта до необхідної температури і знаходилась у відповідному кількісному співвідношенні з окислювачем, а джерело запалювання мало необхідну енергію для початкового імпульсу (запалювання). Так сірником не можливо запалити дерев'яну колоду, в той же час аркуш паперу легко загориться.

До окислювачів належать хлор, фтор, оксиди азоту та інші речовини, однак з практичної точки зору найбільш важливе значення має горіння, яке виникає при оксидуванні горючої речовини киснем повітря. Зі зменшенням

вмісту кисню в повній уповільнюється швидкість горіння, а при вмісті кисню менше 14%.(норма 21%) горіння більшості речовин стає неможливим. Окислювач разом з горючою речовиною утворює так зване горюче середовище.

Система попередження пожеж виключає два основних напрямки: запобігання формуванню горючого середовища і виникненню в цьому середовищі (чи внесенню в нього) джерела запалювання.

Запобігання формуванню горючого середовища досягається: застосуванням герметичного виробничого устаткування, максимально

можливою заміною в технологічних процесах горючих речовин та матеріалів негорючими, обмеженням кількості пожежо- та вибухонебезпечних речовин при використані и та зберіганні, а також правильним їх розміщенням, ізоляцією горючого та вибухонебезпечного середовища: організацією контролю за складом повітря в приміщенні та контролю за станом середовища в апаратах, застосуванням робочої та аварійної вентиляції, відведенням горючого середовища в спеціальні пристрої та безпечні місця, використанням інгібуючих (хімічно активні компоненти, що сприяють припиненню пожежі) та флегматизуючих (шерстяні компоненти, що роблять середовище негорючим) добавок.

Запобігання виникненню в горючому середовищі джерела запалювання досягається: використанням устаткування та пристроїв при роботі котрих не виникає джерел запалювання, використанні електроустаткування, що відповідає за виконанням класу пожежо- та вибухонебезпеки приміщень та зон, груп і категорій вибухонебезпечне суміші, обмеження щодо сумісного зберігання речовин та матеріалів використання устаткування, що задовольняє вимогам електростатичне іскробезпеки, улаштуванням блискавкозахисту, організацією автоматичного контролю параметрів, що визначають джерел, запалювання, заземленням устаткування, видовжених металоконструкцій, використання при роботі з ЛЗР інструментів, що виключають іскроутворення, ліквідацією умов для самоспалахування речовин і матеріалів.

7. СИСТЕМА ПРОТИПОЖЕЖНОГО ЗАХИСТУ

Система протипожежного захисту — це сукупність організаційних заходів, а також технічних засобів, спрямованих на запобігання впливу на людей небезпечних факторів пожежі та обмеження матеріальних збитків від неї (ДСТУ 2272-93).

Попередження розповсюдження пожеж, в основному визначається пожежною безпекою будівель та споруд і забезпечується: правильним вибором необхідного ступеня вогнестійкості будівельних конструкцій,

правильними об'ємно-планувальними рішеннями будівель та споруд, розташуванням приміщень та виробництв з урахуванням вимог пожежної безпеки, встановленням протипожежних перешкод в будівлях, системах вентиляцій, паливних та кабельних комунікаціях: обмеженням витікання горючих рідин при пожежі: улаштуванням протидимного захисту, проектуванням шляхів евакуації: заходами щодо успішного розгортання тактичних дії по гасінню пожежі.

ЗАСОБИ ГАСІННЯ ПОЖЕЖ.

1. Способи та засоби гасіння пожеж.

2. Вогнегасні речовини.

3. Технічні засоби гасіння пожеж.

4. Будова і робота вогнегасників.

5. Протипожежне водопостачання.

6. Пожежна сигналізація.

7. Автоматичне виявлення і гасіння пожеж.

8. 0рганізація пожежної охорони і гасіння пожеж.

1. В комплексі заходів, що використовується в системі протипожежного захисту, важливе значення має вибір найбільш раціональних способів та засобів гасіння різних горючих речовин та матеріалів.

Горіння припиняється:

- при охолодженні горючою речовини до температури нижчої, ніж темпера­тура її займання;

- при зниженні концентрації кисню в повітрі в зоні горіння;

- при припиненні надходження пари, газів горючої речовини в зону горіння.

