Практичнее заняття 2 години. 4 страница

Ø Інформаційна лекція дає можливість свідомого оволодіння знаннями, розвиває уміння вести полеміку, аргументовано і доказово виступати перед аудіторією, систематизувати накопичені раніше знання.

Ø Схема 5.1.1., Таблиця 5.1.2. Карта України.

Ø Список основної та додаткової навчально-методичної літератури:

Греченко В.А. Історія світової та української культури. – К., 2008.

Дещинський Л.Є. Історія української та зарубіжної культури. – К., 2007.

Шейко В.М. Історія культури. – К., 2004.

Шейко В.М. Історія української культури. – К., 2006.

Юрій М.Ф. Історія світової і вітчизняної культури. – К., 2007.

Вступна частина:

Формулювання мети та завдань лекції, оголошення плану заняття, рішення організаційних питань, надання переліку літератури.

Змістовна частина:

· визначення значення політичних знань в історії людства;

· визначення взаємозв’язку з іншими дисциплінами та темами (між предметний зв'язок);

· надання переодізації історії політичної думки;

· постановка та висвітлення актуальних проблемних питань.

Заключна частина:

· формуються висновки з розглянутої теми;

· визначаються завдання для самостійної роботи, даються методичні рекомендації щодо самостійного опрацювання питань теми.

Методичні вказівки щодо самостійної роботи під час підготовки до наступних занять.

Ø Вивчити матеріал теми згідно рекомендованої літератури та конспекту.

Ø Самостійно опрацювати контрольні запитання згідно рекомендованої літератури.

Ø Самостійно опрацювати питання номер три.

Ø При необхідності доповнити конспект лекцій навчальним матеріалом згідно контрольних запитань.

Ø Підготуватись до семінарського заняття.

Питання для самостійного опрацювання.

1. Теоретичні підходи до визначення феномену виникнення козацтва.

2. Культура українського козацтва.

3. Роль українських гетьманів у розвитку культури на Україні.

4. «Люблінська» і «Берестейська» унії.

5. Єзуїтська культура на Україні.

6. Роль греко-католицької церкви в розвитку культури західної України.

4. Зміст навчальних питань

Вступ.

1 учбове питання. Упродовж другої половини XV — першої половини XVI ст. в Україні співіснували традиційна православна освіта і нечисленні школи західного типу. Слово "школа" щодо православних освітніх закладів трапляється в джерелах лише від середини XVI ст. Ймовірно, на той час вони вже засвоїли деякі загальноєвропейські організаційні форми. Також очевидно, що процес такого засвоєння почався значно раніше від першої згадки про це. Так, у першій половині XVI ст. при церкві в Сяноку вже існувала школа, у якій 1550 або 1551 р. переписувач Власій виготовив "Апостола". Можливо, у цій же школі навчався син сяноцького протопопа Михайло Васильович, відомий як переписувач Пересопницького Євангелія 1556 — 1561 рр. Одним із найраніших прямих писемних свідчень є і згадка про початкову школу першої половини XVI ст. у Красноставі. У грамоті 1550 р. король Сигізмунд Август, при обміні королівської садиби на церковну дозволив використати колишню свою ділянку для школи, яка, зрозуміло, на той час вже існувала. 1577 р. волинський шляхтич Василь Загоровський згадував школу при церкві Іллі у Володимирі, яка теж, можливо, функціонувала вже в першій половині XVI ст.

Загалом освіта, як і в попередній період, залишалася традиційною. Рівень шкіл не перевищував початкового, тобто результатом навчання було здобуття елементарної письменності і внаслідок цього — можливості займатися самоосвітою або ж продовжувати навчання в університетах Центральної та Західної Європи.

Можна припустити, що навчання і далі тривало при багатьох церквах і в усіх великих монастирях. На користь цього свідчить значне поширення письменності в українському суспільстві. Оскільки писемна українсько-білоруська мова мала статус державної у Великому князівстві Литовському, то нею повинні були володіти не лише державні урядовці (насамперед писарі), а й решта представників суспільної верхівки. Священики, так само як і ченці та низка світських осіб, у цей час фігурували як переписувачі книжок. Володіли українсько-білоруською мовою й окремі шляхтичі, про що свідчать їхні підписи та дарчі записи в документах. Важливо наголосити, що письменність була поширеною й серед жінок-шляхтянок.

