Швидкісні якості (прудкість) характеризують здатність спортсмена виконувати рухи у мінімальний проміжок часу. Існують елементарні та комплексні прояви швидкості. Елементарні (основні) – це час рухової реакції та час виконання одиночного руху, частота рухів. Частоту або темп рухів визначають за кількістю рухових дій в одиницю часу. Встановлено, що максимальні значення швидкості випробовувані досягають приблизно протягом 5-6 с. Зовнішньою формою прояву прудкості є швидкість виконання спортсменом окремої рухової дії. Але швидкість залежить не лише від її рівня розвитку, але й від силової підготовленості спортсмена, від його витривалості й тому подібного тощо. Тому швидкість цілісного руху лише побічно характеризує швидкість спортсмена. Інформативні форми прояву швидкості – це час рухової реакції, який визначається часом від подачі сигналу до початку дії спортсмена. Розрізняють прості та складні рухові реакції.
Прості реакції мають місце, якщо час вимірюють в умовах, коли заздалегідь тип сигналу і спосіб відповіді на нього відомі: наприклад, при загорянні лампочки треба відпустити кнопку вимикача, при пострілі стартового пістолета – зачати біг. У спортсменів високого класу час простої реакції на звуковий подразник 0.05-0.1 с, а на світловій – 0.1-0.2 с; у людей, що не займаються спортом, відповідно – 0.15-0.25 с і 0.2-0.35 с.
Латентний (прихований) час реакції спортсмена можна дещо поліпшити за рахунок більшої зосередженості його та певної напруги мускулатури у період, який передує реагуванню. Швідкість реакції залежить також від часу очікування сигналу. За оптимальний вважають час між попередньою і виконавчою командами, який дорівнює 1.5 с.
У лабораторних умовах вимірювання часу реакції (ЧР) проводять, наприклад, за допомогою хронорефлексометрів. Сигнал має бути стандартним. Так, при вимірюванні ЧР на світловий подразник мають бути стандартизованими такі параметри, як відстань між спортсменом і сигналом, а також форма, колір, яскравість, фон, на якому він з’являється, освітленість, помешкання, розмір і форма датчика, зусилля, що прикладається до нього, спосіб відповіді (натиснення на датчик або відрив пальця від нього). Прості реакції в умовах змагань залежать від особливостей старту. У стартових колодках, наприклад, у тумбі в басейні, розміщають контактні датчики, абсолютна похибка яких не перевищує 2 %. Другий приклад – стартовий пістолет, датчики і вимірювальний пристрій часу (ВПЧ), з’єднані між собою так, що постріл пістолета замикає ВПЧ, а замикання або розмикання стартового контакту не дають можливості для його включення, щоб зробити постріл.
Складні реакції мають дві форми: на рухомий об’єкт і на об’єкт вибору. Для них характерним є те, що тип сигналу, а внаслідок цього і спосіб відповіді, заздалегідь невідомі. Вони властиві переважно ігровим видам спорту та єдиноборству. В умовах змагань зареєструвати час такої реакції вельми важко.
Реакція на рухомий об’єкт (РРО) при його появі складає від 0.25 до 1 с, вона залежить від віку, кваліфікації, стану спортсмена у момент вимірювання результатів. Вимір часу РРО проводять у деяких ігрових видах спорту. Наприклад, це роблять таким чином: у полі зору спортсмена з’являється який-небудь об’єкт (м’яч або шайба), який вилітає із-за перегородки, і на нього необхідно реагувати певною дією. Більшість реакцій у спорті відносять до реакцій вибору, коли спортсменові потрібно за мінімально можливий час вибрати з декількох можливих дій одну, адекватну ситуації, що склалася.
У лабораторних умовах РРО вимірюють так: спортсменові демонструють комп’ютерне зображення або зупиняють відеозапис з ігровими чи бойовими ситуаціями. Оцінивши ситуацію, спортсмен реагує натисненням кнопки пристрою, словесною відповіддю або спеціальною дією. Тривалість та інтервали між експозиціями мають бути стандартизованими.
