Джерела і загальні риси візантійського права

У Візантійській імперії діяли різноманітні джерела права. Одним із найвідоміших була кодифікація Юстиніана. У 528 р. Юстиніан не пожалів ні грошей, ні часу на цю кодифікацію. Організатором всієї законодавчої реформи став Трибоніан. Спочатку спеціальна комісія склала Кодекс, помістивши в його основу раніше створені кодекси – Грегоріан, Гермогеніана і Феодосія. Кодекс поділявся на 12 книг, а кожна з них – на титули. Практика застосування Кодексу виявила багато недоліків, тому було створено інші збірники, які були об’єднані в Новели. Для кодифікації всього іншого римського права Юстиніан створив нову комісію, якій була надана свобода дій. Через три роки було опубліковано Дигести (фрагменти про приватне право). 3тя частина кодифікації – нові Інституції. Усі 4 частини згодом склали в одну і у 7 ст були названі «Зводом цивільного права» Еклога – за імператора Лева ІІІ Ісавра. Укладена чітко, просто. Окрім римського використано візантійське право. Повністю увійшла до Руської Кормчої книги. Землеробськийзакон – регламентував відносини в галузі с/г, передбачав відповідальність за крадіжку зерна, плодів, лісу. Морськийзакон регулював норми оплати екіпажів кораблів, правила підтримання порядку на кораблях, відповідальності капітана. Військовий закон – визначено військовий порядок, відповідальність за скоєння військових злочинів. Прохирон – короткий виклад найважливіших діючих норм з цивільного, кримінального, судового і церковного права. Основу становила Юстиніанська кодифікація. Епанагога – між 884-886р уклав Василій І і його сини. Своєрідна нова редакція Прохирону. Василик – 888-889 рр видав Лев Мудрий. 60 книг. Всі основні норми права були зосереджені в одному місці, а не розкидані. Ще пізніше були видані Хрисовул і «Шестикнижжя». Право власності. Спочатку діяло римське право, потім – візантійське, церковне, звичаєве. Важливим моментом стало поступове відмирання власності рабовласницької. Візантійські власті почали надавати військовим людям землі ув умовне по життєве володіння – проній. Проніари здійснювали судові й адміністративні функції. Зобов’язальне право. Майже повністю ґрунтувалось на римському праві. Угоди укладались у письмовій формі, чітко визначались умови їх дійсності, наслідки невиконання. Особливо детально регулювався договір позики. Сімейне право. Регулювалось переважно нормами церковного права. Шлюбові передували заручини. Для визнання шлюбу дійсним було необхідно: 1) досягнення шлюбного віку (чол. – 14, жін. – 12) 2) згода наречених і батьків 3)не перебувати в іншому шлюбі 4) відсутність кровної спорідненості. Можна було лише тричі вступати в шлюб. Розлучення дозволялось: скоєння подружжям держ злочину, посягання на життя одне одного, знищення утробного плоду, подружня зрада. Спадкове право. За законом і за заповітом. При складенні заповіту батько мав виділити частку майна дітям, придане і подарунки дружини, при потребі – батькам і лише решту іншим особам. Ця обов’язкова частка називалась фалкідіоном. Спадкували за законом: 1) діти 2) Висхідні родичі (батьки, дід, баба) 3) бокові родичі 4) вдова спадкоємця + держ казна. Кримінальне право. Такі групи злочинів:1) політичні 2) проти релігії 3) проти майна і майнових прав 4) проти моралі та сім’ї 5) проти особи. Покарання: 1) смертна кара (проста і кваліфікована) 2) калічницькі та тілесні кари 3) грошові штрафи, конфіскація майна 4) вигнання, бриття голови. Була введена засада сплати віри – вергельду. Малолітні і душевнохворі не підлягали покаранню. Допускався самосуд. Процес мав змагальний характер, справи порушувались із приватної ініціативи, навіть кримінальні. Згодом почали переважати елементи слідчого, інквізиційного процесу в кримінальних справах. Судді були зобов’язані допитувати обвинувачених і свідків. Показання фіксувались у письмовому вигляді. Не могли свідчити проти християн неповнолітні, жінки, душевнохворі, найманці, глухі, родичі, бідні тощо. Від оголошених вироків відкупитись не дозволялось, хіба що можна було простити помилування в імператора.