Наводимо уривок з твору Станіслава Конарського

Про дійсну форму наради», виданого в 1760–1763 pp. Автор критикує устрій Польщі! вимагає реформ (взято з «Teksty zrodlowe», 42, стор. 32).

Анархія, тобто стан без ради і уряду, поступово охоплює все, через анархію настає деякий занепад свободи. Бо при анархії довго не може існувати жодна держава...

Ми скаржимось на несправедливі і часто безсоромно продаж­ні трибунали і суди, на безкарні порушення присяги, які пере­творились уже майже в звичку і стали другою природою... на нестерпні кривди від знатніших і сильніших, на те, що всюди ба­гато тиранів і тиранії над слабішими. Що військ у країні для внутрішньої безпеки занадто мало¹... Кожний громадянин на­чебто ні про що інше не думає, аби йому було добре, а інші нехай гинуть... Державна казна бідніша і гірше організована, ніж у багатьох іноземних містечках. Торгівля в країні зовсім занепала... стала ненависною купцям через шкуродерство панів... Надзви­чайні злидні кріпаків. Розорення міст і містечок. Країна повна зіпсованої монети, нема золота і срібла, ніхто на дбає про те, щоб захистити країну від припливу найгірших грошей з-за кордону², ніхто не дбає про те, щоб приборкати своїх фальшивомонетчиків... Нестерпне гноблення з боку сусідів, всюди порушення кордону і насильства³ і ярмо під час миру. Майно наших домів, дружини і життя перебувають під загрозою своїх і чужих наскоків і на­падів буйних зграй. Безперервні чвари між панами. Вибори чи­новників, депутатів, суддів настільки порушуються і в такій мірі стали неможливими, що тільки потай, при недодержанні всяких прав, вони можуть ще де-не-де відбуватися.

Безперервно підло зривають сейми і сеймики⁴, так що протягом 70 років відбувся тільки один звичайний сейм⁵. Переплутані права судового відомства і державних установ. Постійні сутички між церквою і світськими...

Ганьба, слабість, сором і занепад усього народу в усіх відно­шеннях. Цілковита загибель вітчизняних законів. Безмежний відчай в усій країні від того, що вже ніколи краще не буде і бути не може.

¹ Сейм у 1717 р. встановив чисельність польського війська в 24 тис. чоловік; в дійсності в середині XVIII ст. Польща не налічувала і цього, тоді як, наприклад, Фрідріх II мав військо в 200 тис. Шляхта не хотіла численного війська, бо боялась, що король з його допомогою зможе поси­лити свою владу і позбавити шляхту її «золотих вільностей».

² Особливо багато фальшивої монети розповсюджував у Польщі прусський король Фрідріх II під час Семирічної війни (1756 – 1763).

³ Під час Семирічної війни російські, прусські і австрійські війська хазяйнували в «незалежній» Польщі, як у себе дома; порушували нейтраль­ність країни, вводячи туди свої війська і набираючи силою солдатів у свої армії.

⁴ В Речі Посполитій був звичай, що рішення в сеймах схвалювалися не більшістю голосів, а одноголосно. Кожний депутат сейму користувався так званим правом вето (liberum veto), міг один заперечити бажання всіх інших, і в силу цього не проходив не тільки обговорюваний закон, але на­віть закони, вже ухвалені раніше одноголосно ним самим сеймом.

Так зване перше liherum veto мало місце в 1652 p.; тоді депутат Владіслав Сіцінський сам один зірвав сейм. Особливо часто сейми зривалися в кінці XVII і на початку XVIII ст.

⁵ В Польщі від 1573 р. королі, згідно з Генріховими статтями, повинні були скликати сейми кожні 2 роки на 6 тижнів. Це були такі звані зви­чайні сейми. Крім того, королі могли скликати на свій розсуд сейми на 2 тижні, так звані-екстраординарні.

