З-поміж новелістів 20-х років Григорій Косинка був найглибше закорінений у національну мистецьку традицію. Саме його можна, певне, вважати найпильнішим учнем Стефаника й Коцюбинського і водночас одним із найбільш самобутніх представників лірико-імпресіоністичної стильової течії в тогочасній прозі. У ранній творчості Косинки утвердився своєрідний жанровий різновид лаконічної, ескізної новели, в основі якої якась одна драматична подія, одне — цілісне й сильне — враження, потрясіння. Зростає і роль сюжету. А відтак, закономірно, зміцнення одного рівня структури твору веде до послаблення ролі інших. Ощаднішими стають метафоти епітети, рідше використовуються інверсії, менше уваги віддається ритмічній організації твору. Зріла проза Косинки — строгіша, стриманіша, психологічно місткіша. Місце дії у його новелістиці здебільшого граничило локалізоване: в житах, на обніжках, у сільській хаті. У цьому обмеженому просторі й розігруються трагедійні епізоди революційного дійства. З цим хронотопом пов'язаний і вибір та оцінка персонажів. Вони здебільшого діляться на два табори: на своїх, "земляних", закорінених у рідний ґрунт — і чужих, прийшлих. Важить тут не так політична орієнтація, як зрідненість з землею, а чи відірваність від неї. Герої-супротивники не можуть ужитися в трагедійному просторі Косинчиної новели, боротьба неминуче веде до кривавої розв'язки. На опозиції "своїх" — і "чужих", "земляних" — і "прийшлих", "безгрунтян" побудовано цілий ряд Косинчиних новел: "Темна ніч", "Десять", "Сорочка", "На золотих богів", "Постріл", частково й "Троєкутний бій", "Мати" та "Політика". Це стосується більше зрілої новелістики, цього немає у таких ранніх речах, як "На буряки", "За земельку", "Мент"....Неповторна особливість Косинчиної новели в тому, що ворогами тут часто постають люди з дуже близькими ціннісними установками, люди, які, власне, майже однаково сприймають навколишній світ. Жертв і переможців більше об'єднує, ніж розділяє, за інших обставин вони б легко знайшли спільну мову. Але попри все це примирення неможливе. Авторська ж точка зору здебільшого співчутливо-примирлива, безпристрасна, він не стає на бік жодної з ворогуючих сторін.Косинка рідко звертався до розповіді від першої особи. У ранніх пробах пера ("На буряки", "Мент") форма оповіді від першої особи служила майже виключно фіксації зовнішніх вражень. У "згадці з дитячих літ" "На буряки" (перший друкований твір Косинки) точка зору оповідача ще проведена непослідовно, окремі уривки, описи не можуть сприйматися як побачені дитячими очима. На чергуванні спостережених епізодів — яскравих зорових вражень від літнього пейзажу і сірих деталей "канцелярського болота" — побудована новела "Мент". Тут автор уже пильніше дбає про дотримання єдиної точки зору. У монолозі героя — "крикові молодості, що тоне в болоті життя", — лише калейдоскопічно змінюються кадри буденної навколишньої обстановки. Фінал новели насторожено-іронічний, сповнений сумнівів у спроможності перебороти засмоктуючу інерцію щодення. Кінець робочого дня — "це був мент, коли безнадійні рушали в простори синього неба". У пізнішому "Пострілі" (1924) оповідач, дезертир Корній, стає свідком і, власне, співучасником вбивства найближчого друга дитячих літ комуніста Киянчука. Трагічний, вибуховий момент, коли близькі люди стають ворогами, чужими одне одному, тут побачено зсередини, очима не автора, а одного з дійових осіб. Новела починається спогадами Корнія про дружбу з Матвієм Киянчуком, про неповторний смак вкрадених ними у багатія Дзюби огірків як про символ самого дитинства. У ряді новел поняття "чужих", які протистоять героям, намертво прив'язаним до своєї землі, набуває буквального значення. Чужі — це окупанти, які прийшли завойовувати чиюсь землю і яким протистоять її господарі. Тут уже, на відміну від названих раніше творів, авторські симпатії виявити неважко. Особливо чітко це протиставлення бачиться у ранніх речах, зокрема "Перед світом" (1920), "На золотих богів" (1920), "Сорочка" (1923). Персонажі виступають представниками різних світів, різних способів життя, носіями різних моральних норм.Новелу "На золотих богів" написано в піднесено-пісенній манері, її стиль разюче відрізняється від, скажімо, майже безсторонньо-фактографічного "Троєкутного бою". Проза 20-х років плекала цей своєрідний різновид героїко-легендарних, зі зверненням до фольклорної поетики, розповідей про революційні події як про визначний, переломний момент національної історії. У стильовому плані Косинчина новела змушує згадати "Легенду" Хвильового, окремі новели з "Вершників" Яновського. Прагнучи надати зображуваному масштабніших, узагальнено-символічних вимірів, письменник вдається до усталених народно-поетичних формул, постійних епітетів... "Сорочка" — це один з тих творів, що визначають певну якісну межу в творчій еволюції Косинки. Ранні новели його будуються за законами імпресіоністичної поетики. Письменник максимально подрібнює дійсність, щоб в окремій її частинці відбити протиріччя великого світу. Особливо помітна ця "моментність" зображення в творах 1920-21 рр. ("Під брамою собору", "Мент", "За земельку", "Перед світом"). Згодом з'являються спроби дати розлогішу, психологічно місткішу новелу. Менш вдалими тут були "Місячний сміх" (1922), "Анархісти" (1923), цікавішими— "Сорочка" (1923). "Голова ході" (1923), особливо "Постріл" (1924). Десь починаючи з 1924 р. (хоча при надто короткому творчому шляху майже неможливе чітке розрізнення якихось етапів, періодів) у Косинчиній прозі міцнішає реалістичний струмінь. Ось як характеризував свого часу динаміку Косинчиного стилю Ол. Дорошкевич: "Це ліричний, уривчастий стиль типової імпресіоністичної новели, де Косинка виступає здібним учнем Стефаника, Коцюбинського, Винниченка: свій імпресіонізм Косинка в останніх творах поволі перемагає". Однак елементи імпресіоністичної поетики не зникають з його мистецької палітри.У різні періоди творчості Гр. Косинки зображальне і виражальне начало поєднувалися по-різному. А відтак змінювалося і співвідношення функції автора і героїв, співвідношення елементів різних стильових систем, зокрема імпресіоністичної та реалістичної.
