Практичнее заняття 2 години. 3 страница

ТЕМА 4. Українська культура 13-15 століть.

1. Мета заняття: розкрити сутнiсть української культури 13-15 століть, її iсторичний характер та структуру, зміст основних культурнох концепцій. Навчити курсантів розбиратися в змісті аксіом культури 13-15 століть.

План заняття (розрахунок навчального часу)

п\п	Навчальні питання	Розрахунок часу, хв.
	Вступ	5 хв.
	Наука й освіта.	25 хв.
	Розвиток книжкової справи і літератури.	20 хв.
	Політична культура.	25 хв.
	Висновок	5 хв.
Разом:	80 хв.

3. Організаційно-методичні вказівки

Ø Розгорнута інформаційна лекція дає можливість свідомого оволодіння знаннями, розвиває уміння слухати, аргументовано і доказово виступати перед аудіторією, систематизувати накопичені раніше знання.

Ø Схема 4.1.1., Таблиця 4.1.2. Карта України.

Ø Основнi поняття:

походження та iсторичнi типи української культури;

поняття культури;

форми культури, двi ознаки сутностi;

класифiкацiя культуриних напрямків;

шляхи розвитку культури;

особливостi української культури 13-15 століть.

Ø Список основної та додаткової навчально-методичної літератури:

Боровський Я.С. Світогляд давніх киян. – К., 1991.

Велесова книга. // Дніпро. – 1990. - № 4.

Повість времяних літ. Переклад В.Яременка. – К., 1990.

Толочко А.П. Князь в Древней Руси: власть, собственность, идеология. – К., 1992.

Греченко В.А. Історія світової та української культури. – К., 2008.

Дещинський Л.Є. Історія української та зарубіжної культури. – К., 2007.

Шейко В.М. Історія культури. – К., 2004.

Шейко В.М. Історія української культури. – К., 2006.

Юрій М.Ф. Історія світової і вітчизняної культури. – К., 2007.

Вступна частина:

Формулювання мети та завдань лекції, оголошення плану заняття, рішення організаційних питань, надання переліку літератури.

Змістовна частина:

· визначення значення політичних знань в історії людства;

· визначення взаємозв’язку з іншими дисциплінами та темами (між предметний зв'язок);

· надання переодізації історії політичної думки;

· постановка та висвітлення актуальних проблемних питань.

Заключна частина:

· формуються висновки з розглянутої теми;

· визначаються завдання для самостійної роботи, даються методичні рекомендації щодо самостійного опрацювання питань теми.

Методичні вказівки щодо самостійної роботи під час підготовки до наступних занять.

Ø Вивчити матеріал теми згідно рекомендованої літератури та конспекту.

Ø Самостійно опрацювати контрольні запитання згідно рекомендованої літератури.

Ø Самостійно опрацювати питання номер три.

Ø При необхідності доповнити конспект лекцій навчальним матеріалом згідно контрольних запитань.

Ø Підготуватись до семінарського заняття.

Питання для самостійної роботи.

1. Сутність та специфіка культури України післямонгольського нашестя.

2. Вплив культури Київської Русі на становлення і розвиток культури в Великому князівстві литовському.

3. Культура як засіб збереження єдності народу.

 

Загальні рекомендації щодо підготовки до теми № 4.

Опрацьовуючи питання теми слід пам’ятати, що головною метою теми є ознайомлення з історично сформованими в процесі розвитку людської цивілізації типами культури, формами прояву, факторами, які визначають ефективність української культури, особливостях, якісних сторонах.

