Ч. III. На порозі нової доби

І. Наслідок болючого досвіду

Маючи за собою минулий, болючий досвід, російські комуністи зрозуміли, що націоналістично-імперіалістична політика пя-таковщини не тільки не може дати позитивних наслідків у справі соціалістичної революції на Вкраїні, а навіть хліба й поживи для голодної Росії.

Об'єктивна, дійсно-соціалістична течія в партії руських комуністів узяла гору....

Але ж дивно... Чого Ленін не каже українським робітникам: російська комуністична партія визнала, що для справи пролетарської революції корисною і потрібною є форма радянської влади. Але ви, українські робітники, на це не вважайте й рішайте самі, як вам краще: чи радянська влада, чи парламентаризм, чи може й гетьманщина....

2. Занадта об'єктивність? Ненависть переконання? Чи тільки тактика?

1 з цього виникає сумнів: у проводиря російської комуністичної партії українське національне питання все ж таки, здається, не має принципіального значіння, для його це питання знов-таки, здається, є питанням тільки тактики: сьогодні незалежність, бо це з тактичного погляду дасть більше користі, а завтра федерація або повне злиття, бо тактичні міркування вже не вимагають залежності.

Чи не стоїть для Леніна, так само, як і для українських «пат-ріотів»-міщан, національне питання поза сферою соціального життя?... Нема ще остаточної ясности, твердости, нема виразної, викінченої переконаності.

3. Так мусить бути (Після наказу Троцького 1919 р.)

...Але рік тяжкого досвіду не пройшов марно й тепер є певність, що пережитки старого будуть переборені, неясности зникнуть і позиція викрісталізується в нормальному, природному напрямі — повної віднови від якого будь «командування» на Україні, цілковитого признання національної і державної незалежносте Української Радянської Республіки й братської, активно свідомої допомоги українським робітникам і селянам у цьому напрямі.

І тільки тоді згармонізуються в одну велику, міцну силу два моменти в українській революції — національний і соціальний,— які непорозумінням і помилками як руських соціалістів, так і українських так довго і з такою шкодою для спільної, великої справи визволення працюючих роз'єднувались.

4. На порозі нової доби

Отаманщина закінчила своє існування. Одійшла в минуле ця тяжка, шкодлива й ганебна для трудової нації доба її трудної історії.

Ще й з цього боку історія показала українству всю безплодність, усю шкодливість і навіть злочинність намагання убгати відродження української нації в неприродні для неї, огидні її соціальним прагненням форми. Ті люди, які, йдучи за своїми власними класовими симпатіями й інтересами, хотять утворити українську державність класово-буржуазну,— шкодливі й злочинні фантасти: вперед треба мати ті буржуазні класи, а тоді з ними творити ту державність. Коли ж вони знають самі, що цих класів немає, що процес витворення їх є справою цілих поколінь, а все ж таки намагаються іменно таку державність утворити й ради неї боряться проти національної робітничо-селянської державності, коли ради цього валяються в ногах світових насильників і злочинців і продають за поміч у цій боротьбі свій народ, то їм місце тільки на лаві народного суворого суду.

Відродження української нації в національній сфері йшло й йтиме в гармонії з соціальнім визволенням. Це є аксиома трьохл-ітнього досвіду нашої революції. Що правіше і реакційніше заводився режим на Україні, то більше й глибше було нищення української національносте....

Чим «лівіший» буде соціально-політичний режим на Україні, тим більше він буде сприятливий для національного відродження нашого народу. Що повніше буде соціальне визволення, то необхідно тягтиме з собою й повне національне визволення.

І з цього погляду ясно, що з усіх режимів, які можуть бути на Вкраїні, найповніше може забезпечити національне відродження нашого народу режим національно-української радянської соціалістичної влади.

З тих же режимів, які можуть бути на Вкраїні не національно-українського характеру, безперечно сприятливий для українського відродження є все ж таки режим радянської соціалістичної влади.

Бо природа сеї влади, її соціальна суть і завдання необхідно й неминуче ведуть її до найбільшого національного розневолення....

...І що далі буде йти розвиток соціалістичної революції на Вкраїні, що глибше вона пройматиме працюючі маси, що ближче й діяльніше вони візьмуть у ній участь, то ця необхідність активности в національнім питанню стане виразнішою для всякого послідовного активного комуніста всякої національносте, навіть бувшої пануючої.

Революція на Вкраїні, так само як і в Росії, та чи інша доля її залежить у великій мірі від революції на Заході Європи. І з цілковитою певністю можна сказати, що доля відродження й визволення української нації залежить від всесвітньої боротьби соціалізме з капіталізмом....

Ми стоїмо на порозі нової доби в нашій історії. Три роки революції, три роки науки вогнем і мечем викували в українських працюючих мас міцну зброю й соціальної, й національної свідомости. Які б ще рази цієї доби не були попереду, українська трудова нація цієї своєї загартованої в стражданнях зброї не випустить.

