Для захисту від ультразвуку, котрий передається через повітря, застосовується метод звукоізоляції. Звукоізоляція ефективна в області високих частот. Ефективним засобом захисту є використання кабін з дистанційним керуванням, розташування обладнання в звукоізольованих укриттях. Для укриття використовують сталь, дюралюмінний, текстоліт, личковані звукопоглинальними матеріалами.
Звукоізольовані кожухи на ультразвуковому обладнанні повинні мати блокувальну систему, котра вимикає перетворювачі при порушенні герметичності кожуха.
У випадку дії ультразвуку захист забезпечується засобами віброізоляції. Використовують віброізолювальні покриття, гумові рукавиці, гумові килимки.
9. Шкідливі випромінювання і захист від них.
Альфа-випромінювання - це потік ядер гелію, що випромінюється речовиною при радіоактивному розпаді ядер з енергією, що не перевищує кількох мегаелектровольт (МеВ). Ці частинки мають високу іонізуючу та низьку проникну здатність.
Бета-частинки - це потік електронів та протонів. Проникна здатність (2,5см в живих тканинах ів повітрі - до 18м) бета-частинок вища, а іонізуюча - нижча ніж у альфа-частинок.
Нейтрони викликають іонізацію речовини та вторинне випромінювання, яке складається із заряджених частинок і гамма-квантів. Проникна здатність залежить від енергії та від складу речовин, що взаємодіють.
Гамма-випромінювання - це електромагнітне випромінювання з великою проникною і малою іонізуючою здатністю.
Рентгенівське випромінювання - випромінювання, яке виникає в середовищі, котре оточує джерело бета-випромінювання.
Ступінь біологічного впливу іонізуючого випромінювання залежить від поглинання живою тканиною енергії та іонізації молекул, що виникає при цьому. Під час іонізації в організмі виникає збудження молекул клітин. Це зумовлює розрив молекулярних зв’язків та утворення нових хімічних зв’язків, невластивих здоровій тканині.Під впливом іонізуючого випромінювання в організмі порушуються функції кровотворних органів, зростає крихкість та проникність судин, порушується діяльність шлунково-кишкового тракту, знижується опірність організму, він виснажується. Нормальні клітини перероджуються в злоякісні, виникають лейкози, променева хвороба. Одноразове опромінення дозою 25-50бер зумовлює зворотні зміни крові. При 80-120бер з’являються початкові ознаки променевої хвороби. Гостра променева хвороба виникає при дозі опромінення 270-300бер. Опромінення може бути внутрішнім, при проникненні радіоактивного ізотопу всередину організму, та зовнішнім; загальним (опромінення всього організму) та місцевим; хронічним (при дії протягом тривалого часу) та гострим (одноразовий, короткочасний вплив).
Захист від іонізуючих випромінювань може здійснюватись шляхом використання наступних принципів:
- використання джерел з мінімальним випромінюванням шляхом переходу на
менш активні джерела, зменшення кількості ізотопу;
- скорочення часу робота з джерелом іонізуючого випромінювання;
- віддалення робочого місця від джерела іонізуючого випромінювання;
- екранування джерела іонізуючого випромінювання.
Альфа-частинки екрануються шаром повітря товщиною декілька сантиметрів, шаром скла товщиною декілька міліметрів. Однак, працюючи з альфа-активними ізотопами, необхідно також захищатись і від бета або гамма-випромінювання.
3 метою захисту від бета-випромінювання використовуються матеріали з малою атомною масою. Для цього використовують комбіновані екрани, у котрих з боку джерела розташовується матеріал з малою атомною масою товщиною, що дорівнює довжині пробігу бета-частинок, а за ним - з великою масою.
3 метою захисту від рентгенівського та гамма-випромінювання застосовуються матеріали з великою атомною масою та з високою щільністю.
