Трудовий договір із працівником може бути припинений у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.
Насамперед за п. 2 ст. 41 КЗпП України можуть бути звільнені працівники, з якими укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей. На цій же підставі можуть бути звільнені працівники, на яких матеріальна відповідальність покладається в силу спеціального закону. Однак коло працівників, що підпадають під дію п. 2 ст. 41 КЗпП України, не обмежується вищезгаданими категоріями працівників. Для розірвання трудового договору за зазначеною підставою не має значення, у якому розмірі на цих працівників могла бути покладена матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну власнику або уповноваженому ним органу.
У зв'язку зі втратою довіри можуть бути звільнені працівники, які безпосередньо обслуговують грошові або товарні цінності (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо), які вчинили В такі винні дії, що дають підставу власникові (або уповноваженому ним органу) для втрати довіри до них. Поняття «обслуговування», «транспортування», «розподіл» містять у собі не тільки операції з експедування або відпуску цінностей, а й перевезення, пакування, відбір.
Факт доступу працівника до грошових або товарних цінностей, якщо він безпосередньо їх не обслуговує, не є підставою для застосування п. 2 ст. 41 КЗпП (прибиральниця складу має доступ до матеріальних цінностей, але не зайнята безпосереднім обслуговування їх, а тільки прибирає приміщення, де вони є). Вирішення питання про те, чи є працівник особою, що безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, залежить не тільки від найменування посади, а й від покладених на нього трудових обов'язків.
У зв'язку зі втратою довіри можуть бути звільнені не тільки особи, для яких робота, пов'язана з обслуговуванням матеріальних цінностей, є прямим головним обов'язком, а й працівники, для яких така робота є не основною, а суміщеною.
Разом із тим варто мати на увазі, що при встановленні в передбаченому законом порядку факту здійснення розкрадання, хабарництва та інших корисливих правопорушень працівники, які безпосередньо обслуговують грошові або товарні цінності, можуть бути звільнені на підставі втрати до них довіри і в тому випадку, коли зазначені дії не пов'язані з їхньою роботою.
Працівник не може бути звільнений за п. 2 ст. 41 КЗпП, якщо відсутні конкретні факти, що підтверджують його вину. Тому, якщо підприємству, установі, організації заподіяно шкоди з вини власника або уповноваженого ним органу (наприклад, працівникові не були забезпечені належні умови для зберігання товару) або через відсутність у працівника необхідних знань, кваліфікації для щ виконання роботи, пов'язаної з обслуговуванням грошових або товарних цінностей, припиняти трудовий договір за п. 2 ст. 41 КЗпП України не можна.
У випадках, коли в силу малозначності вчиненого, що не представляє великої суспільної небезпеки, або внаслідок акту амністії відмовлено в порушенні кримінальної справи, вона припинена з нереабілітуючих підстав, працівник однаково може бути звільнений у зв'язку зі втратою довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним органу. Адже втрата довіри можлива в результаті вчинення не тільки злочину, а й такого проступку, що свідчить про те, що подальше перебування цієї особи на роботі, пов'язаної з безпосереднім обслуговуванням грошових або товарних цінностей, неможливе.
Висновки власника або уповноваженого ним органа про втрату певним працівником його довіри через вчинення винних дій повинні ґрунтуватися не на суб'єктивній думці, а на об'єктивних фактах, що доводять наявність вини працівника в заподіянні матеріального збитку або здійсненні інших незаконних дій. Це можуть бути, наприклад, акти ревізій, інвентаризацій, контрольних закупівель тощо.
Підставою для втрати довіри можуть бути і такі дії, які прямо не заподіюють матеріальної шкоди власникові або уповноваженому ним органу, наприклад, факти обрахування, обмірювання, обважування при здійсненні покупок громадянами, завищення цін на товари, халатне ставлення до збереження довірених цінностей, а також інші дії, внаслідок яких власник або уповноважений ним орган не може довіряти працівникові грошові або товарні цінності.
