Практичне заняття 2 години

1. Мета заняття: розкрити сутнiсть української культури 15-першої половини 17 століття, її iсторичний характер та структуру. Це практичне заняття навчить курсантів відповіді на питання: як формується культура і які теорії суспільно-політичного та культурного розвитку та прогнозні тенденції лежать в її основі?

План заняття (розрахунок навчального часу)

п\п	Навчальні питання	Розрахунок часу, хв.
	Вступ	5 хв.
	Зародження козацької культурної традиції.	10 хв.
	Культура «Запорозької Січі».	20 хв.
	Магдебурзьке право та культурне життя міст України.	20 хв.
	Культура української старшини та шляхти.	20 хв.
	Висновок	5 хв.
Разом:	80 хв.

3. Організаційно-методичні вказівки

Ø Розгорнута евристична бесіда у поєднанні з навчальною екскурсією дає можливість свідомого оволодіння знаннями, розвиває уміння вести полеміку, аргументовано і доказово виступати перед аудіторією, систематизувати накопичені раніше знання.

Ø Схема 5.1.1., Таблиця 5.1.2. Карта України.

Ø Список основної та додаткової навчально-методичної літератури:

Греченко В.А. Історія світової та української культури. – К., 2008.

Дещинський Л.Є. Історія української та зарубіжної культури. – К., 2007.

Шейко В.М. Історія культури. – К., 2004.

Шейко В.М. Історія української культури. – К., 2006.

Юрій М.Ф. Історія світової і вітчизняної культури. – К., 2007.

Вступна частина: 5 хв.

Формування мети та завдань заняття, наголошення плану його проведення, рішення організаційних питань семінарського заняття тощо.

Основна частина: 70 хв.

Перевірка самостійного відпрацювання курсантами та слухачами завдань. Наданих для самостійного опрацювання.

Розглядання учбових питань семінарського заняття, шляхом виділення з кожного питання окремих, найбільш важливих моментів.

Підготувати за вказівкою викладача реферати з тем:

Культура Речі Посполитої. Політична культура часів козаччини. Формування української національної еліти. Культура в гетьманській державі Богдана Хмельницького.

Філософія «Запорозької Січі».

Культура України в роки визвольної війни (1648-1654 рр.). Культура реєстрового козацтва. Вплив на культуру українців Туреччини.

4. Зміст навчальних питань

1 учбове питання. Потрібно розкрити процес зародження козацької культурної традиції. 2 учбове питання. Завданням є аналіз поняття культура «Запорозької Січі». 3 учбове питання. Розгляньте впровадження магдебурзького права та його вплив на культурне життя міст України. 4 учбове питання. Спробуйте визначити рівень розвитку культури української старшини та шляхти в зазначений період.

 

ТЕМА 6. Українська культура другої половини XVII – XVIII ст.

Мета заняття - розкрити сутнiсть, структуру української культури 17 – 18 століть, її класiфiкацiю та формування, навчити курсантів розбиратися в тенденціях трансформації української культури у суспільстві перехідного типу.

План заняття (розрахунок навчального часу)

п\п	Навчальні питання	Розрахунок часу, хв.
	Вступ	5 хв.
	Книгодрукування і література.	35 хв.
	Освіта і наука.	35 хв.
	Висновок	5 хв.
Разом:	80 хв.

3. Організаційно-методичні вказівки

Ø Інформаційна лекйція дає можливість свідомого оволодіння знаннями, розвиває уміння вести полеміку, аргументовано і доказово виступати перед аудіторією, систематизувати накопичені раніше знання.

Ø Схема 6.1.1., Таблиця 6.1.2. Карта України.

Ø Список основної та додаткової навчально-методичної літератури:

Греченко В.А. Історія світової та української культури. – К., 2008.

Дещинський Л.Є. Історія української та зарубіжної культури. – К., 2007.

Шейко В.М. Історія культури. – К., 2004.

Шейко В.М. Історія української культури. – К., 2006.

Юрій М.Ф. Історія світової і вітчизняної культури. – К., 2007.

Вступна частина:

Формулювання мети та завдань лекції, оголошення плану заняття, рішення організаційних питань, надання переліку літератури.

Змістовна частина:

· визначення значення політичних знань в історії людства;

· визначення взаємозв’язку з іншими дисциплінами та темами (між предметний зв'язок);

· надання переодізації історії політичної думки;

· постановка та висвітлення актуальних проблемних питань.

Заключна частина:

· формуються висновки з розглянутої теми;

· визначаються завдання для самостійної роботи, даються методичні рекомендації щодо самостійного опрацювання питань теми.

Методичні вказівки щодо самостійної роботи під час підготовки до наступних занять.

Ø Вивчити матеріал теми згідно рекомендованої літератури та конспекту.

Ø Самостійно опрацювати контрольні запитання згідно рекомендованої літератури.

Ø Самостійно опрацювати питання номер три.

Ø При необхідності доповнити конспект лекцій навчальним матеріалом згідно контрольних запитань.

Ø Підготуватись до семінарського заняття.

Питання для самостійної роботи.

1. Велика «Руїна».

2. Культура української козацької старшини.

3. Риси політичної культури Російської імперії.

4. Реформування церкви та освіти, поширення на українських землях ідей Ренесансу.

5. Культурна діяльність Петра Могили.

6. Українське бароко, його національна специфіка.

7. Ораторсько-проповідницька проза.

8. Створення колегій.

9. Григорій Сковорода – просвітитель і поет.

Основні поняття:

- українська культура;

- ренесанс, барокко;

- ознаки української культури.

4. Зміст навчальних питань

Вступ. XVIІ—XVIII століття — виключно складний і важливий період в житті українського народу. У політичній історії він охоплює такі процеси, як перехід всіх українських земель під владу Речі Посполитої, наростання визвольної боротьби, створення національної державності в ході Хмельниччини, подальша втрата завоювань. У вітчизняній культурі це була яскрава, плідна епоха, принципова для подальшого розвитку. Можна виділити цілий ряд причин, які пояснюють культурне піднесення в Україні у XVIІ—XVIII століття.

1 учбове питання. В частині України, яка перебувала під владою Москви, у XVIII столітті царський уряд проводить реакційну політику щодо книгодрукування. Були заборонені публікації українською мовою, введені цензурні обмеження. В інструкції друкарням, яка з'явилася в 20-х роках XVIII століття, говорилося, що книгодрукування повинно здійснюватися так, щоб «никакой розни и особливого наречия не было». Через штрафи, накладені на Чернігівську друкарню, вона збанкрутувала. Після ліквідації Запорозької Січі у 1775 р. книгодрукування українською мовою занепало.

Розвиток книжкової справи був поштовхом для розвитку літератури. Ця сфера культури повною мірою відбивала перехідний характер епохи, той час, коли відбувалося формування національної мови, нових стилів і жанрів, піднімалися нові теми, які у попередні сторіччя вважалися забороненими або непотрібними. Найбільш яскраво нові тенденції відображала перекладна література. У XVI столітті були перекладені й опубліковані різні наукові трактати і довідники, наприклад, медичний довідник "Аристотелеві врата». Поширюються переклади Святого письма, які представляли такий жанр, як агіографія. Одним з найбільш цінних вважається «Пересопницьке Євангеліє», створене у 1561. Переклад з болгарської мови і підготовка тексту були зроблені ченцями Пересопницького монастиря на Волині. Причому переклад Святого письма вперше зроблено на «просту» українську тогочасну мову «для лепшого виразуміння люду христіанського посполитого».