Для захисту від нейтронного випромінювання використовують матеріали, котрі містять водень, а також бор, кадмій. Враховуючи те, що нейтронні потоки супроводжуються гама-випромінюванням, слід використовувати комбінований захист у вигляді шаруватих екранів з важких та легких матеріалів. Дієвим захисним засобом є використання дистанційного керування, маніпуляторів, роботизованих комплексів.
В залежності від характеру виконуваних робіт вибирають засоби індивідуального захисту: халати та шапочки з бавовняної тканини, захисні фартухи, гумові рукавиці, щитки, засоби захисту органів дихання, комбінезони, пневмокостюми, гумові чоботи. Дієвим чинником забезпечення радіаційної безпеки є дозиметричний контроль за рівнем опромінення персоналу та за рівнем радіації в навколишньому середовищі.
10. Виробниче освітлення.
Для створення сприятливих умов зорової роботи, які б виключали швидку втомлюваність очей, виникнення професійних захворювань, нещасних випадків і сприяли підвищенню продуктивності пращ та якості продукції, виробниче освітлення повинно відповідати наступним вимогам:
- створювати на робочій поверхні освітленість, що відповідає характеру зорової роботи і не є нижчою за встановлені норми;
- не повинно чинити засліплюючої дії як від самих джерел освітлення, так і від
інших предметів, що знаходяться в полі зору;
- забезпечити достатню рівномірність та постійність рівня освітленості у виробничих приміщеннях, щоб уникнути частої преадаптації органів зору;
- не створювати на робочій поверхні різких та глибоких тіней;
- повинен бути достатній для розрізнення деталей контраст поверхонь, що освітлюються;
- не створювати небезпечних та шкідливих виробничих факторів;
- повинно бути надійним і простим в експлуатації, економічним та естетичним.
Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути: природним, що створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу; штучним, що створюється електричними джерелами світла та суміщеним, при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.
Природне освітлення поділяється на бокове (одно- або двохстороннє), що здійснюється через світлові отвори в зовнішніх стінах, верхнє, здійснюване через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях; комбіноване - поєднання верхнього та бокового освітлення.
Штучне освітлення може бути загальним та комбінованим. Загальним називають освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення рівномірно або з врахуванням розташування робочих місць. Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосовувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний, в процесі роботи, напрямок світла. Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях. Застосування лише місцевого освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму та професійних захворювань.
За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на робоче, евакуаційне, охоронне, чергове.
Робоче освітлення призначене для забезпечення виробничого процесу, переміщення людей.
Аварійне освітлення використовується для продовження роботи у випадках, коли раптове відключення робочого освітлення та пов’язане з ним порушення нормального обслуговування обладнання може викликати вибух, пожежу, отруєння людей.
Евакуаційне освітлення призначене для забезпечення евакуації людей з приміщень при аварійному відключенні робочого освітлення. Його необхідно влаштовувати в місцях, небезпечних для проходу людей, в приміщеннях допоміжних будівель, де можуть одночасно знаходитись більше 100 чоловік.
Охоронне освітлення влаштовується вздовж меж території, яка охороняється в нічний час спеціальним персоналом. Найменша освітленість повинна бути 0,5лк на рівні землі.
Чергове освітлення передбачається у неробочий час, при цьому, як правило,
використовують частину світильників інших штучного освітлення.
Природне освітлення має важливе фізіолого-гігієнічне значення для працюючих. Воно сприятливо впливає на органи зору, стимулює фізіологічні процеси, підвищує обмін речовин, покращує розвиток організму в цілому. Сонячне випромінювання зігріває та знезаражує повітря, очищуючи його від збудників багатьох хвороб. Окрім того, природне світло має і психологічну дію, створюючи в приміщенні для працівників відчуття безпосереднього зв’язку з довкіллям.
Природному освітленню властиві і недоліки: воно не постійне в різні періоди доби та року, в різну погоду.
11. Джерела штучного освітлення
В якості джерел штучного освітлення широко використовують лампи розжарювання та газорозрядні лампи.