4. Зміст навчальних питань

Вступ. Розвиток культури у другій половині XIII — XV століть визначався складною історичною ситуацією. Напередодні монголо-татарського нашестя Русь розділилася на безліч князівств, незалежних одне від одного або неміцно пов'язаних певними військово-політичними договірними відносинами. Джерела нараховують 18 великих державних утворень, а якщо враховувати й дрібні, то біля 30-ти. Внаслідок відсутності політичної єдності, неповного підпорядкування молодших князів старшим князям не було і військової єдності. Тому протистояти великим, добре навченим, наполегливим і жорстоким військам монголо-татар князям Русі було надто складно. Вже при першому зіткненні на ріці Калка в 1223 р. русичі зазнали поразки, але і це не привело до подолання міжусобних конфліктів.

1 учбове питання. У поширенні освіти, як і в розвитку багатьох галузей культури, величезну роль відігравали церкви і монастирі. Перед монголо-татарським нашестям розповсюдження письменності серед населення було досить широким. Зустрічаються графіті — написи на камені, стінах, дереві. Це свідчення про належність предмета людині, майстру, прохання до Бога, церковні тези, полеміка між духовними і світськими особами (графіті Софійського собору), загадки, побажання князів своєму народу тощо. У Звенигороді Галицькому і в Бересті знайдено берестяні грамоти, у Звенигороді, Перемишлі, Галичі, Львові — бронзові стилуси (писала) для письма на воскових табличках. Про існування шкіл на Волині можна зробити висновок із житія іконописця Петра, пізніше митрополита. Його, коли він досяг семи років, «віддали батьки книгам вчитися». Церковна монополія на освіту надавала їй переважно богословського характеру, застосовувався принцип навчання читанню складами і письму.

На жаль, відомостей про освіту у період навали дуже мало. В основному вони стосуються Галицько-Волинського князівства (згодом — королівства), яке внаслідок своєї віддаленості менше потерпіло.

Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського ознаменувало новий період у розвитку української культури, зокрема освіти і наук. У загальнокультурному відношенні Литва значно поступалася Україні — українська мова стала мовою діловодства, дипломатії, приватного листування на території Великого князівства Литовського. Недержавне становище українського населення пізніше негативно позначилося на розвитку культури.

У цей період початкові школи існували в містах, при великих церквах і монастирях і в маєтках деяких магнатів. Навчали дяки - "уставники", яким платили зерном та іншими продуктами. Вчилися або в будинку дяка, або в приміщенні при церкві. Вивчали читання, письмо і церковний спів. Підручниками служили «Часослов» і «Псалтир».

Крім людей, які здобули початкову освіту, були і більш освічені, які знали іноземні мови, працювали в князівських і єпископських канцеляріях. Вони готували тексти грамот, проводили облік, вели дипломатичну переписку. За князя Данила Галицького при його дворі вважалося цілком нормальним знання 5—7 мов. Найвищим орієнтиром в освіті за великокняжої України-Русі була візантійська освіта, яка ґрунтувалася на надбаннях багатьох поколінь і за своїм рівнем займала чільні позиції в Європі.

У кінці XV століття в Польщі і Литві починається культурне піднесення. Тут розповсюджуються ідеї гуманізму, вчення Яна Гуса та інших діячів Реформації. Через Польщу прогресивні ідеї проникали в Україну, і одночасно польська культура збагачувалася завдяки контактам з українською. Вихідці з України навчалися також в університетах Європи. У документах паризької Сорбонни імена студентів-українців, а також бакалаврів, ліценціатів і магістрів зустрічаються вже з другої половини XIV століття. У середині XV століття в Європі було вже декілька докторів українців (Юрій Дрогобич, Павло Русин). Юнаки з України — діти шляхтичів, міщан — навчалися і в Болонському, Краківському, Празькому університетах. Юрій Дрогобич (1450—†1495) в 1481—1482 рр. був ректором університету медицини та вільних мистецтв у Болоньї.

Що стосується науки, то в українських землях набули більшого розвитку філософські та політичні погляди. Математичні знання в XIII — XV століття не набули особливого поширення. Цифрова система того часу була надто незручною: для кожного розряду чисел (одиниць, десятків, сотень) існували особливі буквені позначення з титлом (надрядковий знак над буквою, який позначає цифру); поняття нуля було відсутнє; простий дріб означався словесно (одна шоста — «півтретини», 1/12 — «півпівтретини») тощо. Десятковий дріб не застосовувався. Все це утруднювало математичні дії.

