Прикметною рисою роману Павла Загребельного «Роксолана» є значне розширення світу героїні порівняно з прозою попередників, де він в основному зводився переважно до сімейно-побутової сфери. Автор образу Роксолани активно освоїв суспільні, національні, професійні площини буття жінки у зв'язку з висвітленням таких проблемно-тематичних аспектів як «жінка і нація», «жінка і держава», «жінка і влада», «жінка і патріархальний світ», «жінка і релігія» тощо. Зображення героїні роману П. Загребельного до деякої міри трансформувалося у порівнянні з історичними фактами життя та змалювання її характеру у західноєвропейських літературах.Павло Загребельний повернув із легенди в історичний часопростір полонянку Роксолану.Прообразом Роксолани стала українська дівчина Настя Лісовська. Вона народилася у родині священика Гаврили Лісовського у Рогатині невеличкому містечку на Західній Україні. Влітку року юна донька священика потрапила на очі татарам. Згідно із легендою Настя втратила свою свободу якраз напередодні свого весілля.Спочатку полонянка опинилася в Криму — це звичний шлях всіх невільниць. Цінний живий товар татари не гнали пішки через степ, а під пильною охороною везли на конях. їм навіть не зв'язували руки, щоб не поранити мотузками ніжну дівочу шкіру.Вражені тонкими рисами полонянки, її грацією татари вирішили відправити дівчину в Стамбул, сподіваючись вигідно її продати на одному із найбільших невільничих ринків мусульманського Сходу.За примхою вередливої долі на ринку дівчина впала в око всесильному візирю молодого султана Сулеймана І, благородному Рустем-паші. Настя вразила його, і він вирішив її подарувати султану. Спочатку її оглянули досвідчені лікарі, вона засвідчили, що дівчина незаймана і абсолютно здорова.Відповідно до законів віри падишах міг тримати чотирьох законних дружин. Первісток першої дружини успадковував престол, всіх інших чекала смерть.Окрім надзвичайних природних даних, дівчину обов'язково музики, танцям, мусульманської поезії, мистецтву кохання. Коли всі процедури і навчання було завершено, господар Слов'янської красуні відмовився продати її Рустем-паші, а власноруч подарував всесильному царедворцю, сподіваючись, за східною традицією, на відповідний подарунок і певну користь. Роксоланією поети любили називати Україну.Нова наложниця не відразу привернула увагу падишаха і цілком заволоділа його серцем. Його гарем був переповнений вродливими дівчатами, які знали всі секрети кохання, то ж нова красуня повинна була чекати своєї черги. А коли близькість відбулася, між молодими людьми виникли почуття, і Роксолана-Настя поклялася, що стане законною дружиною падишаха. Вона вивчила турецьку мову, прийняла іслам, загубивши за християнськими законами душу, але таку жертву вона принесла заради майбутніх дітей. Вони повинні були стати законними спадкоємцями. У центрі уваги митця — гострі душевні конфлікти й суперечності, гострі психологічні проблеми. Важливі злободенні соціально-економічні питання розв'язуються ним шляхом зображення складного психологічного життя героїні, її почуттів, настроїв, роздумів.Письменник, створюючи образи, уже рідко звертається до безпосередньої авторської характеристики, як це було раніше; він розкриває свою героїню у дії, її вчинки, самохарактеристику, або спостереження іншої дійової особи. Подавання характеристики героїні через розкриття її іншим персонажем створює враження її повної суверенності, незалежності від автора, отже подає їй більшої наочності, життєвої правдивості.Цю манеру П. Загребельний запозичує з народної творчості. Разом з нею перейшли у роман і фольклорні засоби в побудові образів, портретів, зокрема постійні епітети, порівняння, вживання зменшувально-пестливих форм, звернення до слухачів, відступи, вставні слова і звороти.Суттєво вагомим у зображенні становища, долі героїні у чужому їй мусульманському світі стало психологічне обґрунтування її особистісних характеристик, морально-етичної сфери функціонування її як самостійного художнього персонажа, чітке співвіднесення особистого і громадського у її життєвих колізіях, зображуваних автором.Надзвичайно вартісним надбанням творчості П. Загребельного стало саме розуміння національної героїні як основи формування національної ментальності, основи морально-етичних засад функціонування української нації, українського суспільства загалом.Отже, Павло Загребельний використав традиції і проявив новаторство у зображенні образу жінки у романі П. Загребельного «Роксолана». Письменник змалював Роксолану як національну героїню, яка сконденсувала у своєму характері найбільш суттєві риси національної свідомості, підводячи таким чином українську літературу до розвитку літературного процесу на фоні нової суспільної ситуації, коли за логікою розвитку цього літературного процесу література надалі повинна була відобразити жінку, застосувавши новий перехід до пізнання й відображення її образу в літературі, змінивши до деякої міри понятійний апарат, але дотримуючись вірності класичної традиції у ставленні до героїні як осередку духовності в суспільстві.
