Розділ І. Історія рукописної книги в IX ст

Кафедра реклами та зв’язків з громадськістю

 

 

Курсова робота

на тему:

«Історія рукописної книги в Україні»

 

Студента групи КББб-1-12-4.0д

Купрієнка Володимира Миколайовича

 

Викладач:

кандидат культурологічних наук, доцент

Макарова Марія Володимирівна

 

 

Київ – 2015

 

ЗМІСТ

Вступ 3

 

Розділ І. Історія рукописної книги в IX ст. 6

1.1. «Велесова книга»8

1.2. «Літопис Аскольда»9

 

Розділ ІІ. Історія рукописної книги в X ст. 11

 

Розділ ІІІ. Історія рукописної книги в XI ст. 12

1.1. «Реймське Євангеліє»13

1.2. «Остромирове Євангеліє»14

1.3. «Ізборник Святослава»15

 

Розділ IV. Історія рукописної книги в XII ст. 17

1.1. «Повість минулих літ»19

1.2. «Повчання» Володимира Мономаха20

 

Розділ V. Історія рукописної книги в XIII -XIV ст. 21

1.1. «Київський Псалтир»25

 

Розділ VI. Історія рукописної книги в XV -XVI ст. 27

1.1. «Пересопницьке Євангеліє»28

 

Розділ VII. Історія рукописної книги в XVII -XVIII ст. 30

 

Висновки 33

Список використаної літератури 35

ВСТУП

Письмо, а надалі книга як форма існування письма – воістину геніальні відкриття людства, які можна співставити з приборканням вогню, винайденням колеса та іншими найвагомішими здобутками цивілізації.

Історія книги є складовою частиною історії культури, а сама книга є складним явищем соціального та культурного життя. Книга є важливою історичною формою закріплення й передачі в часі та просторі різноманітної інформації у вигляді текстового чи ілюстративного матеріалу. Як предмет матеріальної культури, книга має певні особливості, характерні для того чи іншого історичного періоду: матеріал та інструменти, за допомогою яких її виготовлено; форму та розмір; письмо, яким вона написана, художнє оформлення та ін. Разом з тим, невіддільним від матеріальної форми є зміст, закладений у книзі, що впливає на людину і в процесі побутування книги формує суспільну свідомість, що дає поштовх для нового витка в розвитку суспільства.

Дана курсова робота «Історія рукописної книги в Україні» розглядає історію української книги в рукописному вигляді.

Предмет:

Предметом дослідження даної роботи є моральні цінності рукописної книги в історії Ураїни.

Обєкт:

Обєктом дослідження даної роботи є книгознавство та історія книги.

Гіпотеза:

Гіпотезою дослідження даної роботи є популяризація і дослідження історичних джерел про українську рукописну книгу.

Актуальність:

Духовний прогрес народу неможливий без глибокого пізнання та засвоєння культурних надбань, створених ним упродовж багатьох століть. Особливе місце в цьом процесі займає книга. Книги втілили в собі основні досягнення суспільства, відповідаючи вимогами тієї або іншої історичної епохи. Книга як продукт, створений у сфері матеріального виробництва, має різноманітну форму, відмінну своєрідність та індивідуальність елементів. Для духовного розвитку необхідна, книга, а для книги необхідне правильне ставлення, щоб вона збереглась. В даній роботі представлена актуальна проблема на сьогоднішній день, оскількі, книга - це насамперед джерело знання, що сприяє поступовому розвітку світової цивілізації. Не зважаючі на цю значущість важливо знати як зароджувалась, розвивалась рукописна книга на території сучасної України.

Особливо, актуальна тема є для тих, хто навчається та працює на бібліотечних, видавничих та філологічних напрямах. Дослідження даної роботи допоможе дізнатись історію рукописної книги. Адже, кожна освічена людина повинна володіти цими знаннями, бо книги – це перш за всього знання.

Мета:

Метою дослідження даної роботи є створення на основі українського досвіду історії рукописної книги та дослідження їх впливу на українську культуру.

Завдання:

1) Дослідити витоки створення книги в Україні.

2) Охарактеризувати історичні етапи української рукописної книги.

3) Дослідити стан рукописної книги в Україні від IX- XVIII ст.

4) З’ясувати вплив рукописної книги на українську культуру.

Методи під час дослідження:

Методами дослідження даної роботи є методи популяризації, порівняльно-історичний, термінологічний, культурологічний, інформаційний, пізнавальний та аксіологічний методи.