Лампи розжарювання відносяться до теплових джерел світла. Під дією електричного струму нитка розжарювання нагрівається до високої температури і випромінює потік променевої енергії. Ці лампи характеризуються простотою конструкції та виготовлення, відносно низькою вартістю, зручністю експлуатації, широким діапазоном напруг та потужностей. Поряд з перевагами їм притаманні і суттєві недоліки: велика яскравість, низька світлова віддача (7-20лм/Вт), відносно малий термін експлуатації (до 2,5тис. год.), переважання жовто-червоних променів в порівнянні з природним світлом, висока температура нагрівання (до 140°С), що робить їх пожежонебезпечними.
Лампи розжарювання використовують, як правило, для місцевого освітлення приміщень з тимчасовим перебуванням людей.
Газорозрядні лампи внаслідок електричного розряду в середовищі інертних газ1в іпарів металу та явища люмінесценції випромінюють світло оптичного діапазону спектру.
Основною перевагою газорозрядних ламп є їх економічність.
Світлова віддача цих ламп становить 40-100лм/Вт, що в 3-5 разів перевищує світлову віддачу ламп розжарювання. Термін експлуатації - до 10тис. год., а температура нагрівання - 30-60°С. Окр1м того, газорозрядні лампи забезпечують світловий потік будь-якого спектра, шляхом підбирання відповідним чином інертних газів, металу, люмінофора.
Так, за спектральним складом видимого світла розрізняють люмінесцентні лампи: денного світла (ЛД), денного світла з покращеною передачею кольорів (ЛДЦ), холодного білого (ЛХБ), теплого білого (ЛТД) та білого (ЛБ) кольорів.
Основним недоліком газорозрядних ламп є пульсація світлового потоку, що може зумовити виникнення стробоскопічного ефекту, що рухається, обертається. До недоліків цих ламп можна віднести також складність схеми включення, шум дроселів, значний час між включенням та запалюванням ламп, відносна дороговизна.
Газорозрядні лампи бувають низького та високого тиску. Газорозрядні лампи низького тиску, що називаються люмінесцентними, широко застосовуються для освітлення приміщень як на виробництві так і в побуті. Однак вони не можуть використовуватись при низьких температурах, оскільки погано запалюються та характеризуються малою одиничною потужністю при великих розмірах самих ламп.
Газорозрядні лампи високого тиску застосовуються в умовах, коли необхідна висока світлова віддача при компактності джерел світла та стійкості до умов зовнішнього середовища. Серед цих типів ламп найчастіше використовуються металогенні (МТЛ), дугові ртутні (ДРЛ) та натрієві (ДнаТ). Окрім газорозрядних ламп для освітлення промисловість випускає лампи спеціального призначення: бактерицидні, еритемні.
До основних характеристик джерел штучного освітлення належать: номінальна напруга, В; електрична потужність лампи, Вт; світловий потік, лм; світлова віддача, лм/Вт; термін експлуатації, спектральний склад світла.
12. Світильники.
Світильник - це світловий прилад, що складається із джерела світла та освітлювальної арматури. Освітлювальна арматура перерозподіляє світловий потік лампи в просторі або перетворює його властивості, захищає очі працівника від засліплюючої дії ламп. Окрім того, вона захищає джерело світла від впливу оточуючого пожежо- та вибухонебезпечного, хімічно-активного середовища, механічних ушкоджень, пилу, бруду, атмосферних опадів. Світильники відрізняються цілою низкою світлотехнічних та конструктивних характеристик. Основними світлотехнічними характеристиками світильників є: світлорозподілення, крива сили світла, коефіцієнт корисної дії та захисний кут.
Захисний кут світильника у - кут, утворений горизонталлю, що проходить через нитку розжарювання лампи та лінією, яка з’єднує нитку розжарювання з протилежним краєм освітлювальної арматури. Захисний кут визначає ступінь захисту очей від впливу яскравих частин джерела світла, тому його величину враховують з-поміж інших чинників при визначені місця та висоти розташування освітлювальних приладів.