2 учбове питання. Як відомо, в Київській Русі від часу запровадження християнства розвинулася писемність у церковнослов’янській мові, на яку перекладали Євангеліє та інші літургічні та богословські книги Кирило і Мефодій, а пізніше їхні учні та продовжувачі. Як сакральна ця мова вживалася православними українцями, а згодом і греко-католиками впродовж всього розглядуваного періоду. Вживання в церкві підвищувало престижність найстаршої писемної мови. На її основі створено і ту мову, якою писалися літописи, житія святих, публіцистичні пам’ятки. Природно, що до літописів, юридичних актів, приватних листів проникало так багато рис живої мови, особливостей східнослов’янських діалектів, зокрема протоукраїнських, а пізніше українських, що ряд дослідників вважають мову оригінальних пам’яток Київської Русі окремою мовою, для якої і приймають назву "давньоруська мова". Інші дослідники переконані, що обережніше було б говорити не про давньоруську писемну мову, а про давньоруський (східнослов’янський) варіант церковнослов’янської. Справді, сучасники не вважали мову літургічних книг і мову літописів та юридичних пам’яток різними мовами, для них вона, цілком певно, була єдиною. Ця мова служила знаряддям культурного спілкування східнослов’янських і південнослов’янських народів і водночас сприймалася в різних країнах як найвищий стиль рідної літературної мови. Характерно, що твори великоморавського та південнослов’янського походження, як правило, не вирізнялися східнослов’янськими читачами як твори іншомовні, а твори письменників Київської Русі читалися болгарами, македонцями, сербами нарівні з пам’ятками власної літератури.

Уже в XIII — XIV ст. народнорозмовна мова була не єдиною мовою, а групою близькоспоріднених українських діалектів. Ці діалекти розвинулися на базі існуючих раніше діалектів протоукраїнських племен внаслідок перегрупування і дальшого розвитку.

3 учбове питання. Поняття політичної культури надто полісемантичне, тому варто застерегти, що тут йтиметься переважно про її суб’єктивні прояви, а саме: уявлення про функції тих чи інших соціальних груп у публічному житті та про мотиваційні установки в сфері "політичного", тобто в сприйнятті інститутів влади й підпорядкування. Стосовно другої половини XV ст. обидва ці аспекти здаються особливо важливими, бо власне тоді започаткувалися кардинальні переміни в структурі й ментальності українських еліт, що потягли за собою далекосяжні наслідки. Адже, з одного боку, це розвертало український світ "обличчям на Захід", а з іншого — світоглядні новації призводили до втрат у царині питомої культури, підштовхуючи відплив еліти від попередньої традиції на користь того-таки "Заходу".

За нижню часову рамку спостережень служитиме тут: для Галичини — Єдлинський привілей 1434 р., яким боярство-рицарство Галицької Русі звільнялося від юрисдикції короля, могло віднині, нарівні з польською шляхтою, користуватися "коронним правом" через систему органів "земського", себто шляхетського самоврядування і судочинства; для Волині й Центральної України — зведення 1440 р. на престол Великого князівства Литовського Казимира Яґайловича, що завершило громадянську війну, а українським землям, хоч і ненадовго, повернуло статус удільних князівств під берлом Свидриґайла на Волині (1440 — 1452) та Олельковичів на Київщині (1441 — 1470). Верхньою часовою межею умовно можна вважати 1569 р., коли, відповідно до ухвал Люблінського унійного сейму, Велике князівство Литовське і Корона Польська злилися у федеративну Річ Посполиту, а всі українські території Великого князівства (Волинь, Київщина, Брацлавщина, Підляшшя) були передані до складу Корони Польської, у такий пасивний спосіб "об’єднавшись" з Галицькою Руссю у рамках однієї владної системи.