2 учбове питання. Література цього періоду розвивається в річищі традицій Київської Русі: продовжують функціонувати ті самі жанри, подібною залишається тематика. Однак характер часу накладає свій відбиток на явища українського письменства. У більшості вцілілих творів цього часу так чи інакше згадується монголо-татарська навала, її тяжкі наслідки для України, приділяється значна увага боротьбі з іншими іноземними загарбниками. Ця тема є однією з найважливіших як у літописанні, так і в ораторській та агіографічній прозі. Численні нещастя, що випали у цей час на долю народу, посилюють покутницькі настрої у літературі.

Найвидатнішою літературною пам’яткою є, безперечно, Галицько-Волинський літопис. Він засвідчує насамперед тяглість літописних традицій, стаючи справжнім "продуктом українського духу" (Михайло Возняк). І водночас поруч зі "Словом о полку Ігоревім" дає підставу говорити про зміну стилю — монументального на орнаментальний. Багатопланове охоплення матеріалу складається в цілісну і символічну картину світу, на тлі якої витворюється авторський образ історії.

3 учбове питання. Малярство, як і в попередній період, було найважливішою складовою частиною мистецького процесу. Зберігали творчу активність давні осередки малярської культури, одночасно зросли нові, зокрема на західноукраїнських землях все більшого значення набирав Львів, що розвивався як центр світської культури, хоч зберігало свою роль і перемишльське середовище, у якому виразніше виступав релігійний елемент. В історичній перспективі перемишльський осередок більше був звернутий до минулого, тоді як еволюція мистецької культури Львова вибудовувала йому блискуче майбутнє.

Упродовж усього століття функціонувала традиційна структура професійної діяльності майстрів малярства, зокрема зберігалася визначальна роль храмового ансамблю у розвитку релігійної малярської культури. У станковому малярстві продовжувалася розбудова ядра ансамблю оформлення інтер’єру храму. В класичному його варіанті іконостас доповнювався монументальними іконами "Страстей" та "Страшного Суду", внаслідок чого склався унікальний у світовій мистецькій практиці триєдиний комплекс декорації інтер’єру храму в станковому малярстві. З перелому XV — XVI ст. його центральна частина — іконостас — поповнюється верхніми рядами.

Відомості про майстрів малярства, які працювали на українських землях перед серединою XVI ст., як і раніше, походять передусім з Перемишля та Львова. За даними міського архіву, наприкінці XV — в середині XVI ст. у Перемишлі працювала група взаємопов’язаних майстрів з білого духовенства. З другої третини XVI ст. краще відоме мистецьке середовище Львова. З-перед середини століття поодинокі майстри віднотовані джерелами також у Києві, Володимирі (Тишко, 1545), Самборі (Мишко, 1549), Сокалі (Мойсей, 1546), Стрию (Василь, 1545) та Холмі (Іван, 1545). У рамках малярського напряму європейської орієнтації працюють приїжджі майстри, виразно зазначається роль Кракова у розвитку цієї течії на західноукраїнських землях. Малярі польського походження в цей час документально підтверджені лише у Львові та Белзі (Вацлав, 1536). Як і в попередній період, поза збереженими джерелами залишаються дані про майстрів з монастирських середовищ, проте аналіз писемних відомостей про майстрів київського малярського осередку допровадив до висновку про діяльність на території міста розбудованої мережі монастирських малярських майстерень, початки якої простежуються від святого Алімпія Печерського.

Хоч кількість відомостей про майстрів малярства, які працювали на українських землях перед серединою XVI ст., зросла, вони зберігають випадковий характер, тому повніше уявлення про мережу малярських осередків виробити не вдається, хоч не може підлягати сумніву, що засвідчена джерелами від середини XVI ст. розбудована мережа малярських осередків західноукраїнських земель мусила формуватися задовго перед тим.

