БЕРНАРДИНЦІ - див.ЦИСТЕРЦІАНЦІ. 49 страница

ОСАВУЛ - виборна службова особа, що обіймала одну з військово-адміністративних посад (т. зв. урядів) у Гетьманщині. В 17-18 ст. О. поділялися на генеральних (див. Генеральний осавул), полкових і сотенних. Полкові (по два в кожному полку) і сотенні О. відали військовою підготовкою козаків, забезпеченням полку чи сотні озброєнням і боєприпасами (крім артилерії) складали козацькі реєстри, статути тощо. У Гетьманщині в генеральній артилерії служили артилерійські О., які відали генеральними обозами і були заступниками генерального обозного. На Запоріжжі до складу військової старшини належав курінний О.

ОСАДНИЙ КОРПУС СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ -військова частина Армії УНР-в 1918-19. Створена на поч. грудня 1918 під час повстання проти гетьмана П. Скоропадського. ОКСС, який нараховував у своїх рядах бл. 20 тис. (за деякими дан., 50 тис.чол.) стрільців і старшин, очолив полк. Є. Коновалець. У грудні 1918 корпус брав участь у боях проти гетьманських військ за Київ. Протягом січня 1919 бійці корпусу вели кровопролитні бої з більшовицькими загарбниками у Лівобережній Україні і на підступах до Києва. В цей період корпус було поділено на три бойові групи, які очолювали полк. Р. Сушко, сотн. О. Думін і сотн. І. Рогульський. Зазнавши в боях з ворогом значних втрат, ОКСС в лютому 1919 був розформований.

ОСАДНИКИ - назва польських колоністів на західноукраїнських землях, що перебували у складі Польщі в 1919-39. Після завершення українсько-польської війни 1918-19 варшавський уряд з метою зміцнення політичної та економічної бази окупаційного режиму, посилення польських впливів та прискорення полонізаційних процесів розгорнув широку колонізацію західноукраїнських земель О.- переселениями з Польщі. Декрет про створення господарств О. було видано в 1919. О., серед яких переважали польські військові ветерани, отримували від держави кращі землі, їх забезпечували с.-г. реманентом і кредитами. В 1938 на західноукраїнських землях існувало бл. 35 тис. господарств О. (найбільше на Тернопільщині і Волині), яким належало 12% усіх земельних угідь.

ОСАДЧИЙ МИХАЙЛО (22.3.1936-5.7.1994)-український поет, прозаїк і правозахисник. Почесний член Швейцарської секції ПЕН Міжнародної Асоціації поетів, драматургів, новелістів (з 1979). Н. ус. Курмани Недригайлівського р-ну Сумської обл. У 1958 закінчив ф-ту журналістики Львівського ун-ту. У 1960-65 викладав в цьому ж ун-ті, навчався в аспірантурі. В серед, 1960-х рр. взяв активну участь у русі шестидесятників. У 1665 О. був заарештований за “антирадянську діяльність” і засуджений в 1966 до дворічного ув'язнення. В 1972 був заарештований вдруге і знову засуджений до семи років таборів і 3-річного заслання. Відбував покарання в Мордовії, а висланий був до Комі АРСР. У 1965 вийшла перша збірка поезій О. “Місячне поле”, однак після арешту його твори були заборонені в СРСР. Спогади О. про перебування в радянських таборах викладені у творі “Більмо”, який був опублікований на Заході та перекладений на англійську (1976), французьку і німецьку мови. В 1988 був редактором популярного нелегального видання української асоціації незалежної творчої інтелігенції - “Кафедра”. В 1990 працював доцентом кафедри журналістики Львівського ун-ту. Помер у Львові. Автор поетичних збірок “Qous ego” (1979), “Скитський олтар” (1990).

