Вазомоторний нежить. Алергічна форма. Нейровегетативна форма

Вазомоторний нежить – залежно від переважання того чи іншого симптому може бути гіперсекреторної форми, коли основною скаргою є значні виділення з носа; вазодилататорної (закладання носа) та комбінованої (вазодилататорно-гіперсекреторна) форми, коли хворого турбують як значні виділення з носа, так і утруднене носове дихання. Алергічна форма може бути сезонною чи постійною.

Захворювання характеризується нападами, під час яких з'являється свербіння в ділянці носа, шкіри обличчя, кон'юнктиви, напади чхання, закладеність носа та рясні рідкі виділення з носа. Перебіг захворювання може відбуватися у вигляді постійного закладання носа та рясних виділень з нього.

Слизова оболонка блідо-рожевого кольору. Відрізнити алергічну форму від нейровегетативної дозволяє алергологічний анамнез. У хворих з алергічною формою можуть бути інші прояви алергії – бронхіальна астма, кропивниця, алергічний дерматит.

 

Під час передньої риноскопії нейровег ф-ми слизова оболонка носа має характерний сизий або синюшний колір, можуть бути сизі плями. Слизова оболонка набрякла, носові ходи звужені. Нейровегетативна форма іноді супроводжується іншими формами вегетативної дистонії.

 

Клінічна анатомія глотки.

Горло – порожнистий орган, що складається з м'язів, і в якому відбувається перехрест дихальних шляхів із травним трактом. Воно розміщено в ділянці шиї, спереду тіл шийних хребців, починаючи від склепіння черепа до VI шийного хребця, де переходить у стравохід.

Горло поділяється на 3 поверхи відповідно до трьох порожнин, розміщених спереду від нього: верхній – носова частина горла, середній – ротова частина горла на нижній – гортанна частина горла. Межею між верхнім та середнім відділами є подумки проведена горизонтальна площина від заднього кінця твердого піднебіння, а межею між ротовою та гортанною частинами є верхній край надгортанника.

Розрізняють 4 шари стінок горла: слизова, фіброзна, м'язова оболонки та адвентиціальний шар.

Зовні від горла розміщуються пригорлові простори, виповнені клітковиною. Крізь них проходить нервово-судинний пучок, і там містяться головні лімфовузли шиї. Позаду горла міститься відділений від хребта рихлою клітковиною загорловий простір.

Зсередини горло вкрите слизовою оболонкою. У носовій частині воно вистелене багаторядним циліндричним миготливим епітелієм, а в ротовій та гортанній частинах – багаторядним плоским епітелієм. Під епітелієм слизової оболонки в певних місцях розміщуються скупчення лімфаденоїдної тканини у вигляді мигдаликів або лімфатичних фолікулів. У підслизовому шарі міститься багато слизових залоз, котрі особливо часто зустрічаються в носовій частині горла, на горловій поверхні м'якого піднебіння, поблизу піднебінних мигдаликів та на корені язика.

Фіброзна оболонка горла утворює його основу. Зверху вона щільно прикріплена в багатьох місцях до основи черепа і є найтовщою та найбільш видимою. Знизу ця горлово-основна фасція переходить у тонку еластичну перетинку, яка прикріплюється до під'язикової кістки та пластинок щитоподібного хряща гортані.

Шар м'язів горла утворений двома групами поперечносмугастих м'язів, які стискують та розширюють горло. М'язів, що стискують горло, є 3: верхній, середній та нижній. Вони беруть початок зверху та у вигляді пластинок черепицеподібно прикривають один одного, їх волокна сходяться на задній стінці горла і утворюють горловий.

М'язи, що піднімають горло, виражені слабше, ніж ті, що його стискують. До них належать шило-горловий та горло-піднебінний м'язи. Шар м'язів вкритий – адвентицією.

