Про національну аристократію та про три основні методи її організації: класократію, охлократію і демократію

5....Хто і як в данім етнічно відмінним колективі і на даній території, яку цей колектив займає, веде перед в процесі його організації і обєднання? Хто і як творить в ньому вищі громадські національно-конструктивні вартости? Хто і як, кажучи образно, відограє в ньому ролю дріжджів, на яких пасивне етнографічне тісто то колективу росте і перетворюється в активну націю?...

Що така група, чи такі групи людей в кожній нації дійсно істнують, це ми побачимо, коли уважно глянемо на життя націй. В кожній з них є більша або менша, така або - в залежносте од історичної епохи та відмінних умов існування - инша група людей, що кермує нацією, стоючи на чолі її політичних організаций-них установ, що витворює певні культурні, моральні, політичні і цивілізацийні вартости, які потім присвоює собі ціла нація, і якими ця нація живе і держиться. Хто вони ці «Божії люде» нації? Які їх зовнішні і внутрішні прикмети? Яка їх історична еволюція? Яких методів вживають вони для здійснення своїх цілей? - ось ряд питань, що від них «одмахнутися» не вільно тому, кому дійсно дорога справа буття чи не буття власної нації; тому, хто в поті чола хоче знайти вихід з тієї руїни, в якій його нація опинилась...

Щоб не вживати довгих окреслень, назовім ці групи людей «національною аристократією». Цей термін я вважаю кращим від инших, бо він в первіснім своїм значінню власне цих, з точки погляду завданнь обєднання і організації, найкращих людей означав. Пізніше його стали вживати для означеня родової аристократії, в протилежність до аристократії не родової. Але як родова аристократія, тобто нащадки аристократії, бувають наподібними до своїх предків і в процесі проводу і організування націй, якому ці предки служили, не відограють іноді ніякої ролі, так знов «безродні організатори і правителі націй, коли вони дійсно виконують оце вічне аристократичне завдання, стають новою аристократією, предками нової національної аристократії.

Отже підкреслюю, що тут і завжди, вживаю слово аристократія не в тім насмішкуватім значінню, яке надає йому сучасна інтелігентська демократія, на для означення нащадків тієї чи иншої посідаючої свою історію верстви (яку зрештою все можна і слід називати її власним іменем: шляхта, козацтво, патриції, лицарство, самураї і т.д.), а в значінню первісному того слова, так би мовити в його значінню граматичному, для означення тієї групи найкращих в даний історичний момент серед нації людей, які найкращі серед неї тому, що власне вони в даний момент являються організаторами, правителями і керманичами нації.

Рішаючим тут єсть факт, що ці люди стоять в даний момент на чолі нації, що нація їх провід признає і, під їх проводом організована, вона живе, росте і розвивається. Значить ці люде серед своєї нації найкращі, без огляду на це, чи в порівнанні з аристократією инших націй, вони стоять на вищій чи низчій степені цивілізаций-ного, морального і політичного розвитку. І тому в цім значінню аристократією треба називати і лицарів-феодалів за часів розвитку феодалізму, і двірську французську шляхту за часів абсолютизму, і офіцерів Наполеона, і пруських «юнкерів» часів розвитку Германської Імперії, і фінансову буржуазію, що править сучасною Францією чи Америкою, і російську бюрократію часів Петербургської Імперії, і англійську робітничу аристократію, зорганізовану в англійських робітничих організаціях, яка поруч старої аристократії починає фати все більшу ролю в національнім життю Англії....

10. Перше ніж шукати відповіді на питання, в який спосіб нації борються з... деструктивним внутрішнім політичним процесом, що неминуче слідує за процесом їх економічного розвитку, і в який спосіб витворюють вони все нову, більше здатну аристократію -мусимо окреслити ті матеріяльні і моральні прикмети, що характеризують всяку національну аристократію, без огляду на історичний момент і без огляду на методи, завдяки яким вона повстала.

В постійному рухові громадського життя, в цій людській ля-вині, що поділена на ріжні нації, котиться в часі, борючись між собою за шматок хліба і добуваючи його тяжкою працею в боротьбі з природою — кожночасна національна аристократія мусить так обєднувати і так організувати свою націю, щоб під її проводом нація мала якнайкращі матеріяльні і моральні умови для перемоги в тяжкій боротьбі за існування....

