Розділ VI. Історія рукописної книги в XV - XVI ст

В ХV-ХVІ ст. в книжковій справі на території сучасної України сталися великі зміни: з’явилися нові осередки книгописання, відбувся поступовий перехід від писання на пергаменті до писання на зручному та дешевому папері, що сприяло значному збільшенню писемної літератури і ширшому проникненню її до споживачів. Розширилася тематика книжок, розвинулася актова писемність та адміністративне діловодство. Також формувалися церковні книжкові зібрання, окремі примірники книг у яких були оправлення сріблом, золотом і коштовними тканинами. Почали з’являтись перші спроби перекладацької роботи богослужбових текстів на зрозумілу мову для руського народу.

Наприкінці ХV ст. у зв’язку з завершенням процесу об’єднання північно-східних князівств у єдину централізовану державу. Москва стала політичним, економічним і культурним осередком північно-східної Київської Русі. Це зумовило пожвавлення книжкової справи, оскільки книзі відводилася активна роль у пропаганді московської держави. Почалися збирання, перегляд і редагування існуючих літописів. В ХVІ ст. цю справу очолили відомий державний діяч Олексій Адашев і думський дяк Вісконтов Іван. Із численних зібраних літописів було складено новий літописний звід, який отримав назву «Никонівський літопис» (1539-1542). Загальна світова історія в цьому була переглянута редакційною колегією з ідеологічних позицій Московського князівства.

Пізніше, в 50-х рр. ХVІ ст. на основі «Никонівського літопису» під безпосереднім контролем Івана Грозного (1530-1584) було створено так званий Лицевий літописний звіт, який складався з 10 томів великого формату і містив близько 16 тисяч мініатюр.

Також, в ХV-ХVІ ст. художня стилістика української рукописної книги поступово почала набувати рис ренесансного стилю. Традиційна площина манера малювання ілюстрацій стала поступатися об’ємному світлотіньовому моделюванню форми – художники почали виявляти інтерес до матеріальності предметів та індивідуальних рис людини. Набувають поширення декоративні прикраси, виконані з елементів розвиненого рослинного орнаменту ренесансного характеру, яким пишно заповнювали книжкові поля, оздоблювали заставки та обрамлення сторінкових мініатюр. У декорі почали з’являтися букети квітів у вазах і квіткові гірлянди.

«Вершиною українського книжкового мистецтва середини ХVІ ст. вважається «Пересопницьке Євангеліє», яке має точну дату і місце написання. Робота над «Пересопницьким Євангелієм» тривала приблизно 5 років. Початкову частину було створено в селі Двірець (тепер Хмельницької області), продовжено і завершено рукопис у Пересопницькому Пречистенському монастирі на Волині. Перекладачем тексту на «просту» мову був архімандрит Пересопницького монастиря Григорій, а переписав Євангеліє надзвичайно майстерним красивим напівуставним почерком каліграф Михайло Васильович із Сянока. Чудово виконані багатобарвні з золотом плетінчасті заставки, рослинні кінцівки, орнаментальні рамки навколо тексту, декоративні віньєтки на полях, ренесансні рослинні облямування початкових сторінок і чотирьох мініатюр – зображень євангелістів за роботою» [3].

1.1. «Пересопницьке Євангеліє»

«Пересопницьке Євангеліє» вважається першою рукописною книгою, в якій переклад всіх чотирьох Євангелій тогочасною українською літературною мовою.

Робота над рукописом тривала протягом 5 років, з 15 серпня 1556 року у Троїцькому монастирі в селі Двірець на Хмельниччині, а закінчилася 29 серпня 1561 року в Пересопницькому Пречистенському монастирі, що в колишньому давньоруському місті Пересопниця (зараз село на Рівненщині).

«Перекладачем Святого Письма мовою свого народу був архімандрит Пересопницького монастиря Григорій — високоосвічена на той час людина, яка володіла кількома мовами.

Текст складається з чотирьох послідовно розміщених Євангелій — від Матвія, Марка, Луки, Іоанна. Кожному з Євангелій передує детальний покажчик його основних частин. Наприкінці книги вміщено велику післямову, а також покажчик читання за місяцями. Має вона 960 пергаментних сторінок, обкладинку склали обрамлені в зелений оксамит дубові дошки.

Книга написана графічно виразним і естетично привабливим почерком, який нагадує пізній устав. Особлива художня вартість видання — мініатюри, заставки, ініціали, які по праву можна вважати гордістю українського Ренесансу.

Значення Пересопницького Євангелія лежить і в мовній площині. Книга є наочним свідком активного вживання української мови в нашій церкві вже в середині XVI століття, на чому з ідеологічних міркувань раніше не наголошувалося. Словникові, граматичні і синтаксичні особливості видання дають підстави говорити про високий рівень розвиненості народної мови на ту пору і про активне використання її у книжковому стилі.

Надзвичайно цікава й драматична доля цієї пам’ятки. Після передачі князем Миколою Черторийським Пересопницького монастиря 1630 року єзуїтам православні монахи покинули його, захопивши й цю книжкову святиню. Я кимось дивом вона потрапила до рук гетьмана Івана Мазепи. 1701 року він дарує її Переяславському кафедральному собору, про що засвідчує напис на кількох початкових аркушах. Після заборони московською владою відправи богослужб українською мовою цей примірник книги було передано

Переяславській семінарії, згодом — Полтавському єпархіальному музею, де він й зберігався до 1941 року. Після війни книга потрапила до музейних фондів Києво-Печерської лаври. Нині — в Центральній науковій бібліотеці ім. В. Вернадського НАН України» [1].