Володимир Вернадський (1863-1945) 2 страница

Перш за все особливої ваги набуває тут фактор часу: зараз усе відбувається на таких стрімких швидкостях, що рішення та дії мають у більшості випадків терміновий характер. Тому необхідно забезпечити можливість негайного поширення доступною для розуміння мовою найбільш важливих нових відомостей та фактів стосовно кожної з визначених проблем.

Перша ціль: "зовнішні межі"

Добре відомо, що, збільшивши владу над Природою, людина відразу уявила себе цілковитим господарем Землі й взялася її експлуатувати, нехтуючи тим фактом, що її розміри та біофізичні ресурси доволі скінченні. Зараз уже зрозуміли навіть і те, що внаслідок неконтрольованої людської діяльності немилосердно постраждало колись щедре та багате біологічне життя планети, частково знищені її найкращі ґрунти, а цінні сільськогосподарські землі все більш забудовуються та вкриваються асфальтом і бетоном доріг, що вже повністю використані багато найбільш доступних мінеральних багатств, що викликане людиною забруднення можна тепер знайти всюди, навіть на полюсах та на дні океану, і що тепер наслідки цього відображаються навіть на кліматі та інших фізичних характеристиках планети.

Безперечно, що все це викликає глибоке занепокоєння, однак ми не знаємо, якою мірою при цьому порушується рівновага та розладнуються цикли, необхідні для еволюції життя взагалі; чи багато ми вже спричинили незворотних змін і які з них можуть вплинути на наше власне життя зараз або у майбутньому; невідомо також, на які запаси основних невідтворюваних ресурсів ми можемо реально розраховувати та скільки відтворюваних ресурсів і за яких умов можемо безпечно використовувати. Оскільки "пропускна здатність" Землі явно не безмежна, то, очевидно, є якісь біофізичні межі, або

"зовнішні межі", для розширення не лише людської діяльності, а й взагалі присутності людини на планеті. Зараз необхідність наукових достовірних знань про самі ці межі, про умови, за яких ми можемо до них наближатися, та наслідки їх порушення стає все більш гострою, тому що є підстави для побоювання, що у деяких сферах межі дозволеного вже досягнуті.

Друга ціль: "внутрішні межі"

Цілком очевидно, що фізичні та психологічні можливості людини теж мають свої межі. Люди усвідомлюють, що, поширюючи своє панування над світом, людина у прагненні до безпеки, комфорту і влади обростала цілим арсеналом різноманітних пристроїв та винаходів, утрачаючи при цьому ті свої якості, які дають їй можливість жити у своєму первісному незайманому природному середовищі, і що це, можливо, послабило її фізично, притупило біологічну активність. Можна з упевненістю сказати, що, чим більш "цивілізованою" стає людина, тим менше вона здатна протистояти труднощам суворого зовнішнього середовища і тим більше потребує того, щоб захищати свій організм та здоров'я за допомогою різноманітних медикаментів, зілля та безлічі інших штучних засобів.

З іншого боку, не підлягає сумніву, що паралельно з цими процесами підвищувався культурний рівень людини, відбувався розвиток інтелектуальних можливостей людини, які приводилися у відповідність до складного штучного світу, який створила людина. Однак останнім часом ця рівновага між прогресом і культурою людини, між прогресом і її біофізичними здібностями виявилася порушеною, до того ж досить серйозно. Так що теперішній ступінь розумової та психічної, а можливо, навіть і фізичної адаптації людини до штучності та стрімких темпів сучасного життя досить далекий від задовільного. Правда, людина досить погано використовує надзвичайні потенційні можливості свого мозку, тому досить імовірним є існування тут якихось невиявлених, прихованих резервів, які вона може і повинна мобілізувати на відновлення втраченої рівноваги та запобігання її порушенням у майбутньому, коли будь-яка несталість матиме набагато більш жахливі наслідки.

