Лекции.Орг


Поиск:




Категории:

Астрономия
Биология
География
Другие языки
Интернет
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Механика
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Транспорт
Физика
Философия
Финансы
Химия
Экология
Экономика
Электроника

 

 

 

 


Пластмаси світлової полімеризації (фотополімери). 5 страница




Молібден забезпечує сплаву дрібнокристалічну струк­туру, що посилює його міцність. Нікель підвищує якість литва, збільшує рідкотекучість, знижує температуру плавлення, сприяє видаленню газів і сірчаних сполук.

Сплав може містити небажані домішки, зокрема за­лізо, яке збільшує усадку під час лиття і погіршує фі-зико-хімічні властивості сплаву.

Велика кількість кобальту в сплаві різко підвищує його антикорозійні й ливарні властивості, зменшує усад­ку до 1,8%. Однак через високу твердість хромокобальтових сплавів значно ускладнюються з'єднання вигото­влених із них деталей за допомогою паяння, а також механічна обробка деталей. У зв'язку з цим виникла необхідність значно підвищити точність лиття деталей і гладкість їх поверхні.

"Керадент" (Україна) — сплав на хромонікелевій основі для виготовлення суцільнолитих протезів. Міс­тить титан, алюміній, силіцій, манган. Температура плав­лення становить 1330 — 1390 °С, температура заливки — 1520 °С.

Склад сплаву (у мас.%) такий: кобальту — 53,8 — 60,0, нікелю — 7,0 — 9,5, хрому — 25,0 — 27,0, молібде­ну — 7,0 — 9,0, титану — 0,25 — 0,5, алюмінію — 0,25 — 0,5, силіцію — 0,05 — 0,25, вуглецю —0,05 — 0,2, ман­гану - 0,05-0,25.

"Целіт П" (Україна) — сплав на основі кобальту, нікелю і хрому. Сплав має високу рідкотекучість, лег­ко піддається механічній обробці абразивними інстру­ментами. Він призначений для лиття незнімних зубних протезів з облицюванням полімерними матеріалами, у тому числі фотополімерами.

Кобальтохромові, нікелехромові та інші сплави для каркасів металокерамічних протезів (крім наведених у табл. 14) випускаються в різних країнах під такими назвами: "Жемені-ІГ, "Кераміко", "Мікробонд" (СІЛА), "Хромікс", "Р-2" (Франція), "Ультратек" (Ліхтенштейн); (табл. 15).

Такі сплави застосовують тільки для литих протезів і їх частин,- різних шин, які потребують підвищеної пружності й міцності. Штампуванню вони не піддають­ся, оскільки мають велику пружність і твердість.

Нікель — блискучий, сріблясто-білий метал. У при­роді зустрічається в хімічних сполуках, частіше як арсенонікелевий блиск (МіАзЗ), гарнієрит. Найбільш поши­рений спосіб добування нікелю — випалювання з по­дальшим плавленням його в суміші з деревним вугіл­лям. Стійкий до окиснення па повітрі та у воді, хімічно стійкий до лугів. Хлоридна, сульфатна і концентрована нітратна кислоти діють на нього слабко. Добре кується і вальцюється.

Нікель широко використовують у народному госпо­дарстві для нікелювання виробів. Він входить до скла-

Таблиця 14. Склад деяких зарубіжних кобальтохромових і нікелехромових сплавів (Німеччина)

 

Сплав Вміст елементів у сплаві,%
    Азот Вуглець Залізо Кобальт Силіцій Манган Молібден Ніобій Хром Цезій Нікель
"Віробонд" - - -   - 0,02   -   - -
"Віталіум"   0,4 0,7 62,5 0,3 - 5,1 - 30,8 - -
"Біролой" - 0,07 0,07     0,07   -   -  
"Вірокаст"   0,35     0,35 0,35   -   - -
"Вірон-77" 0,02 0,02 -   0,02 -       0,02  
''Вірс^Г,   0,02 - - 0,02            
"Вірон-99" - _ 0,5       9,5        
"Вїроніт" - 0,35 -   0,35 0,35          
"Віроніт" особливо твердіш   0,4     0,4 0,4          
"Віроніум" 0,25 0,25 -   0,25 0,25       -  
"Віроніум" особливо твердий 0,25 0,25     0,25 0,25          

 

 

ду багатьох сплавів, які застосовують у зубопротезній техніці. Добавлення нікелю в сплави підвищує їх меха­нічні властивості (пластичність, в'язкість, пружність), зменшує усадку і надає їм хімічної стійкості. У сполуках із залізом і хромом (нержавіюча сталь) нікель сприяє утворенню дрібнозернистого твердого розчину — фе­риту чи аустеніту.

