Частина четверта. Початок війни

 

– Мамо, чому люди воюють? – під гуркіт снарядів, сидячи в темному підвалі, запитував Сергійко.

– Не знаю, синку… Така їх природа. – Обережно, тремтячими руками, мати пригортала сина до себе. А грім все не вщухав, скрегіт металу пронизував, мов зубний біль. Лоскотав кожну клітину тіла.

Така людська природа: вбивати, нищити одне одного, рушити те, що інші створювали роками, те, що називали ріднім домом.

Палала у вогні рідня земля. Вона стогнала від болю і розпачу. Вона помирала….

І ось нарешті світанок. Обстріл припинився. Сонячне проміння прорізалося через щілини підвальних дверей. Брудні та стомлені страхом люди почали по - одному вибиратись з укриття. Вони вижили! Вони змогли! Довкола із зруйнованих будинків до неба підіймалися стовпи сірого диму. Йти було нікуди… Все, що було нажите роками, все, що плекалось, все було знищено за лічені хвилини…

Так почалася війна! Саме війна, а не анти - терористична операція, яку назвали скорочено АТО.

Крим був тільки початком хитро продуманого плану російського псевдо царя Путіна. Крим став невеличким ласим шматочком із великого смачного торту під назвою «Україна». Далі такими шматочками стали Донецьк та Луганськ.

Ворог відкрито, вже не ховаючись, крокував по українській землі. Щоденні обстріли лише посилилися після того, як в Україну прибула так звана допомога, яка надходила у відомих білих «КАМАЗах». Тисячі розбитих будинків, фабрик, заводів. Сотні скалічених життів. Втрати спочатку йшли на сотні, потім на тисячі, і, як не страшно це звучить, люди стали звикати до таких новин, котрі кожного вечора наповнювали випуск новин.

Гордо і самовіддано обороняли той аеропорт відважні «Кіборги»! Скільки молодих душ було загублено. Вони стояли до останнього. Та вежа стала справжньою цитаделлю відваги, яку ніяк не вдавалося знищити зажерливому ворогу. Земля вкривалася тілами від атаки до атаки, однак хлопці не здавалися, вони стояли до останньої краплі крові. Скеля із металу та бетону впала. Українським воїнам довелося відступити. Їхній подвиг назавжди закарбувався в серцях українців.

Війна крокує, забираючи щодня життя наймужніших синів України.

Хто скаже, коли це жахіття скінчиться і нарешті над головами українців знову буде мирне синє безкрає небо? Ніхто не може дати відповіді на це питання. Питання, яке щодень ставлять собі мільйони українців...

 

ПОЕЗІЯ

 

Мільйони сердець

 

Майдан об’єднав ті мільйони сердець.

Йде народ на протест, бо ввірвався терпець.

Стільки років брехні й пустих обіцянок,

Обнадійливих слів та кривих забаганок

 

Вибирали героїв, а вибрали катів,

Що згубили життя тих невинних солдатів.

Розорили село, попалили надії

І спустили в трубу обіцянки і мрії

 

Стільки болі й жалю люди ті натерпілись.

Ви втоптали їх в бруд, на смертях їх нагрілись.

Вони босі й голодні, жадні крихти хліба.

Вам не жаль їх на мить, бо душа загрубіла

 

Вони сильні й незламні, життя їх навчило,

Об’єднало усіх, на повстання підбило.

Хочуть люди життя хоч на трішки змінити,

Бо набридло усім по - щурячому жити

 

17. 03. 2015 р.

 

На Грушевського

 

У народ невинний летять кулі

І горять солдати у вогні.

Ними грають в шахи злії люди.

Хто до влади прийде по війні?

 

На Грушевського гримлять гранати.

Й кров’ю щедро так напоєна земля.

І палають у вогні солдати –

В них наказ стояти до кінця.

 

То навіщо? Люди, схаменіться,

Зупиніть це кровопролиття.

В цій війні страждають наші діти

І назад не буде вороття

Ми усі народ. Ми українці.

В нас у всіх одне лише життя.

На одній живемо ми сторінці.

Й непотрібно кровопролиття.

 

Ми щепилися, немов в останнє,

Бо терпіти вже не було сил.

І на смерть усі стіною стали –

Та не видно за спиною крил

 

22.01.2014р.