З цієї простої аксіоми, виведеної з очевидних фактів всякого соціяльного життя, ясно, що повсякчасна національна аристократія, для того, щоб змогти виконати як слід і не на жарти свою надзвичайно небезпешну і надзвичайно тяжку організаційну ролю в нації, в умовах повсякчасної і повсюдешної тяжкої боротьби за матеріяльне існування, мусить сама мати матеріяльну силу і то силу більшу, ніж яка небудь инша група в нації. Це перше.

Друге: використовування кожночасною національною аристократією своєї більшої матеріяльної сили для виконування своїх організацийних національних завданнь, мусить мати в розумінню цілої нації законну підставу, мусить відповідати тим поняттям законности і громадської моралі, якими живе в даний історичний момент ціла нація. Иншими словами, кожночасна національна аристократія мусить мати крім матеріяльної сили, ще й моральний авторітет в очах своєї нації.

Без цих двох основних прикмет: матеріяльної сили і морального авторітету - немає і не може бути національної аристократії. А без національної аристократії— без сильних і авторітет-них провідників та організаторів нації в її тяжкій боротьбі за існування — немає і не може бути нації.

11. Звідки черпає національна аристократія свою силу?... Перший факт: в кожній нації єсть елементи політично пасивні і елементи политично активні, або кажучи иншими словами: єсть люде вдачі войовничої, лицарської і люде вдачі пацифістичної, обивательської. Другий факт: без стихийної волі до влади, до сили, до риску, до саможертви, до панування - не може повстати серед нації національна аристократія. Тому між иншим, такі етнично відмінні колективи, серед яких активні войовничі, лицарські елементи - зі стихийно. Волею до влади і здатностю до саможертви для своїх політичних ідеалів - слабі не добре зорганізовані і нечисленні, все мусять опинитись в залежносте од чужих національних аристократій. І чесні та патріотичні, але пацифістичні обивателі, які серед таких етнічно відмінних колективів навіть щиро захоплюються справами рідного краю, не спасуть своїх земляків од підданчої долі національно недорозвинених «провінціялів» доти, доки серед них не появляться оці войовничі лицарські елементи, здатні конкурувати і боротись за владу з пануючою чужою національною аристократією....

... Національна аристократія, щоб мати потрібну для виконання своїх організацийних завданнь матеріяльну силу, мусить: 1. хотіти правити, організувати та за для цього уміти жертвувати і рискувати своїм життям, 2. мусить володіти технічними засобами війни та оборони: державою, зброєю та армією, і 3. мусить володіти технічними засобами економічної продукції: землею, фабриками та машинами. При чім мусить вона володіти таким технічними засобами війни і продукції, які в даний момент матеріяльного розвитку людства являються необхідними для економічного життя і для матеріяльної оборони нації в її тяжкій боротьбі за існування. Ця вічна істина стверджується фактами з історії всіх націй у всіх історичних добах; вона освітлює і дає ключ до зрозуміння численних, на перший погляд нерозумілих прояв сучасного громадського життя....

Моральний авторітет національної аристократії лежить в основі законности влади в правної свідомости всіх націй в тих добах їх історичного існування, коли влада єсть дійсно владою, коли аристократія єсть дійсно аристократією і коли кризиси авторітету не руйнують життя націй так, як в сучасній безвладній, безавторітетній, беззаконній добі, що оце тепер ми з цілою Европою. Переживаємо. Бо існування скодифікованих, списаних законів, зовсім не означає факту, що в масах існує почуття законности і пошана перед законом. Факт морального авторітету національної аристократії все попереджає кодифікацію тих законних норм, які під проводом і владою цієї аристократії повстали. Існування наприклад сучасного європейського скодифікованого права може служити тільки доказом, що нації Европи колись мали свої морально авторітетні аристократії. З їх упадком, з упадком їх морального авторітету і законности їх влади, вивітрюється і скодифіковане право, що з такої авторітетної влади повстало. Тільки нова поява матеріяльно сильної і морально авторітетної аристократії може покласти основи для нових дійсно шанованих і авторітетних правних кодексів всякої нації.