Важко навіть повірити, наскільки мізерні пізнання в цій життєво важливій для людей сфері, що стосується середніх біофізичних "внутрішніх меж" людини та наслідків їх порушення. Ми, на жаль, мало знаємо про такі важливі конкретні речі, як взаємозв'язок та взаємозалежність між здоров'ям, харчуванням та освітою, які тепер набувають особливого інтересу для країн, що розвиваються; про загальну придатність людини до того способу життя, який вона веде тепер і, ймовірно, вестиме у майбутньому, особливо в урбанізованих комплексах; і, нарешті, про те, чи можливо у світлі цього розвинути та поліпшити природні здібності людини, і якщо так, то яким чином.

Незнання цих нагальних проблем може обернутися найсерйознішими, невиправними наслідками для людини як особистості та суспільства в цілому.

Напередодні майбутніх випробувань, труднощів та проблем нам цілком необхідно чітко знати та ясно розуміти, які справжні можливості середнього індивідуума та як можна підвищити його готовність до того, щоб жити завтра. Крім того, ми повинні знати, як нам краще використати свої розумові здібності, причому не тільки для того, щоб протистояти новим змінам, а й для того, щоб поставити їх під контроль та отримувати від них користь. Отже, головне завдання зводиться до оцінки всієї сукупності цих здібностей та з'ясування, як удосконалити та пристосувати їх до того, щоб не наражати людський організм на нестерпні напруження та стреси.

Третя ціль: культурна спадщина

Захист та збереження культурних особливостей народів та націй цілком справедливо проголошені, особливо в останні роки, ключовим моментом людського прогресу та самовираження. Ці положення досить часто є зручним прикриттям для різноманітних політичних пасток та інтриг. Разом з тим люди починають все більше побоюватися, що в майбутньому всі культури можуть виявитися уподібненими - причому подібність, як показує сьогоднішній досвід, не надто вже й приваблива - цей рух до знеособленої однорідності відбувається вже нині.

Щоб відвернути цю загрозу, маленькі та слабкі країни перетворили тезу про культурні відмінності на основний елемент принципів нового міжнародного економічного порядку та стратегій розвитку. Незважаючи на всі добрі наміри та балаканину на захист культурних відмінностей, зроблено насправді поки що дуже мало. Істинною основою культурного плюралізму майбутнього може стати тільки наша нинішня культурна спадщина. А оскільки вона зараз стрімко деградує та зникає, необхідні найактивніші та термінові заходи, щоб зупинити ці непоправні у майбутньому втрати.

Просто вражає, скільки культурного багатства та різноманітності вклала людина за стовікову, а можливо, ще більш тривалу історію у свою мову, традиції усної творчості, писемність, звичаї, музику, танці, мистецтво наслідування, пам'ятники, образотворче мистецтво тощо. На жаль, не менш вражаючою донині була також її сумна здатність знищувати, загладжувати, паплюжити та забувати цю безцінну спадщину. Подальший розвиток технологічної цивілізації, економічне зростання, зростаюча мобільність людей, чиї поселення займають більшу частину твердої поверхні планети, розширення засобів масової інформації - усе це обіцяє в майбутньому справдження невтішних пророцтв остаточного і безжалісного зникнення з лиця Землі левиної частки того, що ще залишилося від свідчень віри, любові, емоцій, гордості, почуття прекрасного та прагнення до добра минулих поколінь.

Треба негайно вжити найсерйозніші та активні заходи для порятунку культурної спадщини людства, які повинні охопити всі без винятку галузі людської діяльності, використати досягнення всіх наукових дисциплін: археології, епіграфіки, палеографії, філософії, етнології, антропології та передусім історії, щоб спільними зусиллями людства захистити його культурну спадщину. Для того щоб підтвердити повагу як до тих, хто вже пішов з цього світу, так і до тих, хто прийде пізніше, необхідні якісно нові підходи, ідеї та рішення. До таких пропозицій можна частково віднести заснування "Всесвітнього культурного концерну", метою якого стало б фінансування довгострокових культурних програм (сподіваюся, що кошти для цього можна було б отримати за рахунок скорочення військових видатків), та організацію "Культурного корпусу", що об'єднала б добровольців з усіх країн світу, які бажають захистити та зберегти цю спадщину (можна було б розглядати обов'язки, пов'язані з роботою в цьому корпусі, як заміну військової служби). Було б також доцільно здійснити, наприклад, інтернаціоналізацію історичних пам'яток та центрів, що становлять всесвітній інтерес, закликавши держави передати їх під міжнародну юрисдикцію, і доручити міжнародним органам (за угодою з тими країнами, на територіях яких вони розміщені) їхню охорону та збереження - думається, що це було б не тільки в інтересах народів, котрі ці цінності створили, айв інтересах усієї світової культури. Показати приклад іншим або принаймні спробувати зробити перший крок у цьому напрямі повинні найбільш багаті на історичні пам'ятки та традиції країни, і насамперед країни Європейського Економічного Співтовариства.