 

Вогонь посеред вулиць

Зима, що нас змінила, вогонь посеред вулиць.
В очах стоїть картина – нічого не забулось.
Горить, палає Київ, покришки котять люди.
Мужик тримає прапор, колотить себе в груди.

Тут «Беркут», лютий ворог, своїх людей вбиває.
Народ той за свободу, та він того не знає.
Скривавлені обличчя, щомиті нові жертви.
Напевне, вже ніколи із пам’яті не стерти.

Бруківкою у «Беркут», будують барикади.
Брехливі ті обличчя розказують балади.
За що вони стояли? За волю чи свободу?
Та гинув ти за дурно, вкраїнський мій народе!

В Європу так хотіли, та як вона далеко.
Почати би із себе і жити стане легко.
Корупцію здолати і вулиці прибрати.
Надіючись на когось, не будемо ми мати
Ні вільної країни. І мирне небо мрія.
Лишень у душах наших жеврітиме надія.
Тож, любі українці, за розум ми берімось:
За рідню Україну, за неї ми борімось!

 

21.03.2016.

 

Білі ангели

Мов білі ангели піднялися у вись

Ті душі, що загинули за Україну.

За вас усіх в нас серденько щемить.

Ви всі навіки Герої Майдану

 

Ви полягли за правду, доблесть і честь,

Якої давно нам усім бракувало.

Надіюсь, навчила нас всіх ваша смерть –

І кожному серденько тугою зжало.

 

Такі молоді наші доньки й сини.

Цвіт нації, цвіт України.

Багато із вас не побачать весни.

Ви всі полягли у холодні могили.

 

Так холодно, страшно і боляче вам.

Зігріті лиш сонцем й сльозами.

Та дали ви шанс всім по - новому нам

Зустріти майбутнє з роками.

 

Такі молоді наші доньки й сини

Померли, життя загубили.

Та знаю, інакше ви всі не могли.

По – іншому ви б не зуміли.

 

І хоч почорніло обличчя від сліз,

Не скажете: «Мамо, я в дома».

Й червоними квітами зріс обеліск,

Й впала у влади додолу корона.

 

Тож вічна вам пам'ять у наших серцях.

І низький уклін перед вами додолу.

Ви будете вічно у наших серцях.

До самого нашого скону.

 

24.02.2014р.

 

 

 

Героям Майдану

Присвячується

 

Небесна сотня гордо піднімається у вись.

Її Господь прийняв до себе на поруки.

Вони усі навіки поклялись,

Що візьмуть волю в свої руки.

 

За горизонт злетіли їхні душі.

Під небо синє, синє і п’янке.

І не потиснеш ти їм більше руки,

Лиш гордо скажеш: «Слава! Слава навіки!»

 

Такі ще кволі, зовсім молоді.

Багато з них не встигли на землі пожити.

Та в пам’яті залишаться вони всі навіки

У серці і в книжках навіки будуть жити.

 

Заплаче мати гіркими слізьми:

– За що? За що ти голову зложив, синочку?

Та син загляне в очі рідні милі ті

І скаже: «Мамо, я загинув за країну й дочку!

 

І не один я голову зложив.

Я не один, мої тут побратими.

Ми всі за Україну полягли,

Щоб люди в злагоді й любові жили».

 

Сказав так син і витер він непрохану сльозу,

Яка тихенько так стікала зі щоки у мами.

Розправив крила й в небо полетів,

Зустрівся там з своїми він братами

 

24.02.2014р.

 

 

*****

Нас б’ють, ламають руки, ноги,

Але назад немає вже дороги.

Повинні волю відстояти

І вам, козли, нас не зламати

 

Ви бийте нас кийками в груди,

Та далі ми стояти будемо!

Бо ми усі народ безстрашний,

Хоч з виду кволий і такий нещасний.

Набридло нам як «бидлу» жити.

Повинні ми нарешті щось змінити!

Так далі жити більш не можна!

Ми віримо, що краще жити можна!

 

Лиш трішки треба постаратись

І до Європи зможемо дістатись.

І не лякайте злиднями нас.

Ми це вже пройшли,

І кризи, і війни, і голодомори

ми усі пережили.

 

Повинні ми країну відстояти,

Бо більше нічого уже втрачати.

Кругом розруха, безлад, хаос –

І непотрібно більше допускати кляуз.