ОСВЕНЦІМ (нім. Auschwitz) - фашистський концтабір, що існував з кін.травня 1940 до січня 1945 у м. Освенцімі (Польща). Створений за наказом Г. Гімлера від 24.4.1940. В О. водночас утримувалося 180-250 тис. в'язнів. За деякими даними, в концтаборі було знищено бл. 3,5 млн.чол., з них 1,2 млн. євреїв. Українських в'язнів (в основному, військовополонені) було в О. понад 15 тис. чол. Частина українців були політв'язнями з Західної України, більшість з яких - члени ОУН. Значна частина з них загинула від голоду, епідемій, виснажливої праці або були страчені, в тому числі брати С. Бандери - Василь і Олександр. Українці у таборі протестували проти поділу їх не за національною ознакою, а за громадянством (громадяни СРСР, Польщі, Чехо-Словаччини і т. д.). 3.7.1943 українські в'язні взяли участь в загальнотабірному повстанні, але внаслідок поразки виступу майже всі загинули. В кін. 1944 українських політичних в'язнів. було переміщено до концтабору в Маутгав-зені-Ебензее (Австрія). 27.1.1945 в'язнів О. (бл. 7650 чол.) звільнили радянські війська.

ОСВІЧЕНИЙ АБСОЛЮТИЗМ - політика ряду європейських монархічно-абсолютистських держав у другій пол. 18 ст., зумовлена ідеологією Просвітництва. Знайшла свій вираз у проведенні реформ з метою модернізації суспільних відносин (ліквідація станових привілеїв, обмеження кріпосної залежності селян, лібералізація суду і судочинства, поширення освіти, звуження впливу церкви і т.п.). Разом з тим політика О.а. мала деспотичні риси, не завжди відповідала ідеям Просвітництва. Щодо земель України, політику О.а. здійснювали імператори Марія-Терезія, Иосиф II, Катерина II.

Ф. Стеблій (Львів).

ОСЕЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР (24.6.1873 -26.2.1937) - український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Н. у Крем'янці (тепер Кременець Тернопільська обл.). У роки Першої світової війни 1914-18 командував полком російської армії, генерал-майор. З вересня 1917 командував дивізією Другого Січового Запорізького Корпусу, з 17.4.1918 - Полтавським корпусом. За Гетьманату очолював Корпус охорони залізниць. У жовтні 1918 керував роботою Оперативного штабу, який готував повстання проти гетьмана П. Скоропадського. З кін. листопада 1918 0. - командуючий Холмською групою військ під час українсько-польської війни 1918-19. З кін. грудня 1918 до лютого 1919 - військовий міністр УНР в уряді В. Чехівського, пізніше -наказний отаман Армії УНР. У 1920 очолював українську військову місію у Бельгії. В еміграції жив у Франції, помер у Парижі. Залишив спогади.

ОСКІЛКО ВОЛОДИМИР (1892 - 26.5.1926) -військовий і громадський діяч, отаман Армії УНР. Н. на Волині. Вчитель за фахом. У листопаді 1918 О. виступив організатором протигетьманського повстання на Волині. В 1919 за наказом Директорії УНР створив Північну групу військ УНР, згодом - командуючий Північно-Західним протибільшовицьким фронтом. 29.4.1919 0. при підтримці Української Партії Соціалістів-Самостійників і Української Народно-Республіканської Партії здійснив спробу державного перевороту, заарештувавши у Рівному членів уряду УНР. Заколот був безкровне ліквідований, а отаман виїхав до Польщі. В 1924-25 (за ін. дан., з 1921) видавав у Рівному газету пропольського напрямку “Дзвін” - орган Української Народної Партії. Загинув за нез'ясованих обставин у Рівному. Залишив спогади “Між двома силами” (1924).

ОСМАН І ГАЗІ (бл.1258 - 1324, за ін.дан., 1326) - турецький султан (з 1299/1300; за ін. дан., з 1282), засновник династії Османів. Після смерті свого батька Ертогрула(бл. 1281) очолив турецьке плем'я кайи і став правителем прикордонного уділу в державі сельджуків. З остаточним розпадом сельджуцького султанату (поч. 14 ст.) володіння О. перетворилися на самостійне князівство - Османські емірати. Незабаром члени племені кайи почали називати себе османами (точніше - османці), а згодом ця назва стала вживатись для означення всіх малоазійських племен, які підкорили нащадки О. Поступово територія емірату внаслідок завойовницьких війн у Малій Азії розширилась і стала ядром майбутньої Османської імперії.