Висновок. На другу половину XIII — XV століття припадає подальший розвиток мистецтва скоморохів — народних лицедіїв, співаків, музикантів, танцюристів. При князівських дворах концентрувалися співаки, які складали «хвалу» на честь бойових подвигів князя і його дружини. У народному середовищі були поширені ігрові, обрядові і трудові пісні. Кобзарі виконували думи в супроводі гри на кобзі-бандурі або лірі. Історія зберегла тільки окремі імена придворних поетів та співців, зокрема знаменитого Митуси з Перемишля.

Таким чином, незважаючи на важкі умови іноземного панування, оригінальна і високохудожня культура українського народу, продовжуючи традиції давньоруської культури і підтримуючи зв'язок із західноєвропейською, не тільки не занепала, але й зберегла високий рівень розвитку.

 

ТЕМА 4. Українська культура 13-15 століть.

Семінарське заняття 2 аудиторні години.

1. Мета заняття: розкрити сутнiсть української культури, iсторичний характер та структуру, що означає принцип поділу культури, і яка необхідність у її дотриманні.

План заняття (розрахунок навчального часу)

п\п	Навчальні питання	Розрахунок часу, хв.
	Вступ	5 хв.
	Архітектура й будівництво.	10 хв.
	Живопис й іконопис.	10 хв.
	Малярство.	10 хв.
	Книжкова мініатюра.	10 хв.
	Скульптура та різьблення.	10 хв.
	Декоративно-ужиткове мистецтво.	10 хв.
	Музичне мистецтво та спів.	10 хв.
	Висновок	5 хв.
Разом:	80 хв.

3. Організаційно-методичні вказівки

Ø Розгорнута евристична бесіда дає можливість свідомого оволодіння знаннями, розвиває уміння вести полеміку, аргументовано і доказово виступати перед аудіторією, систематизувати накопичені раніше знання.

Ø Схема 4.1.1., Таблиця 4.1.2. Карта України.

Ø Питання для самостійного контролю знань:

походження та iсторичнi типи української культури;

поняття історія української культури;

форми української культури, двi ознаки сутностi;

класифiкацiя української культури;

шляхи розвитку, удосконалення культури;

особливостi розвитку культури на українських землях.

Ø Список основної та додаткової навчально-методичної літератури:

Греченко В.А. Історія світової та української культури. – К., 2008.

Дещинський Л.Є. Історія української та зарубіжної культури. – К., 2007.

Шейко В.М. Історія культури. – К., 2004.

Шейко В.М. Історія української культури. – К., 2006.

Юрій М.Ф. Історія світової і вітчизняної культури. – К., 2007.

Вступна частина: 5 хв.

Формування мети та завдань заняття, наголошення плану його проведення, рішення організаційних питань семінарського заняття тощо.

Основна частина: 70 хв.

Перевірка самостійного відпрацювання курсантами та слухачами завдань. Наданих для самостійного опрацювання.

Розглядання учбових питань семінарського заняття, шляхом виділення з кожного питання окремих, найбільш важливих моментів.

Підготувати за вказівкою викладача реферати з тем:

Проблеми і перспективи розвитку української культури у після монгольський період.

«Руська правда» - основний закон Литовського князівства.

Подолання спроб знищити православ’я на українських землях.

Зародження та формування культури української шляхти.

Проаналізуйте основні напрямки культури після монгольської доби.

4. Зміст навчальних питань

Опрацьовуючи питання 4-ї теми слід пам’ятати, що головною метою теми є ознайомлення з історією української культури 13-15 століть, яка визначалась ефективністю влади, особливостях, якісних сторонах.