LIBERUM VETO В ПОЛЬЩІ

Вище (див. документ 12) ми навели уривок, який характеризував liherum veto і ставлення до нього Станіслава Конарського. Нижче наво­димо уривок з твору «Про дійсну форму наради», що живо характеризує поведінку шляхти в сеймі і мотиви, які керують нею при зриванні сей­мів. Liberum veto цілком паралізувало законодавчу діяльність Польщі. Конярський старається пояснити шляхті згубність цього звичаю і переко­нує її запровадити в польському сеймі принцип розв’язування питань не одноголосною ухвалою, а більшістю голосів¹.

 

Вірогідна реляція², яким способом і з якої причини

був зірваний варшавський сейм 1732 р.

Це був третій сейм, який повинен був зайнятися розподілом булав³ і який зривали до обрання маршалка⁴, бо, згідно з законом, після обрання маршалка слід було розпочати роздавання вакан­сій; ті, які були незадоволені роздачею булав, були зацікавлені в тому, щоб не допустити обрання маршалка. Мій приятель, достойна людина (тому не назву його імені)..., дав мені таку ре­ляцію, яку я передам вам його словами...

«Уже протягом кількох тижнів [збиралися обрати маршалка...] і, мабуть, вибори мали відбутися на другий день, але ті, хто не хотів погодитися з роздачею булав, яку намітив король, зібралися на нараду, після якої, поклавши мені в кишеню по п’ятсот чер­воних злотих, зобов’язали мене, щоб я неодмінно відшукав серед послів такого, який би взявся зірвати і не допустити обрання маршалка. Цілу ніч я їздив по Новому Світу, по Сольцю, по Налевках, по Празі⁵; ніхто тоді краще, ніж я, не скуш­тував варшавського болота; я сарах subjectum⁶ шукав на найбрудніших вулицях, кутках і хатах, щоб вона могла взятися за таку велику справу. Я говорив більше ніж з тридцятьма послами, пропонував тисячу червоних злотих, обіцяв до трьох тисяч... Непотрібна (як мені тоді здавалося) доброчесність цих людей до­водила мене до розпачу, я їх проклинав, ганьбив, лаяв. Б’є п’ята година ранку; біжу до чудотворної каплиці crticifixi⁷, даю талер на святу обідню, щоб небеса благословили знайти хоч би одну чесну людину, яка б узяла гроші і зірвала цей чортячий сейм. Я дуже палко молився: тут справа йшла про мою честь і довір’я до мене; знали, що є у мене приятелі, – могли подумати, що я нічого не вартий. Ще три години я блукав болотами, піт ллється з мене струмками, я говорю ще з кількома послами, пропоную, переконую, плачу, щоб зглянулись на мене, щоб хто-небудь узявся зірвати цей сейм. Даремно. Я почав скаржитись на свою нещасну долю. Б’є пів на десяту. О, я нещасний! Не­вже цей проклятий сейм відбудеться? Невже буде обраний маршалок? Коли я знову був біля фари... бачу стрункого панича; біля нього двоє слуг; здається, що я його бачив у палаті. А тоді всі мені здавалися послами. Я його ввічливо питаю, чи не посол він.

Відповідає: «До послуг шановного пана, посол». – «Дуже прошу пробачення, я й сам добре помітив у палаті велику вашу активність, але тепер я такий заклопотаний, такий зму­чений, що сам не можу зрозуміти, що кажу». «Прошу сюди, до шинку, я пошлю по гданську горілочку». Ми увійшли... Випи­ваємо чарочку за чарочкою, починаю розмову: «Тут мова йде про загибель вітчизни, про порятунок усіх нас і т.д. Треба цей низький і небезпечний сейм неодмінно зірвати, нема людини, яка б не розуміла необхідності цього, але якийсь страх опану­вав усіх послів. Я, шановний пане, як тільки мав честь вас бачити в палаті, помітив на вашому обличчі, у ваших очах, на вашому чолі щось героїчне і клянусь, що, побачивши вас, мені спало на думку: ось Ахілл, тільки він один може врятувати вітчизну від крайньої нужди». Я бачив, що мій хлопчина сприйняв це моє пророцтво з великим задоволенням. «Ви праві, – відповів він, – я почуваю, що я відважний». І схопився за шпагу. – «Не треба гаяти часу – кажу, – ось нагода врятувати вітчизну, здається починається сесія; зглянься на нашу скорботну матір⁸ і на всіх праведних.