Залежно від конструктивного виконання розрізняють світильники: відкриті (лампа не відокремлена від зовнішнього середовища), захищені (лампа відокремлена оболонкою, що не перешкоджає вільному надходженню повітря), закриті (оболонка захищає від проникнення всередину світильника великих частин пилу), пилонепроникні, вологозахищені, вибухонебезпечні та підвищеної надійності проти вибуху. За призначенням світильники можуть бути загального та місцевого освітлення.
13. Засоби індивідуального захисту.
Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) застосовують тоді, коли безпека робіт не може бути забезпечена конструкцією та розміщенням устаткування, організацією виробничих процесів, архітектурно-планувальними рішеннями та засобами колективного захисту.
Відповідно до Закону України "Про охорону праці" на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, в особливих температурних умовах, в забрудненому середовищі робітникам та службовцям безплатно видаються спецодяг, спецвзуття та інші засоби індивідуального захисту.
ЗІЗ поділяються на засоби захисту органів дихання, спецодяг, спецвзуття, засоби захисту рук, голови, обличчя, очей, органів слуху, шкіри, засоби захисту від падіння з висоти.
Захист органів дихання здійснюється за допомогою протигазів та респіраторів. За принципом дії протигази поділяються на фільтруючі та ізолюючі.
У фільтруючих протигазах повітря очищається від токсичних речовин при проходженні його через фільтруючу коробку. У випадку наявності у повпрі невідомих речовин, або значного вмісту шкідливих речовин (більше 0,5% за об’ємом), а також при зменшеному вмісту кисню (менше 18% при нормі 21%) застосовувати фільтруючі протигази не можна. В таких випадках, а також при роботі в колодязях та ємкостях застосовують лише ізолюючі протигази шлангові (подача повітря для дихання з чистої зони по шлангу), або автономні (з генерацією або без генерації кисню).
Фільтруючі протигази можуть комплектуватися коробками малого і великого габариту, а маски випускаються таких розмірів: 0; 1; 2; 3; 4.
Фільтруючі коробки великого габариту випускаються двох типів: без аерозольного фільтра і з фільтром, які позначуються білою полокою на коробці. Для кожної коробки характерним є її забарвлення:
- коричнева - захищає від парів бензину;
- сіра - аміаку;
- біла - захищає від чадного газу;
При використанні ЗІЗ органів дихання важливим є правильний вибір їх від конкретних умов та особливостей працюючого.
Розмір маски протигаза визначається за сумою двох вимірів: А + В, де
| А + В | 90-93 | -95 | -99 | -103 | > 103 | |||
| (см) | ||||||||
| розмір маски |
А - розмір голови від верхньої точки лівого вуха і правого (см);
В - довжина овала проведеного від підборіддя через скроні біля вух і найвищу точку голови (см).
Респіратор - полегшений засіб захисту органів дихання від шкідливих газів, парів, аерозолів. Вони, як правило, складаються з двох елементів: півмаски, що ізолює органи дихання від забрудненої атмосфери, та фільтруючої частини. За призначенням респіратори поділяються на протигазові, протипилові та універсальні.
До спецодягу відносяться: куртки, штани, комбінезони, халати, плащі тощо. Спеціальний одяг залежно від захисних властивостей поділяється на групи, які мають наступні позначення: М - для захисту від механічних пошкоджень; З - від загальних виробничих забруднень; Т - від підвищеної та пониженої температури; Р - від радіоактивних речовин; И - від рентгенівського випромінювання; Э - від електричних полів; П - від нетоксичних речовин (пилу); Я - від токсичних речовин; В - від води; К - від кислот; Щ - від лугів; О - від органічних розчинників; Н - від нафти, нафтопродуктів, мастил та жирів; Б - від шкідливих біологічних факторів.
Виходячи з необхідних захисних властивостей, вибираються матеріали для виготовлення спецодягу.
Спеціальне взуття класифікується в залежності від захисних властивостей аналогічно спецодягу. Воно поділяється на чоботи, півчоботи, черевики, півчеревики, валянки, бахали.
