Плавання по льодовитому морю

У той час, коли я був у великого князя московського послом від ясновельможного государя мого, був тут же Григорій Істома, товмач цього князя, тямуща людина і навчився латинської мови при дворі Іоанна, короля датського. В 1496 р. він був по­сланий своїм князем до короля датського разом з тодішнім послом датського короля шотландцем Давідом, з яким я також там по­знайомився під час першого мого посольства; якраз він і пере­казав нам коротко свою подорож. Цей шлях здається нам дуже важким через суворість тих країв, і тому я хотів описати його стисло, як від нього чув. Спочатку, як він переказував, вони із згаданим послом Давідом, відпущені його государем, прибули у Великий Новгород. Але оскільки в цей час королівство шведське відпало від датського короля, до того ж і московський князь мав незгоди з шведами, і оскільки вони не могли додержуватися звичайного шляху через воєнні смути, то й відправились вони іншим шляхом, який був довший, але зате безпечніший, і спо­чатку прибули з Новгорода до гирла Двіни і до Потивля дуже важким шляхом. Істома говорив, що цей шлях, який він ніколи не перестане клясти за перенесені на ньому неприємності і труд­нощі, простягається на триста миль. Нарешті, в гирлі Двіни вони сіли на чотири судна; пливли, держачись правого берега океану, і бачили там високі і суворі гори.

Пропливши 16 миль і переправившись через якусь затоку, вони повернули до лівого берега і, залишивши вправо широке море, яке прибрало своє ім’я від ріки Печори, так само як і сусідні гори, прибули до на­родів Фінляндії, які, хоч і живуть розкидано понад морським берегом в низьких хатах і ведуть майже звіряче життя, проте, все ж смирніші за диких лопарів. Як говорить Істома, ці народи сплачують данину московському князю. Потім, залишивши землю лопарів і пройшовши 80 миль морем, вони прибули в країну Нортподен, підвладну королю -шведському. Росіяни називають її Каянською Землею, народ – каянами. Він говорив, що, просу­ваючись звідти вздовж звивистого берега, який повертав вправо, вони дісталися до миса, що називається Святим Носом. Святий Ніс це – величезна скеля, яка заходить у море наче ніс; під нею видно печеру з кількома вирами, яка через кожні шість годин поглинає морську воду і з великим шумом назад вивергає цю пучину. Одні говорили, що це середина моря, інші – що це Харібда. Говорив він, що сила цієї пучини така велика, що вона притягує кораблі та інші предмети поблизу, крутить їх і погли­нає, – і що вони ніколи не бували в більшій небезпеці. Бо коли пучина несподівано і сильно стала притягувати корабель, на якому вони їхали, то вони ледве з великими труднощами вряту­валися, натиснувши з усієї сили на весла. Минувши Святий Ніс, вони прибули до якоїсь скелястої гори, яку їм треба було обійти. Коли вони були там затримані на кілька днів супротивними ві­трами, шкіпер сказав: «Скеля, яку ви бачите, називається Семь: якщо ми не умилостивимо її якимсь даром, то нелегко нам буде обійти її». Істома, як він говорить, закинув йому пустий забобон, на що шкіпер нічого не відповів, і вони, затримані там сильною непогодою протягом чотирьох днів, попливли далі тільки після того, як вітри стихли. Коли вони вже їхали з попутним вітром, шкіпер сказав: «Ви сміялися з моєї пропозиції умилостивити скелю Семь, як з пустого забобону; але якби я не умилостивив її, таємно вилізши на камінь вночі, то ми нізащо не пройшли б». На питання, що вія приніс Семі в дар, він сказав, що лив на ка­мінь, виступ якого ми бачили, масло, змішане з вівсяним борош­ном. Потім, пливучи так, вони зустріли ще один величезний мис, Мотку, схожий на півострів; на його краю стояв замок Бартус¹, тобто сторожовий дім.

Бо норвезький король тримає там військо­вий гарнізон для охорони кордонів. Істома говорив, що цей мис так далеко заходить в море, що навряд чи за 8 днів можна обійти йо­го; щоб не гаяти часу, вони з великими труднощами на плечах пере­тягли і свої судна і вантаж через перешийок шириною в півмилі. Потім вони припливли в країну дикілопів – це і є дикі лопарі – до місця, яке називається Дронт², яке простягається від Двіни на північ на 200 миль; навіть і там, як вони розповідають, москов­ський князь користується правом збирати данину. Залишивши там човни, вони пройшли решту шляху по землі, на санях. Крім того, він розповідав, що там стада оленів, які норвезькою мовою називаються Rhen, використовуються так само, як у нас стада биків; вони трохи більші за наших оленів. Лопарі використовують їх замість в’ючної худоби так. Запрягають оленів у візок, зробле­ний подібно до рибальського човна; людина прив’язується до нього за ноги для того, щоб не викинутися від швидкого бігу оленів. Вона тримає в лівій руці віжки, якими стримує біг оле­нів, а в правій – палку, якою не дає візкові перевернутися, коли він нахилиться на один бік більше, ніж слід. Цим спосо­бом їзди вони проїхали 20 миль за один день і, нарешті, відпу­стили оленя; Істома говорив, що олень сам повернувся до свого господаря в своє стійло. Проїхавши цей шлях, вони прибули до норвезького міста Берген, яке лежить прямо на північ між го­рами, а звідти кіньми в Данію. Між іншим кажуть, що в Дронті і Бергені, під час літнього сонцестояння, день має 22 години. Власій, другий князівський товмач, який кілька років тому був посланий своїм государем до цесаря в Іспанію, розповідав нам про свій шлях інакше і набагато коротше. Він говорив, що, бу­дучи посланий з Московії до Іоанна, короля датського, він ішов суходолом до Ростова; сівши на корабель в Переяславлі, при­їхав Волгою в Кострому; звідти 7 верст ішов суходолом до якоїсь річки, яка привела його до Вологди, потім до Сухони і Двіни, і плив до норвезького міста Бергена і переніс всі труднощі і небезпеки, про які говорилося вище із слів Істоми; нарешті при­їхав у Гафнію, столицю Данії, яка зветься у німців Копенгаге­ном. І той і другий говорили, що в Московію повернулися через Лівонію і пройшли цей шлях на протязі року. Хоч один з них, Григорій Істома, говорив, що половину цього часу він був затриманий бурями в різних місцях, проте і той і другий одностайно заявляли, що за цю подорож вони пройшли 1700 верст, тобто 340 миль. Також Дмитрій, той самий, який дуже недавно був послом у папи в Римі і з переказів якого Павло Іовій напи­сав свою Московію, – цим самим шляхом тричі їздив у Норве­гію і Данію; він підтвердив справедливість всього сказаного вище.

¹ Бартус – перекручено Вардегуз – норвезька фортеця на північ-вий захід від півострова Рибачого.

¹ Тобто Троштейм.