Поет.спадщ.Теліги
Олена Іванівна Теліга (дівоче прізвище Шовгенева) — українська поетеса, публіцист, громадсько-політичний діяч. Теліга належала до кола поетів-«вісниківців», що об'єднувались довкола редагованого критиком та публіцистом Д. Донцовим журналу «Вісник». Характерними рисами її поезії в цей період виступають прагнення активного, дієвого життя, протест проти нудоти «буденного» існування. Провідною для О. Теліги, як і для інших поетів міжвоєнної доби, залишається ідея державного самоствердження України («Безсмертне», «Племінний день», «Відповідь»). Ліричний герой поетеси — завжди яскрава особистість, сповнена самодисципліни та почуття обов'язку перед нацією («Сучасникам», «Вечірня пісня»). Водночас її лірика сповнена особливого інтимного колориту, пильної уваги до внутрішнього світу людини. Через несприятливі обставини О. Теліга не встигла видати жодної прижиттєвої збірки. Лише після її трагічної загибелі з'явилися в світ книги її поезії: «Душа на сторожі» (1946), «Прапори духа» (1947), «На чужині» (1947). В окупованому фашистами Києві займалася організацією літературних сил, редагувала додаток до газети «Українське слово» — «Літаври».Розстріляна німецькими фашистами у Бабиному Яру 21 лютого 1942p.Світогляд О. Теліги формувався поступово. О. Теліга розвивала кращі традиції української літератури, передовсім Лесі Українки, що не раз зазначала емігрантська критика. Як поетеса, як прихильник суворих ритмів вона ніколи не втрачала жіночих інтонацій. Так, вірш «Вечірня пісня» — це поезія думки, яка виповнює строфи, відбиваючи гострі суперечності людської душі: лірична героїня прощається зі своїм коханим, якого вона має зібрати в похід, «коли простори проріже перша сурма». Рядок «Я плакать буду пізніш!» поступово розгортається у парадоксальному образі:Тобі ж подарую зброю:Цілунок гострий, як ніж.Щоб мав ти в залізнім свистіДля крику і для мовчань —Уста рішучі, як вистріл,Тверді, як лезо меча.На думку В. Державина, цей вірш свідчив «про безмежні сили, які велика поетка таїла в собі і які вона саможертовно зофірувала, разом з життям, своїй нації».Роль жінки у суспільстві, в житті нації — одна з головних тем лірики О. Теліги. За свої 35 років поетеса не встигла видати жодної власної книжки, всі вони вийшли посмертно («Душа на сторожі», 1946; «Прапори духа», 1947; «На чужині», 1947; збірник «Олена Теліга», 1977); більша частина її віршів загубилася.
32. «Вечірня пісня»
Вірш «Вечірня пісня» — це поезія думки, яка виповнює строфи, відбиваючи гострі суперечності людської душі: лірична героїня прощається зі своїм коханим, якого вона має зібрати в похід, «коли простори проріже перша сурма». Лірична героїня вірша вбачає свою місію в тому, щоб свою ніжність передати коханому як найміцнішу зброю для боротьби: «Тобі ж подарую зброю:Цілунок гострий, як ніж». Лірична ж героїня "Вечірньої пісні" готова перебрати на себе усі тягарі, які пригнічують душу коханого, своєю ніжністю розтопити його тривоги і цю ж ніжність передати, як найміцнішу зброю, для майбутньої боротьби. А я поцілунком теплим, М’яким, як дитячий сміх, Згашу полум’яне пекло В очах і думках твоїх. Та завтра, коли простори Проріже перша сурма - В задимлений чорний морок Зберу я тебе сама. Не візьмеш плачу з собою - Я плакать буду пізніш. Тобі ж подарую зброю: Цілунок гострий, як ніж. Щоб мав ти в залізнім свисті Для крику і для мовчань - Уста рішучі, як вистріл, Тверді, як лезо меча. Також можна говорити про єдність мотивів боротьби й кохання як про єдність чоловічого й жіночого начал, адже найперша роль чоловіка – боротися, проявляти фізичну силу й стійкість, а роль жінки – піклуватися, пестити, підтримувати, виявляти міць духу і глибину душі. Бо ми лише жiнки. У нас душа криниця, З якої ви п'єте: змагайся i крiпись. Проте, коли чоловік слабшає, втрачає віру в себе і роняє меча, жінка має йти до бою та битися. у “Вечірній пісні” жінка постає такою: своїми вчинками вона не підтинає міць чоловіка, не вибиває ґрунт з-під ніг, не відволікає від виконання суспільного обов'язку. Вона добра порадниця, надійний друг і ніжна, приваблива кохана, що підтримує чоловіка, додає йому сил і снаги: Та завтра, коли простори Проріже перша сурма – В задимлений, чорний морок Зберу