Розкрийте основні методи лікування сексуальних хворих

Кожне відхилення від звичного стандарту статевих проявів відразу фіксується у свідомості суб'єкта і в тій або іншій формі позначається на його подальшій поведінці, тому що, з одного боку, сексуальна поведінка особистості відображає вплив соціально-психологічних норм, а з іншого – специфічність характеру, поглядів і настанов, все, що відповідає поняттю особистість.

У сексопатологічній практиці застосовується системний підхід для вивчення психологічних особливостей структури особистості сексологічного хворого, який запропонував Г.С. Васильченко. Основні положення цього методу базуються на теорії К.К. Платонова про ідентифікацію психологічних особливостей, де виділяється чотири основні ієрархічні підструктури:

1. Специфічна для людини спрямованість особистості: ідеали, світогляд, переконання, інтереси та ін.

2. Досвід (навички, вміння і звички).

3. Індивідуальні особливості психічних процесів: увага, пам'ять, моторика, емоційність, воля, відображення та ін.

4. Тип вищої нервової системи.

Вивчення індивідуальних особливостей сексологічного хворого передбачає з'ясування характеристик особистості як у ході їх хронологічного станов­лення, так і за всім діапазоном їх прояву. Комплексне вивчення особистості хворого поєднує традиційні прийоми індивідуально-біологічного обстеження з методами структурованого інтерв'ювання.

З усіх чотирьох підструктур психологічних особливостей особистості у сексологічній практиці надають перевагу її спрямованості, тому що при цьому велику роль грають мотиваційно-емоційні аспекти особистості і в першу чергу – її ціннісні орієнтації. Поряд із традиційною класифікацією цінностей відповідно до сфер суспільного життя, для сексолога важливим аспектом є роль, яку грають вони у поведінці людини. При цьому цінність виступає як інтегруючий елемент, який відображає настанови і спрямованість особистості.

Інтегральна характеристика другої підструктури складається з відомостей, які відображають соціальну зрілість, життєвий досвід, навички, професійну кваліфікацію. При цьому визначається вік, освіта, які види спорту культивує, професія, займана посада, динаміка соціального росту.

Визначення особливостей психологічних процесів, параметрів третьої підструктури, у сексологічних хворих проводиться нечасто, тому що вони мо­жуть розглядатися на рівні психопатологічних синдромів.

У тих випадках, коли розділи дослідження і таблиці невротичних проявів надають інформацію про присутність психопатичних рис або психічних розла­дів, встановлення типу вищої нервової діяльності не проводиться. У всіх ін­ших випадках рекомендовано для визначення темпераменту оцінювати харак­теристики збудливих і гальмівних нервових процесів, їх взаємну врівноваже­ність і рухливість.

При дослідженні структури особистості сексологічного хворого в першу чергу треба визначити, яке місце серед інших інтересів займає сексуальна сфе­ра. Але при визначенні відносної значимості та якісної характеристики її у си­стемі індивідуальних цінностей особистості, не можна обмежуватися ізольо­ваним розглядом цієї сфери поза всією системою поглядів і настанов особис­тості, що може привести до діагностичних помилок і психологічних прорахунків.

Практичне лікування сексуальних розладів почало бурхливо розвиватися у середині 60-х років XX століття. Такий стрімкий розвиток пояснювався тим, що за попередні роки на міждисциплінарній основі сформувалася сексологія як окрема наукова дисципліна; були розроблені та впроваджені в практику но­ві спеціальні методи діагностики й лікування; для лікування сексуальних роз­ладів почали широко використовувати методи інших дисциплін, особливо психотерапії.