ОСМАН II (1605 - 1622) - турецький султан (1618-22). За його правління в 1620-22 Османська імперія вела війну проти Польщі. В 1620 турецька армія в Цецорській битві 1620 розбила польські війска гетьмана С. Жолкевського. У вересні 1621 українсько-польська армія в Хотинській битві завдяки мужності 40 тис. козаків під проводом П. Сагайдачного завдала 150-тисячній осьманській армії. Внаслідок поразок уряд 0. II був змушений 9.10.1621 підписати Хотинський мир 1621. Після повернення в Стамбул О. II. був убитий повсталими яничарами, невдоволеними воєнними невдачами Туреччини.

ОСМАНИ - династія турецьких султанів. Заснована Османом І Газі (правив 1299/1300-1324 або 1326). Найвідоміші представники: Мехмед II Фатіх (“Завойовник”, 1444 і 10.2.1451-3.5.1481). Сулейман І Кунуні (“Законодавець”, “Пишний”, 30.9.1520-6.11.1566), Селім II (24.9.1566-12.12.1574), Мурад III (21.12.1574-16.1.1595), Мехмед III (18.1.1595-22.12.1603), Ахмед І(29.12.1603-21.11.1617), Мустафа І (23.11.1617-26.2.1618, 22.5.1622-11.1623), Мехмед IV (8.8.1648-8.11.1687), Сулейман II (27.11.1687-23.6.1691), Ахмед ІІ (14.7.1691-6.2.1695), Мустафа II (9.2.1695-20.8.1703), Ахмед lІІ (21.8.1703-1.10.1830), Махмуд І (6.10.1730-13.12.1754), Осман III (22,12,1754-30.10.1757), Мустафа III (30.10.1757-24.12.1773), Абдул-Гамід І (Ахмет IV, 21.1.1774-7.4.1789), Селім III (7.4.1789-29.5.1807), Мустафа IV (31.5.1807-28.7.1808), Махмуд II (28.7.1808-1.7.1839), Абдул-Меджид (1.7.1839-25.4.1861), Абдул-Азіз (25.4.1861-30.5.1876), Мурад V (30.5.1876-31.8.1876), Абдул-Гамід ІІ (31.8.1876-27.4.1909), Мехмед V Решад (27.4.1909-1918). Останній султан з династії О. Мехмед VI Baxiледдін (1918-22) залишив Туреччину після ліквідації султанату 1.11.1922 халіфом. Великі національні збори вибрали принца імперії -Абдул-Меджида. Із скасуванням 3.3.1924 халіфату всі члени династії О. виїхали з країни.

ОСМОЛОВСЬКИЙ ВІКТОР (рр. н. і см. невід.) - український військовий діяч, полковник Армії Української Народної Республіки. Родом з Бессарабії. Учасник Першої світової війни старшина російської армії. В 1917 О. брав активну участь в українізації одеського гарнізону. В грудні 1917 - січні 1918 - командир гайдамацького куреня, який обороняв Одесу під час наступу більшовицьких військ. У 1918-19 командував другою дивізією Запорізького Корпусу, сьомою дивізією Запорізької Групи, Волинською групою. В 1920 очолював Запорізьку запасну бригаду. В 1921 емігрував у Бессарабію. Дальша його доля невідома.

“ОСНОВА” - український суспільно-політичний та науково-літературний щомісячний часопис. Виходив від січня 1861 до жовтня 1862 у Петербурзі. Частина матеріалів друкувалася російською мовою. Видавцями були В. Білозерський (редактор), П. Куліш, М. Костомаров, О. Кістяковський (секретар), М. Щербак та ін. “О.” обстоювала право української нації на вільний і всебічний розвиток. У часописі друкувалися твори художньої літератури, праці з історії, бібліографії, документи, спогади, літературна критика і публіцистика, рецензії тощо. Тут було вперше опубліковано багато творів Т. Шевченка (понад 70 поезій, у т.ч. “Іван Гус”, “Неофіти”, п'єса “Назар Стодоля”), Л. Глібова, С. Руданського, П. Куліша, О. Стороженка, Я. Кухаренка, історичні праці М. Костомарова, П. Куліша, О. Лазаревського, Т. Рильського, І. Ге, П. Житецького та ін. “О.”, як перший український суспільно-політичний та науково-літературний журнал, мав великий вплив на культурно-літературний процес і сприяв зростанню національної свідомості та національно-визвольного руху в Україні.