Очевидно, що для спасіння культурної спадщини людини, враховуючи мови, що відмирають, та міні-культури, потрібні величезні кошти (хоча навряд чи можна знайти іншу, більш прибуткову сферу вкладення капіталу, і, можливо, навіть з погляду швидкого його обороту), тому цілком необхідно ширше залучати до цього світову громадськість. Я впевнений, що відгук, який отримає цей заклик серед молоді багатьох країн, перевершить навіть найрадужніші наші очікування.

Четверта ціль: світове співтовариство

Більшість людей - на відміну від деяких сучасних установ - зараз уже цілком ясно усвідомлюють, що національна держава не може більше йти нарівні з плином часу. Вона - за винятком великих держав - не здатна навіть здобути відчутних вигод із глобальної соціально-політичної системи, що регулює нині міжнародне життя, хоча й є в ній основним осередком. З іншого боку, користуючись у світовій політичній системі правами суверенітету, вона досить часто не вважає за потрібне визнавати існування будь-яких наднаціональних установ і не бажає чути про проблеми, що вимагають урегулювання на національному рівні. Можна сказати, що навіть у національному плані державні служби - у своїй нинішній формі, - як правило, не виправдують очікувань своїх власних громадян. Таких прикладів цілком досить, щоб ще раз підкреслити необхідність структурних реформ на всіх рівнях світової організації. Недоліки та неповороткість національної держави найбільш очевидні саме у сфері міжнародного життя, у намаганні створити міждержавні коаліції, які в більшості виявляються гнучішими, ніж регіональні союзи. Неможливість справжніх фундаментальних реформ у рамках нинішньої системи показують у кінцевому підсумку й пошуки співробітництва з міжнародних економічних проблем.

Фундаментальна наукова думка досі, по суті, не дає жодних чітких та зрозумілих відповідей на питання про принципову можливість та реальні шляхи такої трансформації національної держави, яка, зберігши за собою нинішню роль держави, була б здатна встановити більш стабільний та ефективний світовий порядок, відповідний віку глобальної імперії людини. Навряд чи можна очікувати творчих пропозицій на цю тему від самих урядів, бо характерною рисою діяльності будь-яких інститутів завжди і скрізь було і залишається не самооновлення, а самоствердження та самозбереження. З іншого боку, складність та комплексність цієї проблеми, а також безліч суперечливих інтересів, пов'язаних із теперішньою структурою, зумовлюють необхідність проведення цього широкого дослідження та пов'язаних із ним наукових розробок на цілком новій, незалежній основі.

Суть проблеми зводиться до того, щоб виявити шляхи поступового перетворення нинішньої системи егоцентричних держав, якими керують схильні до самоправства уряди, на світове співтовариство, в основу якого була б покладена система скоординованих між собою географічних та функціональних центрів прийняття рішень, що охоплює всі рівні людської організації - від локального до глобального. Сфера юрисдикції таких центрів - незалежно від їхніх функцій і рівня - повинна більше відповідати традиціям, інтересам та проблемам, спільним для різноманітних груп населення.