 

Бо Україна, мов ота чорна діра,

Все поглинає й вб’є скоро себе сама.

Хотіли революцію – тоді тримайте:

Ми не відступимо ніколи! Так і знайте!

 

01.12.2013р.

 

*****

О, люде мій, за що ти землю кров’ю кропиш?

Чи думаєш, що владу ти захопиш?

О, люде мій, беззахисний і кволий,

За що вмираєш ти на цьому полі?

 

За рідних і дітей, за Україну

Стараєшся підняти ти з колін руїну.

Так боляче і серце так щемить

Здається, що розірветься. Лиш мить.

 

Коли щодень невинні гинуть люди,

Хто вони є, вони ще не забули,

Бо кров козацьку неможливо придушити,

Хіба нас всіх прийдеться владі вбити.

 

 

О, люде мій, за тебе серце б’ється.

Ще одна мить – на шмаття розірветься.

І долю у війні свою ти відшукаєш –

За рідних і країну помираєш

 

19.02.2014р.

 

Сльози України

Моя країна сльози ллє на землю,

Бо злії люди рвуть бідненьку на шматки.

Вона стоїть і плаче на колінах,

І просить в Бога про закінчення війни.

 

Течуть, стікають сльози по солдатах.

Їй жаль – вони такі ще молоді.

Чуби побриють їм у тих воєнкоматах,

Та що поробиш, доведеться йти.

 

Палають танки, і горять солдати,

Й калини грона почорніли у вогні.

І гидко знову ранки зустрічати,

Коли навколо стільки смерті і біди.

 

Моя країна бідна зажурилась.

До неба зносить руки: «Поможи!

Дітей моїх, що полягли, візьми ти на поруки,

А решту ти від смерті захисти!»

 

Моя країно, ти не плач і не журися.

На смерть стояти будемо ми до кінця,

Бо ми усі твої є рідні діти,

І нам судилось вмерти за життя

 

23.07.2014р.

 

*****

Герої не вічні, вони все ж вмирають.

У землю холодну й сиру вони йдуть.

За ними поплачуть, їх вдома чекають.

Та часом тихенько у даль вони йдуть.

 

Буває й не встигнуть вони попрощатись.

Лише на прощання рукою махнуть.

А нам доведеться самим залишатись,

Провівши їх сумно в останню путь.

 

Слова тут є зайві, коли гинуть люди.

Вмирають Герої, вмирають сини.

Й від злості і болі розірвуться скроні.

Про них ти побачиш лише сірі сни.

 

Війна нам принесла усім стільки болю.

Не знаю, для чого із нею прийшли.

Ще вчора братами ми були з тобою,

Сьогодні ж віч-на-віч на бій смертний йшли.

 

28.05.2015р.

 

Я – українець

Я – українець. Й цим пишаюсь!

І мені байдуже, хто проти.

Із честю жити я стараюсь,

Лиш запишуся в патріоти.

 

Хто хтів війни? Прошу тримайте!

Для всіх бажаючих знайдуться кулі.

Із страхом смерті засинайте,

Бо ваші дні уже минулі.

 

Майдан був гарним вам уроком,

Та ви всі вчилися на двійки.

І ви народ не розпинайте,

Ви нас продали за копійки.

 

Шумить та стогне Дніпр широкий.

У ньому будемо топити,

У ньому знайдете свій спокій –

Недовго, мов царі, вам жити.

 

Десятки років кріпаками

Ми жили в смороді, в ярмі.

Ви ж насміхалися над нами,

Кидали нам свої рублі.

 

Життя коротке, досить страху!

Сьогодні нам потрібно жити!

Вас всіх положимо на плаху,

Ми не наймалися служити!

 

04.02.2015р.

 

Казки

Ви свій народ вели на бійню,

Сховавши правду за казками.

А правда та покрита сіллю

Усіх людей, які там вмирали.

 

Поїли щедро землю кров’ю,

Вкривали юними тілами,

Давали босоногим дітям зброю –

Ридають в горі їхні мами.

Чи мало вам? Ще не нажерлись?

Самі, сховавшись в кабінетах,

Ви для народу постарались –

По ваших видно це портретах.

 

Покайтесь! Доки ще не пізно.

Вже досить кров ту проливати.