ОССОЛІНЕУМ (Народний заклад ім. Оссолінських) - польський культурно-освітній заклад у Львові (1827-1940) і у Вроцлаві (Польща, з 1946). Заснований у 1817 істориком і бібліографом графом Максиміліаном Оссолінським. До О. входили бібліотека, музей і друкарня. В 1823 з 0. було об'єднано музей ім. Любомирських, а в 1921 - бібліотеку Павліковських. В О. знаходились численні архіви багатьох магнатів. У 1936 бібліотека О. нараховувала 297490 томів, в т.ч. 5380 стародруків і 6270 рукописів. Окрім польських, німецьких та ін. документів колекція О. містила різноманітні матеріали з історії та культури України, зокрема архівні матеріали українських міст, оригінали копій універсалів українських гетьманів тощо. В 1940 і у післявоєнний час книжкові фонди і музейні збірки віддані бібліотеці АН УРСР та Львівському державному історичному музею. В 1945-56 основні фонди О., що стосувалися полонізнавства, були передані Польщі. На їх базі була створена бібліотека Оссолінських у Вроцлаві. На жаль, через помилку, значна частина документальних джерел, що стосувалися історії України, також була перевезена у Вроцлав.

ОССОЛІНСЬКИЙ ЄЖИ (1595 - 30.7.1650) -польський державний і політичний діяч, віцеканцлер (з 1638) і великий коронний канцлері 1643-50). Навчався у Франції та Італії. В 1640-х рр. підтримував стосунки з А. Кисілем. Спільно з Владиславом IV Вазою готував план війни коаліції європейських держав проти Османської імперії, в якій однією з основних військових сил повинні були стати козаки. Навесні 1646 вів переговори з цього приводу у Варшаві з козацькою делегацією, в яку входили осавули І. Барабаш, І. Караїмович та сотники Б. Хмельницький та М. Нестеренко. Під час національно-визвольної війни українського народу 1648-57 очолював польські політичні сили, які на противагу коронному гетьману М. Потоцькому прагнули мирного порозуміння з українськими козаками. В серпні 1649 в найкритичніший момент для польської армії в ході Зборівської битви 1649 О. вдалося підкупити кримського хана Іслам-Гірея III і цим вплинути як на сам хід битви, так і на умови Зборівського миру 1649.

ОСТАПЕНКО СЕРГІЙ (рр. н. і см. невід.) -український політичний і державний діяч, економіст. Н. на Волині. До 1917О. викладав політичну економію у Київському комерційному інституті. З 1917- член Української Центральної Ради від Української Партії Соціалістів-Революціонерів. У січні-лютому 1918 О. був економічним радником української делегації на мирних переговорах у Бресті (див. Берестейський мир 1918). У грудні 1918-лютому 1919 - міністр торгівлі і промисловості УНР в уряді В. Чехівського. В лютому-квітні 1919 очолював Раду Народних Міністрів УНР. Намагався створити дієву систему виконавчої влади. В 1920-х рр. жив в УСРР. У 1931 О. був заарештований органами НКВС. Дальша його доля невідома. О. - автор економічних праць, підручників з економічної географії України і політичної економії.

ОСТАРБАЙТЕРИ (нім. “Ostarbeiter- - “східні робітники”) - німецький термін для означення осіб, які були вивезені гітлерівцями з східних окупованих територій протягом Другої світової війни на примусові роботи до Німеччини. Вивезення робітників до Рейху не було передбачено фашистськими окупаційними планами. Однак, коли стало зрозумілим, що швидкої перемоги на Східному фронті не буде досягнуто, в листопаді 1941 розпочалася насильна депортація робітників до Німеччини. За 1941-44 загальна кількість О. становила 2,8 млн.чол., у т.ч. 2,2 млн. українців. Більшість О. працювали на приватних підприємствах. Продуктивність О. була досить високою і становила серед чоловіків 60-80% у порівнянні з продуктивністю німецьких робітників, а серед жінок - 90-100%. У Німеччині О. жили в спеціальних таборах під суворим наглядом адміністративно-поліцейських спецслужб. Заробітна плата становила 30% платні німецького робітника, з чого більша частина йшла на оплату харчування і житла. За спробу втечі О. каралися смертю або ув'язненням у концтаборі. О. носили обов'язкову дискримінаційну відзнаку “Ост.”. У червні 1944 їх було замінено на національні відзнаки - для українців - тризуб. Більшість О. після закінчення війни була насильно репатрійована в СРСР, де майже всіх звинувачено у “зраді батьківщини” і репресовано. В 1994 німецький уряд виділив значні матеріальні кошти для компенсації колишнім О.

