Фільму «Поводир» присвячується

 

Ті кобзарі, які пісень співали,

Їх гнали люто, гнали мов собак.

Бо кобзарі ті правду знали,

Що доведеться жити так.

 

Сліпі ті старці правду знали.

Вся правда та у їх піснях.

В наш час вони лиш спогадами стали

Та дух їх поміж нас.

 

Дай Боже сили бути українцем,

Коли чіпля, мов хрест ярмо.

І засіяє в полі чистім

Моє село, моє село

 

І де та правда? Де моя країна?

Вона в сльозах, немов ота дитина.

Навколо кров – і плачуть її діти.

Зів’яла правда, наче на могилах квіти.

 

19. 01.2015р.

 

 

 

Кіборгам» присвячується

 

Мов з сталі ви! Та серце в грудях б’ється.

Воно тріпоче, бо воно живе!

І поруч смерть блука. Здається,

За кожним поворотом жде

 

Вас «Кіборгами» звуть та ви герої.

Із сталі м’язи та живі серця!

Багато пролили своєї крові.

Лиш думка про дім зігріє бійця.

 

Вас «Градами» б’ють та скотам не скорити.

Позиції в пеклі. Та дух все ж живий.

Наказу не було назад відступити

Допоки останній солдат все ж живий.

 

На башті майорить прапор свободи.

Та башта символ доблесті і честі.

І ворогам ніколи не здолати

Бійців, чиї серця воскресли.

 

Ті душі, які у небо піднялися,

За них ти краще Богу помолися.

І за живих, що землю захищають.

Нехай біда лиха і смерть їх всіх минають

 

17.12.2014р.

*****

Я дихаю вільно і вільно живу.

Я з честю прожив, з честю я і помру.

Багатство й життя не цінніше свободи.

Багатство в степах і у світлі природи.

 

У людях, країну які захищають.

Що таке доблесть і честь вони знають.

Багатство у дітях, які мов квіточки

У мирному небі без смерті й біди.

 

Забули це люди. Війна пригадала.

І ціла країна єдиною стала.

Коли проводжали дітей матері,

Казали: «Вертайтесь, синочки, живі!»

 

Біда згуртувала, навчила всіх жити,

Навчила країну сильніше любити.

Коли народ в гурті – його не здолати,

Йому нестрашні ті ворожі солдати.

 

Я вірю в майбутнє своєї землі.

Я вірю – герої навіки живі:

У серці, у вітрі, в краплинці роси –

Вони поміж нас. Треба тільки знайти.

 

09.11.2014р.

*****

Бездумні душі бракнуть під дощем.

Слова ніким й ніколи не почуті.

Хтось з добрим словом йде, а хтось з мечем.

Та в тому зовсім нема суті.

 

Хто винен в тому? Хто програв?

Та смерть забрала тих, хто зовсім не пожив.

Хто винен в тому, я не розумію.

Та змовчати я просто так не вмію.

 

Ворожі танки по моїй землі,

Немов по серцю борони розорють.

Та сльози ллють по дітях матері,

Коли сини додому не приходять.

 

Навколо крики, кров і смерть.

Невже такого ми собі хотіли?

І доки буде ця вся люта круговерть?

І дав би Бог, щоб вибратися з цього ми зуміли.

 

19.09.2014р.

 

Твоєю Любов’ю

Без тебе більш не можу я.

А ти десь там тихенько ридаєш в подушку.

А тут навколо лиш люта війна.

Зібрались хлоп’ята зіграти в «війнушку».

 

Усіх вже дістала ця люта війна.

Умита земля не раз кров’ю.

Ти дома, кохана, сумуєш одна.

Та тут я живу лиш твоєю любов’ю.

 

І знову обстріл й позиції в пеклі.

Хвилини розлуки з тобою нестерпні.

Нас б’ють, та назад неможна відступати,

Бо знаємо: дома чекає нас мати.

Щоночі стріляють. Ніхто не засне.

І ночі проходять, немов не були.

І мирного неба ніхто не верне.

І що це таке тут вже й люди забули.

 

07.11.2014р.

Послання сепаратисту

На що надієшся, коли ступаєш ти на мою землю?

Чи думаєш тебе я короваєм пригощу?

Прогулянка твоя закінчиться лиш смертю,

Тебе я в домовину положу.