Хоч раз поставте себе гідно,

Чи ви лиш вмієте брехати?

 

Продали душу, вмерла совість.

Сховавшись за всіма замками,

Скажіть мені, де ваша гордість?

Вона покрилась хробаками…

 

05.02.2015р.

*****

Від Донбасу до Говерли

Ми всі українці.

Ворогам нас не здолати!

Хай гризуть колінці!

 

Споконвіку були вільні,

Не давались в руки.

Нас зламати? То все мрії!

Вам не вдасться, суки!

 

За державу і за землю

Вмієм воювати,

Бо ми славні козаченьки!

Годі нас цькувати!

 

Чисті душі в нас прекрасні,

Любимо свободу!

І дівчата в нас красиві.

Найкращої вроди!

 

Вміють шити вишиванки

І варити борщик –

Хай вам в горло не полізе,

Вороженьки, коржик!

 

Геть собаки! В мить тікайте!

Не діліть країну!

Не дамо вам рідну землю,

Зробите ж руїну.

 

04.02.2015р.

 

Руїни

 

Одні руїни лиш залишимо ми після себе.

Герої вмерли. І часи не ті.

Скажи мені, що цінність є для тебе?

Чи слава й воля? Ні, монети золоті!

 

Продали душу, совість також.

І продамо ми Батьківщину хоч за корж.

На світі правда ще жива лиш в міфах,

Або в таких солодких та брехливих снах.

 

Коли підняти хочемо ми голову у небо,

В ту ж мить нас головою у лайно.

І просиш на колінах: «Так не треба!»

Та залишають так все, як було!

 

Ми прокляті собою й світом.

Таке безглузде є у нас життя

На ваші морди працювати взимку й літом,

Інакшого не знаємо життя.

 

І доки нам усе ось це терпіти?

Ніхто не скаже, скаже лиш: «Терпи!»

У нас є правда. Та куди ту правду діти,

Коли її ні з’їсти, ні вдягти?

 

09.10.2015р.

 

 

*****

Навіщо, люди, ви вбиваєте себе?

Життя вам Богом дане лиш одне.

Тож дурно нізащо його губити,

Вам що набридло усім жити?

 

За що воюєте? За волю?

Знайдете у війні свою ви долю,

Бо хто з мечем прийде – від нього і загине.

І тіло його у могилі застигне.

 

Не жаль вам весну так безжально губити?

Її не повернеш. Лиш прийдеться тужити.

Для чого тіла чорні ворони рвуть?

В серцях ваших кров загустіла, мов ртуть.

 

Вам мало земель? Мало влади чи волі?

Заплачуть ті люди. Скалічені долі.

І скільки дітей молодих там поляже.

А правди вам тої ніхто і не скаже.

 

Синів проводжати так важко на смерть,

Коли навкруги чорна війни круговерть.

Сльозами і кров’ю умита країна.

Лякає усіх її чорна руїна

 

12.05.2014р.

 

Кляті «Гради»

Знов гуркочуть кляті «Гради»,

Забираючи життя.

Кулемет співа балади,

Що немає вороття.

 

Знову в бій, за перемогу

Проливати свіжу кров.

Вибрали в житі дорогу –

Хтось війну, а хтось любов.

 

Палить сонце, мружить очі.

Та життя дає вода

І дрижить земля щоночі,

Й кров’ю вмиється трава.

 

Знов світанок, стало тихо.

Захлинувся автомат.

І росою змочить губи

В бою стомлений солдат.

 

Скажіть мені, для чого ця війна?

Скажіть мені, для чого гинуть люди?

За спинами підкралася біда,

Забравши у могили стільки люду.

 

За ваші гроші мруть чиїсь сини.

І сироти заплачуть зовсім юні.

Ви скажете, що тут нема війни

Та в очі не заглянете ви людям…..

 

22.07.2015р.

 

«Москалики»

 

«Москалики» подуріли,

Напали на брата,

Із льохів подіставали

Всі танки й гармати.

 

Боже, що ж їм поробилось?

Коли схаменуться?

Від горілки потравились?

За зброю беруться.

 

То лякали стільки років

Вони своїм газом.

А тепер кажуть: «Віддайте!

Весь Крим нам з Донбасом!»

 

Геть здуріли біднесенькі,

Затьмарився розум!

Лікувати доведеться,

А що тут поробиш….

