Фізіологія лімфаденоїдного глоткового кільця

Фізіологічну роль лімфаденоїдної тканини горла можна сформулювати таким чином:

Кровотворна функція: в мигдаликах утворюються лімфоцити, які надходять у загальну течію лімфи та кровообіг і заміщують постійну втрату цих клітин в організмі.
Захисна функція. Лімфоцити мигдаликів, виділяють протеолітичні ферменти, які лізують мікроби та білкові молекули, антигени. У лімфоцитах утворюється понад 20 медіаторів, які діють на мікро- та макрофаги, стимулюють або пригнічують їх міграцію, фагоцитоз, здатність до перетравлювання. Макрофаги, які переробляють антигени, готують їх до контакту з імунокомпетентними клітинами – лімфоцитами.
Інформаційна функція: в плоскому епітелії, що вкриває мигдалики, є щілини, куди мігрують лімфоцити. Останні, контактуючи з антигенами в слизовій оболонці мигдаликів, отримують інформацію про мікроби, віруси або інші антигени, що проникають в організм. З епітелію лімфоцити реемігрують у мигдалик та інші лімфоїдні органи, які передають отриману інформацію. У відповідь на це починають розмножуватися клони, або популяція, тих лімфоцитів, які чутливі до даного антигену.
Лімфоцити мигдаликів толерантні до сапрофітної мікрофлори верхніх дихальних шляхів.
У піднебінних мигдаликах концентрація лізоциму в 300 разів вища, ніж у сироватці крові.
У мигдаликах продукується інтерферон. Інтерферон та лізоцим с чинниками неспецифічного захисту. Вони беруть участь у формуванні місцевого імунітету порожнин горла та рота.
Нейрорефлекторна. Завдяки розвитку нервового апарату піднебінні мигдалики здатні не тільки сприймати нервові імпульси, але й самі можуть бути джерелом нервової імпульсації на інші органи (тонзилокардіальний рефлекс тощо).

4. Гострий епіглотит – гостре запалення надгортанника з розвитком набряку та абсцедування. Зустрічається часто, і його перебіг важкий.

Етіологія. Передумовою розвитку еніглотиту може бути ГРВЗ. Велике значення при тому має охолодження всього організму або місцево гортані. Під час дослідження частіше висівається стрептокок і стафілокок.

Клініка. Захворювання розвивається гостро і швидко прогресує. На тлі порушення загального стану, слабкості, підвищення температури тіла з'являється гострий біль у горлі, ковтання стає болісним. Незабаром з'являється інспіраторна задишка, шумне дихання, голос стає хрипким.

Запальний набряк, інфільтрація та формування абсцесу спостерігаються на язиковій поверхні надгортанника. Останній інтенсивно гіперемійований, інфільтрований. Набряк та гіперемія поширюються на черпакуватонадгортанні, вестибулярні складки, черпакуваті хрящі. При цьому може порушитися функція нервово-м'язового апарату гортані з розвитком стенозу, що потребує невідкладної трахеостомії.

Лікування. Застосування великих доз антибіотиків широкого спектра дії або групи антибіотиків, сульфаніламідних препаратів, протинабрякових засобів. Для цього використовують антигістамінні, кортикостероїдні та сечогінні препарати. Іноді значного протизапального ефекту досягають унаслідок використання шийних новокаїнових блокад, параларингеального уведення пеніциліну, загального зігрівання організму, гірчичних ножних ванн, гірчичників на ділянку гортані та на грудну клітку. Нерідко значно прискорюється процес одужання після застосування на ділянку гортані електрофорезу 10% розчину кальцію хлориду, 1% розчину димедролу, стрептоміцину та лужно-олійних інгаляцій, а також уливання в гортань 2-3% розчину коларголу, хлоретону, шипшинової, обліпихової, персикової, абрикосової олії.

Виявивши абсцес, його необхідно розкрити.

У разі гострого стенозу, що швидко розвинувся, показана термінова трахеостомія, а в разі поширення гнояків на шию або в середостіння їх розкривають або проводять коларну медіастинотомію.

Білет 14

Сірчана пробка.

У перетинчасто-хрящовому відділі зовнішнього слухового ходу розташовані спеціальні сірчані залози, які виділяють маслянисту рідину (сірку), яка вкриває епідерміс зовнішнього слухового ходу тонким шаром, захищаючи його від дії зовнішніх чинників. Надлишок сірки внаслідок руху передньої стінки під час розмови або жування виділяється назовні.

Якщо сірка виділяється в надлишку, а консистенція її густіша, ніж у нормі, або порушується її виділення із зовнішнього слухового ходу, то утворюється сірчана пробка. Цьому сприяє порушення обміну речовин, вузький та звивистий зовнішній слуховий хід, наявність у ньому екземи, потрапляння пилу тощо. Вода може сприяти потраплянню сірки і кістковий відділ зовнішнього слухового ходу. Під час чищення вуха паличкою сірка в переважній більшості проштовхується в кісткову частину зовнішнього слухового ходу.

Інколи спостерігаються приєднання до вушної сірки злущеного епідермісу, внаслідок чого утворюється епідермальна пробка.