Засоби захисту голови д озволяють не допустити травмування голови при виконанні монтажних, будівельних, навантажувально-розвантажувальних робіт, при видобутку корисних копалин.
Найбільше розповсюджені засоби захисту голови - каски, які поділяються на каски захисні загального призначення (каска будівельна), каски шахтарські, каски спеціального призначення (для електрозварників).
Засоби захисту рук - це різні види рукавиць, рукавичок, напальників, дерматологічних засобів (мазі, пасти, креми). Рукавиці та рукавички виготовляються із бавовни, льону, шкіри, шкірозамінника, гуми, азбесту, полімерів та ін.
Для захисту очей від твердих частинок, бризок кислот, лугів та інших хімічних речовин, а також випромінювань застосовують таю засоби індивідуально захисту, як окуляри.
Для засобів захисту обличчя відносяться ручні, наголовні та універсальні щитки. Найбільш часто на виробництві використовуються: щиток електрозварювальника, щиток захисний, захисна маска, захисна сітчаста маска.
Тема: Електробезпека на об'єктах виробництва і переробки с/г
продуктів.
План.
1. Особливості дії електричного струму на організм людини.
2. Причини летальних наслідків від дії електричного струму.
3. Фактори, що впливають на наслідки ураження людини електричним
струмом.
4. Небезпека ураження людини електричним струмом.
5. Засоби захисту від ураження електричним струмом при випадковому
дотиканні.
6. Захист від ураження електричним струмом при пошкодженні
електроустановок.
1. Широке використання електроенергії у всіх галузях народного господарства зумовлює розширення кола осіб, котрі експлуатують електрообладнання. Тому проблема електробезпеки при експлуатації електрообладнання набуває особливого значення.
Електротравма - це травма, викликана дією електричного струму або електричної дуги. Електротравми поділяють на два види: електротравми, які виникають при проходженні струму через тіло людини.
Ураження людини в другому випадку пов’язується з опіками, засліпленням електричною дугою, падінням.
Проходячи через тіло людини, електричний струм справляє термічну, електричну та механічну (динамічну) дію. Ці фізико-хімічні процеси притаманні живій та неживій матерії Одночасно електричний струм здійснює і біологічну дію, котра є специфічним процесом, властивим лише
живій тканині.
Термічна дія струму проявляється через опіки окремих полянок тіла нагріванні до високої температури кровоносних судин, нервів, серця, мозку та інших органів, котрі знаходяться на шляху струму, що викликає в них суттєві функціональні розлади.
Електролітична дія струму характеризується розкладом органічної
рідини, в тому числі і крові, що супроводжується значними порушеннями їх фізико-хімічного складу.
Механічна (динамічна) дія - розшарування, розриви та інші подібні ушкодження тканини організму, в тому числі м'язової тканини, стійок кровоносних судин, судин легеневої тканини внаслідок електродинамічного ефекту, а також миттєвого
вибухоподібного утворення пари від перегрітої струмом тканинної рідини та
крові.
Біологічна дія струму проявляється через подразнення та збудження живих тканин організму, а також через порушення внутрішніх біологічних процесів, що відбуваються в організмі і котрі тісно пов'язані з його
життєвими функціями.
2. Причинами смерті від електричного струму можуть бути припинення роботи серця, зупинка дихання та електричний шок. Можлива також одночасна дія двох або навіть трьох цих причин. Припинення серцевої
діяльності від електричного струму найбільш небезпечні, оскільки повернення потерпілого до життя в цьому випадку і, як правило, є дуже складним завданням, ніж при зупинці дихання або при шоку.
Вплив струму на м'яз серця може бути прямим, коли струм проходить безпосередньо в області серця, і рефлекторним, тобто через центральну нервову систему, коли шлях струму лежить поза цією областю. В обох випадках може статися зупинка серця, а також виникнути його фібриляція.