Наукова новизна:

Науковою новизною даної роботи є те, що вперше з урахуванням багатьох джерел комплексно досліджуються витоки, історія створення рукописної книги та вплив рукописної книги на культуру в Україні.

Практичне значення:

Результати дослідження є новим знанням для подальшого об’єктивного дослідження процесів історичного розвитку української книги, писемної культури України, що може бути використаним при підготовці відповідних вузівських курсів та спецкурсів з книгознавства, історії книги та літератури. Вони стануть у пригоді при створенні праць з історії мови та літератури, палеографії, текстології, історії українського народу та його духовної культури.

Розділ І. Історія рукописної книги в IX ст.

Протягом багатьох століть на території сучасної України відбувався розвиток рукописної книги. Особливий розвиток рукописної книги відбувався після прийняття християнства, але є історичні докази, що до прийняття християнства на сучасних українських землях вже був алфавіт, письмо та рукописи.

Ще починаючи з IX ст., коли на сучасних українських землях проживали слов’яни, є чи мало фактів, свідчень та гіпотез про існування письма.

Насамперед, це таке історичне джерело, як трактат «Про письмена» відомого болгарського монаха Чорноризця Храбра, який проживав в кінці ІХ – Х на початку століття. Чорноризець Храбр описує про три умовних періоди розвитку слов’янської писемності. Перший період – це період, коли користувались «чертами і різами» за часів поширеного язичництва. Це підтверджується і археологічними розкопками: так званими рубцівськими знахідками на Донеччині в 1937 р. – горщик з письменами (належить до зрубної культури), пам’ятки черняхівської писемності, численні сарматські знаки тощо. Також, є історичні джерела про найдавніші писемні пам’ятки слов’ян, які писалися арабськими мандрівниками в X ст.

Другий період – це період, коли користувалися латинськими і грецькими літерами «без устроєнія», тобто без пристосування їх до фонетичних особливостей словянської мови. За свідченням Чорноризця Храбра, таке використання продовжувалось довгий час. Про існування у дохристиянський час у слов’ян алфавітної системи письма свідчать договори слов’янських князів з Візантійською імперією ще в ІХ –Х ст. Договорили зазвичай писалися двома мовами. Відомим свідченням про слов’янську писемність в Київській Русі ще в IX ст. описуються в грецькому рукописі «Житіє Костянтина Філософа». В цьому рукописі розповідається, що в 860 р. на шляху до хозарів Кирило Філософ зустрів у Корсуні (зараз це місто Херсонес, в Криму) людину, яка мала з собою Псалтир і Євангеліє, які були «руськими письменами писані». Якщо читати далі, то в цьому рукописі розповідається про те, що Кирило дуже швидко навчився читати ці Святі книги.

Ці історичні джерела підтверджують, не тільки те, що до прийняття християнства на території Київської Русі було письмо, а й те, що було поширено християнство. З цього випливає, що Київська Русь, ще за часів князя Аскольда (приблизно в 60-ті роки IX ст.) мала багато християн і вже почала створювати свої власну християнську літературу, тобто перекладати релігійних книг на слов’янську (руську) мову ще до того, як з’явилась просвітительська діяльність Кирила і Мефодія. Але на сьогоднішній день, не відомо яким алфавітом ці книжки були написані, тому не можливо точно підтвердити, яку азбуку створив Кирило.

Третій період – це період, коли просвітителі Кирило і Мефодій створили слов’янську абетку, з допомогою чого поширювалась рукописна книга у слов’ян.

Починаючи від Чорноризця Храбра, створення слов’янської азбуки пов’язується з іменами відомих просвітителів Візантійської імперії, братів Кирила і Мефодія. За історією, в 862 р. до Константинополя приїхали посли від моравського князя Ростислава з проханням до імператора і патріарха Візантійської імперії відправити проповідників та просвітителів до Моравії (сучасна Чехія), щоб проповідувати не на латині, а зрозумілою для народу слов’янською мовою. Для виконання цього прохання до Моравії були направлені саме «Солунські брати» - Кирило і Мефодій, які були високо освіченими людьми родом із Солуні. Вважається, що там у 863 р., Кирило й створив слов’янську азбуку, з допомогою якої «Солунські брати» переклали основні релігійні книги.

Невідомо, який саме алфавіт тобі був винайдений, лишається досі не відкритим. Але вважається, що найдавніші пам’ятки слов’янської писемності написані за допомогою двох різних алфавітів – кирилиці та глаголиці, котрі графічно відрізняються одна від іншої, але мають певні аналогії в зображенні та назві букв, однаковий порядок розташування літер, тобто свідчать про сильний вплив однієї азбуки на іншу.