Питання, таким чином, зводиться до того, щоб придумати спеціалізовану і водночас ієрархічну систему, яка б складалася з відносно автономних елементів різноманітної природи і структури, водночас тісно взаємопов'язаних та таких, що активно взаємодіють, - і все це в загальносвітовому масштабі! Звичайно, тут необхідно знайти такі форми географічної та функціональної координації безлічі різноманітних центрів прийняття рішень, щоб вони не перетворилися на жахливу, неймовірну структуру, на щось на кшталт монументального хаосу, а стали б керованим єдиним цілим, здатним не тільки задовольняти сьогочасні, безпосередні або приватні інтереси, а й відповідати довгостроковим інтересам усього людства. Реалізація цієї ідеї пов'язана, однак, з величезними труднощами, що відчуваються вже сьогодні. Тому потрібно мати в запасі й інші рішення: найбільш продуктивне обговорення могло б розгорнутися, якби розглядали декілька достатньо здійсненних альтернативних варіантів. Звичайно, все це потребує справді виняткових зусиль, однак не будемо забувати, що у нас є надзвичайно серйозні підстави піти на це, навіть заздалегідь знаючи про всю складність та грандіозність проблеми: адже нинішній стан міжнародної системи, і без того достатньо плачевний, має тенденцію до подальшого погіршення і, як я намагався показати вище, неминуче буде затягувати нас у нескінченну низку криз. Саме ця сфера вимагає від нас найбільш кардинальних соціальних перетворень і нововведень, адже без них опиниться під загрозою не тільки співіснування, а й просто існування мільярдів людей, що мають нечувані досі можливості.

П'ята ціль: середовище проживання

Однією з найважливіших проблем, що вже зараз глибоко вражає людську уяву, але ще не усвідомлена в усіх її воістину грандіозних масштабах, є проблема розміщення на планеті протягом найближчих 40 років населення удвічі більшого, ніж нинішнє. Адже за цей короткий час прийдеться докорінно поліпшити, модернізувати і, більше того, подвоїти всю нинішню інфраструктуру - причому не тільки житлові будинки, а й усі допоміжні системи, включаючи промислову, сільськогосподарську, соціальну, культурну та транспортну. Гарненьку роботу доведеться здійснити нашому поколінню - адже йому доведеться побудувати "інший світ", що можна порівняти із загальним обсягом будівельних робіт, здійснених останніми п'ятдесятьма поколіннями людства. Причому за всієї грандіозності завдань, пов'язаних із фінансуванням, проектуванням, технічним забезпеченням, виробництвом матеріалів і власне будівельними роботами, не вони становлять тут найскладніші проблеми.

Найсерйозніша з проблем, яку найчастіше випускають з поля зору, зводиться до організації території Землі та розподілу деяких основних ресурсів таким чином, щоб гідно розмістити 8 мільярдів жителів (маючи при цьому на увазі, що до них, напевно, в найближчому майбутньому можуть приєднатися ще декілька мільярдів). Ця воістину грандіозна справа приречена, однак, на неминучий провал, якщо не планувати її на єдиному придатному для цієї мети рівні - а саме на загальнопланетарному. Урядам час уже нарешті зрозуміти, що всі їх половинчасті, абсолютно нескоординовані дії, всі їх часткові плани, розраховані максимум на 5-10 років і спрямовані на те, щоб якось упоратися з новими хвилями знову прибулих у тому місці й у той час, коли вони налинуть, - вірний шлях до непоправної катастрофи. Такою політикою вони, по суті, потурають тому, щоб великі міста й надалі поглинали все нові й нові простори сільськогосподарських земель та зелених угідь, потворно розбухаючи і вироджуючись у непридатні для життя мегаполіси, прирікаючи при цьому інші групи людей жити у пеклі первісних сіл та поселень, цілком непристосованих для задоволення потреб сучасної людини.

Всеосяжний, єдиний глобальний план людських поселень, що включає як складову відповідні заходи у національному та регіональному масштабах, став нагальною потребою нашого часу. Звичайно, план цей має бути максимально гнучким. Але разом із тим він повинен включати декілька всіма визнаних і обов'язкових для всіх жорстких правил, які стосуються охорони й утримання того, що ще залишилося від екологічного заповідника, включаючи сюди не лише клімат, космічний простір, атмосферу, океани й полярні райони - хоча все це вже перебуває під загрозою і вимагає розумного використання, але також і великі земельні масиви, які потрібно залишити на деякий час у спокої без будь-якого людського втручання, залишивши їхню еволюцію самій природі...