Фактичний моральний авторітет національної аристократії залежить од взаємного до себе відношення двох чинників:

1. од прикмет громадської моралі тих, хто хоче організувати, хто хоче правити - тоб-то од прикмет громадської моралі національної аристократії.

2. од степені приймання в себе (од степені восприимчивости) цими, кого організують, ким правлять (пасивними масами), тих форм громадської організації, які, відповідно до своїх моральних прикмет, витворює активна національна аристократія.

Отже в ріжних формах внутрішнього взаємовідношення до себе (расового, матеріяльного, числового, морального і т.д.) активних і пасивних елементів даної нації треба шукати причини ріжниць в методах організації національної аристократії. Крім того, коли ми розглядаємо життя націй з історичної перспективи, в їх вже нерухомому минулому, то бачимо, що ці ріжниці в методах організації національної аристократії знаходяться в тіснім взаємовідношенню: 1. зі станом матеріяльноі техніки і культури даної нації в даній історичній добі, 2. з тими індивідуальними духовими прикметами, які витворюються під впливом неоднакової в ріжних часах, і ріжної у ріжних націй, мішанини людських типів і рас на даній національній території. Значить, коли ми хочемо опреділити ріжниию в методах організації національної аристократії на підставі якихось видимих зовнішніх ознак, иншими словами, коли ми хочемо їх класифікувати, то підстави для такої класифікації ми можемо найти в доступних обсервації формах матеріяльної культури та економічного життя, і в формах індивідуальних расових прикмет даної нації в даній історичній добі. На цих підставах, ріжнородну ^оганізацію національних аристократів я розділяю на три основні методи, що в своїх головних рисах повторюються стало і незмінно у ріжних націй в ріжних добах їх існування. Методи ці я називаю: охлократія, класократія, демократія.

Охлократія - це метод організації аристократії такої нації, яка в процесі свого примітивного матеріяльного і расового розвитку, або під впливом попереднього матеріяльного і расового розкладу, ще не витворила міцно спаяних по способу своєї матеріяльної продукції і по сво-му расовому спорідненюкласів, і яка ділиться тільки на політично без-форменну, економічно і расово нездиференціоновану юрбу (= охлос, звідси: охлократія), та тих, що правлять цею безкласовою юрбою при помочі своєї озброєної і міцно внутрі спаяної організації....

Класократією - я називаю метод організації аристократії такої нації, яка в процесі свого матеріяльного і расового розвитку вже виразно поділилась на органічні класи, володіючи персонально і безпосередно своїми засобами продукції, та спаяні міцно внутрі однаковим способом матеріяльної праці та однаковою психікою, випливаючою, як з цього однакового способу праці, так і з їх внутрішнього расового родства і зі спільної історичної традиції.

Демократія врешті - означає метод організації аристократії такої нації, яка під впливом неорганічного та хаотичного матеріяльного розвитку і цід впливом своєї чи чужої колоніяльної експанзії, класово і расово настільки вже перемішалась, що природні угрупо-ваня працюючих людей, якими являються фізично, духовно і мате-ріяльно споріднені класи, вже серед неї розпались; де вибився на верх расово неусталений і психічно незрівноважений тип міщанця-метиса та, замість поділу на органічно спаяні класи, появився хаотичний конгломерат демократично «рівних» індивідуумів-одиниць, взаємно собі зовсім чужих, взаємно себе ненавидячих і звязаних в одно національне ціле тими останками національної і державної організації, що була витворилась під пануванням колишньої, розло-женої демократією, класократичної чи охлократичної аристократії.

... Мій поділ спірається на взаємнім до себе відношеню активних і пасивних елементів - тих, що правлять і тих, ким правлять -і характеризується він не якимись випадковими зверхніми ознаками влади тієї чи иншої аристократії, а певними сталими.формами матеріяльного життя і расових прикмет, що скрізь і завжди йдуть в парі з даним методом організації аристократії і з даною восприї-мчивостю на цей метод з боку пасивних мас. І тут ми бачимо, що так само, як дуже обмежені, при всій ріжнородности їх приміне-ня, єсть фізичні здібности людини, так само, або може ще більше, обмежені її здібности громадські. Які форми не придумували.5 і не творили люде для свого громадського життя, всі вони зводились і зводяться до цих трьох тільки основних типів....

Дмитро Донцов

Націоналізм (1926) [246]