За історичними джерелами відомо, що глаголиця мала велике розповсюдження серед західних слов’ян, бо там була зосереджена проповідницька діяльність Кирила. А у східних слов’ян була поширення набула кирилиця, як більш проста й зручна азбука, що,ймовірно, була позичена з грецького алфавіту та була остаточно закріплена в кінці IX ст. учнем Кирила в Болгарії, куди пізніше перейшов в цей час центр православної просвіти.

Серед найвідоміших рукописних джерел IX ст., збереглися до наших днів «Велесова книга» та «Літопис Аскольда».

 

1.1 «Велесова книга»

«Велесова книга» - це твір, який описує історію Київської Русі з IX ст. до н.е. до часів правління Аскольда і Діра, які проживали в IX ст. н.е. Твір був написаний не пізніше IX ст. н.е. особливою азбукою на кількох десятках дерев’яних дощечках. За одними даними, вони були виготовлені з дуба, за іншими з берези.

«Велесова книга» має унікальну форму. «Верхні ліві краї цих своєрідних книжкових сторінок мали круглі отвори для з’єднання їх шкіряними нитками в окремі блоки-томи.

Текст на дощечках писався (випалювався) гострим предметом на зразок сучасного шила методом заглиблення в деревину для утворення тієї чи іншої літери, а потім покривався спеціальним розчином, що унеможливлювало псування дерев’яних пластин шашелем. (До речі, таким способом навощені дерев’яні дощечки вживалися для написання текстів ще в стародавній Римській імперії). Для рівності рядків упоперек кожної дощечки проведені паралельні заглиблення-лінійки, місцями далеко не рівні. Букви вирівнювалися відповідно до цих лінійок верхніми своїми частинами. Текст на дошках-сторінках написаний з обох боків. Поля деяких дощечок були, кажучи сучасною мовою, проілюстровані малюнками. То були ледь вгадуванні зображення різних тварин — бика, вівці, собаки, а також сонця. Йдеться, очевидно, про символьне виділення місяців року.

Час написання книги відноситься до IX століття, точніше,обмежується 70-ми рокам и цього століття, бо саме описом подій, пов’язаних з приходом на ці землі варягів Аскольда і Діра, як також і Рюрика, завершується хронологічний ряд твору. А початок цієї оповіді повертає нас до світанку першого тисячоліття перед Різдвом Христовим і базується переважно на переказах, легендах, повір’ях, що побутували серед наших пращурів задовго до прийняття християнства. Географічні межі опису подій, які перебувають у полі зору автора, сягають степів поміж середнім Дніпром, Карпатами, Доном

і Кримом, де постали перші об’єднання антів, полян, як представників праукраїнських слов’янських племен» [1].

Якщо досліджувати весь рукописний текст «Велесової книги», то можна коротко написати, що в ній описується про: історію східних слов’ян (русів або русичів); протиставлення їм візантійців і готів; язичницькі обряди слов’ян та язичницьких богів, в яких вірили руси.

 

1.2 «Літопис Аскольда»

Ще одним з найвідоміших рукописних джерел цього періоду є «Літопис Аскольда». Він є першою історичною працею в Київській Русі, де описуються події про правління князя Аскольда. Джерело писалося близько 865-866 рр., який являє собою важливий ідеологічний документ історичної епохи, спрямований на осмислення та затвердження Київської Русі як невід'ємної частини християнського поширення і введення його історії в систему загальнолюдського розвитку.

В ньому гарно описані історичні події IX ст. в Київській Русі, а саме «за князя Аскольда в Києві починається кам'яне будівництво, для чого з Візантійської імперії запрошують досвідчених майстрів. Розвивається образотворче мистецтво і письмова культура. Київська Русь перекладає на свою мову церковні книги. Крім релігійної літератури, з'являються і перші світські твори, зокрема починається літописання. Перша історична хроніка Київської Русі, так звана «Літопис Аскольда», являла собою, перш за все ідеологічний документ, покликаний визначити місце Київської держави у тогочасному світі» [2].

Якщо досліджувати «Літопис Аскольда», то можна коротко написати,

що в ньому написано про: керівництво князя Аскольда, початок кам’яного будівництва у слов’ян, поширення освіти, переклад релігійних книг, дипломатичні відносини з Візантійською імперією тощо.