РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ - це відносний показник, що характеризує рівень ефективності (дохідності) роботи підприємства

Розрізняють:

1. Рентабельність окремих видів продукції (Р;)

де Ці, Сі - відповідно, ціна і повна собівартість і-го виробу, грн.

2. Рентабельність продукції (Рп) характеризує ефективність витрат на її виробництво та збут і обчислюється

де Среал - повна собівартість реалізованої продукції, грн.

3. Рентабельність виробництва може бути загальною (Рв заг.) і розрахунковою (Рв.розр.)-

ці величини обчислюються за формулами:

Границі рентабельності не встановлюються, а основними чинниками підвищення рентабельності можуть бути:

а)при оцінці рентабельності виробництва:

· зріст прибутку;

· зменшення вартості основних виробничих фондів та залишків нормованих оборотних засобів;

б) при оцінці рентабельності окремих видів продукції - зниження собівартості виробів

Показники ефективності використання активів характеризують оборотність фіксованих активів: фондовіддача, оборотність всіх активів, оборотність матеріальних ресурсів.

Контрольні питання

1. Що містить в собі поняття доходності підприємства?

2. У чому сутність показника прибутку підприємства?

3. Як визначається балансовий прибуток підприємства?

4. Від чого залежить розмір прибутку від реалізації продукції?

5. Як формується прибуток від іншої реалізації?

6. Що таке прибуток від позареалізаційних операцій?

7. Що таке чистий прибуток?

8. Яким прибуток розподіляється на підприємстві?

9. Як визначити рентабельність виробничих фондів?

10. Як визначити рентабельність продукції?

Тема 3. Теоретичні засади ціноутворення

1. Поняття ціни і процесу ціноутворення

2. Теорії ціноутворення.

3. Вплив попиту і пропозиції на формування ринкових цін.

4. Державне регулювання цін

Опорні поняття: гранична корисність, коефіцієнт цінової еластичності,

попит еластичний, попит нееластичний, ціна, ціна рівноваги, цінова еластичність.

Мета теми – надати студентам можливість ознайомитися з теоретичними

засадами формування цін у ринкових умовах.

Поняття ціни і процесу ціноутворення

Ціна – це грошовий вираз вартості, кількості грошей, що сплачується або отримується за одиницю товару або послуги. Одночасно ціна відображає споживчі властивості (корисність) товару, купівельну спроможність грошової одиниці, ступінь рідкісності товару, силу конкуренції, державного контролю, економічну поведінку ринкових суб’єктів та інші суб’єктивні моменти.

Ціна на будь який товар складається з окремих елементів. Основними з них є собівартість і прибуток. Їх наявність в ціні є обов’язковою. Крім того, до складу ціни можуть входити акцизний збір, податок на додану вартість, націнки постачальницько-збутових організацій, торгівельні надбавки або знижки.

Ціноутворення – це процес обґрунтування, затвердження та перегляду цін і тарифів, визначення їх рівня, співвідношення та структура. В залежності від того, яку мету переслідує підприємство чи фірма на ринку, розрізняють різні підходи до ціноутворення. Такими цілями діяльності підприємства по оптимізації ціни можуть бути:

· виживання на ринку як мету ставлять тоді коли ринок досяг майже граничної ємності; для збереження життєздатності підприємства можуть встановлювати низькі ціни, сподіваючись що ринок буде чутливим до них;

· максимізація прибутку; в цьому випадку зіставляються попит і витрати на виробництво з альтернативними цінами і вибирають ту з них, яка забезпечить максимальний прибуток;

· лідерство на ринку досягається шляхом зниження витрат і одержання високого і тривалого прибутку; встановлюються низькі ціни з метою з метою збільшення частки підприємства на ринку;

· лідерство в якості товарів передбачає встановлення відносно високих цін, які повинні компенсувати великі витрати на науково-дослідні роботи і забезпечення якості.

В умовах товарного виробництва й обігу продукти праці виготовляються і реалізуються як товари. Ціна кожного окремого товару необов'язково має збігається з вартістю: вона може відхилятися нагору й униз від вартості в залежності від попиту і пропозиції даного товару. У ринкових коливаннях цін навколо вартості виявляється чинність закону вартості - економічного закону товарного виробництва. Закон вартості спонукає товаровиробників рахуватися із суспільно необхідними витратами праці і домагатися їхнього зниження, регулює розподіл суспільної праці і засобів виробництва між галузями народного господарства.

Ціна повинна відбивати інтереси як виробників, так і споживачів товарів. Вона повинна забезпечити виробнику відшкодування витрат із визначеною прибутковістю, а споживачу - економічну вигоду від експлуатації даного товару.

Теорії ціноутворення

В умовах ринкової економіки комерційний успіх будь-якого підприємства чи підприємця багато в чому залежить від правильно вибраної стратегії і тактики ціноутворення на товари та послуги.

Протягом багатьох поколінь учені замислюються над питаннями: що ж являє собою ціна, що лежить в її основі, чому товари обмінюються на інші в певних пропорціях? Намагання багатьох економістів дати відповідь на ці запитання відображені в різних теоріях вартості й ціни.

У тлумаченні питання вартості як основної категорії політичної економії історично склалися дві течії.

Перша виходила з об’єктивності вартості і того, що її джерелом є праця, затрачена на виробництво товару. Сюди можна віднести теорії трудової вартості, витрат виробництва, трьох чинників виробництва.