Сторіччя перед серединою XVI ст. не мало переломного характеру. Структура малярського процесу не пережила істотних змін — за винятком початку активізації від його середини книжкового малярства, хоч у розвитку окремих напрямів відбулися зрушення, які справили помітний вплив на його подальшу еволюцію.

Висновок.

ТЕМА 5. Українська культура другої половини XV – першої половини XVII ст.

Семінарське заняття 2 аудиторні години.

1. Мета заняття: розкрити сутнiсть української культури, її iсторичний характер та структуру. Це семінарське заняття навчить курсантів відповіді на питання: як формується культура і які теорії суспільно-політичного та культурного розвитку та прогнозні тенденції лежать в її основі?

План заняття (розрахунок навчального часу)

п\п	Навчальні питання	Розрахунок часу, хв.
	Вступ	5 хв.
	Осередки культури.	10 хв.
	Братства та їх школи.	10 хв.
	Друкарство в Україні (Іван Федоров).	10 хв.
	Архітектура та містобудування.	10 хв.
	Скульптура.	10 хв.
	Театральне мистецтво.	10 хв.
	Пісенний фольклор і музичне мистецтво.	10 хв.
	Висновок	5 хв.
Разом:	80 хв.

3. Організаційно-методичні вказівки

Ø Розгорнута евристична бесіда дає можливість свідомого оволодіння знаннями, розвиває уміння вести полеміку, аргументовано і доказово виступати перед аудіторією, систематизувати накопичені раніше знання.

Ø Схема 5.1.1., Таблиця 5.1.2. Карта України.

Ø Список основної та додаткової навчально-методичної літератури:

Греченко В.А. Історія світової та української культури. – К., 2008.

Дещинський Л.Є. Історія української та зарубіжної культури. – К., 2007.

Шейко В.М. Історія культури. – К., 2004.

Шейко В.М. Історія української культури. – К., 2006.

Юрій М.Ф. Історія світової і вітчизняної культури. – К., 2007.

Вступна частина: 5 хв.

Формування мети та завдань заняття, наголошення плану його проведення, рішення організаційних питань семінарського заняття тощо.

Основна частина: 70 хв.

Перевірка самостійного відпрацювання курсантами та слухачами завдань. Наданих для самостійного опрацювання.

Розглядання учбових питань семінарського заняття, шляхом виділення з кожного питання окремих, найбільш важливих моментів.

Підготувати за вказівкою викладача реферати з тем:

Культура Речі Посполитої. Політична культура часів козаччини. Формування української національної еліти. Культура в гетьманській державі Богдана Хмельницького.

Філософія «Запорозької Січі».

Культура України в роки визвольної війни (1648-1654 рр.). Культура реєстрового козацтва. Вплив на культуру українців Туреччини.

4. Зміст навчальних питань

Вступ. Релігійно-національне і культурне відродження другої половини XV — першої половини XVII ст. обмежується двома подіями, значення яких в історії України важко переоцінити. 1569 р. — Люблінська унія, яка означала включення основної частини українських земель до складу шляхетської Речі Посполитої. 1648 р. — початок українсько-польської війни і поєднаного з нею соціально-політичного руху, що вже в ході першого етапу цієї війни завершився утворенням Української козацької держави.

1 учбове питання слід розглядати врахувавши, що до визначних культурних вогнищ України другої половини XVI ст. належав миляновицький осередок. Його фундатором і керівником став один із чільних російських політичних діячів і публіцистів XVI ст. князь Андрій Михайлович Курбський (1528 — 1583). Спершу він належав до числа найбільше наближених до російського царя Івана Грозного осіб, однак вже 1564 р. змушений був втікати до Литви, боячись переслідувань за участь у боярсько-аристократичній опозиції.

2 учбове питання потрібно розглядати враховуючи, що одним із істотних чинників українського релігійного і національно-культурного відродження стали братства і засновані ними школи та друкарні.