2 учбове питання. Однією з характерних рис української культури XVIІ—XVIII століття є особливий інтерес, який виявляло суспільство до питань освіти. Оскільки культура розвивалася в умовах польської експансії, зіткнення католицької і православної церков, то кожна з сторін прагнула використати всі засоби для посилення свого впливу. Своєрідним результатом такого протистояння стала широка мережа різноманітних шкіл.

Включається до створення шкіл і козацтво, особливо у XVII столітті. Утвердження в ході Хмельниччини форм національної державності, полкового розподілу, місцевого самоврядування вело до масового відкриття початкових шкіл. Своя школа діяла, зокрема, в Запорозькій Січі. При цьому треба наголосити, що офіційна гетьманська влада опікувалася створенням і підтриманням освітньої системи шкільництва. В своєму листі один з гетьманів на початку XVII століття писав:«Яко завше з предків своїх військо запорозьке звикло чинити стараніє… аби науки або цвічення в письмі святому (були у) подпорі благочестя нашого».

До початку XVIII століття в Україні нараховувалися сотні шкіл, зокрема на Лівобережжі понад 1 000. Практично в кожному великому селі, в містечках і містах були школи. Дуже добре справа освіти була поставлена в Ніжинському та Полтавському полках, де кількість шкіл перевищувала кількість поселень. Вони відрізнялися демократичністю статутів, у них безкоштовно вчилися діти всіх станів, зокрема і сироти.

Як вже говорилося, українська культура довго розвивалася без державної підтримки, за слабкої участі соціальної верхівки. Це призводило до відставання такої сфери культури, як наука. Особливо це стосується природничих наук, для розвитку яких завжди були необхідні спеціальне обладнання, фінансове забезпечення.

Що стосується гуманітарних наук, то тут успіхи були вагомішими. Зокрема у самостійну галузь виділилася філософія, хоча і досить пізно за європейськими мірками — у XVIII столітті. У Західній Європі в цей час утверджується ідеологія Просвітництва, яка висуває такі цінності, як раціоналізм, демократизація різних сфер життя, пантеїзм у філософії. Люди схилялися перед можливостями науки й освіти, вважаючи їх безмежними. Але для світогляду епохи був характерний спрощений, механістичний погляд на методи наукового дослідження. Так, французький вчений П. Лаплас вважав, якщо відомий початковий стан тіл, то можна обчислити, що буде завтра і через 100 років, оскільки закони руху є незмінними. Приблизно так само міркував і М. В. Ломоносов.

Ідеї Просвітництва розвиває такий філософ, як Феофан Прокопович, вихованець, а надалі професор і ректор Києво-Могилянської академії. У своїх головних роботах «Правда волі монаршої», «Слово в неделю цветную о власти и чести царской» Прокопович виклав свою концепцію «просвіченого абсолютизму».

Висновок. XVIІ — перша половина XVIII століття були важливим етапом розвитку української культури. Продовживши традиції давньоруської культури, українська культура виявилася в умовах, які, здавалося б, повинні були привести її до зникнення, асиміляції іншими культурами. Але в народі знайшлися сили, які забезпечили не тільки виживання національної культури, але і подальше її піднесення як самобутньої, з властивими тільки їй рисами. Розвиток української культури відбувався у тісному взаємозв'язку з національно-визвольним рухом проти Речі Посполитої, піком якого стала війна 1648—1657 рр. Однак розділ українських земель між двома імперіями, згортання автономії України російським царатом, ліквідація гетьманщини, заборона публікацій українською мовою, русифікація верхівки українського суспільства до кінця XVIII століття знову створили важку ситуацію для української культури.

ТЕМА 6. Українська культура другої половини XVII – XVIII ст.

Семінарське заняття 2 аудиторні години.

Мета заняття - розкрити сутнiсть, структуру української культури, її класiфiкацiю та формування.

План заняття (розрахунок навчального часу)

п\п	Навчальні питання	Розрахунок часу, хв.
	Вступ	5 хв.
	Архітектура.	15 хв.
	Образотворче мистецтво.	20 хв.
	Музика.	20 хв.
	Театр.	15 хв.
	Висновок	5 хв.
Разом:	80 хв.

3. Організаційно-методичні вказівки

Ø Розгорнута евристична бесіда дає можливість свідомого оволодіння знаннями, розвиває уміння вести полеміку, аргументовано і доказово виступати перед аудіторією, систематизувати накопичені раніше знання.

Ø Схема 6.1.1., Таблиця 6.1.2. Карта України.

Ø Список основної та додаткової навчально-методичної літератури:

Греченко В.А. Історія світової та української культури. – К., 2008.

Дещинський Л.Є. Історія української та зарубіжної культури. – К., 2007.

Шейко В.М. Історія культури. – К., 2004.

Шейко В.М. Історія української культури. – К., 2006.

Юрій М.Ф. Історія світової і вітчизняної культури. – К., 2007.

Вступна частина: 5 хв.

Формування мети та завдань заняття, наголошення плану його проведення, рішення організаційних питань семінарського заняття тощо.

Основна частина: 70 хв.

Перевірка самостійного відпрацювання курсантами та слухачами завдань. Наданих для самостійного опрацювання.

Розглядання учбових питань семінарського заняття, шляхом виділення з кожного питання окремих, найбільш важливих моментів.

Теми рефератів.

Народні думи і пісні про визвольну війну.

Козацькі літописи Самовидця, Г. Граб’янки, С. Величко.

Розвиток парсунного портрету і гравюри.

Культурологічна і просвітницька діяльність Івана Мазепи.

Палацова архітектура.

Садово-паркове мистецтво.

Вплив української культури на розвиток культурних процесів у Росії.

4. Зміст навчальних питань

1 учбове питання має бути присвячене тому, що в архітектурі національні традиції міцніше за все зберігалися і яскраво виявлялися в дерев'яному зодчестві. У той же час з середини XVI століття виразними стали основні тенденції загальноєвропейського культурного процесу, у XVII століття в архітектурі з'являються елементи стилю бароко. Він передбачає велику кількість прикрас зовні і всередині будівлі, складність архітектурної конструкції, розробку складних просторових ансамблів, синтез різних видів мистецтва. Декоративні ідеї та можливості бароко були близькими до національного українського мистецтва, якому притаманна мальовничість композиції, гармонія будівель з навколишньою природою. Поєднання власних традицій та європейського впливу створило умови для розквіту своєрідного стилю, названого українським, або «козацьким» бароко. Видатний український вчений початку нашого сторіччя В. М. Щербаківський так зобразив його особливості:«Характеризується українське бароко своєю меншою обтяженістю прикрасами… Властива українському мистецтву простота і ясність взяла гору над химерністю, і стиль бароко на Україні став простішим і спокійнішим, ніж на своїй батьківщині, не втративши нічого в красі».