При фібриляції серця, що виникає внаслідок короткочасної дії струму, дихання може ще тривати 2-3 хв. Оскільки разом з кровообігом припиняється і постачання організму киснем, у цієї людини настає швидке різке погіршення загального стану ідихання припиняється.
Фібриляція триває короткий час і завершується повною зупинкою серця. Настає клінічна смерть.
Припинення дихання відбувається внаслідок безпосереднього впливу струму на м'язи грудної клітки, що беруть участь в процесі дихання. Людина починає відчувати утруднене дихання внаслідок судомного скорочення згаданих м'язів вже при струмі 20-25 мА частотою 50 гц, що проходить через тіло людини.
При більшому значенні сили струму ця дія посилюється. У випадку тривалого проходження струму через людину настає асфіксія - хворобливий стан внаслідок надлишку вуглекислоти в організмі. При асфіксії послідовно втрачається свідомість, чутливість, рефлекси, потім припиняється дихання, а через деякий час зупиняється серце або виникає його фібриляція, тобто настає клінічна смерть. Припинення серцевої діяльності в даному випадку зумовлене не лише безпосереднім впливом струму на серце, а припиненням подачі кисню в організм, в тому числі до клітин серцевого м'язу через зупинку дихання.
Електричний шок - своєрідна важка нервово-рефлекторна реакція організму у відповідь на подразнення електричним струмом, що супроводиться глибокими розладами кровообігу, дихання, обміну речовин. Шоковий стан триває від дек1лькох десятків хвилин до діб. Після цього може настати загибель людини внаслідок повного згасання життєво важливих
функцій, або одужання внаслідок своєчасного активного лікарського втручання.
3. Зі зростанням сили струму небезпека ураження ним тіла людини зростає. Розрізняють порогові значення струму (при частоті 50 гц):
- пороговий відчутний струм - 0,5-1,5 мА при змінному струмі 1 5-7 м.А
при постійному струмі;
- пороговий не відпускний струм (струм, що викликає при проходженні
через тіло людини нездоланні судоми скорочення м'язів руки, в котрій
затиснений провідник) - 10-15 мА при змінному струмі і 50-80 мА при
постійному струм;
- пороговий фібриляційний струм (струм, що викликає при проходженні
через організм фібриляцію серця) - 100 мА при змінному струмі 300 мА
при постійному струмі.
Вид та частота струму. Постійний струм людина переносить легше як змінний. Постійний струм при частоті 50 гц в 4-5 разів безпечніший за
ЗМ1ННИЙ.
Тривалість проходження струму через організм людини істотно впливає на наслідок ураження: зі зростанням тривалості дії струму зростає ймовірність важкого або смертельного наслідку. Така залежність пояснюється тим, що зі зростанням часу впливу струму на живу тканину підвищується його значення, накопичуються наслідки впливу струму на організм.
Шлях протягання струму суттєво впливає на наслідки ураження. Якщо на шляху струму виявляються життєво важливі органи - серце, легені, головний мозок, то небезпека ураження досить велика, оскільки струм безпосередньо впливає на ці органи. Якщо ж струм проходить іншими шляхами, то його вплив на життєво важливі органи може бути лише рефлекторним, а не безпосереднім. При цьому, хоч небезпека важкого ураження і зберігаеться: але ймовірність його знижується.
Найбільш небезпечним для життя людини являється: "рука-рука; права
рука - ноги".
Індивідуальні особливості людини. Відомо, що здорові та фізично міцні
люди легше переносять електричні удари, ніж хворі та слабкі. Важливе значення має психічна підготовленість до можливої небезпеки ураження струмом. В переважній більшості випадків несподіваний електричний удар навіть за низької напруги призводить до важких наслідків. Проте за умови, коли людина очікує удару ступінь ураження значно знижується.
4. Безпека людей значною мірою залежить від вологості й температури повітря, ступеня електропровідності, підлоги й стін, наявності в повітрі
приміщень хімічних речовин і електропровідного пилу, а також металевих конструкцій, з’єднаних із землею(еквівалент землі).