Припинення горіння досягається за допомогою вогнегасник засобів:

- води (у вигляді струменя або розпиленому вигляді);

- інертних газів (вуглекислота та ін.);

- хімічних засобів (у вигляді піни або рідини);

- порошкоподібних сухих сумішей (суміші піску з флюсом);

- пожежних покривал з брезенту та азбесту.

Вибір тих чи інших способів та засобів гасіння пожеж та вогнегасних речовин і їх носіїв (протипожежної техніки) визначається в кожному конкретному випадку залежно від стадії розвитку пожежі, масштабів загорань, особливостей горіння речовин та матеріалів.

Успіх швидкої локалізації та ліквідації пожежі на її початку залежить від наявних вогнегасних засобів, вміння користуватися ними всіма працівниками, а також від засобів пожежного зв'язку та сигналізації для виклику пожежної допомоги та введення в дію автоматичних та первинних вогнегасних засобів.

2. Основними вогнегасячими речовинами та сполуками, що застосовуються
для гасіння пожеж та окремих вогнищ, є вода, водяна пара, хімічна піна,
повітряно-механічна піна, водні розчини солей, інертні й негорючі гази,
галоїдо-вуглеводні сполуки, сухі негорючі порошки та пісок.

Вода, потрапляючи в процесі гасіння на горючі матеріали, зволожує і змочує їх, знижуючи температуру горіння за рахунок поглинання теплоти на пароутворення, а водяна пара зменшує концентрацію летких горючих ре­човин у зоні горіння і стримує проникнення до неї кисню повітря.

Вогнесильні властивості води можна посилити в 2-2,5 рази підвищенням її змочувальної здатності, що, в свою чергу, досягається введенням до неї поверхнево-активних речовин (змочувачів) спеціальними пристроями. За допомогою води можна створювати водяні завіси, а струменем – збивати полум’я. Компактний струмінь води застосовують для гасіння твердих речовин переважно рослинного походження, а також пожеж всередині приміщень і відкритих поверхонь. Тонкорозпиленим струменем гасять важкі нафтопродукти.

Компактні струмені, крім подачі значної кількості води в зону горіння (при загоранні будівель, лісоматеріалів, газових фонтанів), засто­совують також для охолодження будівель та матеріалів, розміщених неда­леко від зони горіння. Водою не дозволяється гасити електроустановки під напругою, матеріали, що зберігаються поряд з карбідом кальцію і негашеним вапном, металевий натрій, калій, магній та інші речовини, якщо при діїна них води можуть виділятися горючі або вибухонебезпечні речо­вини.

Повітряно-механічна піна утворюється за допомогою спеціальних пожеж­них стволів, в яких вода (9,7%) під тиском 0,3-0,6 МПа спочатку змішується з піноутворювачем (0,3%), а потім з повітрям (90%).

При цьому утворюється піна, яка за об’ємом у 20 разів (кратність-20) перевищує початковий об’єм матеріалів, з яких вона утворена. Для гасіння пожеж на нафтоскладах, нафтобазах, у приміщеннях різних виробництв застосовують піну, яка має кратність 200.

Хімічною піною гасять горючі і легкозаймисті речовини та різні матеріали. Така піна утворюється у вогнегаснику ОХП-10 внаслідок реакції між кислотною (сірчана кислота) та лужною частиною (водний розчин двовуглекислого натрію).

Вуглекислий газ, як інертний газ, застосовують для гасіння пожеж в електроустановках, двигуна внутрішнього згорання, в архівах, бі6ліотеках, музеях. Ним заряджають вуглекислотні вогнегасники. Водяною парою гасять тверді, рідинні і газоподібні речовини у закритих приміщеннях, в яких або поруч з якими є джерела водяної пари.

Пісок є найбільш доступним матеріалом, який при належному зберіганні не втрачає своїх властивостей. Його застосовують для гасіння невеликих кількостей розлитих горючих рідин. Пісок інтенсивно знижує температуру горіння, стримує доступ кисню в зону горіння. Найкращі вогнегасильні властивості має високодисперсний пісок.

Порошки, призначені для гасіння загорань та пожеж, випускаються у вигляді спеціальних сумішей різних марок.

