Виразково-плівчаста ангіна

Етіологія. Причиною захворювання є симбіоз веретеноподібної палички та спірохети ротової порожнини. Передумовами розвитку хвороби є зниження загальної та місцевої реактивності організму внаслідок аліментарної дистрофії, перенесених гострих та хронічних інфекцій, захворювань кровотворних органів, гіповітамінозу. Серед місцевих причин деякі автори виділяють каріозні зуби, гінгівіт, стоматит, ротове дихання.

Патологічна анатомія. Відзначається некроз передньої поверхні одного мигдалика з утворенням виразки, вкритої рихлою фіброзною плівкою брудно-сірого кольору з жовтуватим відтінком. По периферії некрозу є зона реактивного запалення, де виявляються збудники захворювання. Некроз та виразка поступово поглиблюються і поширюються по периферії, що може призвести до розпаду всього мигдалика та охопити прилеглі до нього тканини.

Клініка. На початку захворювання хворі скаржаться на відчуття незручності та стороннього тіла під час ковтання, слинотечу, гнильний запах із рота. Температура тіла може бути нормальною або субфебрильною. У крові помірний лейкоцитоз зі збільшенням відсотка лімфоцитів та моноцитів. ШОЕ до 20 мм/год. Під час фарингоскопії в ділянці верхнього полюса одного з піднебінних мигдаликів виявляють сірувато-жовтий наліт, який порівняно легко знімається, та виразкову поверхню з нерівними краями, трохи кровоточиву. На боці виразки збільшені та болючі в разі пальпації регіонарні лімфовузли.

Із кожним днем виразка збільшується. У тяжких випадках можливий некроз усього мигдалика, і процес переходить на суміжні тканини. Наприкінці 2-го тижня можливе підвищення температури тіла до 38°С та вище. При цьому різко посилюється біль у горлі.

Тривалість захворювання від 2 до 4 тиж, але процес може затягнутися на декілька місяців.

Діагностика виразково-плівчастої ангіни грунтується на підставі типової клінічної картини та виявлення у свіжому мазку веретеноподібних паличок і спірохет. Диференціальну діагностику варто проводити з виразковою формою раку мигдаликів, дифтерією горла, сифілісом та туберкульозом.

Лікування. Призначають пеніцилін внутрішньом'язово. Місцево призначають дезінфікуючі полоскання розчинами калію перманганату, перекису водню тощо. Щоденно виразку очищають від нальоту та припікають 10% розчином мідного купоросу, 10% розчином ляпісу, перекисом водню, змащують 10% розчином новарсенолу в гліцерині.

4. Доброякісні пухлини гортані.

Серед доброякісних пухлин гортані найчастіше зустрічаються фіброма, папілома та ангіома.

Фіброма розміщується на вільному краї голосової складки, на межі між передньою та середньою третиною. Вона рухлива і має тонку ніжку. Росте повільно і частіше не досягає великих розмірів. Залежно від кількості судин фіброма буває рожевого кольору різної інтенсивності. Гістологічно пухлина складається з волокнистої сполучної тканини, її поверхня вкрита плоским епітелієм. Залежно від взаємозв'язку клітин і волокнистої основи розрізняють щільні та м'які фіброми. Фіброми, в складі яких мало щільних частин, багато набрякової рідини, називають поліпами гортані.

У разі багатої васкуляризації пухлину відносять до ангіофібром. За наявності надто довгої ніжки фіброма може зміщуватися: під час вдиху опускається нижче від голосової щілини, під час фонації розміщується між голосовими складками або лягає на них. Це призводить до змін у голосі.

Основним симптомом фіброми гортані є охриплість, іноді кашель. Лікування хірургічне: фіброму видаляють за допомогою гортанних щипців під час непрямої ларингоскопії. У разі повного видалення фіброми ні кровотечі, ні рецидивів не спостерігається.

Папілома являє собою поодинокі або численні сосочкові вирости, які нагадують цвітну капусту.

Ангіоми гортані утворюються з розширених кровоносних або лімфатичних судин. Вони можуть локалізуватися на голосових, присінкових або черпакуватонадгортанних складках. Ростуть повільно, бувають невеликих розмірів. Ларингоскопічно видно круглу пухлину, червоного або темно-синього кольору. Лімфангіоми мають блідо-жовте забарвлення. Перебіг ангіом невеликих розмірів найчастіше безсимптомний. У разі їх локалізації на голосовій складці з'являється охриплість. Ангіоми середніх та великих розмірів підлягають ендоларингеальному видаленню

БІЛЕТ№12

1. Гематома і перихондрит вушної раковини.

Невеликі от гематоми можуть розсмоктуватися самостійно. За наявності великих отгематом роблять їх пункцію, уводять у порожнину антибіотики, накладають, тугу пов’язку. У разі нагноєння вмісту отгематоми роблять великі розрізи, промивають порожнину розчинами антибіотиків, уводять гумові та марлеві дренажі з гіпертонічним розчином або антисептиком, накладають асептичну пов'язку.

Якщо травмується хрящ і приєднується інфекція, то розвивається хондроперихондрит, який супроводжується розплавленням хряща та зморщуванням вушної раковини. Якщо після травми з'явилися гнійні виділення, то лікування таке, як за гострого гнійного середнього отиту.