Іноді нікель додають у сплави золота замість платини (5--10%). Такі сплави набувають підвищеної міцності.

 

Таблиця 15. Фізико-технічні характеристики деяких сплавів для металокераміки (США)

Матеріал та основні інгредієнти Гус­тина, г/см3 Твердість за Віккерсом, Н/мм2 Модуль еластич­ності, Н/мм'-ІО8 Модуль Юнга, Н/мм2
"Віль керам В" (АиРаАй) 13,8   16 63,6
"Віль керам В-1" (РсіАя) 11,1      
"Олімпія" (АиРа) 13,5      
"Біобонд" (№Сг) 8,7      
"Верабонд із берилієм" (№Сг) 7,8        

 

 

Сплави нікелю з хромом містять до 70% нікелю і до 25% хрому (інші інгредієнти — це легуючі елементи). Такі сплави краще зчіплюються з фарфором, ніж кобальтохромові. Для зближення коефіцієнтів теплового роз­ширення з фарфором нікелехромовий сплав легують залізом, силіцієм та алюмінієм, а для поліпшення ливар­них властивостей у сплав уводять алюміній, бор, моліб­ден та інші речовини. Останні елементи сплаву підви­щують його дисперсну міцність і захищають поверхню відливка (запобігають задиранню оксидної плівки). Остан­нім часом винайдені нікелехромові сплави з температу­рою плавлення від 960 до 1360 С, що дозволяє поліпши­ти їх ливарні властивості, одержувати якісні відливки, використовувати для лиття гіпсові форми (табл. 16).

Нікелехромовий сплав НХ-Дент 90 Х25Н63МС-ВН має такий склад: нікелю — 63%, хрому — 25%, моліб­дену — 2,5%. Крім того, він містить силіцій, манган і цезій.

Сплави призначені для виготовлення литих метало­керамічних, металоситалових, облицьованих полімерами Таблиця 16. Фізико-технічні характеристики сплавів для металокераміки

 

 

Матеріал            
             
             
             
  Густина г/см Твердість за Брінеллем Модуль пружиності Межа текучості Відносини видивження Аоефіціент лінійного розширення
             
Дентан 7,9         17,0
Х23Н27С            
Дентан М 7,9         17,0
Х23Н27МС-ВН            
НХ-Дент 8,2         13,9
Х25Н63МС-ВН            
             

 

і суцільнолитих коронок, а також мостоподібних про­тезів.

"Целіт Н" (Україна) -• сплав на основі нікелю і хрому зі спеціальними легуючими добавками, які забез­печують хороші ливарні властивості й високу міцність адгезії кераміки і металу. Хімічний склад і властивості близькі до таких сплаву "Вірон-99" (Німеччина). На відміну від хромонікелевих сталей, нікелехромові спла­ви, які не містять вуглецю, широко застосовують для виготовлення металокерамічних зубних протезів. Знач­ною популярністю користуються зарубіжні сплави "Ві-рон-79", "Вірон~88", "Вірон-99", "Віролой" (Німеччи­на). Склад і властивості таких сплавів приблизно такі: нікелю - 63-70%, хрому - 20-24%, молібдену -3—10%, інших елементів — 2 — 11%, густина — 8,1 — 8,2 г/см3, температура лиття — 1300—1420 °С, твер­дість за Віккерсом - 180-185.

Нікелехромовий сплав ЕХ-3 Норитаке випускає фір­ма "Норитаке" (Японія).

Титан — метал сріблясто-білого кольору. У природі міститься в рудах. Входить до складу мінералів (ільме­ніт, титаніт та ін.). Вміст у них діоксиду титану (ТіО2) становить від 40 до 90%. Добувають його методом хлору­вання за наявності вуглецю з подальшим відновленням.

Властивості титану значною мірою залежать від його чистоти. Розрізняють дві алотропічні модифікації ти­тану: низькотемпературна а-модифікація з гексагональ­ною кристалічною решіткою і високотемпературна р-модифікація з кубічно-об'ємноцентрованою кристалічною решіткою. Перехід а-модифікації в р-модифікацію і навпаки здійснюється за температури 882 °С,

На думку деяких фахівців, на зміну віку залізному прийшов вік титановий, оскільки властивості цього ме­талу унікальні.