Інертні гази (СО2 і N2.) застосовують при гасінні електричного обладнання, двигунів внутрішнього згорання, радіо-, електроапаратури. Для гасіння твердих і рідких горючих речовин, за винятком лужних металів та металоорганічних сполук, застосовують також галоїдовані вуглеводні, до складу яких входять брометил і двоокис вуглецю.

3. Пожежна техніка поділяється на пожежні автомобілі, мотопомпи і причепи; установки пожежегасіння; установки пожежної сигналізації; вогнегас­ники; пожежне обладнання; пожежний ручний інструмент; пожежний інвентар і пожежні рятівні пристрої.

Первинні засоби вогнегасіння застосовують для боротьби з початковими вогнищами. До них належать пожежні крани, вогнегасники, ручні насоси, резервуари з водою, ящики з піском, покривала (азбестові, грубошерсті, повстяні), швабри (мітли), а також різний пожежний інвентар (пожежні відра, лопати, кирки, сокири, багри, ломи).

За способом переміщення вогнегасники поділяються на переносні (ручні і ранцеві), пересувні, стаціонарні; за видом застосованого вогнесильного заряду - на повітряно пінні ручні (ОВП-5, ОВП-10), пересувні (ОВП-100) і стаціонарні (ОВП-250); хімічні пінні (ОХП-10); рідинні (ОЖ-5; ОЖ-10); вуглекислотні: ручні (ОУ-2, ОУ-5, ОУ-8), пересувні (ОУ-25, ОУ-80, ОУ-400); порошкові (ОП-2, 0П-5, ОП-10), комбіновані (для одночасного гасіння порошком і повітряно-механічною піною – утворюється високо кратна піна завдяки піноутворюючому пристрою) та інші.

Пожежні автомобілі призначені для доставки до місця пожежі різних вогнегасильних засобів, бойового складу пожежників, пожежно-технічного озброєння. До них належать автоцистерни, авто насосні станції, автонасоси, насосно-рукавні автомобілі; автомобілі з обладнанням для повітряно-пінного, порошкового, вуглекислотного, газо водяного і комбінованого гасіння; пожежні автодрабини, автопідіймачі, автомобілі зв'язку і освітлення; газодимозахисні тощо.

Мотопомпи призначені для подачі води від джерел (водойми, пожежні гідранти) до місця пожежі. Основними агрегатами мотопомп є двигуни внутрішнього згоряння і відцентрові насоси. В с/г виробництві найбільше застосовують мотопомпи переносні (МП-66А, МП-800Б) і причіпні МП-1600. Переносні мотопомпи доставляються на місце пожежі з допомогою різних транспортних засобів (автомобілі, тракторні причепи, гужовий транспорт, а причіпні буксируються будь-яким автомобілем, бо вони мають власну колісну систему.

4. Первинними засобами пожежегасіння являються вогнегасники, які в залежності від застосування речовин вогнегасника поділяються на вуглекислотні, порошкові, хімічно-пінні та повітро-лінні. Ручні вуглекислотні вогнегасники призначені для гасіння невеликих пожеж всіх видів загорання. Вони приводяться в дію вручну. Через вентиль стиснена рідка вуглекислота прямує у патрубок, де вона розширюється і за рахунок цього її температура знижується до -70°С. При переході рідкої вуглекислоти в газ її об’єм збільшується в 500 разів. Утворюється снігоподібна вуглекислота, котра при випаровуванні охолоджує гарячу речовину та ізолює її від кисню повітря. Корисна довжина струменя вогнегасника приблизно 4 м, час дії -30-60 с. Вогнегасник слід тримати за ручку, для уникнення обмороження рук; зберігати подалі від тепла, для запобігання саморозрядження. Вуглекислотою можна гасити електрообладнання, що знаходиться під напругою, а також горючі рідини і тверді речовини. Не можна гасити спирт і ацетон, котрі розчиняють вуглекислоту, а також терміт, фотоплівку, целулоїд, котрі горять без доступу повітря.

Мал. Схема вуглекислотного вогнегасника.

1 - балон;

2 - сифонна трубка;

3 - рукоятка;

4 - запобіжник;

5 - вентиль;

6 - маховичок;

7 – разструб - снігоутворювач.