 

Табличка на хресті. Такої ти хотів свободи?

Ти братом був, та слово це тобі лиш звук.

Невже не бачиш у приціл ти тої вроди?

Від крові змити не зумієш своїх рук.

 

Не бачиш ти, як ті страждають люди.

Калічиш долі їхні, душі назавжди.

Вже скільки горя, болі і тривоги

Приніс на мою землю і пітьми.

 

Залишив сиротою не одну дитину.

Не скаже син: «Татусю, ти живий!»

За що воюєш ти у цю лиху годину?

Не знаю спокою, допоки ти живий.

 

За що, скажи мені, ридає мати?

Він був живий. Сьогодні вже нема.

А ти собі і далі так спокійно будеш спати

У спокої і мирі. Та дарма!

 

Дарма! З людей рабів не зробиш!

Вони живі до поки дух живий!

Та скільки не кори, ніколи ти не скориш,

Бо мій народ незламний і стійкий!

 

01.11.2014р.

 

 

Кольорові сни

 

Свіже повітря із запахом крові.

Більше не сняться тобі сни кольорові.

Похмурі будинки, лихі силуети,

В чорних стрічках їхні портрети.

 

З неба дивляться на нас наші герої,

Не присняться їм тепер сни кольорові.

Автомат через плече, ідеш по Слов’янську,

Споминаєш рідний дім і кашу солдатську.

 

Хто війни шукає в мирний час, не знає,

Що для себе знайде тільки смерть.

По світам блукає і не помічає,

Що навколо за собою сіє тільки смерть.

 

17.07.2014р.

 

 

Останній подих

 

На смерть стояти. Ринусь в бій лихий.

Останній дотик і останній подих.

І смерті смак такий холодний і терпкий.

Та сили вже немає, щоб побороти

 

Той блиск в очах такий страшний,

Коли нема чого втрачати.

Й здається день такий малий,

Щоб землю кров’ю вдосталь напувати.

 

Смак сталі лютий і різкий,

Коли клинок відчутний коло серця.

Ти був такий ще молодий,

Душа твоя у небеса вернеться.

 

Гаряче тіло, тепла кров

Тече по венах до самого серця.

Із небом ти зустрівся знов,

Й душа твоя ніколи вже не повернеться.

 

11.07.2014р.

 

*****

Пройшли добрі дні. Характерників час.

Не ті вже настали часи,

Коли полягали в бою прадіди

За волю, державу і хрест.

Коли отаман розбивав ворогів

І був ще живий наш Сірко,

Не знали ми страху і смерті в обличчя

Дивилися, ніби потрібно було.

 

І люту орду розбивали не раз

В нерівнім смертнім бою,

Бо знали: назад не було вороття.

Кайдани ми рвали в поту.

 

І кулі свистіли, а ми уперед

Ішли, не жаліли себе.

Ми вірили в нашу священну війну,

За волю лягали в степу.

 

Не ті вже часи настали, не ті.

Забули ми про боротьбу

І стогнемо, гнемося ми у ярмі,

А встати не зможемо. Ми у бою.

 

Устати з колін і розбити ту тьму,

Кайдани порвати на шмаття.

І гордо постати у вільній державі,

В якій проживемо мов браття.

 

17.02.2013р.

*****

Україну рвуть на шмаття москалі прокляті.

Загребли неньку руками вороги закляті.

Сотні років ми боролись за ту незалежність,

А вони за мить напали на її безмежність.

 

Що ж ви робите, собаки? Ми були, мов браття.

Наша дружба між братами стала, мов прокляття.

Із фашистами пліч-о-пліч з вами ми боролись,

Але ви це все забули пам'ять запоролась?

 

Що ж ви робите, собаки? Не діліть країни.

Бо ми всі є українці, ми народ єдиний.

Тяжко стало на Вкраїні, кволі її плечі,

А ми всі не розуміємо самі прості речі

 

Натерпілись ми вже ката й золотих батонів,

Бракувало нам ще ваших москальських полонів.

Схаменіться, люди добрі, збережіть країну!

Збережіть її останки, не топчіть руїну!

 

Поверніть назад ви, люди, синьо – жовтий прапор,

Бо прийдеться на кордоні вирити нам кратер.

Не потрібно того газу, дровами зігрілись.

Не робіть, щоб ворогами навік залишились.

 

01.03.2014р.