2 учбове питання. Розглядаючи це питання, необхідно звернути увагу наокремі питання, що традиційність (підлеглість архітектурі, релігійний зміст, канонічність), яка переважала в образотворчому мистецтві у XVI століття, поступово витісняється новими віяннями.

3 учбове питання. Потрібно звернути увагу на те, що з начний розвиток отримало музичне мистецтво. Вже у XVIІ столітті в Україні широко використовувалися ноти. Популярними були друковані збірки святкових пісень — ірмологіони. Нотну грамоту вивчали студенти колегіумів, а у XVIII століття музичною столицею Лівобережжя став Глухів. Тут була відкрита музична школа, де вивчали вокал, гру на скрипці, флейті, гуслях, арфі. Більшість випускників потрапляла за традицією до Москви і Петербурга. Наприклад, половину хористів царської капели склали вихідці з України. У XVIII століття місцева знать також прагнула створювати в своїх маєтках вокальні та інструментальні капели.

4 учбове питання. У першу чергу слід зауважити, щокрім церковної і шкільної драматургії (про що сказано вище), народжується народний ляльковий театр — вертеп.

ТЕМА 7. Українська культура другої половини XVIIІ – початку ХІХ ст.

1. Мета заняття: розкрити сутнiсть єдності різних етапів розвитку української культури. Навчити курсантів розбиратися в різновидах української культури зазначеного періоду, дати зрозуміти яку роль еліта відіграє в розвитку культурних напрямків.

План заняття (розрахунок навчального часу)

п\п	Навчальні питання	Розрахунок часу, хв.
	Вступ	5 хв.
	Освіта.	20 хв.
	Наука.	25 хв.
	Національні культурні організації і рухи.	25 хв.
	Висновок	5 хв.
Разом:	80 хв.

3. Організаційно-методичні вказівки

Ø Пізнавальна лекція дає можливість свідомого оволодіння знаннями, розвиває уміння вести полеміку, аргументовано і доказово виступати перед аудіторією, систематизувати накопичені раніше знання.

Ø Схема 7.1.1., Таблиця 7.1.2. Карта України.

Ø Список основної та додаткової навчально-методичної літератури:

Греченко В.А. Історія світової та української культури. – К., 2008.

Дещинський Л.Є. Історія української та зарубіжної культури. – К., 2007.

Шейко В.М. Історія культури. – К., 2004.

Шейко В.М. Історія української культури. – К., 2006.

Юрій М.Ф. Історія світової і вітчизняної культури. – К., 2007.

Змістовна частина:

· визначення значення політичних знань в історії людства;

· визначення взаємозв’язку з іншими дисциплінами та темами (між предметний зв'язок);

· надання переодізації історії політичної думки;

· постановка та висвітлення актуальних проблемних питань.

Заключна частина:

· формуються висновки з розглянутої теми;

· визначаються завдання для самостійної роботи, даються методичні рекомендації щодо самостійного опрацювання питань теми.

Методичні вказівки щодо самостійної роботи під час підготовки до наступних занять.

Ø Вивчити матеріал теми згідно рекомендованої літератури та конспекту.

Ø Самостійно опрацювати контрольні запитання згідно рекомендованої літератури.

Ø Самостійно опрацювати питання номер три.

Ø При необхідності доповнити конспект лекцій навчальним матеріалом згідно контрольних запитань.

Ø Підготуватись до семінарського заняття.

Питання для самостійної роботи.

1. Просвітительські ідеї в культурі України.

2. Розвиток історичної науки та фольклорні дослідження.

3. Професійне мистецтво.

4. Формування української класичної літератури.

5. Роль Харківського і Київського університетів на розвиток культури.

6. Культурні ідеї в середовищі Кирило-Мефодіївського товариства.

4. Зміст навчальних питань

1 учбове питання. Вирішальною передумовою формування української національної різночинної інтелігенції став розвиток освіти. У XIX столітті нові потреби управління й економічного розвитку, особливо з появою капіталістичних відносин, примусили уряд спеціально займатися питаннями освіти. Що стосується України, то на її території власна традиція широкої шкільної освіти була перервана. Якщо на початку XVIII століття практично кожне українське село мало початкову школу, то до його кінця, після закріпачення селян, вціліли лише одиничні школи, які утримувалися на кошти батьків. У XIX столітті система освіти почала розвиватися у рамках загальнодержавної російської політики.

При Олександрові I створюється система освіти, яка складається з 4 рівнів, узгоджено пов'язаних між собою. Наймасовішою формою були церковно-парафіяльні школи, де навчали читанню, письму, арифметиці і Закону Божому. Але навіть на ці школи припадало всього 1 учень на 200 жителів України. Другим рівнем були двокласні, пізніше трикласні повітові училища. Повноцінну середню освіту давали гімназії, але вони носили яскраво виражений становий характер. У них навчалися майже виключно діти дворян і чиновників.

У стані справжнього занепаду перебувала освіта у Західній Україні. Уряд Австро-Угорщини проводив колонізаторську політику. У Закарпатті навіть у початкових школах навчання велося угорською мовою, у Галичині — німецькою і польською, на Буковині — німецькою і румунською. Формально у 1869 р. тут було введене обов'язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років, однак переважна частина населення (від 55 до 75 %) залишалася неписьменною.

Буржуазні реформи 60-х років в Росії порушили і сферу освіти, реформа тут була проведена у 1864 р. Відповідно до неї всі типи шкіл, які існували раніше, проголошувалися загальностановими й отримували назву початкових народних училищ. Важкі матеріальні умови не дозволяли більшості дітей селян і робітників здобувати освіту, тому в кінці 90-х років у різних губерніях питома вага письменних коливалася від 15 до 28 %, до того ж все навчання йшло російською мовою. І все ж кількість шкіл в Україні зросла з 1300 на початку століття до 1700 у другій його половині.

2 учбове питання. Розвиток університетської освіти сприяв прогресові природничих наук. Великі відкриття в галузі математичного аналізу і математична фізика були зроблені М. Остроградським. Фундатором сучасної фізичної хімії став М. Бекетов, який очолював кафедру хімії Харківського університету. Фундатор школи російських доменників М. Курако багато років працював на металургійних заводах України. У 1886 р. в Одесі зоолог І. Мечников і мікробіолог М. Гамалія заснували першу вітчизняну бактеріологічну станцію. Д. Заболотний і В. Високович зробили вагомий внесок у вивчення та лікування важких інфекційних захворювань. З Україною пов'язаний значний період життя основоположника військово-польової хірургії М. І. Пирогова. Тут він намагався зробити більш демократичною систему освіти, став опікуном навчального округу в Одесі, потім у Києві. Крім того, слід назвати українського винахідника М. Кибальчича, який вже в ті часи запропонував ідею літального апарата (ракети) для польоту в космос (його іменем вже в ХХ столітті названо кратер на Місяці).

У багатьох європейських країнах в кінці XVIII — на початку XIX ст. починає зростати інтерес до національної історії. Можна пригадати величезну популярність романів Вальтера Скотта у Британії, багатотомної «Історії Держави Російської» М. Карамзіна в Росії. Починається збирання фольклорних матеріалів, перші публікації з'являються в Англії, потім у Німеччині (наприклад, казки братів Грімм). Виходять і перші слов'янські збірники. Відомо, який інтерес викликали у О. Пушкіна «Пісні західних слов'ян».