ОСТРОГРАДСЬКИЙ МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ [12(24).9.1801 -20.12.1861(1.1.1862)]-видатний український математик і педагог, академік Петербурзької (з 1830), Паризької (з 1856), Римської і Турінської АН. Походив з козацько-старшинського роду на Полтавщині. Н. у с. Пашенній (тепер с. Пашенівка Козелецького р-ну Полтавської обл). У 1816-20 навчався в Харківському ун-ті у відомих математиків Т. Осиновського і А. Павловського. В 1922-28 вдосконалював свої знання у Французькому коледжі у Парижі, де слухав лекції А.-М. Ампера, П.-С. Лапласа, 0.-Л. Коші, Ж. Фур'є. З 1828 - професор офіцерських курсів морського кадетського корпусу, а з 1830 - Інституту інженерів шляхів сполучення, з 1832 - Головного педагогічного інституту, з 1840 - Головного інженерного училища, з 1840 - Головного артилерійського училища, О. був у тісній і тривалій дружбі з Т.Шевченком. Помер у Полтаві. Автор бл. 40 наукових праць. Основні роботи О. присвячені математичному аналізу, аналітичній механіці, математичній фізиці; відомі також його праці з теорії чисел, алгебри та теорії ймовірностей, О. належить відкриття формули перетворення інтеграла по об'єму в інтеграл по поверхні, названої його іменем.

ОСТРОГРАДСЬКИЙ-АПОСТОЛ МИХАЙЛО (1870 - 30.10.1923) - український військовий діяч, контр-адмірал, командуючий Чорноморським флотом. Н. на Полтавщині у старовинній козацькій родині, що походила від гетьмана Д. Апостола. Закінчив Морський корпус, Військово-Морську Академію. Проходив службу на кораблях Чорноморського Флоту. Восени 1917 О.-А. зголосився до служби в українських збройних силах. Був призначений командантом Севастополя, з квітня 1918 командував Українським Воєнним Флотом у Севастополі. 21.5.1918 призначений представником Української Держави у Криму. Вів переговори з командуванням німецьких військ, які зайняли Крим, щодо збереження Українського Чорноморського Флоту. Внаслідок принципової позиції був усунений з посади. Товариш військово-морського міністра М. Білинського. На поч. 1920 - командуючий Чорноморським Військовим Флотом. Очолював Військово-морську місію УНР в Румунії. Помер у Бухаресті.

М. Литвин, К. Науменко (Львів).

ОСТРОГРАДСЬКІ - козацько-старшинський рід на Полтавщині. Походить від Матвія О. (рр. н. і см. невід.) - голтвянський сотник (1691-1715), миргородський полковий суддя (1715-34). Підписав Коломацькі чолобитні 1723. Був заарештований за наказом Петра І разом з П. Полуботком та ін. козацькими старшинами за вимогу обрання гетьмана. Учасник багатьох військових кампаній. Інші представники: Федір Матвійович О. (рр. н. і см. невід.) - український військовий діяч. О. в 1723-35 - сотник голтвянський, в 1735-52 -миргородський полковий суддя. В 1752-68 очолював Миргородський полк. Брав участь у Прутському поході 1711 і російсько-турецькій війні 1735-39. Григорій Матвійович О. (рр. н. і см, нввід.) - сотник омельницький (1729-60). Матвій О. (бл. 1786-1849) - кременчуцький предводитель дворянства (1838-41), прихильник ідеї політичної автономії України. Михайло Васильович О. (1801 - 1862) - видатний український математик (див. М. Остроградський). Михайло О. (1870-30.12. 1923)-український військовий діяч, контр-адмірал (див. М. Остроградський-Апостол).

ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ (Острозька школа) -вища школа, заснована бл. 1576-80 у м. Острозі на кошти князя К. Острозького. В О.ш. викладались церковнослов'янська, грецька та латинська мови, богословіє і філософія, а також граматика, математика, астрономія, риторика, логіка та ін. Першим ректором школи був письменник Г. Смотрицький, а викладачами - видатні українські та зарубіжні педагоги, такі як Д. Наливайко, X. Філарет, І. Лятос, Лукаріс Кирило та ін. О. ш. мала великий вплив на розвиток педагогічної думки та організацію національної школи в Україні, і на її зразок відкрилися братські школи у Львові, Луцькому, Володимирі-Волинському. Вихованцями школи були гетьман П. Сагайдачний, письменник М. Смотрицький та ін. Після смерті князя К. Острозького (1608) О.ш. почала занепадати, а в 1640 припинила існування.

ОСТРОЗЬКА БІБЛІЯ - перше повне видання Біблії у перекладі староукраїнською мовою. Надрукована в 1581 І. Федоровим у м. Острозі (звідси й назва). В книзі вміщено також передмову князя К.-В. Острозького та вірші Г. Смогрицького, в яких оспівується видавець та його герб. При підготовці до видання О. Б. було зібрано всі церковнослов'янські та грецькі канонізовані тексти Біблії з монастирів всього православного Сходу, зокрема, і текст повної Біблії архієпископа Геннадія (Геннадієва Біблія 1488-89). Всього О.Б. має 1256 сторінок. О.Б. є досконалим зразком друкарського мистецтва 16 ст. в Україні.

ОСТРОЗЬКИЙ КОНСТЯНТИН-ВАСИЛЬ (1526 - 23.2.1608) - видатний український політичний і культурний діяч, князь. Н. у Дубно (тепер Рівненська обл.). Володів великими маєтностями на Волині, Київщині, Поділлі та в Галичині. Був старостою володимир-волинським, маршалком волинським (з 1550), воєводою київським (з 1559) і сенатором (з 1569). О.- одна з найбільш впливових політичних постатей того часу. Був претендентом на польський престол після смерті Сигізмунда II Августа (1572) і московський трон після смерті царя Федора Івановича (1598). О., послідовно захищаючи українські політичні права, став одним з лідерів опозиції, яка не підтримувала укладення Люблінської унії 1569. Виступав за те, щоб Україна увійшла на рівних правах з Польщею і Литвою до нового федератиьного державного об'єднання - Речі Посполитої. Підтримував зв'язки з козаччиною, хоча брав участь у боротьбі з козацьким повстанням під проводом К. Косинського і не підтримав Наливайка повстання 1594-96. О. відіграв значну роль у національно-культурному житті України другої пол. 16 - поч. 17 ст. Засновник шкіл у Турові (1572), Володимирі-Волинському (1577), академії (бл. 1576-80) і друкарні (1578) в Острозі. З ініціативи О. в Острозі був створений гурток визначнихдіячів української культури, членами якого були Г. Смотрицький, Клирик Острозький, З. Тустанівський, Д. Наливайко та ін. У 1581 на кошти О. був виданий перший повний текст Біблії староукраїнською мовою (див. Острозька Біблія). Відігравав важливу роль у релігійному житті України. Не заперечуючи в принципі проти об'єднання католицької і православної церков, виступав за те, щоб справа унії розглядалася на церковному соборі, а не вирішувалася тільки вищим духовенством. У 1596 під час Берестейського церковного собору очолив опозицію і виступив проти укладення Берестейської унії 1596. Помер у Острозі.

ОСТРОЗЬКІ - український князівський рід 14 -поч. 17 ст. Походив з турово-пинських удільних князів. Були найбільшими землевласниками в Україні, зокрема, володіли містами Острогом, Ізяславом, Корцем та ін. Засновником роду вважають кн. Данила О. (рр. н. і см. невід.) - у 1341 був учасником повстання проти польського короля Казимира III Великого, збудував замок в Острозі. Федір О. (1360 - 1446) - син Данила О., луцький староста, прихильник князя Свидригайла в боротьбі проти Витовта. Наприкінці життя постригся у ченці Києво-Печерського монастиря. Визнаний святим, Василь О. (Красний; р. н невід. - п. бл. 1453) - намісник турівський Відстоюючи незалзжність України і Литви, воював на боці Свидригайла проти Польщі. Констянтин Іванович О (бл. 1460 - 1530) - онук Василя О., брацлавський і луцький староста маршалок волинський, київський воєвода, великий гетьман литовський. Воював проти татар і Московського царства. Брав участь улитовсько московських війнах 1500-03 і 1507-08. В 1501 і 1512 козацькі загони, очолювані О, здійснилі вдалі походи проти кримських татар, які здій снювали грабіжницькі походи на південноукраїнські землі. 8.9.1514 розгромив московськ військо під Оршею. Похований у Киево-Печерській Лаврі. Констянтин-Василь О. (1526 - 1608) видатний український політичний діяч другої пол. 17 ст., найвидатніший представник роду О. (див. К. Острозький). Януш О. (1554 -1620) - си Констянтина О., староста білоцерківський, воєвода волинський. Прийняв католицтво. Після його смерті рід О. припинився. Величезні маєтності О. перейшли до князів Заславських, а згодом - до князів Сангушків та ін. шляхетських родів.