Клініка. У більшості хворих скупчення сірки в зовнішньому слуховому ході не спричиняє неприємного відчуття, слух не порушується. Якщо у вухо потрапляє вода, пробка набрякає, герметично закриває зовнішній слуховий хід. Це призводить до глухоти за типом порушення звукопровідної функції, шуму у вусі, аутофонії. Дуже рідко можуть бути запаморочення, головний біль, нудота, порушення серцевої діяльності. Це пов’язано з подразненням шкіри задньоверхнього відділу кісткової частини зовнішнього слухового ходу, який іннервується блукаючим нервом. Під час отоскопії видно, що зовнішній слуховий хід закритий -бурою або майже чорною масою м'якої чи щільної консистенції. Епідермальні пробки мають сірий колір.

Лікування. Частіше за все видалення пробки проводиться шляхом промивання. Температура рідини повинна бути 37 градусів для того, щоб не виникнула калорична реакція. У шприц Жане набирають 150-200мл теплої воли. Під вухом хворий тримає лоток. Лікар лівою рукою відтягує вушну раковину хворого назад і догори, завдяки чому вирівнює зовнішній слуховий хід, а правою рукою уводить наконечник шприца в зовнішній слуховий хід під кутом 30^о до його задньої або верхньої стінки. Струмінь води проходить між стінкою та пробкою і виштовхує останню назовні Після промивання зовнішній слуховий хід висушують ватою, намотаною на вушний зонд.

Якщо пробка суха, то перед промиванням її розм'якшують шляхом закапування спеціальних крапель у зовнішній слуховий хід. Варто попередити хворого, що після вливання крапель вухо може тимчасово закласти і слух погіршиться. Перед промиванням вуха необхідно з'ясувати, чи не було у хворою раніше гноєтеч із вуха, тобто чи немає в нього сухої перфорації барабанної перетинки. Якщо наявність гноєтечі в минулому підтвердиться, то оториноларинголог видаляє сірчану пробку сухим методом, використовуючи гачок.

Сторонні тіла вуха.

Частіше сторонні тіла у вусі бувають у дітей, котрі заштовхують їх у зовнішній слуховий хід. Це різні предмети, які можуть там розміститися. У дорослих у зовнішньому слуховому ході можуть бути уламки сірників, жмут вати, що залишилися після чищення його від сірки чи води. Також у вухо можуть потрапляти уламки скла, металева стружка тощо. У зовнішній слуховий хід можуть часом проникати різні комахи.

Клініка. Звичайно тупі сторонні тіла не викликають неприємних відчуттів і не є шкідливими для хворого. Небезпека виникає тоді, коли намагаються видалити сторонні тіла невміло. Маніпуляції в зовнішньому слуховому ході дуже болючі, і, намагаючись видалити стороннє тіло, його проштовхують із перетинчастохрящового відділу за перешийок у кісткову частину зовнішнього слухового ходу, і можливий навіть розрив барабанної перетинки, внаслідок чого стороннє тіло може потрапити в середнє вухо. Усе це спричиняє набряк та запалення шкіри зовнішнього слухового ходу і виникнення гострого гнійного середнього отиту.

Задньоверхня стінка кісткового відділу зовнішнього слухового ходу іннервується блукаючим нервом. У разі подразнення цієї стінки стороннім тілом у деяких хворих виникають кашель, запаморочення, нудота, порушення діяльності серцево-судинної системи.

У разі потрапляння у вухо гострого стороннього тіла хворі скаржаться на біль, кровотечу з вуха, згодом можуть з'явитися виділення з вуха. Особливо гострий, часто нестерпний біль у вусі спостерігається внаслідок потрапляння в зовнішній слуховий хід комах.

Під час отоскопії добре видно стороннє тіло, можна визначити його розміри, форму, чи є повна облітерація зовнішнього слухового ходу чи ні, що важливо для вирішення питання про вибір методу видалення стороннього тіла.

Лікування. Найпростішим методом видалення стороннього тіла із зовнішнього вуха є проминання останнього теплою водою, подібно до видалення сірчаної пробки. Таким чином видалити стороннє тіло спроможний кожний лікар або медсестра. Якщо за допомогою промивання видалити стороннє тіло не вдається, хворого необхідно направити до ЛОР-кабінету або в стаціонар. Оториноларинголог має право використати інструментальні методи: завести за стороннє тіло тупий або гострий гачок і видалити його. Цю маніпуляцію виконують під місцевою анестезією або під наркозом.

Якщо є ускладнення внаслідок наявності стороннього тіла у вусі (припухлість, подряпини стінок слухового ходу, розрив барабанної перетинки, гноєтеча, сильний біль, підвищена температура тіла), необхідно провести оперативне втручання. При цьому роблять розріз м'яких тканин до кістки позаду вушної раковини, відсепаровують шкіру від задньої стінки слухового ходу, шкіру розсікають і витягують стороннє тіло. Інколи треба розширювати кістковий відділ слухового ходу.

Живі сторонні тіла насамперед необхідно знерухомити шляхом вливання у вухо чистого спирту або підігрітої рослинної олії. Після цього їх видаляють шляхом промивання