За вашу працю, шановний пане, оскільки вам дове­деться сховатися від метушні на всякий випадок, яку схочеш суму, маю при собі, а коли мало, – маю повноваження [дати] скільки схочеш». Юнак збентежений і скромний; на мені [признатись] шкіра тремтить, а раптом він заправить суму в кілька тисяч! Але галантний чесний хлопець почав говорити таке:«Це правда, що у тебе нема часу, але пани вміють багато обіцяти, щоб бідного юнака наразити на небезпеку, а потім велять виштовхати його за двері. Я сам добре бачу необхідність того, що цей сейм повинен бути зірваний, але потім знаєш, які бувають наслідки від такого сміливого вчинку». Я його перебиваю: «Нас п’ятдесят чоловік, а ми відразу ж зі мною на чолі позаду вас, шановний пане, з шаблями напоготові будемо; нічого тобі взагалі боя­тися, з горла самого пекла ми тебе, ласкавий пане, вирвемо».– «Це добре, – каже, – але коли ти мені, шановний пане, тут на місці не відлічиш трьохсот злотих, нічого з цього не буде». Тут я засяяв наче небесне сяйво: «О благодійнику, – покликую, – о рятівник/ вітчизни, о підпора і підтримка свободи, о мій пане! Але коли я взявся за кишеню, раптом вислизнули у мене чотири пачки, і це відразу ж мій бистроокий дружок помітив; важко було повернути назад: «Ну, ну, – кажу, – батьку вітчизни і бла­годійнику мій, ось і більше; ти гідний багатьох тисяч мільйо­нів за таку похвальну відвагу». Тут дав я йому чотириста червоних злотих. Тільки він розірвав пачки, щоб переконатися, що це не мідь, і висипав їх у кишеню, і поклявшись мені іменем бога і т. д. і всією чесністю і доброчесністю, що він зірве цей безбожний сейм, він побіг у палату, а я пішов, щоб рапортувати про свою місію. Та раптом він мене під Сігізмундом наздоганяє.

Волосся у мене стало догори, я весь помертвів: «О нещастя моє, невже ж після всього...» А він мені шепоче на вухо: «Під яким приводом я зірву сейм?» – «Ах, любий ти мій, та сто тисяч приводів. Адже ж ти сам сказав, що сам ти прекрасно розумієш, що цей сейм необхідно зірвати». А мені тимчасом самому нічого відразу не спадає на думку... [Нарешті] кажу: «Скажи, шановний пане, так: через те, що закон велить у перший же день обрати маршалка, а ми вже проти очевидного закону кілька тижнів витрачаємо на це обрання, тому solenissime⁹ я, протестуючи проти порушення цього закону, виходжу!» Мій молодець кілька разів повторив мої слова, але ніколи не міг договорити до кінця і сказав, що «це занадто довга промова, що слід було б її скоротити». Я був-таки змушений повести мого учня близько до пана Ройкевича і там цю таку страшну ціцеронівську промову написати...».

¹ Див. примітку з попереднього документу.

² Реляція – звіт.

³ Цей сейм повинен був зайнятися обранням гетьманів (воєначальни­ків); булава була символом влади гетьмана.

⁴ Маршалок – голова сейму.

⁵ Вулиці і передмістя Варшави.

⁶ Відповідну особу.

⁷ Розіп’ятого.

⁸ Тобто па Польщу.

⁹ Якнайурочистіше.