 

1 учбове питання. Перше учбове питання присвячене проблемі влади, яка є центральною в історії української культури.Архітектура і мистецтво — це дві царини, які найбільше потерпіли від татаро-монгольської навали. Будівництво в Подніпров'ї фактично було припинене і розвивалося тільки на території Галицько-Волинського князівства, базуючись на архітектурі часів Київської Русі. Данило Галицький і його послідовники відроджують містобудування, зводять ряд нових фортець і відбудовують старі, зруйновані ординцями. Сюди з розорених монголо-татарами міст прибуло багато майстрів. Вони засновували ремісничі слободи і виконували замовлення князя.

У другій половині XIII століття починається будівництво кам'яних замків у Луцьку, Кремінці, Хотині. Нові тенденції з'являються в культовому будівництві: храми стають підкреслено урочистими (церкви Успення та Івана Предтечі в Холмі, храми Іоанна Богослова і Дмитра в Луцьку, церква Миколи у Львові тощо). У їх архітектурі візантійський стиль набуває нових форм — переплітаються візантійсько-руський і готичний стилі, храми рясно декоруються різьбленням, іноді вітражами (церква Іоанна Златоуста в Холмі) і фресками.

З кінця XIV століття на архітектуру починають впливати зміни в тактиці ведення війни і розвиток військової техніки. Виникають замки, повністю побудовані з каменю і цегли, укріплені кріпосними вежами і бійницями (у Луцьку, Меджибожі, Кремінці). Головними замовниками стають не тільки церкви, монастирі і великі феодали, але і шляхта, зміцнілі міські і сільські общини. Зміцнюються культурні зв'язки з Західною Європою, в Україні працюють майстри з Угорщини і Польщі. Всі ці тенденції відбиваються в будівництві і внутрішньому оздобленні безкупольних храмів, в яких разом з продовженням традицій архітектури Київської Русі реалізовані творчо переосмислені досягнення Заходу.

2 учбове питання. У другому питанні для зрозуміння суті української культури велике значення має аналіз механізму, способів та форм її організації і практичної реалізації в конкретних умовах того чи іншого суспільства або держави. Найбільш популярною темою мистецтва XIII століття було заступництво і покровительство (ікона Христа-Спасителя у Мельнику). З творів київського живопису відомі ікони «Богоматір Печерська» (близько 1288 року), «Ігорова Богоматір», «Микола з житієм». Вони вже значною мірою позбавлені суворого аскетизму, обличчя намальовані м'яко, детально виписано одяг;

У XIV столітті посилюються народні мотиви. Так, у сюжетах композицій «Різдва Христова» і «Успення Богородиці» вже були побутові і пейзажні елементи. Вони присутні в розписі стін Кирилівської церкви у Києві (XIV століття), Онуфріївської церкви в селі Лаврові (XV століття), вірменського собору у Львові (XIV — XV століття).

3 учбове питання. Розглядаючи трете питання, необхідно звернути увагу на те, що малярство відігравало провідну роль серед образотворчих видів мистецтва. Його майстри працювали передовсім у монументальному малярстві, іконописі та книжковій мініатюрі. Маляр був досить помітною фігурою в суспільстві, однак про тогочасних майстрів (між ними були як духовні особи, так і світські) відомо небагато, навіть їхні імена збереглися лише з кінця XIV ст. Основна лінія мистецького розвитку вела до наростання питомої ваги світських майстрів і розбудови міських осередків світського малярства. Цей процес розпочався вже у княжі часи й поглибився в наступний період. За браком джерел важко говорити про його хід у Києві, де документально зафіксовані лише лічені майстри. Зовсім немає відомостей про митців Волині. У Галичині активним малярським осередком виступає Перемишль. Специфічну особливість його мистецької ситуації визначила належність малярів до середовища духовенства або їхні найтісніші стосунки з ним, наприклад, священиком був Гайль — виконавець малярських замовлень короля Владислава II Ягайла.