Шоста ціль: виробнича система

Іншим аспектом глобальної проблематики, що починає все більше хвилювати людей, є явні неполадки в нинішніх економічних механізмах та їхніх взаємозв'язках із суспільством у цілому. Насправді, тяжко зрозуміти, чому так часто не спрацьовують різноманітні елементи економічної системи в цілком різних країнах, незалежно від того, що ними керує - ринок або план. Якщо залишити осторонь питання безпеки, можна стверджувати, що уряди практично всю увагу фокусують на проблемах зайнятості, продуктивності, інфляції, цін, торгівлі, платіжного балансу і т. ін. і готові йти на будь-які жертви, щоб хоч тимчасово полегшити ці труднощі. Однак усе це виявляється у кінцевому підсумку цілком даремним, і єдиний висновок, що випливає звідси, полягає в тому, що для поліпшення ситуації, яка склалася, не вигадано досі жодних надійних засобів. У результаті повсюди поширюється скептицизм і зневіра, які певний час стримувалися завдяки впливу культури зростання і все ще тривалого схвалення техніки. Люди розвинених країн уже готові змиритися з необхідністю піти на деякі жертви, щоб скоротити наявний у світі відрив, однак їм досі не навели ще достатньо вагомих доказів на користь таких заходів; водночас у бідних країнах дедалі більше побоюються захисних заходів багатих країн, спрямованих на боротьбу з власними кризовими явищами, що загрожують позбавити країни, які розвиваються, будь-яких шансів на прогрес, і що останні вважають це цілком несправедливим стосовно них.

Всі настільки загіпнотизовані поточними економічними проблемами, що ніхто не здійснює жодних спроб ретельно проаналізувати структурні й філософські причини цих труднощів. І зараз якраз настав час з'ясувати нарешті, чи існують у принципі хоч будь-які можливі рішення. Нехай навіть вони виходять далеко за межі обговорюваного нині нового міжнародного економічного порядку, будучи першим і тяжким, складним і неминучим кроком уперед, усе-таки теж ніщо інше, як лише напівзахід, спрямований на скорочення наявного відриву. Будемо сподіватися, що ми виявимося здатними виправити деякі диспропорції нинішньої економічної системи і тимчасово відведемо від суспільства загрозу повного розпаду, однак цілком очевидно, що доки немає рішень, які б забезпечували людству можливість впоратися протягом найближчих десятиріч із жахливим вибухом тих проблем, з якими воно не може впоратися вже зараз. Тут необхідні докорінно інший концептуальний підхід і кардинально нові рішення для істотного розширення наших цілей та горизонтів та виявлення економічної системи відповідної світовому співтовариству, що, як ми сподіваємося, зросте у результаті очікуваних за цей період змін на планеті.

Хоча важко ще повністю уявити собі, якою повинна стати економічна система майбутнього - принаймні доти, доки не завершені дослідження, присвячені іншим цілям людства, - однак окремі складені цеглинки цієї будівлі з успіхом можна заздалегідь досліджувати вже нині. Виробничому істеблішменту належить у сучасному світі ключова роль. І тут, так само як і в питанні про середовище проживання, було б величезною безвідповідальністю вчасно не з'ясувати, чи спроможна нинішня виробнича організація матеріально забезпечити їжею, товарами і послугами удвічі більше населення планети, і якщо так, то яким чином і за яких умов. У зв'язку з цим виникає безліч проблем, що заслуговують найпильнішої уваги, зокрема, наприклад, питання розподілу, що набуває особливої гостроти у зв'язку з продовольчою проблемою; однак розпочинати все ж необхідно з виробничого сектору, що саме внаслідок первинного характеру нерозривно пов'язаний з іншими екологічними, соціальними і політичними проблемами нашого часу. Так що, безперечно, найголовнішою ключовою метою людства є ретельний аналіз існуючого виробничого істеблішменту і виявлення того, які перетворення необхідно в ньому запланувати, щоб він виявився здатним у найближчі десятиріччя чітко виконувати відведені йому функції.