В Україні в уже сформованому тоді середовищі різночинської інтелігенції ця тенденція знайшла широкий відгук. Першу збірку українських народних пісень видав князь М. Церетелі у 1819 р. — «Досвід збирання старовинних малоросійських пісень». Три збірки підготував і видав ректор Київського університету М. Максимович. І. Срезневський, крім збирання фольклору, почав активні публічні виступи з обґрунтуванням самостійності, повноправності української мови. Він писав, що українська мова не поступається чеській своїм багатством, польській — мальовничістю, сербській — милозвучністю.

Наступним кроком стала поява власне філологічних досліджень. У 1818 р. у Петербурзі вийшла перша граматика української мови — «Граматика малоросійського наріччя» — О. Павловського. Якщо мати на увазі, що в Україні саме народ в умовах кризи рубежу XVIII—XIX століття зберіг і мову, і побутові традиції, і історичну пам'ять, то стане зрозумілим, чому етнографічні, лінгвістичні дослідження були початковим пунктом українського культурного відродження.

3 учбове питання. Паралельно з розвитком літературного процесу і мистецтва, по мірі становлення української інтелігенції в її середовищі виникають різні національно-культурні організації і рухи. Їх створення відбувалося за несприятливих політичних обставин, вимагало особистої мужності, твердості.

Перша в українській історії національно-культурна організація виникла в 1833 році у Львові. Це був нелегальний гурток, який організували Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацький, які вчилися в духовній семінарії. Їх символічно назвали «Руською трійцею» (русинами називали західних українців). Вступаючий у гурток давав клятву утверджувати права рідної мови, перекладати слов'янських авторів, робити все для воскресіння українського народу до нового життя. Вищим досягненням гуртка стала публікація в 1837 році альманаху «Русалка Дністровая». У нього увійшли «Передмова» Шашкевича із закликом до відродження української літератури в Галичині, добірка народних пісень, перекази. Надрукований у Будапешті наклад у Львові був негайно конфіскований. З 1000 вдалося врятувати 200 примірників, завдяки яким про альманах і дізналися в освічених слов'янських колах різних країн. Реакція австрійської влади була жорсткою: для видань на українській території вводилася спеціальна цензура. Основою для заборони могло послужити навіть те, що книга надрукована не церковним шрифтом, а так званою «гражданкою», простішою і чіткішою ніж архаїчна кирилиця. У таких умовах виступ «Руської трійці» не знайшов продовження. Головний його ініціатор — М. Шашкевич — зайнявся літературною творчістю, став першим народним поетом Галичини, але жив у найважчих матеріальних умовах і помер дуже молодим.

У 40-і роки центр українського культурного життя знаходився у Східній Україні, що виражалося насамперед у вже описаному літературному процесі. У Києві приблизно в 1845 році виникає нелегальне Кирило-Мефодіївське братство — не культурна, а політична національна організація, перша в історії України, і, що характерно, створюють її видатні діячі вітчизняної культури (М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозерський, Т. Шевченко).

ТЕМА 7. Українська культура другої половини XVIIІ – початку ХІХ ст.

1. Мета заняття: розкрити сутнiсть єдності різних етапів розвитку української культури. Навчити курсантів розбиратися в різновидах української культури зазначеного періоду, дати зрозуміти яку роль еліта відіграє в розвитку культурних напрямків.

План заняття (розрахунок навчального часу)

п\п	Навчальні питання	Розрахунок часу, хв.
	Вступ	5 хв.
	Література.	20 хв.
	Театр.	20 хв.
	Музика.	10 хв.
	Образотворче мистецтво.	10 хв.
	Архітектура.	10 хв.
	Висновок	5 хв.
Разом:	80 хв.

3. Організаційно-методичні вказівки

Ø Розгорнута евристична бесіда дає можливість свідомого оволодіння знаннями, розвиває уміння вести полеміку, аргументовано і доказово виступати перед аудіторією, систематизувати накопичені раніше знання.

Ø Схема 7.1.1., Таблиця 7.1.2. Карта України.

Ø Список основної та додаткової навчально-методичної літератури:

Греченко В.А. Історія світової та української культури. – К., 2008.

Дещинський Л.Є. Історія української та зарубіжної культури. – К., 2007.

Шейко В.М. Історія культури. – К., 2004.

Шейко В.М. Історія української культури. – К., 2006.

Юрій М.Ф. Історія світової і вітчизняної культури. – К., 2007.

Вступна частина: 5 хв.

Формування мети та завдань заняття, наголошення плану його проведення, рішення організаційних питань семінарського заняття тощо.

Основна частина: 70 хв.

Перевірка самостійного відпрацювання курсантами та слухачами завдань. Наданих для самостійного опрацювання.

Розглядання учбових питань семінарського заняття, шляхом виділення з кожного питання окремих, найбільш важливих моментів.

Теми рефератів.

Вплив «Історії русов» на українську культуру.

Культура Гетьманщини.

Культура малоросійських козаків.

Творчість І. Котляревського, Т. Шевченка.

Діяльність М. Костомарова та П. Куліша.

Внесок М. Лисенка в розвиток української музики.

Розвиток мистецьких шкіл.

4. Зміст навчальних питань

1 учбове питання – потрібно з’ясувати те, що розвиток культури в Україні надзвичайно ускладнювався мовною політикою, яку здійснювали уряди Польщі та Росії. Якщо у XVIII ст. російський уряд забороняє книго­друкування українською мовою, то в XIX ст. заборони стосуються освіти. Так, у 1817р. була закрита Києво-Могилянська академія як освітній центр України. Особливо негативне ставлення до української мови визначає вже згадуваний вище Валуєвський циркуляр, який у 1876 р. був підтверджений і доповнений пунктами Емського акта. Емським актом у Росії вводилася жорстка цензура на українські книжки, що ввози­лися з-за кордону; заборонялося вживання української мови на сцені, при нотописанні.

2 учбове питання – курсант або слухачмає розкрити сутність становлення українського національного мистецтва (театр, музика, образотворче мистецтво, архітектура) дещо відставало від літературного розвитку. Так, театральне мистецтво в більшій, ніж література, мірі залежить від політичного режиму, фінансових можливостей, підготовленості аудиторії. До 1861 року продовжував існувати кріпосний театр, і не тільки у садибах, але і в містах. У 1828 році офіційно було заборонено купувати до театру кріпаків, але і після цього кріпосні актори продовжували входити до складу деяких театральних труп. У 1789 театр був побудований у Харкові, але в ньому йшли тільки російські п'єси.

3 учбове питання – під час розкриття даного питання потрібно звернути увагу на те, що поетична і музична обдарованість українського народу була основою високого рівня розвитку музично-пісенної творчості. У XIX столітті як і раніше побутують землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні. Широкою популярністю користувалися пісні-романси «Їхав козак за Дунай», «Віють вітри», «Сонце низенько», а також створені на вірші Шевченка «Думи мої, думи», «Заповіт». З народного середовища висувалися талановиті співаки-кобзарі (Остап Вересай, Іван Кравченко-Крюковський, Гнат Гончаренко, Терентій Пархоменко, Михайло Кравченко, Андрій Шут та ін.).

