Питання 1
Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті
Освіта – основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства.
Для поліпшення стану справи у галузі освіти, забезпечення доступності здобуття якісної освіти протягом життя для всіх громадян у 2002 році була затверджена Президентом України Національна доктрина розвитку освіти, яка визначає систему концептуальних ідей та поглядів на стратегію і основні напрями розвитку освіти у першій чверті ХХІ століття.
Мета розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід’ємну складову європейської та світової спільноти.
Пріоритетними напрямками державної політики щодо освіти є: особистісна орієнтація освіти; формування національних і загальнолюдських цінностей; створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти; постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу; інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового освітніх просторів.
Реалізація Національної доктрини забезпечить перехід до нового типу гуманістично-інноваційної освіти, що сприятиме істотному зростанню інтелектуального, культурного, духовно-морального потенціалу особистості та суспільства. В результаті цього відбудуться потужні позитивні зміни в системі матеріального виробництва та духовного відродження.
Освіта, здобута в Україні, стане конкурентноспроможною в європейському та світовому освітньому просторі, а людини – захищеною і мобільною на ринку праці.
Питання 2,3
Педагогіка як наука, її предмет, основні категорії. Галузі педагогічної науки. Зв'язок з іншими науками.
Термін педагогіка походить від грецьких слів paides – діти і ago – вести. В дослівному перекладі педагог – “вихователь”. У стародавній Греції педагогом називали раба, який супроводжував дитину господаря до школи. Поступово слово педагогіка стало вживатися більш загально: для визначення мистецтва вести дитину протягом життя, тобто виховувати, навчати, давати освіту. З часом накопичення знань про виховання і навчання спричинило виникнення окремої галузі науки.
До початку ХVІІ століття педагогіка залишалася частиною філософії. Як особлива наука педагогіка розвивається з 1623 р. У цьому році англійський філософ Френсіс Бекон виділив педагогіку як науку. Чеський педагог Ян Амос Коменський удосконаливпедагогіку як науку, заснував нову прогресивну педагогічну систему. Він написав видатний твір “Велика дидактика”, що започаткував науку про навчальний процес. Його педагогічні ідеї щодо організації школи, класно-урочної системи, теоретичне обґрунтування принципів навчання не втратили актуальності й сьогодні.
Швейцарський педагог Йоганн Генріх Песталоціці запропонував прогресивну теорію морального виховання учнів, розвинув ідеї гуманного виховання, намагався поєднати навчання і виховання дітей з організацією їхньої праці.
Фрідріх Адольф Дістервег – проголошував прогресивні принципи дидактики, створив засади розвивального навчання.
Великий внесок у розвиток наукової педагогіки зробив видатний вітчизняний педагог Костянтин Дмитрович Ушинський. Він є автором стрункої і оригінальної педагогічної системи, що охоплює основні проблеми виховання і навчання. Ґрунтовні праці педагога “Педагогічна антропологія”, “Три елементи школи” та ін., а також навчальні книги для дітей початкових класів витримали багато перевидань.
Визначні вітчизняні педагоги А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський, сучасні педагоги М. Ярмаченко, О. Савченко, О. Сухомлинські та ін. зробили значний внесок у розвиток педагогічної науки.
Сучасне твердження: педагогіка – це наука про виховання людини.
Кожна наука має свої предмет і об’єкт дослідження. Предметпедагогіки – особлива сфера суспільної діяльності з виховання людини,складовими частинами якої є освіта і навчання. Педагогіка досліджує виховання як свідомий і планомірний процес підготовки людини до життя і праці, розкриває його сутність, закономірності, тенденції та перспективи, вивчає принципи і правила, які регулюють виховну діяльність.
Педагогіка має свій понятійний апарат – систему педагогічних понять, які виражають наукові узагальнення. Ці поняття називають категоріями педагогіки. Категорії – найзагальніші поняття, що відображають основні, найістотніші сторони, властивості та зв’язки явищ об’єктивного світу.
Найважливіші педагогічні категорії – виховання, освіта і навчання. Вони охоплюють сукупність реальних явищ, теоретичних і практичних питань, що належать до предмета педагогічної науки.
Виховання – цілеспрямований та організований процес формування особистості.
Навчання – цілеспрямована взаємодія вчителя і учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються уміння й навички.
Освіта – процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних можливостей, а також набуття умінь і навичок для практичного застосування загальноосвітні і професійних знань.
До системи педагогічних наук входять такі галузеві науки: загальна педагогіка, історія педагогіки, родинна педагогіка, порівняльна педагогіка, вікова педагогіка, професійна педагогіка, спеціальна педагогіка (сурдопедагогіка, тифлопедагогіка, олігофренопедагогіка, логопедія), методика викладання різних дисциплін.
Педагогіка органічно пов’язана з різними науками: філософією, психологією, анатомією і фізіологією, соціологією, економікою, гігієною та іншими науками.