Ці дослідження повинні включати цілу низку окремих проектів, тісно пов'язаних і паралельних із вивченням людських поселень. Один із цих проектів може бути присвячений фінансовим питанням, він повинен вивчити, зокрема, ті потреби в капіталі, що поєднані з будівництвом та експлуатацією інфраструктури і промислових підприємств, а також задоволенням інших потреб населення, що подвоюється. Тут необхідно передбачити також конкретні шляхи і засоби забезпечення цих воістину величезних фінансових коштів. Інший проект міг би більш детально розглянути проблему зайнятості, почавши, наприклад, з оцінки потреб у робочій силі, долучивши сюди фахівців та працівників сфери управління, і виробити основи для створення загальносвітової системи, яка б могла регламентувати та координувати на міжнародному рівні всі питання, пов'язані із забезпеченням зайнятості, відповідними асигнуваннями, підготовкою кадрів та професійним навчанням. На завершальній стадії цей проект міг би спробувати знайти підхід до вирішення гострої проблеми повного залучення до активної діяльності всіх людських ресурсів; деякі базові елементи для цього дослідження були запропоновані скликаною за ініціативою МОІГ всесвітньою конференцією з питань зайнятості. Однак, маючи на увазі подальші наслідки цієї проблеми, можливо, більш доцільно було б присвятити їй спеціальний проект та розглядати її як окрему важливу мету людства, спрямовану на розвиток і використання в інтересах світового суспільства всіх людських ресурсів.

Ще одне дослідження - що в певному сенсі було б першорядним перед усіма іншими - необхідно присвятити питанням територіального розміщення і раціоналізації світового виробничого істеблішменту. Як я уже казав, у цьому дослідженні треба приділити пильну увагу обмеженням, що накладають на всі види людської діяльності необхідність забезпечення охорони та організації глобального середовища людського проживання. Я вже згадував висновок одного з проектів Римського клубу, що вимагає реорганізувати виробництво харчів на основі глобальних критеріїв, бо тільки за цієї умови можна сподіватися на досягнення хоча б мінімальних результатів у вирішенні проблеми викорінення голоду в людському суспільстві. Такі самі міркування слід ураховувати під час розгляду світової промисловості та світового промислового виробництва. Промисловий сектор виробничого арсеналу суспільства в нинішньому своєму вигляді є нічим іншим, як певним конгломератом різного роду технічних пристроїв і видів діяльності, що є результатом випадкових рішень, прийнятих у різний час, з різними цілями і за різних умов і покликаних служити коротко - або середньостроковим вузьким інтересам окремих національних співтовариств або багатонаціональних корпорацій. Сьогодні ця система не відповідає більше ні духу часу, ні його вимогам і викликає дедалі серйозніші нарікання з найрізноманітніших позицій; усі її недоліки, включаючи соціальну неприйнятність, нераціональне ставлення до навколишнього середовища та її ресурсів і повну несумісність із будь-яким справедливим міжнародним економічним порядком, будуть у міру її неминучого подальшого розширення все більше поглиблюватися і примножуватися. Ще більш серйозне занепокоєння викликає той факт, що без глибоких реформ нинішній світовий промисловий істеблішмент просто не зможе виконувати свою роль у людській системі майбутнього; бо, обкладена в багато разів більш складними та грізними проблемами система вже не зможе витримати і вибачити тих помилок дублювання, марнотратства і невмілого управління, що ще сходять істеблішменту з рук сьогодні. Тому він повинен знайти шлях забезпечення високої ефективності й раціонального економічного управління в усіх без винятку секторах виробництва.

Заключне слово

Тут я хотів би повернутися до самого початку своєї розповіді, до того місця, де я, закінчивши оповідання про роки своєї юності та своєї трудової діяльності, звернувся до думок, діяльності та досвіду останніх 12 років мого життя.

Я робив це відверто, в повну міру своїх можливостей, і буду почуватися цілком винагородженим, якщо мені вдалося викликати інтерес, виявившись корисним читачу, котрому дякую за його терпіння. Окресливши основні контури мети для людства і, сподіваюсь, переконавши читача в їхній нагальній необхідності, я завершую і цю главу мого життя. Я повний рішучості й надалі не припиняти роздумів про людину, про її майбутнє, хоча не знаю ще, яким стане наступний період і як довго він триватиме. Моє найбільше бажання - зробити внесок - хоча б тією малою мірою, що доступна одній людині, - у відродження людського духу, бо без цього людська система опиниться в полоні понять або крайніх обставин, що погрожують неминучим знищенням. Але я вірю в людину і вірю в людську революцію, яка, нехай, через величезні жертви та страждання, приведе її до кінцевого тріумфу.