я тебе сама. Не візьмеш плачу з собою – Я плакати буду пізніш! Тобі ж подарую зброю… Її уста то “теплі, м'які, ніжні, то “тверді, як лезо меча”. Контрастністю тропів досягається розкриття двох іпостасей героїні: жінки-коханки і воїна. Перша створює затишок, терпляче чекає чоловіка. Проте вона може пожертвувати усім цим заради справи. Поділяючи погляди чоловіка, така жінка готова йти за ним до останнього, готова офірувати життям задля ідеї. У мирний час вона оберігатиме родинне вогнище, у разі потреби ставатиме амазонкою, але лише на якийсь час, бо войовничість постійна, щоденна згрубила б її. Поетика художнього слова Теліги, відзначає Г. Ільєва, “закодована прагненням особистості до реалізації свого духовного світу. Тематичною домінантою віршової спадщини авторки стало бажання жити не у спокійних днях, “де всі слова у барвах однакових”, а в час, коли “палять серце найдрібніші ранки”. Прагнення повнокровного вияву буттєвої енергії – втілення гармонії краси і сили, порив до кипучої діяльності, оптимізм і нескореність духу – ось найперші прикмети поетичної стихії Олени Теліги: “Повір: незнане щось у невідому пору тебе зустріне радісним: живи!” Вірші поетеси позбавлені напівтонів, недомовленості, вони енергійні, пружні. У них є й екзальтованість жінки-коханки і мужність воїна, дивовижне поєднання елегантності, граціозності і відвертого нехтування небезпекою, єдність боротьби й кохання.
38.Балада золотої цибулини.
Однією з найприкметніших рис літературних зацікавлень поета є потяг до таких тем, створення таких образів, які до нього не ставали об'єктами поезії. Наприклад, "Балада золотої цибулі", де йдеться про звичайнісіньку цибулю, яку мати виростила на городі або купила на базарі чи в овочевому магазині. Але у вірші поета-віртуоза - цибулина олюднилася і пишеться з великої літери: Цибуля, Цибулина, Цибулинка. Вона стала звичайною живою істотою - це богиня ринку. "Невинна золота фея жорстокого Апетиту", "затята суперниця розваленої рохлі Картоплі..." Вона - не просто Цибулинка, а ніжна Лаура, нарешті вона - Весталка (жриця давньоримської богині). "Балада золотої цибулі" сприймається як високохудожня поетична розповідь про звичайні речі нашого побуту, нашого буденного життя. Цю традицію поетизації простих, звичайних речей Іван Драч продовжить і в пізніше написаних творах, таких як "Ода совісті", "Балада про випрані штани", "Балада ДНК", "Балада про відро", "Реклама джинсів", "Жартівлива балада про теорію відносності", "Жага пізнання" (Жартівливий речитатив) тощо. Безліч епітетів знаходить поет, проводить цибулину через безліч перетворень, щоб постала вона перед нами тим, чим є: таємницею буття. А іще вона — "золотощока богиня продажних ринків", "королева краси сільських світанкових базарів", "ніжна Лаура якогось Петра Петрарки"... і ось вона просто "золота цибулинка з маминого городу". Поезія повернулась туди, звідки виросла: до землі. Верлібровий різновид очудненого, увиразненого науковими категоріями бачення світу - "Балада золотої цибулі", де образ розвивається шляхом градації:
Вона - золотощока богиня продажних ринків...
Вона - заплетена німфа в зів'ялі коси подруг...
Вона - малесенька баня підземних церковок...
Вона - королева краси сільських світанкових базарів...
Метафоричний ряд слова "цибуля" засновується на зовнішній подібності цибулини до церковної бані (архітектура), її кольорі - "золотощока богиня" (міфологія). До уваги беруться й деякі науково- культурологічні аспекти доступність цибулі як харчового продукту ("золота граната у пащу студентського голоду"), її лікувальні властивості.
33.Поет.особл.Симоненка.
Поезія Василя Симоненка, як і його ровесників-«шістдесятників», була свіжим вітром у затхлій тодішній атмосфері тотального контролю душ. Багато творів стали піснями. Як «Лебеді материнства». – «Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину». Висока енергетична ємність любові – до матері, рідної землі й трударів, що землю плекають, – то енергетика патріотизму. Видобута з простих слів, які не втратили первісного коду: «очі материнські», «білява хата», «верби і тополі». Чи багатьом в Україні нині доступний цей код?.. Але саме ця ознака стала запорукою популярності поезії Василя Симоненка.