ОСТРОМИРОВЕ ЄВАНГЕЛІЄ (апракос) -найдавніший датований східнослов'янський рукопис, найважливіша старослов'янська пам'ятка письменства. Містить євангельські читання для неділі і свят. Написане 1056-57 для новгородського посадника Остромира дяком Григорієм, ймовірно у Києві. Написане уставом на 294 аркушах пергаменту. Зберігалось у Софійському соборі в Новгороді, з 1806 - у Публічній бібліотеці ім. М. Салтикова-Щедріна у Санкт-Петербурзі. Написане церковнослов'янською мовою, з мовними особливостями, характерними для української мови.

О. Рибак (Львів).

ОСТРОРОГ МИКОЛА (р. н. невід. - п. 1651)-польський полководець. З 1636 перебував на королівській службі. Підчас національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-57 разом з О. Конецпольським і Д. Заспавським командував польською армією в Пилявецькій битві 1648. Брав участь у Збаразькій облозі 1649.

ОСТРЯНИН (ОСТРЯНИЦЯ) ЯКІВ (р. н. невід. -п. 6.5.1641) - гетьман запорізьких козаків, керівник козацького повстання 1638 (див. Острянина повстання 1638). Походив з київських козаків. У 1633-34 0., як полковник реєстрових козаків, брав участь у війні Польщі з Московським царством на Чернігово-Сіверщині. Після поразки Павлюка повстання 1637 О. прибув на Запорізьку Січ, де на поч. 1638 був обраний гетьманом. У березні 1638 очолив нове повстання проти польської влади. У червні 1638 зазнав поразки під с. Жовнином на Черкащині. О. з частиною козаків відступив у Слобідську Україну, де заснував м. Чугуїв (тепер Харківська обл.). У 1641 О. був убитий в ході козацьких заворушень.

ОСТРЯНИНА ПОВСТАННЯ 1638 - козацьке повстання під проводом гетьмана запорізьких козаків Я. Острянина проти польського гніту. У березні 1638 загони запорожців під проводом Я.Острянина, що був обраний гетьманом, К. Скидана і Д. Гуні вирушили із Запоріжжя в глиб України. Повстанці зайняли Кременчук, Хорол, Омельник. 1.5.1638 розбили польські хоругви під Голтвою. Козацьке військо пішло на Жовнин (тепер Черкаська обл.), де збудували табір. 3.(13).6.1638 розгорнувся запеклий бій з польською армією під командуванням М. Потоцького, в якому запорожці зазнали поразки. Остряниця, втративши надію на успіх, з частиною повстанців переправився через р. Сулу і перейшов на Слобідську Україну. Однак повстанці, що залишилися в таборі, не припиняли боротьби. Новим гетьманом було обрано Д. Гуню. Під його керівництвом козаки збудували вночі міст через Сулу і відійшли до гирла річки. На місці, де р. Старець впадає у Сулу, повстанці заклали міцно укріплений табір, в якому близько двох місяців (у червні-липні 1638) вели запеклу боротьбу з ворогом. Нестача фуражу, харчів виснажили повстанців, які 28.7.1638 були змушені капітулювати. Д. Гуня разом з полковником Філоненком із частиною козаків зумів вирватися з оточення і відступив на Запоріжжя. Загін К. Скидана, який пробивався на допомогу козакам Д. Гуні, було розбито. За умовами капітуляції від 27.7.1638 повстанське військо зобов'язалося здати зброю, гармати і військові клейноди, визнати “Ординацію” 1638.