Щоб привести вогнегасник у дію, його беруть за ручку однією рукою і повертають другою рукою рукоятку вгору на 180°,внаслідок чого відкривається клапан. Після цього вогнегасник перевертають догори дном і спрямовують сприск на полум'я. При цьому сода взаємодіє з кислотою і утворюється багато вуглекислого газу, який спінює вміст вогнегасника. Протягом 1 хв. викидається 55 л піни на відстань 6-8 м. На відміну від старих конструкцій вогнегасник ОХП-10 не треба вдаряти об що-небудь. Стакан з кислотною частиною заряду в ОХП-10 не повинен розбиватися. Це запобігає засміченню сприску під час роботи вогнегасника осколками розбитих колб з кислотною частиною заряду.

Корпуси вогнегасників гідравлічні випробовують протягом 1 хв. тиском 20 кгс/см при прийманні, а потім 25% усіх вогнегасників підприємства випробовують через рік, 50% - через 2 роки і 100% - через 3 роки експлуатації. Заряди вогнегасників зберігають свої властивості 5-6 років, тому після випробування корпусів заряди знову використовують.

Повітряно-пінний вогнегасник ОВП-5 містить 5 л 4-6 % - вого водного роз­чину піноутворювача. Для приведення в дію ОВП-5 знімають з пожежного щита за рукоятку, ставлять на підлогу і натискають на пусковий важіль, який штоком проколює бронзову мембрану, що закриває вихід з балончика з вуглекислим газом під тиском 175 кгс/см (17.2 МПа). Газ тисне на поверхню розчину зверху і виштовхує його через сифонну трубку знизу вверх, розриваючи перманентну мембрану, а потім через викидну трубку, відцентровий розпилювач ірозтруб із сітками. При цьому утворюється повітряно-механічна піна великої кратності (мінімум 50-кратно), яка значно ефективніша від хімічної. Дальність пінної струмини 4,5 м, тривалість дії 20 с. Розтруб разом з трубкою повертається навколо гори­зонтальної осі, що дає можливість спрямувати струмину на вогонь, не полишаючи корпус, у противному разі вогнегасник передчасно буде виходити з ладу.

Широкого розповсюдження набув вогнегасник порошковий типу ОП-2. Пере­вага його полягає в тому, що він працює в умовах мінусових температур і може використовуватись для гасіння електроустановок під напругою. За будовою і принципом роботи подібний до повітро-пінного вогнегасника. Складається із корпуса із кришкою. В корпус засипають дрібномолотий порошок. До кришки кріпиться балончик з вуглекислим газом під тиском 175 кгс/см і сифонна трубка. Для приведення в роботу необхідно вийняти за кільце запобіжну чеку, яка при цьому натискує на стальну голку і пробиває бронзову мембрану балончика високого тиску. Газ виходячи із балончика через сифонну трубку витискує порошок струменем на віддаль до 4 м. При цьому необхідно натиснути на клавішу, щоб відкрити клапан для виходу порошку.

5. Пожежне водопостачання - це комплекс пристроїв, призначених для подачі до місця пожежі води в достатній кількості та із згаданими параметра­ми напору. Параметри елементів пожежної водопровідної мережі розраховують за умови потреби води одночасно на зовнішні і внутрішні пожежегасіння. Джерелами пожежного водопостачання можуть бути природні (річки, озера, ставки) або штучні пожежні водойми, а також резервуари, цистерни і т.п. Штучні джерела розміщують на території найбільш пожежонебезпечних об’єктів. Водойми обладнуються під’їздами та майданчиками для набору води. На зимовий період у водоймах влаштовують незамерзаючі отвори. О6'ем водойми повинен бути не менше 50 м. На великих підприємствах будують пожежний водопровід, який може бути поєднаний з господарсько-питним водопостачанням. Пожежний водопровід повинен бути закільцьований. Водопровідну мережу обладнують пожежними гідрантами в необхідній кількості. Всередині будівель, об’єктів на сходових площадках, у коридорах та інших доступних місцях на висоті 1,35 м від підлоги встановлюють пожежні крани. Їх розміщують у спеціальних шафах З написом ПК і комплектують пожежними рукавами скрученими у спіраль із пожежними стволами.