47.Косинка,новела «Мати»
Григорій Косинка (справжнє прізвище — Григорій Стрілець) — найвидатніший новеліст 20-х років. Його новелістичні дебюти в 1920-1922 pp. привертали увагу як письменників, так і літературознавців. Основоположник цього жанру В. СтефаникЯк наслідок, через почування й думи окремої людини рельєфніше у новелах Г. Косинки поставала доля народу і краю, точніше вимальовувався шлях людства до істини.Новела «Мати» в цьому плані є унікальною й неповторною. У центрі уваги новеліста — одна родина. Події, зображені у творі, відбуваються ввечері, вночі та вранці. У родині бідного селянина помирає мати. Надій на її порятунок мало. Однак син Андрій, як і інші члени родини, не хоче змиритися з тим, що до хати завітає смерть. Тому й лаштується привезти лікаря із Зеленозміївки, хоч надій на порятунок мало. До того ж довкола йдуть бої. Перед від'їздом Андрій просить у матері прощення: «Простіть мене, мамо...».Увесь сюжет новели побудовано в основному на діях, роздумах, певних вчинках юнака. І лаконічно реальні картини тієї ночі, ніби квітка у вінок, уплітаються внутрішні монологи, які переповнюють душу і серце. Андрій стає учасником подій у польському війську, але це не хвилює його. Він думкою лине до хати, рідної хати, де «лежить розхристана мати, що рве з гарячки на собі сорочку». Він розуміє свій обов'язок перед ненькою. Не дивлячись ні на що, вірить, що встигне привезти лікаря. У лоні ночі — воєнні сутички: стріляють поляки, німці, більшовики. Багато смертей, але то чужі люди, яких юнак сприймає як ворогів матері. У хлопця з'являється думка вбити «хоч одного з армії, хто носить житній комір пшениці». І не тому, що він має іншу ідеологію, а тому, що заважає врятувати матір.У центрі уваги письменника — новеліста — діалектика душі людини, яка не перейнялася більшовицькою ідеєю. Для Андрія мати — то найдорожче; то його власний біль. Такому сприйняттю великою мірою сприяють оповіді від першої особи, внутрішні монологи. Настрій хлопця поглиблюється динамічними пейзажами як засобами психологічної характеристики: «...на возі лежить засланий брезентом пожатий пирій, а в передку чорніє стара кирея»; «хмари заступили під лісом кавалерію», «у хаті стіл чорний, аж вилискується під лепом»... У лаконічних пейзажних картинах поєднані моторні й зорові образи: Андрій усе бачить і чує. При чому, помічає те, чого б, здавалося, за даних обставин можна і не помітити: «... а блискуча піч стоїть поколупана до цегли»; «... паляниця з дрібком солі...», «... вікна великі й малі»... Дієвість пейзажу, його активна роль досягається насамперед використанням барв: чорного кольору добирають зорові образи. Декілька разів апокаліптичність зображуваного автор подає через нагнітання двох кольорів: «...чорне сонце втикане багряно-червоними стрілами на вітер».Яскравим психологічним мовностилістичним засобом у новелі є епітети, метафори, порівняння, персоніфікація, нагромадження дієслів. Епітети використано у описі зовнішності матері, яка символізує материнство, уособлює вічний спокій і стабільність; для характеристики поляків (їх шинелі мають житній колір), внутрішній стан Андрія передано персоніфікованою метафорою («...за селом стугонить під копитами земля»). Пейзажний живопис і психологічний аналіз тісно пов'язані між собою і сприяють глибокому розкриттю образу одного з головних героїв, моральний ідеал якого — у складному, суперечливому світі зберегти родину.Важливу роль у новелі відіграє внутрішній монолог, який автор будує за допомогою риторичних запитань, окликів, що бентежать душу читача: «Хіба можна було сказати цій потайній собаці про смерть моєї матері? Хіба можна?», «чому моя мати так зціпила щільно губи, як і мертвий солдат?». Одним з психологічних засобів є діалог. Він рухає сюжет новели, наближає бойові дії, які є тлом для найголовнішого для Андрія — тривоги за життя матері, до розуміння головної ідеї новели. Використовуючи прості синтаксичні структури, автор досягає лаконічності розповіді. Майстерність Г. Косинки полягає в тому, що він на прикладі однієї родини розповів про трагічне життя українського селянства й дійшов висновку: тривалі душевні надломи знаходять свій вияв у винятково напружених подіях. Цю новелу М. Рильський назвав однією з найглибших речей Григорія Косинки. Написана 1925 р. Невдовзі з'являється окремою книжкою. Відтоді входила майже до всіх збірок письменника.
