І. Перитоніт.
Перитоніт:
1. Місцевий (локальний)
o Обмежений – абсцес (гнійник) черевної порожнини
o Необмежений
2. Розповсюджений (дифузний, розлитий, загальний)
3. Злипчивий (адгезивний, апендикулярний, інфільтрат)
· Неабсцедуючий регресуючий
· Абсцедуючий прогресуючий
Перитоніт - запалення очеревини.
1. Симптом Щоткіна-Блюмберга.
2. Напруження м'язів передньої черевної стінки.
3. Локальний біль.
4. Гіпертермія.
5. Інтоксикація.
6. Підвищення кількості лейкоцитів у периферичній крові.
7. Зсув лейкоцитарної формули вліво.
Лікування: Місцевий і розповсюджений перитоніт є показом до невідкладного оперативного лікування.
· Дезінтоксикаційна терапія.
· Протизапальна терапія.
Апендикулярний інфільтрат.
Неабсцедуючий підлягає консервативному лікуванню з подальшим плановим оперативним втручанням (апендектомією) через 1,5-2 місяці після регресії інфільтрату з приводу хронічного резидуального (залишкового) апендициту.
Абсцедуючий підлягає невідкладному оперативному лікуванню - позаочеревне розкриття і дренування абсцесу.
II.Абсцес чи флегмона позаочеревної клітковини.
Клінічні ознаки - місцеві та загальні прояви гнійника.
Лікувальна тактика проведення невідкладного оперативного лікування, яке включає апендектомію, первинну хірургічну обробку абсцесу чи флегмони (розкриття, некректомія та дренування).
IIІ.Пілефлебіт.
Пілефлебіт - гнійний тромбофлебіт портальної системи, при якому запальний процес починається у венах червоподібного відростка, розповсюджується вище по здухвинно - ободовій і брижовій вені на зовнішньо та внутрішньо органні гілочки портальної системи з утворенням множинних абсцесів печінки.
Клінічні прояви:
1. Гектична лихоманка.
2. Озноб.
3. Виражена інтоксикація.
4. Поява жовтяниці.
5. Болі у правому підребір'ї з ірадіацією у спину, праву ключицю і стегно.
6. Збільшення печінки.
Аналіз крові:
1. Нейтрофільний лейкоцитоз із зсувом лейкоцитарної формули вліво.
2. Прогресуюча анемія.
3. Прискорення ШОЕ.
4. Гіперфібріногенемія.
Лікувальна тактика:
Консервативне лікування з використанням антибактеріальної, антикоагулентної та дезінтоксикаційної терапії, доцільно внутрішньопортальне введення ліків через катетеризовану пупкову вену.
IV.Сепсіс.
Сепсіс - синдром запальної відповіді виникає в результаті несвоєчасного чи неправильного лікування гострого деструктивного апендициту, або у хворий із зниженими захисними можливостями організму.
Клінічні ознаки:
1. Гіпертермія.
2. Бактеріемія у 45-50% хворих.
1. Гемодинамічні порушення.
2. Поліорганна недостатність.
3. Інтоксикація.
Лікувальна тактика:
Ліквідація гнійного осередку, антибактеріальна, противозапальна, дезінтиксикаційна та симптоматична корегуюча терапія.
Найскладніша ситуація щодо прогнозу у хворих з такими ускладненням, як пілефлебіт і сепсіс.
V.Міжкишковий абсцес.
Відокремлене скупчення гною поміж петель тонкої кишки. При гострому апендициту зустрічається в 0,02% випадків. На рівні абсцесу можливо обмежена ригідність м'язів передньої черевної стінки, болючість, симптоми подразнення очеревини. Часто пальпується інфільтрат. Підвищується температура, лейкоцитоз, прискорення ШОЕ.
VI.Тазовий абсцес.
Відокремлене скупчення гною в прямокишково-міхурному заглибленні у чоловіків або в прямокишково-маточному заглибленні у жінок. Зустрічається в 0,02% випадків.
Клініка:
на 4-5 день (нерідко пізніше) підвищується температура, можуть бути не сильні болі в животі, інколи дизурія, неприємні почуття в прямій кишці, часта потреба в акті дефекації. При пальцевому обстеженні прямої кишки спостерігається нависання передньої стінки кишки, може бути пропальпований абсцес.