4 учбове питання – під час розкриття даного питання потрібно звернути увагу на те, що якщо в літературі, театрі вже сама мова визначала їх національний образ, то в таких сферах, як образотворче мистецтво, архітектура, вироблення національних форм було більш проблематичним. Так, в східноукраїнських землях можна говорити про певну українсько-російську єдність в образотворчому мистецтві. Справа в тому, що протягом майже всього XIX століття в Російській імперії головним центром освіти була Академія мистецтв у Петербурзі. Найбільші можливості для виставок, замовлень також були в столиці імперії. Можна привести безліч прикладів переплетення творчості, доль українських і російських художників.

5 учбове питання – під час розкриття даного питання потрібно звернути увагу на те, що в архітектурі в XIX століття на зміну пишноті і розкутості українського бароко прийшов стриманий, академічний стиль класицизму. За будівництвом міст наглядали спеціальні комісії і комітети. Громадські споруди будувалися з урахуванням їх призначення — головною метою архітектора стало не створення зовнішньої привабливості, а внутрішній комфорт (висока стеля, вентиляція, освітлення).

Тема 8. Українська культура другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

1. Мета заняття - розкрити сутнiсть, структуру української культури, її класiфiкацiю та формування, зрозуміти, яке місце культурні процеси зазначеного періоду займають в історії українського народу.

План заняття (розрахунок навчального часу)

п\п	Навчальні питання	Розрахунок часу, хв.
	Вступ	5 хв.
	Проблема культури модерну в Україні.	35 хв.
	Скульптура та архітектура.	35 хв.
	Висновок	5 хв.
Разом:	80 хв.

3. Організаційно-методичні вказівки

Ø Пізнавальна лекція дає можливість свідомого оволодіння знаннями, розвиває уміння вести полеміку, аргументовано і доказово виступати перед аудіторією, систематизувати накопичені раніше знання.

Ø Схема 8.1.1., Таблиця 8.1.2. Карта України.

Ø Список основної та додаткової навчально-методичної літератури:

Греченко В.А. Історія світової та української культури. – К., 2008.

Дещинський Л.Є. Історія української та зарубіжної культури. – К., 2007.

Шейко В.М. Історія культури. – К., 2004.

Шейко В.М. Історія української культури. – К., 2006.

Юрій М.Ф. Історія світової і вітчизняної культури. – К., 2007.

Змістовна частина:

· визначення значення політичних знань в історії людства;

· визначення взаємозв’язку з іншими дисциплінами та темами (між предметний зв'язок);

· надання переодізації історії політичної думки;

· постановка та висвітлення актуальних проблемних питань.

Заключна частина:

· формуються висновки з розглянутої теми;

· визначаються завдання для самостійної роботи, даються методичні рекомендації щодо самостійного опрацювання питань теми.

Методичні вказівки щодо самостійної роботи під час підготовки до наступних занять.

Ø Вивчити матеріал теми згідно рекомендованої літератури та конспекту.

Ø Самостійно опрацювати контрольні запитання згідно рекомендованої літератури.

Ø Самостійно опрацювати питання номер три.

Ø При необхідності доповнити конспект лекцій навчальним матеріалом згідно контрольних запитань.

Ø Підготуватись до семінарського заняття.

Питання для самостійної роботи.

1. Вплив складних політичних умов у другій половині ХІХ ст. на розвиток української культури.

2. Заборона українського книгодрукування.

3. Переслідування української інтелігенції.

4. Заснування у Львові культурно-освітніх товариств.

5. Новації в українській культурі початку ХХ ст.

6. Театр корифеїв.

7. Український неоромантизм.

8. Український авангард.

4. Зміст навчальних питань

Вступ. В українській культурі другої половини XIX ст. окреслені два періоди: 50—70-ті й 80—90-ті роки. Перший можна назвати часом гуртування інтелектуальних сил у пошуках найбільш дієвих засобів збереження й піднесення національної самосвідомості, другий — пожвавленням розвитку всіх видів і форм культури, включенням її у загаль­нослов'янський (і світовий) духовний розвиток.

1 учбове питання. Культура модерну в Україні кінця ХІХ – початку ХХ ст. і досі залишається дискусійною темою в літературі. В радянській історіографії історія української культури 2 половини ХІХ – початку ХХ ст. була занадто політизована. В академічних виданнях з історії України історія культури подавалася у світлі ленінської теорії "2-х культур": буржуазно-поміщицької та народної, демократичної. Буржуазна культура кінця ХІХ – початку ХХ ст. (за радянською термінологією "період імперіалізму") переживала кризу (Історія Української РСР: В 2 т. – К.: Наукова думка, 1967. Т.1. – С.682). Ця культура відбивала "інтереси національної буржуазії". Представники цієї культури, стверджувалося в офіційній багатотомній "Історії Української РСР", проводили в своїх творах ідеї "відрубності" України, "безкласовості" української нації, "єдиного потоку" в українській культурі. Типовим представником буржуазно-націоналістичної культури кінця ХІХ ст. був М.Грушевський (Історія Української СРСР: В 8 т. 10 кн. – К.: Наукова думка. 1978. Т.3. – С.500).

Другим важливим постулатом радянської історіографії було твердження про "єдність розвитку передової російської та української культур". Передова російська культура відігравала вирішальну роль у "зміцненні демократичного напряму української культури".

У цілому, новітні явища в українській культурі на рубежі ХІХ–ХХ ст. у російських і навіть пострадянських виданнях тлумачились як декаданс, занепадництво, регрес. Модерн – "декадентський напрям у мистецтві і літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст." Таке визначення подає "Великий тлумачний словник сучасної української мови" (– К. 2002. – С.535).

Сучасні українські автори – культурологи, літературознавці, мистецтвознавці та історики широко вживають поняття "модерн" в українській культурі. На думку відомого українського філософа, автора "Нарису історії культури України" М.Поповича, модерн – це "суб’єктивна течія" в культурі, це "складне різнолике явище, яке з легкої руки критиків стародумів одержало спільну назву "модерн", "декадентами, модерністами чи символістами" народницька естетика "вилаяла всіх, хто писав у різних нових манерах". На думку М.Поповича, яка може вважатися спірною, український модерн "різко відрізнявся від російського" і в Україні вплив модерну йшов з Польщі на Галичину і звідти – на Наддніпрянщину" (Попович М.В. Нарис історії культури України. – К.: АртЕк, 2001. – С.504, 505).

2 учбове питання. Щодо монументальної скульптури, то окрасою України є пам'ятники Володимиру Святому (1853 р., скульптори П. Клодт і В. Демут-Малиновський, архітектор К. Тон); Богданові Хмельницькому (1888 р., скульптор М. Мике-шин) у Києві; І. Котляревському (1902 р., скульптор Л. По-зен) у Полтаві. В галузі станкової скульптури працювали Л. Позен (кращі його твори на історичну тему — "Скіф" та "Запорожець у розвідці"); П. Забіла (барельєфні портрети родини Кочубеїв, бюст Т. Шевченка, бронзова статуя О. Герцена на його могилі в Ніцці); В. Беклемішев (погруд­дя Т. Шевченка).