4 учбове питання. Четверте питання семінарського заняття є ключовим для зясування особливостей української культури 13-15 століть. Найменш відомою сторінкою історії українського малярства другої половини XIII — першої половини XV ст. є мініатюра рукописних книг. Скромний характер уявлень про неї випливає не лише з нечисленності вцілілих пам’яток: на відміну від інших видів мистецької творчості, вона не знайшла відображення у писемних джерелах. Розповідаючи про численні церковні пожертви князя Володимира Васильковича, Галицько-Волинський літопис жодного разу не згадує про малярське оздоблення рукописів. Єдиною автентичною пам’яткою цього середовища є частково поновлена мініатюра із зображенням св. Василія Великого та Єфрема Сирина у датованому 1288 р. "Паренесисі" Єфрема Сирина (РНБ).

5 учбове питання. Порівняно скромне місце в мистецькому житті українських земель XIII — першої половини XV ст. посідала скульптура. Належна до цивілізації східного християнства, Україна зберігала його настанови щодо ролі й місця пластичних мистецтв у культурному процесі. Скульптура хоч і набула певного поширення, але явно залишалася на другому плані, поступаючись малярству. Однак розвиток скульптури на українських землях виходив не лише із східнохристиянської традиції. Сюди потрапляли окремі твори західноєвропейських майстрів — прикладом може бути згадана в Галицько-Волинському літопису червоно-мармурова водосвятна чаша із зміїними головами, яку король Данило привіз для церкви Богородиці в Холмі з Угорщини. Бували на цих теренах, очевидно, майстри із Заходу, як це мало місце ще в XII ст. З другої половини XIV ст. на включених до складу Польщі землях Галичини виникають умови для поширення західноєвропейської скульптурної традиції та розвитку місцевого її варіанта.

6 учбове питання. Слід звернути увагу на те, що у XIII — на початку XIV ст. найвизначніші здобутки декоративно-ужиткового мистецтва пов’язані з княжими замовленнями. Починаючи з другої половини XIV ст. у нових історичних умовах зберігає значення церковне замовлення й зростає роль міського цехового ремесла, що найвиразніше простежується на західноукраїнських землях. З напливом майстрів з Німеччини та Польщі тут набуває організаційних форм міське цехове ремесло західноєвропейського зразка. Найкраще воно відоме у золотарстві на львівському ґрунті. Вже наприкінці XIV та в першій чверті XV ст. у документах міського архіву названо декілька золотарів, окремі з них — вихідці з німецьких міст та Кракова. Одночасно архівні матеріали фіксують групу золотарів вірменського походження. Це дає підстави твердити, що у Львові вже з другої половини XIV ст. у декоративно-ужитковому мистецтві витворювалася характерна для місцевого середовища пізнішого часу ситуація співіснування та тісного взаємозв’язку двох мистецьких традицій. На роль золотарства у Львові вказує згадка в акті 1408 р. міського золотаря. З-поза Львова з майстрів розглядуваного часу за виставленим у Перемишлі документом 1369 р. відомий лише "коваль срібла" Матвієць.

7 учбове питання. Потрібно зауважити, що музичне мистецтво XIII — першої половини XV ст. розвивалося переважно у звичних формах і жанрах, про які можна скласти уявлення як із давніх джерел, так і на основі пізніших записів. Це пісенний фольклор, церковний спів та інструментальна музика. Поступові зміни історичних реалій і форм суспільного життя зумовлювали появу в музиці нових елементів. Зміцнення міст й утвердження їхніх привілеїв сприяло появі нових замовників і нових форм музичного мистецтва. Складається новий тип побутової музики, тісно пов’язаної з міським середовищем. Язичницькі обрядові співи втрачають своє культове призначення, наповнюються новим історичним змістом і вливаються у фольклорну практику. Героїчний епос попередньої доби — билини — поступово згасає і перетворюється, з одного боку, на нові епічні жанри — історичні думи та пісні, а з іншого — на побутові фольклорні жанри (балади). З’являються нові музичні інструменти — кобза, лютня.