Представники другої течії вважали вартість суб’єктивною категорією, що випливає з корисності товару порівняно з корисністю інших благ. Ці підходи втілені в теорії граничної корисності, теорії визначення ціни, виходячи з коливання попиту і пропозиції

Однією з найзначніших теорій вартості й ціни є теорія трудової вартості, яка вперше була розроблена засновниками класичної політекономії В. Петті, А. Смітом і Д. Рікардо й завершена К. Марксом у середині XIX ст. Головне питання цієї теорії полягає у визначенні основи мінових пропорцій, що утворюються при обміні товарів, а отже, є основою формування ціни.

У процесі праці людина створює споживну вартість і вартість. Такі два боки товару виходять із двоїстого характеру праці. Кожна праця може розглядатися як конкретна, тобто така, що має корисний зміст і утворює конкретні блага, і абстрактна, яка являє собою затрати робочої сили взагалі. Конкретна праця утворює споживну вартість, а абстрактна– вартість. Товари неможливо зіставити як споживні вартості і, навпаки, як вартості– усі товари порівнянні. Звідси в основі мінових пропорцій лежить вартість товару, яка відображається у формі ціни. За визначенням К. Маркса, ціна є грошовим вираженням вартості товару. При цьому ціна окремого товару може відхилятися від його вартості під впливом випадкових ринкових чинників. Тож теорія трудової вартості вбачає у вартості об’ єктивну основу ціни, а головною сферою її утворення виступає суспільне виробництво. Кількісна сторона ціни залежить від вартості, тобто від зміни витратна виробництво товару, а ринок, ринковий попит відіграють не основну, а допоміжну роль.

Майже одночасно з теорією трудової вартості виникла теорія витрат виробництва, яку розробив Ф. Кене. За цією теорією в основі мінової вартості лежать витрати виробництва, тобто враховується уречевлена праця. У свою чергу, витрати виробництва залежать від цін на окремі їхні елементи(пальне, сировина, робоча сила). Відтак використання витрат виробництва як основи ціни пояснює ціни на продукцію цінами на окремі елементи витрат. Недоліком такого пояснення є те, що виконанню витратами виробництва ролі основи мінової вартості перешкоджає відсутність у їхній вартості додаткового продукту.

Теорія трьох чинників виробництва трактує формування вартості в процесі виробництва як додавання витрат його трьох чинників: праці, капіталу(засобів виробництва) й землі. При цьому земля вважалася головним природним чинником. Ця теорія викладена в працях французьких економістів XIX ст. Сея і Бастіа.

У 70-ті роки XIX ст. виникла теорія граничної корисності. Її основними пред-ставниками були економісти австрійської школи К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк і економісти-математики У. Джевонс(Англія) і Л. Вальрас(Швейцарія). Згідно з цією теорією ціна товару визначається не затратами праці на виробництво товару, а його граничною корисністю для споживача. Гранична корисність товару – це прирощена корисність, яку забезпечує споживання додаткової одиниці блага. Загальна корисність – це сума граничних корисностей, що досягається при споживанні певної кількості одиниць наявного блага. Зі збільшенням загальноїкількості товарів гранична корисність зменшується, а загальна– зростає. Тому величина граничної корисності визначається додатковим випуском даного товару в результаті зміни попиту на нього. Проте в реальному житті ця теорія не дістала практичного застосування. Основний її недолік полягає в неможливості кількісного визначення корисностітовару внаслідок її суб’єктивного оцінювання споживачами.

З теорією граничної корисності межує теорія визначення ціни, виходячи з

коливання попиту і пропозиції. Вона виникла наприкінціXIX - на початкуXX ст.,

її основним представником є В. Парето. Згідно з цією теорією на ринку в умовах

досконалої конкуренції залежність ціни від інтенсивності останньої потреби дає

змогу встановити рівновагу між попитом і пропозицією. Співвідношення попиту

і пропозиції визначає мінову вартість без участі вартості та виробничих витрат,

що означає вилучення вартості з процесу формування цін. Слабкість цієї теорії

в тому, що вона не дає відповіді на запитання, чим же визначатиметься ціна в разі

збігу попиту і пропозиції, а також не враховується той факт, що як попит, так і

пропозиція, у свою чергу, залежать від рівня цін на товари.

Поєднання твердження класиків політичної економії про те, що в основі ціни

лежать витрати виробництва, і положень теорії граничної корисності та попиту

і пропозиції про їхню роль у формуванні й русі цін спостерігаємо в неокласичній

теорії. Її засновниками були англійські економісти XIX – початку XX ст., а головним

представником цієї теорії є англійський економіст А. Маршалл.

Основна ідея А. Маршалла, яку він розкрив у прац «Принципи економіки»

(1890 p.), полягала в необхідності перенесення наголосу в дослідженнях економістів

із проблеми вартості на аналіз закономірностей взаємодії категорій попиту та

пропозиції і створення на цій основі розгорнутої теорії ціни. Визнаючи однаковою мірою неправомірними спроби надати вирішальне значення в дослідженнях пропозиції (як це робили представники теорії трудової вартості і теорії чинників виробництва) або попиту (як це вважали теоретики граничної корисності), він запропонував об’єднати ці категорії в єдину систему. При цьому зміну попиту пов’язав з категорією граничної корисності, а пропозицію– з вирішальним впливом витрат виробництва.