Слід також назвати численні скульптурні оздоби відомих пам'яток архітектури — зображення на античну тему і ліплення в Одеському оперному театрі (під керівництвом Ф. Етеля); декоративно-монументальні скульптури Т. Ри-гера на будинку Галицького сейму; Л. Марконі — на будинку Політехнічного інституту у Львові; численні скульптури українця П. Війтовича у Львові на фасаді залізничного вокзалу, скульптурні композиції училища художнього промислу, постать Слави на оперному театрі.

В архітектурі XIX ст. переважав в основному стиль класицизму. Національна своєрідність українського класицизму виявилась у збереженні кольорової гами споруд, типової для бароко (блакитний з білим і золотим). У стилі класицизму зводяться житлові будинки, адміністративні установи, освітні заклади. На 30-ті—40-ві роки XIX ст. припадає будівництво університету в Києві (арх. В. Беретті), театрів у Києві, Одесі, Полтаві.

У середині XIX ст. архітектуру Львова доповнюють громадські споруди стилю класицизму, зокрема Український драматичний театр ім. М. Заньковецької (арх. Л. Пихаль, І. Зальцман), Політехнічний інститут (арх. Ю. Захаревич), Наукова бібліотека по вул. В. Стефаника, так званий Ос-солінеум (арх. П. Побіле та Ю. Бем).

В архітектурі другої половини XIX ст. втрачається стильова єдність. Це зумовлено швидкими темпами зростання міст, великими масштабами їхньої забудови.

Однак і в архітектурі цього періоду є цінні здобутки, виконані в стилі неокласицизму та "віденського бароко". В цьому стилі споруджено будинок Галицького сейму у Львові (арх. І. Гохбергер). У цьому будинку тепер розміщений університет ім. І. Франка. До зразків цього стилю належать такі споруди Львова: Музей етнографії та художніх промислів (арх. Ю. Захаревич), будинок залізничного вокзалу (арх. В. Садлівський).

Складна епоха утвердження капіталізму відбилася і в архітектурі: з'являються нові матеріали, нові замовники. Складається напрям, який отримав назву «еклектика» (змішування). У київських фасадах того часу можна побачити і готику, і Ренесанс, і романський стиль, багато будівель в «цегельному стилі» (головна прикраса — нештукатурена цегельна кладка). Пошук все більшої різноманітності викликав інтерес і до візантійсько-російських традицій. Вони чітко простежуються у будові найбільшого у Києві кафедрального Володимирського собору, який споруджувався понад 20 років (1862—1886) за проектами І. Штрома, П. Спарро, О. Беретті. Участь у розписах собору В. Васнецова, М. Врубеля зробило собор видатним явищем у монументальному образотворчому мистецтві. Першим проектом у власне українському стилі вважають прийнятий в 1903 році проект будівлі Полтавського земства архітектора В. Кричевського. Розписи цієї будівлі виконав художник Васильківський.

Висновок. Отже, у XIX — на початку XX ст. українська культура продовжувала свій прогресивний розвиток, хоча це відбувалося в умовах систематичних утисків і заборон. Тому українська культура не могла нормально розвиватися за властивими їй еволюційними законами.

Діячам культури доводилося долати не лише внутрішні суперечності та перешкоди, притаманні будь-якій культурі, але й великий політичний тиск з боку державних російської, німецької, польської культур. Історія культури цього періоду ще раз доводить, що за відсутності держави без політичної, матеріальної, правової підтримки культура нації починає занепадати або продовжує свій розвиток через надзусилля.

Тема 8. Українська культура другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Семінарське заняття 2 аудиторні години.

1. Мета заняття: розкрити сутнiсть, структуру української культури, її класiфiкацiю та формування, зрозуміти, яке місце культурництво і авангард займали в системi українського суспiльства кінця ХІХ – початку ХХ століття.

План заняття (розрахунок навчального часу)

п\п	Навчальні питання	Розрахунок часу, хв.
	Вступ	5 хв.
	Освіта. Наукові знання.	25 хв.
	Розвиток української мови та літератури.	15 хв.
	Драматургія і театр. Музика.	15 хв.
	Образотворче мистецтво.	15 хв.
	Висновок	5 хв.
Разом:	80 хв.

3. Організаційно-методичні вказівки

Ø Розгорнута евристична бесіда дає можливість свідомого оволодіння знаннями, розвиває уміння вести полеміку, аргументовано і доказово виступати перед аудіторією, систематизувати накопичені раніше знання.

Ø Схема 8.1.1., Таблиця 8.1.2. Карта України.

Ø Список основної та додаткової навчально-методичної літератури:

Греченко В.А. Історія світової та української культури. – К., 2008.

Дещинський Л.Є. Історія української та зарубіжної культури. – К., 2007.

Шейко В.М. Історія культури. – К., 2004.

Шейко В.М. Історія української культури. – К., 2006.

Юрій М.Ф. Історія світової і вітчизняної культури. – К., 2007.

Вступна частина: 5 хв.

Формування мети та завдань заняття, наголошення плану його проведення, рішення організаційних питань семінарського заняття тощо.

Основна частина: 70 хв.

Перевірка самостійного відпрацювання курсантами та слухачами завдань. Наданих для самостійного опрацювання.

Розглядання учбових питань семінарського заняття, шляхом виділення з кожного питання окремих, найбільш важливих моментів.

Підготувати за вказівкою викладача реферати з тематики:

Харківський, Київський, Новоросійський університети як наукові центри.

Українське мистецтво – формотворчий чинник української нації.

Український модерн.

Г. Нарбут та його учні.

Творчість І. Франко.

Творчість Лесі Українки.

Творчість групи «Молода Муза».

Футуризм у малярстві та поезії.

4. Зміст навчальних питань

1 учбове питання – потрібно з’ясувати особливості того, що за часів боротьби за визволення селянства з кріпацької неволі головним завданням української громадської культурної праці було поширення народної освіти, заснування недільних шкіл для дорослих. Недільні школи у колишній імперії з'явилися найраніше у Києві під захистом обраного куратора округу М. І. Пирогова і за діяльної участі професора П. В. Павлова. У жовтні 1859 р. перша недільна школа була відкрита в Києві при Подільському повітовому училищі. У 1860 р. про відкриття недільної школи клопочуться цукрозаводчики К. М. Яхненко і П. Ф. Симиренко.

2 учбове питання – має розкрити те, що розвиток культури в Україні надзвичайно ускладнювався мовною політикою, яку здійснювали уряди Польщі та Росії. Якщо у XVIII ст. російський уряд забороняє книго­друкування українською мовою, то в XIX ст. заборони стосуються освіти. Так, у 1817р. була закрита Києво-Могилянська академія як освітній центр України. Особливо негативне ставлення до української мови визначає вже згадуваний вище Валуєвський циркуляр, який у 1876 р. був підтверджений і доповнений пунктами Емського акта. Емським актом у Росії вводилася жорстка цензура на українські книжки, що ввози­лися з-за кордону; заборонялося вживання української мови на сцені, при нотописанні.