Носова частина горла розміщена за носовою порожниною, з котрою вона сполучається хоанами. Верхня її стінка межує з основною частиною потиличної кістки, задня стінка відповідає проекції І та II шийних хребців. На задній та задньоверхній стінках містяться горловий мигдалик. На бічних стінках, на рівні задніх кінців нижніх носових раковин, відкриваються горлові отвори слухових труб. Зверху та позаду отвори слухових труб оточені хрящовими валиками. Спереду отвори облямовані малопомітною складкою слизової оболонки. Більш виражена складка слизової оболонки, яка йде донизу від заднього краю трубного валика. Позаду цієї складки розміщена горлова кишеня, де розміщений трубний мигдалик.

Гортанна частина горла розміщена спереду тіл ІV, V та VI шийних хребців і звужується донизу у вигляді лійки. На її передній стінці, утвореній коренем язика, міститься язиковий мигдалик. Нижче, по передній стінці гортанної частини горла, розміщуються глибокі грушоподібні ямки, що сполучаються позаду пластинки перснеподібною хряща і переходять у стравохід. Між коренем язика та язиковою поверхнею надгортанника є заглиблення, розділене на 2 ямки середньою складкою, що йде від надгортанника до кореня язика. Ці ямки називаються валекулами.

 

Туберкульоз гортані.

У разі локалізації інфільтрату на голосовій складці з'являється охриплість різного ступеня. Охриплість може бути за умови розміщення інфільтратів у міжчерпакуватому просторі. Якщо процес локалізується в задніх відділах гортані, спостерігається кашель, інфільтрати в інших відділах присінка гортані не спричиняють таких симптомів. Різкий біль під час ковтання спостерігається у разі локалізації виразкового процесу на надгортаннику, черпакуватонадгортанних складках, на задній поверхні черпакуватих хрящів. У разі розвитку хондроперихондриту також відзначається різка болючість, і в частини хворих може спостерігатися задишка, тому що розвивається гострий стеноз гортані.

Під час непрямої ларингоскопії інфільтрати на голосових, складках видно добре. Вони розміщуються вздовж складок, мають рожевий колір. Під час фонації інфільтрована складка рухлива. Процес однобічний, інфільтрація в міжчерпакуватому просторі виглядає як конусоподібне або горбкоподібне підвищення, розміщене асиметрично, ближче до одного з черпакуватих хрящів. У інших випадках інфільтрат, розміщений у міжчерпакуватому просторі, в момент закриття голосової щілини утворює складки, що нагадують гармошку. Інфільтрація в ділянці черпакуватого хряща проявляється його стовщенням. За кольором уражена ділянка більш бліда, ніж слизова оболонка інших відділів гортані, але може бути більш яскравою. Інфільтрат на надгортаннику та вестибулярних складках помітний у вигляді обмеженої припухлості. У деяких випадках туберкульозні інфільтрати можуть мати вигляд папіломи. На стінці гортані видно густе мокротиння.

Виразки на голосових складках розміщуються на їх вільному краї. На надгортаннику виразки частіше займають гортанну поверхню, їх краї зигзагоподібні. На дні виразки в міжчерпакуватому просторі можуть бути грануляції. Туберкульозні виразки дуже болючі, якщо їх зондувати.

Діагноз встановлюється на основі скарг та анамнезу захворювання, даних ендоскопічних методів, рентгенографії легенів, консультації фтизіатра, результатів шкірних проб Манту, Пірке, дослідження мокротиння на наявність збудника.

Лікування проводиться в туберкульозних стаціонарах фтизіатром разом із фтизіоларингологом, який спостерігає за динамікою процесу в слизовій оболонці дихальних шляхів. У разі виразкового процесу, коли набув прояву больовий симптом, фтизіоларинголог проводить перед їдою анестезію слизової оболонки горла та гортані. Фтизіоларинголог місцево застосовує протитуберкульозні препарати у вигляді інгаляцій, інсуфляцій, заливок, проводить припікання виразкових поверхонь.

 

 

Білет 15