3 учбове питання є одним із ключових у темі і його потрібно розглядати зважаючи на те, що поняття "друкарство в Україні" вужче від поняття "українське друкарство". Як було показано вище, історію українського друкарства можна починати з діяльності першої Краківської кириличної друкарні кінця XV ст., що була створена для обслуговування насамперед України й Білорусі і, ймовірно, мала зв’язки з українськими культурними осередками. Не тільки на Білорусь, а й на Україну були розраховані видання білоруського першодрукаря Франциска Скорини, Симона Будного, Василя Тяпинського (за походженням українця), а також публікації заблудівської друкарні гетьмана Великого Князівства Литовського Григорія Ходкевича, нащадка київських бояр.

4 учбове питання. Потрібно розглядати зважаючи на те, що друга половина XV — перша половина XVII ст. — якісно новий етап у розвитку архітектури та містобудування на українських землях. Оскільки архітектура як вид мистецької творчості відігравала визначальну роль у розвитку мистецької культури, саме в ній найраніше і найяскравіше проявилися нові тенденції, що поступово стали визначальними для розвитку мистецької культури загалом. Вони насамперед пов’язані з діяльністю приїжджих європейських будівничих (перед початком XVII ст. майже виключно італійців), які надали мурованій архітектурі українських земель яскраво виражених рис пізньоренесансного будівництва, здебільшого у його північноіталійському провінційному варіанті. Від другої половини XVI ст. залишки готики виступають хіба що у вигляді рудиментів, а від початку наступного століття на українському ґрунті постають перші споруди новітнього барокового стилю. Відповідно найновіші європейські системи поширюються також в містобудуванні та оборонній архітектурі.

5 учбове питання. Потрібно розглядати зважаючи на те, що порівняно зі скромним місцем у мистецькому процесі другої половини XIII — першої половини XVI ст. у наступному столітті скульптура відігравала істотнішу роль. Її успіхи пов’язані не лише з дальшим розвитком скульптури європейської традиції на західноукраїнських землях. Від кінця XVI ст. складається нова українська традиція скульптури, яка знаходить поширення насамперед у декоративному різьбленні в дереві. Цей аспект еволюції мистецького процесу — один з яскравих проявів нового етапу розвитку української мистецької культури від кінця XVI ст.

6 учбове питання. Потрібно розглядати зважаючи на те, що до першої половини XVII ст. належать перші зразки української побутової драми — так звані інтермедії. У західноєвропейському середньовічному театрі це були комедійні, часто імпровізовані сценки, що розігрувались між діями релігійної драми — містерії, а згодом, в епоху Відродження, — між діями шкільної драми. В Англії інтермедії називались інтерлюдіями, в Португалії — інтреміш. Широко застосовувались інтермедії в італійській "комедіа дель арте". Тісно зв’язаний з комедією французький фарс, німецький фастнахтшпіль. Інтермедії були на озброєнні шкільного театру єзуїтів, зокрема на території Польщі, України й Білорусі. Оскільки українські школи першої половини XVII ст. ще не витворили розвиненої багатоактної шкільної драми, то комедійні сценки могли розігруватися й поза школою, у виставах містерій і самостійно.

7 учбове питання. Потрібно розглядати зважаючи на те, що у цей період зароджуються історичні думи та пісні, які в наступну епоху переростають в одне з найяскравіших явищ національної культури. Їхня ґенеза тісно пов’язана з давніми плачами й голосіннями, билинною епікою княжої доби, південнослов’янськими історичними піснями. Термін дума у науковий обіг вперше запровадив М. Максимович, маючи на увазі історичні свідчення сучасників — Станіслава Сарницького (1587), Адама Чагровського (кінець XVI ст.), Єроніма Морштина (1606) та ін.

Висновок. Нелегкою була доля українського народу в цей час. Доводилося не лише захищати свою землю, а й відстоювати саме право на існування у кровопролитних і героїчних війнах із зовнішніми ворогами. Через українську землю прокочувалися спустошливі навали іноземних завойовників. Зрештою, відігравши важливу роль у захисті Європи від кочівників, самостійні князівства на терені України стали здобиччю сусідніх держав. Але всупереч всім труднощам український народ розвивав економіку й культуру на своїх споконвічних землях, продовжував освоєння нових територій на півдні та сході, вів боротьбу за відновлення земель, утрачених внаслідок навали степових народів.

ТЕМА 5. Українська культура другої половини XV – першої половини XVII ст.