Пожежні водопроводи можуть бути високого і низького тиску. У водопро­водах високого тиску напір у мережі не менше ніж на 10 м повинен перевищувати рівень найвищої будівлі, а в мережах низького тиску напір повинен становити не менше ніж 10 м від поверхні землі.

 

6. Надійним і швидким засобом повідомлення про пожежу є електрична пожежна сигналізація автоматичної або ручної дії. Ручні словесники встановлюються поза межами приміщень на відстан1 150 м, всередині приміщень -
на відстані 50 м один від одного.

В плавких автоматичних оповісниках пружини спаяні легкоплавким спла­вом; при підвищенні температури сплав розплавляється, пружини розходяться і замикають сигнальне коло. До аналогічного результату призводить викривлення пластинок біметалевого оповісника при підвищенні температури. Біметалевий оповісник забезпечує плавне регулювання пристрою спрацювання, який відновлюється після припинення пожежі.

В термісторному оповіснику при підвищенні температури знижується опір напівпровідникового шару, який замикає коло електромагніту, що вмикає пожежну сигналізацію.

Фотоелектричні оповісники (фотореле) спрацьовують внаслідок затемнення димом світлового променя, спрямованого на фотоелемент. Дія диму використовується і у швидко реагуючому іонізаційному оповіснику "КИ-1". Дим проникає в камеру з штучно іонізованим повітрям та збільшує опір струму іонізації; потенціал сітки лампи зростає, лампа відкривається і вмикає реле пожежної сигналізації.

7. В будівлях і спорудах з пожежно небезпечним виробництвом встановлюються автоматично діючі спринклерні або дренчерні системи для гасіння пожеж.

Спринклерні установки можуть бути водяні, повітряні і змішані. Це сис­тема труб, прокладених по стелі. Вода в труби потрапляє із водогінної ме­режі. Спринклерні головки закриті легкоплавкими замками, що розраховані на спрацювання при температурі 72, 93, 141 та 182°С. Площа змочування одним спринклером становить від 9 до 12 МП, а інтенсивність подачі води -0,1 л/с МП. Важлива частина установки - контрольно-сигнальний клапан, котрий пропускав воду в спринклерну мережу, при цьому одночасно подає звуковий сигнал, контролює тиск води до і після клапана.

Повітряна система спринклерної установки застосовується в неопалюваних приміщеннях. Трубопроводи в таких системах заповнені не водою, а стисненим повітрям. Вода в них лише досягає клапана, а у випадку зривання головки спочатку виходить повітря, а потім вода. Змішані системи влітку заповнюються водою, а взимку - повітрям.

Дренчерні установки обладнуються розбризкувальними головками, які постійно відкриті. Вода подається в дренчерну систему вручну або авто­матично при спрацюванні пожежних датчиків котрі відкривають клапан групової дії.

3. Розробку протипожежних норм, правил та інструкцій щодо проектування, будівництва та експлуатації будинків і установок, а також нагляд за додержанням цих правил провадить Управління пожежної охорони Міністерства Внутрішніх справ. Районний інспектор Державного пожежного нагляду, виявивши порушення правил, наказує керівникові підприємства ліквідувати їх; за невиконання розпорядження може оштрафувати винного. Безпосередній винуватець порушення правил може бути покараний в адміністративному по­рядку і притягнений до кримінальної відповідальності. Основними завданнями пожежної охорони є:

- здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог;

- запобігання пожежам і нещасним випадкам на них;

- гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги у ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха.

Пожежна охорона поділяється на державну, відомчу, сільську та добровільну. Державна пожежна охорона органів внутрішніх справ України вхо­дить до системи Міністерства внутрішніх справ України і здійснює державний нагляд.

Підрозділи відомчої пожежної охорони створюються на об’єктах міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

У сільських населених пунктах, де немає підрозділів Державної пожежної охорони, органами місцевої державної адміністрації створюються сільські пожежні команди.

На промислових підприємствах, в установах та організаціях з метою проведення заходів щодо запобігання пожежам та організації гасіння створюються добровільні пожежні дружини.