 

ТЕМА 4. Українська культура 13-15 століть.

Практичнее заняття 2 години.

1. Мета заняття: розкрити сутнiсть української культури, iсторичний характер та структуру, що означає принцип поділу культури, і яка необхідність у її дотриманні.

План заняття (розрахунок навчального часу)

п\п	Навчальні питання	Розрахунок часу, хв.
	Вступ	5 хв.
	Вплив монголо-татарської навали на розвиток культури Чернігівського князівства.	30 хв.
	Вплив литовського князівства на культуру України.	20 хв.
	Українська культура в умовах Великого князівства литовського.	20 хв.
	Висновок	5 хв.
Разом:	80 хв.

3. Організаційно-методичні вказівки

Ø Розгорнута евристична бесіда в поєднанні з навчальною екскурсією дає можливість свідомого оволодіння знаннями, розвиває уміння вести полеміку, аргументовано і доказово виступати перед аудіторією, систематизувати накопичені раніше знання.

Ø Схема 4.1.1., Таблиця 4.1.2. Карта України.

Ø Питання для самостійного контролю знань:

походження та iсторичнi типи української культури;

поняття історія української культури;

форми української культури, двi ознаки сутностi;

класифiкацiя української культури;

шляхи розвитку, удосконалення культури;

особливостi розвитку культури на українських землях.

Ø Список основної та додаткової навчально-методичної літератури:

Греченко В.А. Історія світової та української культури. – К., 2008.

Дещинський Л.Є. Історія української та зарубіжної культури. – К., 2007.

Шейко В.М. Історія культури. – К., 2004.

Шейко В.М. Історія української культури. – К., 2006.

Юрій М.Ф. Історія світової і вітчизняної культури. – К., 2007.

Вступна частина: 5 хв.

Формування мети та завдань заняття, наголошення плану його проведення, рішення організаційних питань семінарського заняття тощо.

Основна частина: 70 хв.

Перевірка самостійного відпрацювання курсантами та слухачами завдань. Наданих для самостійного опрацювання.

Розглядання учбових питань практичного заняття, шляхом виділення з кожного питання окремих, найбільш важливих моментів.

Підготувати за вказівкою викладача реферати з тем:

Проблеми і перспективи розвитку української культури у після монгольський період.

«Руська правда» - основний закон Литовського князівства.

Подолання спроб знищити православ’я на українських землях.

Зародження та формування культури української шляхти.

Проаналізуйте основні напрямки культури після монгольської доби.

4. Зміст навчальних питань

Опрацьовуючи питання 4-ї теми слід пам’ятати, що головною метою теми є ознайомлення з історією української культури 13-15 століть, яка визначалась ефективністю влади, особливостях, якісних сторонах.

1 учбове питання. Потрібно розкрити вплив монголо-татарської навали та іга на процес розвитку української культури.

2 учбове питання. Слід з’ясуватиякий вплив здійснило Литовське князівство на українську культуру.

3 учбове питання. Курсанти і слухачі повинні звернути увагу на розвиток української культури в умовах становлення Великого князівства Литовського.

ТЕМА 5. Українська культура другої половини XV – першої половини XVII ст.

1. Мета заняття: розкрити сутнiсть української культури, її iсторичний характер та структуру. Ця лекція навчить курсантів відповіді на питання: як формується культура і які теорії суспільно-політичного та культурного розвитку та прогнозні тенденції лежать в її основі?

План заняття (розрахунок навчального часу)

п\п	Навчальні питання	Розрахунок часу, хв.
	Вступ	5 хв.
	Освіта.	25 хв.
	Література пізнього середньовіччя.	25 хв.
	Образотворче і декоративно-ужиткове мистецтво.	20 хв.
	Висновок	5 хв.
Разом:	80 хв.

3. Організаційно-методичні вказівки