3 учбове питання – потрібно з’ясувати особливості того, що у другій половині XIX ст. паралельно з розвитком професійного театру поширився аматорський рух, що сприяв піднесенню національної культури. Аматорські вистави були популярними у Чернігові, Полтаві, Єлизаветграді, Києві. В аматорських гуртках розпочинали діяльність реформатори українського театру І. Карпенко-Карий, М. Кропивниць-кий, М. Садовський, П. Саксаганський, М. Старицький.

4 учбове питання – потрібно з’ясувати особливості того, що у першій половині XIX ст. розвивається станковий живопис. Поширюється автопортрет, зростає інтерес до камерного портрету, мініатюри. Видатним представником українського реалістичного портретного живопису був В. Тропінін. Художник створив узагальнений образ представника українського народу ("Українець", "Український селянин", "Дівчина з Поділля").

ТЕМА 9. Українська культура й духовне життя народу в XX ст.

Інформаційна лекція 2 аудиторні години.

1. Мета заняття - розкрити значення історії української культури ХХ століття, розвитку культурологічної свiдомостi громадянин. Навчити курсантів розбиратися в культурних напрямах.

План заняття (розрахунок навчального часу)

п\п	Навчальні питання	Розрахунок часу, хв.
	Вступ	5 хв.
	Стан культура на початку ХХ ст.	35 хв.
	Відродження української культури у 1920-х рр.	35 хв.
	Українська культура у період сталінізму.
	Висновок	5 хв.
Разом:	80 хв.

3. Організаційно-методичні вказівки

1. Інформаційна лекція дає можливість свідомого оволодіння знаннями, розвиває уміння вести полеміку, аргументовано і доказово виступати перед аудіторією, систематизувати накопичені раніше знання.

2. Схема 9.1.1., Таблиця 9.1.2. Карта України.

3. Список основної та додаткової навчально-методичної літератури:

Греченко В.А. Історія світової та української культури. – К., 2008.

Дещинський Л.Є. Історія української та зарубіжної культури. – К., 2007.

Шейко В.М. Історія культури. – К., 2004.

Шейко В.М. Історія української культури. – К., 2006.

Юрій М.Ф. Історія світової і вітчизняної культури. – К., 2007.

Змістовна частина:

· визначення значення політичних знань в історії людства;

· визначення взаємозв’язку з іншими дисциплінами та темами (між предметний зв'язок);

· надання переодізації історії політичної думки;

· постановка та висвітлення актуальних проблемних питань.

Заключна частина:

· формуються висновки з розглянутої теми;

· визначаються завдання для самостійної роботи, даються методичні рекомендації щодо самостійного опрацювання питань теми.

Методичні вказівки щодо самостійної роботи під час підготовки до наступних занять.

Ø Вивчити матеріал теми згідно рекомендованої літератури та конспекту.

Ø Самостійно опрацювати контрольні запитання згідно рекомендованої літератури.

Ø Самостійно опрацювати питання номер три.

Ø При необхідності доповнити конспект лекцій навчальним матеріалом згідно контрольних запитань.

Ø Підготуватись до семінарського заняття.

Питання для самостійної роботи.

1. Створення Української Академії наук.

2. Література і театр у нових умовах мистецького життя.

3. Видання журналів, збірників та альманахів.

4. Створення мистецьких спілок і груп.

5. Театр «Березіль».

6. Український мистецький авангард та його доля в 1930-і роки.

7. «Шестидесятники» у боротьбі за національно-культурне відродження України.

 

4. Зміст навчальних питань

Вступ. Як і раніше, так і на початку XX ст. діячі української культури працювали в складних умовах іноземного адміністративно-політичного тиску і обмежень. Але культурний поступ українського народу долав усі перепони і набував нових форм.

1 учбове питання. Вагомий внесок у розвиток геофізики, радіофізики, радіотехніки й оптики зробили викладачі харківських вузів Д. Рожанівський, Т. Кравець і М. Пильчиков. Професор Київського політехнічного інституту Є. Патон зробив технічний переворот у галузі мостобудування.

Плідно прислужилися розвиткові вітчизняної біології та мікробіології видатні вчені М. Гамалія, В. Данилевський, А. Країнський, В. Чаговець та інші. Український епідеміолог Д. Заболотний першим у світі дослідив шляхи поширення чуми й розробив ефективні методи боротьби з цією хворобою. Новими видатними досягненнями (теорія імунітету, багатокліткових організмів) збагатив світову науку вчений з України І.Л. Мечников, який 1908 р. одержав Нобелівську премію.

Осередком незалежної української науки на той час стало Наукове товариство ім. Т. Шевченка у Львові. У 1894 р. його очолив М. Грушевський. До 1914 р. товариство випустило у світ близько 400 томів "Записок". Переважну більшість з них становили праці з українознавства, твори М. Грушевського, І. Франка, І. Крип'якевича та ін.

Розвиткові вітчизняної авіації сприяло Київське товариство повітроплавання (1909-1916), яке готувало пілотів-авіаторів, організовувало змагання та виставки. Його членами були відомі українські конструктори Д. Григорович (створив перший у світі гідролітак-винищувач) та І. Сікорський (спроектував і побудував кілька вертольотів і літаків-біпланів). На літаку власної конструкції С-6 І.Сікорський з екіпажем із трьох осіб встановив перший світовий рекорд швидкості - 111 км/год. В роботі науково-технічного товариства при Київському політехнічному інституті брав участь інженер-конструктор Ф. Андерс - творець першого вітчизняного дирижабля цивільного призначення "Київ".

Вагомий внесок у розвиток вітчизняного мовознавства зробив український вчений, сходознавець, славіст і письменник А. Кримський. Йому належать дослідження з граматики, лексикології й лексикографії, діалектології, правопису, літературознавства, фольклористики й етнографії. Видатний український письменник, учений і громадський діяч Б. Грінченко - автор цінних етнографічних досліджень, посібників та підручників для шкіл, упорядкував і видав у 1907-1909 pp. чотиритомний "Словарь української мови". На початку XX ст. вийшли і його прозові та поетичні твори.

На початку ХХ століття культура України, з одного боку, продовжувала розвивати народні, демократичні традиції XIX століття, а з іншого — йшов активний пошук нових форм, використання досягнень інших національних культур.

Це конкретно виявилося у двох орієнтаціях:

1) збереження національно-культурних традицій (народницька теорія);

2) орієнтація на західноєвропейський процес в царині художньої культури («європеїзація», «космополітизм», «модернізм»).

Традиційні тенденції в царині літератури — романтизм і неореалізм поєднувалися з розвитком футуризму, символізму. Так, фахівці виділяють «нову школу» української прози (М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська). І. Франко писав, що представники цієї школи прагнули цілком «модерним» європейським способом зобразити своєрідність життя українського народу. Такий напрям в українській літературі, як футуризм, насамперед пов'язаний з М. Семенком, який був одним з його головних теоретиків, фундатором першого літературного об'єднання футуристів (Київ, 1913 рік).

2 учбове питання. Після завершення громадянської війни і приходу до влади комуністичної партії, зі створенням Радянського Союзу змінилися умови розвитку культури загалом в СРСР, а також в Україні. Культурний розвиток України у 20-і роки — один з разючих феноменів української історії.