І раніше чи пізніше та українська державність, яка властива природі нашої робітничої нації, державність, яка має як держава, як орган класового примусу й утиску зникнути й перетворитися в громаду працюючих, соціально-рівних, творчих і вільних людей,— неминуче мусить бути і буде.

Відень 25.1.1920

В'ячеслав Липинський

Нарис програми Української демократичної хліборобської партії (1917) [244]

Велика революція народів Російської Держави дала їм і оповістила всьому світові священне та непохитне право кожної нації на повне самовизначення. Це право стало законом революції. На підставі того закону заявляємо:

Український народ хоче і має право бути народом вільним. Він рівний всім іншим культурним народам світу і має повне право сам за себе своєю волею рішати свою долю. Він повний хазяїн Української Землі і має право завести у себе такий лад, який найбільше відповідатиме його волі, виявленої ним самим, без огляду на чиї б то не було сторонні бажання та інтереси. Так само в зносинах з іншими сусідніми і несусідніми народами народ український має право керуватись тільки своєю волею і входити тільки в такі міжнародні союзи, котрих він сам бажає і котрі найбільше відповідають його інтересам.

Стоячи твердо і непохитно на грунті повної власновільності і суверенності українського народу, ми спираємось на многовічній традиції невпинної боротьби України за свою волю, за своє право на вільне життя. Ми віримо глибоко, що не може загинути в багні безволі народ, який «при битій дорозі» диких кочовників сотворив велику Київську Державу, який традиції сеї держави зберіг в часах найтяжчого лихоліття, щоб передати їх відродженій в Козацькій Україні новій силі народній....Згадаймо хоча би кипучу діяльність в тім напрямі наших політиків часів Хмельницького: їх союз з Кримом, який так поміг Україні в перших хвилинах великого повстання 1648 р.; союз з Москвою, який для Хмельницького й козаків, «підданих» тоді польської держави, був перш за все актом політики міжнародної, а потім —- коли Москва за посередництвом Австрії помирилась 1656 р. із Польщею — союз України зі Швецією і Семигородом, котрий звертався проти Польщі та Москви і забезпечував Україні повну державну незалежність. Згадаймо виданий в 1658 р. правительством Виговського знаменитий маніфест до всіх європейських держав, в котрім перед Європою пояснюються причини розриву України з Москвою, і корсунський трактат того ж гетьмана з Швецією, а також його гадяцьку угоду із Польщею — всі політичні акти, в котрих українська державність виступає вже виразно як чинник європейської політики. Згадаймо ще з часів руїни — союз Дорошенка з Туреччиною, союз Мазепи і запорозького кошового Гордієнка з Карлом XII і невсипущі заходи української еміграції, яка з Пилипом Орликом на чолі добивалась од європейських держав признання факту, що «Україна по обидві сторони Дніпра з Військом Запорозьким і всім народом українським має бути вічними часами свобідною од всякого чужого панування». До найтісніших врешті зносин закликав нас найвизначніший наш політик XIX в. Михайло Драгоманов, який стільки зробив сам для ознайомлення європейської громадської думки з українською справою і українським народом. Будем і ми старатись піддержувати міжнародний характер української справи, поборюючи одночасно всі заходи, які питання нашої будуччи-ни ставлять в ряду внутрішніх, «домашніх», мовляв, питань російської держави, як наше право на повне національне самоозна-чення обмежують правом означення тільки степені нашої залежності од суверенного російського народу.

Ми визнаєм, що тільки українська демократія може стати твердою опорою української національно-державної ідеї, тільки вона в силі тепер перейняти на себе боротьбу, котру за цю ідею вели давніше — верства боярсько-дружинна в часах Київської держави і верства козацька в часах Гетьманщини. І процес економічного, політичного та культурного росту української демократії—се одночасно процес творення Вільної України. Як партія хліборобська, ми дбатимем, щоб хліборобська частина української демократії зайняла в процесі творення нашого вільного політичного життя таке становище, яке відповідає її скількості (85% всієї людності) і силі. Політична власть на Україні повинна належати в першій мірі представникам українського селянства, і город не повинен диктувати свою волю українському селу. Україна — край хліборобів — і українська держава мусить стати державою хліборобів. Стоячи на такому фунті, партія наша буде використовувать всі засоби для збільшення політичної, економічної і культурної сили українського селянства.

За горожанами України неукраїнської національності ми визнаєм всі їхні культурно-національні права, котрі повинні бути забезпечені українськими державними законами. Але одночасно ми маємо право вимагати од національних меншостей, які живуть на нашій землі, щоб інтереси цієї землі були для них так само близькі та дорогі, як і для нас, і щоб ідея Вільної України зустріла в них не ворогів, а прихильників і оборонців. Всякі спроби деяких представників цих меншостей зайняти при помочі чужесторонніх державно-національних впливів упривілейоване становище на Україні — ми будем поборювати всіма силами.

На оцих головних принципах спирається програма нашої партії.