 

Ми на танки посідаєм

Й будемо лікувати,

Коли розуму немає…

То треба їм дати!

 

Хворі люди. Що тут скажеш?…

Бідні небораки.

То б ви люди мали совість

На нас нападати

 

Ми були з вами братами,

Ділились останнім,

А ви дружбу ту продали

Й зробили нас крайніх…

 

07.02.2015 р.

 

Домівка

На обличчі кров і морок.
І чекає солдат знов світанок новий.
Він зустрів вже тих весен зі сорок,
Та сьогодні він знову живий.

Дома ждуть його ті оченята,
Ті милесенькі донька та син,
Що чекають так віддано тата –
У обійми в раз кинуться з ним.
І чекає дружина, яка очі проплаче,
Визирає щодень у вікно.
Всі слова і помилки пробачить –
Милий знову дарує тепло.

 

Він притисне потерте те фото
Міцно й палко до своїх грудей.
Запаливши духмяну цигарку,
Автомат він зніме із плечей.

Та й у мить пригадає домівку.
Задля них він подався на Схід.
Обійме у думках він Надійку,
І сльоза на обличчі залишить свій слід.

 

21.03.2016.

 

*****

Я знаю, дощ не може бути вічним.

І вірю, що й війні прийде кінець.

І зацвітуть ромашки в полі чистім,

Коли солдатам тим увірветься терпець.

 

І ворогів тих поженуть, немов отару,

Бо в них за спинами рідна земля.

І переможну пісню під гітару

Комбату заспівають того дня.

 

І в синьо-жовтих кольорах Червона площа.

Цей колір буде їй, я знаю, до лиця.

І цілий світ: Америка і Польща –

Плюватимуть в обличчя москаля.

 

Бо називали їх своїми ми братами,

Пишалися й сусідами були.

А побратими ті нас Путіну продали

Й повірили у те, що ми кати.

 

І ворогами будуть діти та онуки,

Хоча пліч опліч бились наші прадіди.

Та дружба – це для них пусті лиш звуки.

Й хитка та стежка їх заведе в нікуди.

 

27.03.2015 р.

*****

Хвилина тої лиш свободи

Цінніше вічності у рабстві.

Ми не давали свої згоди

На троні жити вам, у царстві.

 

Мій меч в крові, у крові руки.

Та з честю я зустріну Бога.

Для інших рай, для мене муки.

Та в кожного своя дорога.

 

На грудях хрест, в душі свобода

Лишень на мить. Для мене вічність.

Комусь потрібна нагорода.

На жаль, людей таких є більшість.

 

Пробрався страх, поглинув тушу.

І в серці нічого святого.

Лихим продали свою душу

Й не залишилося живого.

 

Для чого губите? Для чого?

Самі себе і світ широкий?

Ви прикидаєтесь в німого

Й шукаєте примхливий спокій.

 

21.02.2015 р

*****

Ой друженьки, братчики,

Довгії ви чуби,

Чи шабельки ще гострії

Рубать не забули?

 

Нашу славну Україну

Хочуть захопити.

Годі вам боки лежати!

Треба щось робити!

 

Пора зброю до рук взяти!

Пора землю відстояти!

Годі нам панів лукавих

В зади цілувати!

 

Як стріляють ще пістолі,

То пора прийшла для зброї!

Доки ті лихі собаки

В нашім краї панувати?

 

Проженімо їх степами

Вилами чи кочергами.

Згинуть геть нехай з очей –

Вистачить на них печей!

 

21.02.2015р.

 

 

****

Мов віск той плавиться броня.

Мов грім гуркочуть «Гради».

Назад немає вороття.

Не вірте в ті балади.

 

Щодень тече солдатська кров,

Невинні гинуть люди.

Їм байдуже. Прийде новий призов,

Прийдуть нові патрони.

 

І рідна ненька у сльозах –

Додому не вернувся…..

Той жах ввижається у снах.

Це сон! Я схаменувся…..

 

Ридає стомлена країна

Мов люта смерть прийшла війна.

Вона, мов чорна та руїна,

Між ворогів вона одна…

 

Хтось руку дасть, хтось усміхнеться,

В обличчя плюне і продасть,

І допомоги не діждеться –

Майбутнє лиш в її руках!

 

01.02.2015р.