Відповідно до правил улаштування електроустановок усі виробничі приміщення за рівнем електробезпеки поділяються на три класи:
1). Приміщення без підвищеної небезпеки. До них належать приміщення з вологістю повітря, що не перевищує 60%;
2). Приміщення з підвищеною небезпекою. До цієї категорії відносяться приміщення, які мають одну з таких умов: відносна вологість повітря понад 75%, наявність електропровідного пилу, електропровідна підлога;
3). Особливо небезпечні приміщення. До них належать приміщення, що мають одну з таких ознак: особлива вологість (відносна вологість наближається до 100%).
За безпекою ураження електричним струмом усі електроустановки поділяються на дві категорії; напругою до 1000 В і понад 1000 В.
Дія електричного струму на людину спостерігається в тому випадку, коли вона випадково стала елементом електричної мережі (кола), тобто дотикається одночасно до двох точок електричної мережі, між якими існує різниця потенціалів. Такі явища можливі при дотиканні до струмопровідних частин електроустановок, що знаходяться під напругою, металевих струмонепровідних частин, на яких з'явилась напруга через несправність електричної ізоляції, при потраплянні під напругу кроку.
Випадкове дотикання до струмопровідних частин електричних установок є однією з причин нещасних випадків ураження струмом. Такі дотикання можуть виникнути в результаті помилкових дій при виконання робіт поблизу електрообладнання, несправності діелектричних засобів захисту тощо.
При використанні електричних установок та в інших випадках застосування електричного струму загроза ураження працюючих електричним струмом може трапитися під дією так званої напруги дотику і напруги кроку.
Напруга дотику - це різниця потенціалів (напруги) між двома точками кола струму замикання на землю (на корпус), до яких одночасно дотикається людина.
Напруга кроку - різниця потенціалів між двома точками кола струму, що знаходиться одна від одної на віддалі кроку (0,8 м), на яких одночасно стоїть (яких дотикається) людина.
5. Відповідно до правил влаштування електроустановок від ураження струмом людей і сільськогосподарських тварин при дотиканні до струмопровідних частин електроустановки необхідно захищати надійною електричною ізоляцією струмопровідних частин, недоступністю для
випадкового дотику до них, автоматичною сигнал1'защею про небезпеку дотику до струмопровідних частин або наближення до них на недопустиму віддаль, попереджуючою сигналізацією, написами і плакатами, захисними засобами і пристроями.
Жодний з наведених засобів не може окремо гарантувати безпеки при дотиканні, тому в кожному конкретному випадку для створення безпечних умов експлуатації електроустановок застосовують відповідний комплекс таких засобів.
Небезпека дотикання до струмопровідних частин, у першу чергу, досягається надійною електричною ізоляцією і підтриманням її у справному стані. Основна функція ізоляції струмопровідних частин - запобігати проходженню струму небажаними шляхами.
Недоступність струмопровідних частин обладнання досягається спеціальними огородженнями струмопровідних частин, встановленням їх на недоступній для людей висоті і застосуванням блокувальних пристроїв. Сигнальні пристрої сповідають людину про наближення до електричної установки напругою 380 В на відстань 1 м. Виготовлені у вигляді малогабаритних приладів сигналізатори прикріпляють до спецодягу або монтуються на захисному шоломі.
Електрозахистні засоби - це пристрої, що служать для захисту людей від ураження електричним струмом, дії електричної дуги і електромагнітного поля.
За призначенням усі захисні засоби поділяються на чотири групи: ізолюючі, додаткові від дії світлового випромінювання іелектричної дуги та інші, запобіжні від падіння з висоти і огороджуючи. Ізолюючі засоби поділяються на основні і додаткові.
До основних захисних засобів належать ті, ізоляція яких надійно захищає від робочої напруги мережі і за допомогою яких можна дотикатися до струмопровідних частин, що перебувають під напругою, без небезпеки ураження електричним струмом інструмент з ізольованими ручками, ізолюючі струмовимірювальні кліщі, діелектричні рукавички).