Закінчити я хочу словом, яке рідко вживав на сторінках цієї книги, і слово це - любов. Мені пощастило жити вільною людиною, я залишався нею навіть у в'язниці, і помру теж вільним. Але це мало б небагато сенсу, якби я не був пов'язаний глибоким почуттям братерської любові з іншими представниками роду людського. Головне - людська особистість, вона важливіша за будь-які справи і будь-які ідеї, бо всі вони без людей нічого не означають. А головне в кожному з нас і в нашому житті - узи любові; адже тільки завдяки їм наше життя перестає бути стислим епізодом і набуває сенсу вічності.

Денніс Медоуз (нар. 1942)

 

Американський учений, розробник інноваційних стратегічних ігор, активний діяч Римського клубу. Найбільшу відомість йому принесла книга "Межі зростання", в якій викладений прогноз можливих наслідків стрімкого зростання населення світу та зниження запасів вичерпних природних ресурсів.

Межі зростання

Технічний прогрес і межі зростання

В історії людства можна знайти багато прикладів того, як воно прагнуло існувати в рамках певних фізичних обмежень, але зазнавало невдачі, проте саме успіх у доланні цих обмежень став тією культурною традицією, відповідно до якої живуть і діють сьогодні багато людей, котрі мають можливість впливати на перебіг подій у навколишньому світі. За останні триста років людство зібрало чималу колекцію прикладів подолання обмежень, які перешкоджали зростанню чисельності населення та економічному зростанню за рахунок цілої низки вражаючих злетів у розвитку нових технологій. Оскільки в недалекому минулому велика частина людського суспільства успішно долала ці обмеження, то цілком природно, що у багатьох людей складається враження, ніби злети в розвитку нових технологій зможуть і надалі відсувати межу фізичних обмежень, і так буде тривати до нескінченності.

Чи змінить впровадження нових технологій існуючу тенденцію розвитку світової системи - зростання, а потом і крах? Перед тим як будуть прийняті або відкинуті ці оптимістичні погляди на майбутнє, що ґрунтуються на вирішенні проблем людства за рахунок технічного прогресу, хотілося б більше довідатися про глобальний ефект від упровадження нових технологій у коротко - та довгостроковому аспектах та його виявах у всіх п'яти взаємозалежних секторах системи "населення - капітал".

Технічний прогрес у моделі світу

Енергія та ресурси

Поява технології керованого ядерного розпаду усунула небезпеку виходу за межі запасів викопного палива. Є також можливість, що поява атомних реакторів-розмножувачів, а можливо, навіть і реакторів керованого ядерного синтезу, приведе до суттєвого збільшення терміну служби видів палива, що розщеплюються, зокрема урану. Чи свідчить це про те, що людина опанувала "необмежені запаси відновлених джерел енергії неорганічного походження", які забезпечать також і необмежене надходження сировини на промислові підприємства? Яким буде вплив зростаючого споживання атомної енергії на існуючі запаси сировини у світовій системі? Деякі фахівці вважають, що надлишок енергетичних ресурсів дасть змогу людству добувати і використовувати раніше недоступні матеріали (наприклад, видобуток корисних копалин з морського дна), переробляти руди зі зниженим вмістом мінералів, аж до звичайного каменю, а також переробляти вдруге тверді відходи виробництва і в такий спосіб видобувати метали, що містяться в них.

Однак давайте припустимо, що оптимісти технічного прогресу праві і що атомна енергія вирішить проблему ресурсного забезпечення всього світу. Для здійснення можливості переробки руд із низьким вмістом мінералів або для видобутку гірських порід з морського дна подвоїмо сумарні доступні запаси ресурсів. Припустимо, що починаючи з 1975 року здійснення програм повторного видобутку мінералів із відходів виробництва та їх вторинної обробки знизить потребу в первинних ресурсах на одиницю промислової продукції до однієї чверті того обсягу, який необхідний сьогодні. Обидва ці припущення є скоріше оптимістичними, ніж реалістичними...