ОСЬМАК КИРИЛО (9.5.1890 - 16.5.1954) -відомий український політичний і державний і діяч. Н. у Шишаках Полтавської обл. У 1910-16 (навчався у Московському сільськогосподарському ін-ті. Належав до Української Партії Соціалістів-Революціонерів. У 1917-18 - член Української Центральної Ради. Згодом працював агрономом, займався організацією кооперативних підприємств. У 1930 заарештований у Харкові і засуджений до ув'язнення, але незабаром звільнений. В 1932-38 працював у Росії. В 1938-40 знову відбував ув'язнення. В 1941-43 жив у Києві, підтримував зв'язки з підпільною мережею ОУН. Пізніше переїхав сідо Львова, співпрацював в Українському Центральному Комітеті. В липні 1944 обраний Президентом Української Головної Визвольної Ради. В вересні 1944 заарештований НКВД. У 1944-47 перебував у Дрогобицькій тюрмі, з 1948 - у Владимирській тюрмі, де і загинув.

ОСЬМАЧКА ТЕОДОЗІЙ (Тодось) СТЕПАНОВИЧ (3.5.1895 - 7.9.1962) - відомий український письменник, перекладач. Н. у с. Куцівці на Черкащині. Після закінчення в 1923 навчання в Київському ін-ті народної освіти, деякий час вчителював у Києві. Перші літературні спроби відносятся до 1916. В 1920-х рр. разом з Є. Плужником, Г. Косинкою, В. Підмо-гильним, Б. Антоненком-Давидовичем належав до літературних об'єднань АСПИС (1923-24), “Ланка” і “МАРС”, діяльність яких згодом почали трактуватись як “контрреволюційна”. Як і інші члени цих літературних об'єднань зазнавав переслідувань. У 1931 0., передчуваючи загрозу арешту, переїхав у с. Драганівку поблизу Кам'янця-Подільського. Займався літературною діяльністю, однак публікувати свої твори не мав можливості. В березні 1934 був заарештований органами НКВС і ув'язнений в кам'янець-подільській тюрмі (за деякими дан., згодом у Лук'янівській тюрмі). Невитримавши психологічного напруження під час допитів, збожеволів (ймовірно, симулював божевілля). Після виходу з ув'язнення намагався перейти кордон, але був спійманий і відправлений до Кирилівської психіатричної лікарні. Підчас Другої світової війни 1939-42 жив у Львові. Тут опублікував збірки поезій "Сучасникам” (1943).

Наприкінці війни переїхав до Німеччини, де списав епічну поему “Поет” (1946) і перший прозовий твір “Старший боярин” (1946). Згодом жив у Франції, Югославії, Канаді і США. Помер у Лонг-Айленді (Нью-Йорк). Автор збірок поезій (“Круча”, 1922; “Скитські вогні”, 1925; "Клекіт”, 1929; “Китиці часу ”, 1953; “Із-під вити: поетичні твори”, 1954) та прозових творів (“План до двору”, 1951; “Ротонда душогубів” (1956), перекладав твори Байрона, Шекспіра та ін.

ОТАМАН - 1) виборна службова особа у Запорізькій Січі в 16-18 ст., яка очолювала січову організацію (див. Кошовий отаман) або військово-адміністративну одиницю - курінь (див. Курінний отаман). У випадку, якщо О. не обирався, а був призначений (напр., під час військових походів) його називали наказним О. 2) У Гетьманщині у 17-18 ст. існували посади городових, сотенних і сільських О. 3) Військове звання в Армії Української Народної Республіки у 1917-19. О. командував корпусом, дивізією, армійською групою. В 1920 замість звання О. було запроваджено військовий чин - генерал. У 1918-25 С. Петлюра займав пост Головного О. Армії УНР (див. Головний Отаман Армії УНР). У 1919-20 для командування бойовими діями на фронті Головний О. призначав наказних О. (див. Наказний отаман). 3) Військове звання у Легіоні Українських Січових Стрільців у 1914-18 та Українській Галицькій Армії в 1918-19, яке прирівнювалося до чину майора. 4) Керівники повстанських загонів і партизанських з'єднань у період українських національно-визвольних змагань 1917-21 часто називали себе О.