Негативне ставлення до радянської влади, до її політики спричинило значну еміграцію діячів літератури і мистецтва (В. Винниченка, С. Черкасенка, Т. Шаповала, Д. Донцова, М. Садовського, О. Олеся). Твори письменників-емігрантів донедавна замовчувалися або спотворювалися, вони були огульно зараховані до буржуазно-націоналістичних, контрреволюційних. У свою чергу стара інтелігенція, в тому числі і художня, не влаштовувала нову владу ні кількісно, ні за своїм світоглядом. Було поставлене завдання виховання, підготовки робітничо-селянської інтелігенції, якій повинні бути властиві ідейність, старанність, конформізм. Культура ставала частиною політики правлячої партії, мала виконувати її соціальне замовлення, суворий партійно-державний контроль став всеохоплюючим.

У 1920 р. під керівництвом наркома Гринка в Україні проведено реформу освіту, що відрізнялася від аналогічних російських реформ. Університети в Україні було ліквідовано, на їх місце та педагогічних інститутів організовано так звані Інститути народної освіти (ІНО), що мали два факультети - професійної освіти та соціального виховання.

У 1921 р. при ІНО створені "робітничі факультети" (робітфаки) для підготовки до вступу у вищі навчальні заклади вихідців із робітничого класу та селян бідноти. Паралельно розгорнута широка компанія ліквідації неписемності. Через неї за 10 років перейшло два мільйони селян.

Наслідком культурного життя Україна в перші роки комуністичної диктатури було з одного боку різке розширення соціалістичної бази української культури, залучення до культури "вчорашніх малописемних мас", а з іншого боку неминуче низьке зниження "планки" мінімуму культурності, можна сказати, орієнтація на посередній рівень.

Столицею Української Соціалістичної Республіки тоді був Харків. Але Київ у культурному відношенні залишався своєрідною культурною столицею.

3 учбове питання. У 1929 багаторічна внутрішньопартійна боротьба у СРСР завершилася повною перемогою Й. Сталіна і його прихильників. Встановилася тоталітарна диктатура. Для культури це мало трагічні, руйнівні наслідки. Культура, як і всі сфери суспільного життя, була поставлена під жорсткий ідеологічний і адміністративний контроль. Крок за кроком згорнули політику українізації. На початку 30-х років з метою полегшення контролю над розвитком культури були створені Спілки письменників, композиторів, художників, архітекторів. Було покладено кінець стилістичним, художнім пошукам, встановлена цензура, перервані контакти з діячами культури інших країн, в тому числі українськими емігрантами.

У 1932 р. з'явився термін «соціалістичний реалізм», який був проголошений єдиним правильним методом літератури і мистецтва, що збіднювало, звужувало творчий процес. Прославляння міфічних досягнень, лакування дійсності, фальсифікація історії стали органічними якостями ідеологізованої літератури. Були зупинені авангардні пошуки й експерименти, які у всьому світі продовжували залишатися магістральною лінією розвитку мистецтва. Диктувалося верховенство історико-революційної, виробничої тематики. У живописі такі жанри, як натюрморт, пейзаж, портрет, відсувалися на другий план тому, що вони ніби не несли класового навантаження. В архітектурі провідним стилем став неокласицизм, який повинен був відображати стабільність режиму, непохитність влади. Найбільш відомою будівлею, побудованою в стилі неокласицизму, є споруда Верховної Ради у Києві.

Щоб придушити вільну думку, викликати страх, укріпити покору, сталінський режим розгорнув масові репресії. У сучасну публіцистику, наукову літературу увійшов образ «розстріляного відродження». У 1930 р. був організований судовий процес над Спілкою визволення України, яка нібито була створена для відділення України від СРСР. Головні обвинувачення були висунені проти віце-президента Всеукраїнської Академії наук С. Єфремова. Перед судом постало 45 чоловік, серед яких були академіки, професори, вчителі, священнослужитель, студенти. Були винесені суворі вироки, хоча насправді ніякої підпільної організації не існувало. Подальші арешти в середовищі діячів науки і культури і жорстокі розправи проводилися без відкритих процесів. Закрили секцію історії Академії наук, був арештований М. Грушевський. Його незабаром звільнили, але працювати перевели до Москви. Туди ж перевели і кінорежисера О. Довженка.

Висновок. Неприйняття більшовизму, радянської влади викликали у 20-і роки значну еміграцію діячів науки, літератури і мистецтва. Їх творчість продовжувалася, але залишалася невідомою на батьківщині. 40-ві і 70-ті роки відмічені новими хвилями еміграції. Тому характерними для української культури є два потоки розвитку — в Україні і в діаспорі. В діаспорі було утворено ряд інституцій (державні — Українська Національна Рада на чолі з Президентом УНР, Уряд УНР; наукові — Вільна академія наук, ряд наукових товариств, зокрема в діаспорі діяло Наукове Товариство імені Шевченка, товариство українських інженерів, лікарів тощо; церковні — православна та греко-католицька гілки української церкви; мистецькі, наприкад, капела бандуристів у США і Канаді, численні народні хори у ряді країн світу; книгозбірні, видавництва, система національних недільних шкіл та ін.). Сьогодні завдяки політичним змінам відновлено єдиний культурний потік, повернено багато імен.

ТЕМА 9. Українська культура й духовне життя народу в XX ст.

Семінарське заняття 2 аудиторні години.

1. Мета заняття - розкрити значення української культури для громадян. Навчити розбиратися в основних напрямках і видах культури ХХ століття.

План заняття (розрахунок навчального часу)

п\п	Навчальні питання	Розрахунок часу, хв.
	Вступ	5 хв.
	Культура повоєнних років.	30 хв.
	Культура 1960—1980-х років.	40 хв.
	Висновок	5 хв.
Разом:	80 хв.

3. Організаційно-методичні вказівки

Ø Розгорнута евристична бесіда дає можливість свідомого оволодіння знаннями, розвиває уміння вести полеміку, аргументовано і доказово виступати перед аудіторією, систематизувати накопичені раніше знання.

Ø Схема 9.1.1., Таблиця 9.1.2. Карта України.

Ø Список основної та додаткової навчально-методичної літератури:

Греченко В.А. Історія світової та української культури. – К., 2008.

Дещинський Л.Є. Історія української та зарубіжної культури. – К., 2007.

Шейко В.М. Історія культури. – К., 2004.

Шейко В.М. Історія української культури. – К., 2006.

Юрій М.Ф. Історія світової і вітчизняної культури. – К., 2007.

Вступна частина: 5 хв.

Формування мети та завдань заняття, наголошення плану його проведення, рішення організаційних питань семінарського заняття тощо.

Основна частина: 70 хв.

Перевірка самостійного відпрацювання курсантами та слухачами завдань. Наданих для самостійного опрацювання.

Розглядання учбових питань семінарського заняття, шляхом виділення з кожного питання окремих, найбільш важливих моментів.

Підготувати за вказівкою викладача реферати з тем:

Культурна діяльність неокласиків, символістів, конструктивістів.

Пролетарські письменники України.

Українізація та її вплив на розвиток української культури в 1920-1930 рр.

Репресії проти української культури.

Розвиток кіномистецтва