Густина титану майже така, як і алюмінію. Однак титан у 12 разів міцніший за алюміній. Він міцніший за залізо, Титан не намагнічується, а його термостійкість різко виділяє його серед інших металів. Сталі, леговані титаном, виявляють підвищену жаростійкість і застосо­вуються в космічній техніці. Сполуки титану викорис­товують як каталізатори полімеризації мономерів, барв­ники, наповнювачі високомолярних сполук.

Титан має високу антикорозійну стійкість у різних середовищах. На поверхні титану утворюється тонка і міцна оксидна плівка, яка захищає його від подаль­шого окиснення. Він міцний, не справляє шкідливого впливу на організм людини, стійкий до нітратної кис­лоти, погано розчиняється в сульфатній кислоті, має велику хімічну спорідненість із вуглецем. Якщо неве­лику кількість титану додати до нержавіючої сталі, він зв'язує вуглець. Це запобігає випаданню карбідів хро­му і подальшому розвитку міжкристалічної корозії.

Титан застосовують як лігатуру для зв'язування уламків при лікуванні переломів щелеп, для покрит­тя інструментів, а деякі особливо точні й мініатюрні інструменти та імплантати (конструкції, які вживлюють у кісткову тканину щелеп) виготовляють саме з ти­тану чи його сплавів.

Виготовлення ортопедичних конструкцій з титану включає такі етапи: створення воскової композиції, встановлення ливникової системи зі штифтів діаметром 5 — 6 мм і центрального постачальника, виготовлення керамічної ливарної форми з електрокорунду з етилсилікатом. Загальна кількість шарів покриття — 9. Кожен шар висушують в атмосфері аміаку. Форму прожарю­ють за температури 1000 °С і обробляють піровуглецем. Вуглець, який подається в піч із високою температу­рою, за відсутності повітря розкладається. Атомарний вуглець просочує стінки керамічної форми, що запобі­гає хімічному сполученню її з металом. Охолоджену форму (не нижче від 150 °С) заливають металом. Плав­лять титан у вакуумно-дуговій гарнісажній установці, у графітовому тиглі з гарнісажем (гарнісаж — шар мета­лу, який плавлять, що покриває внутрішню поверхню тиглю). Тигель із гарнісажем постійно охолоджується водою, що захищає його від розплавленого металу. Охолодження форми ведуть у вакуумі або середовищі арго­ну. Відділяють ливники і піскоструминно обробляють деталь. Обробка титанових деталей може бути механіч­ною (шліфування і полірування). Крім того, застосо­вують електрополірування з електролітом (сульфатної кислоти — 60%, плавикової — 30%, гліцерину —10%). Анод — деталь, катод — графіт. Щільність струму — 0,5-0,7 А, напруга - 24 В.

Відомо багато сплавів титану. Найбільш перспектив­ними для застосування в медицині взагалі, і в стомато­логії зокрема, є сплави титану з алюмінієм, вольфра­мом, нікелем. Вони використовуються для виготовлення імплантатів, незнімних зубних протезів, дроту. При­близний склад одного з таких сплавів: титану — 90%, алюмінію — 6%, вольфраму — 4%.

Технологія виготовлення зубних протезів з титано­вих сплавів розроблена в Японії. Великий інтерес ста­новить застосування сплавів титану для виготовлення суцільнолитих базисів і каркасів зубних протезів. Най­кращі ливарні властивості та високу міцність (межа міцності на розрив — 686 МПа) виявляє сплав мар­ки ВТ5Л (титан, легований алюмінієм). Лінійна усадка під час лиття становить 0,8— 1%, об'ємна — 3% (показ­ники близькі до таких у сплавах золота). Каркаси, відлиті з цього сплаву, за необхідності можуть бути підда­ні аргонодуговому зварюванню.

Сплави титану з нікелем здатні "запам'ятовувати" форму і мають над еластичні властивості. Коли виробу (наприклад, імплантату) з такого сплаву в нагрітому стані надати певної геометричної форми, а потім охоло­дити його і надати йому необхідної для застосування форми (уведення в організм, конструкцію), то під час нагрівання до температури організму виріб відновлює первинну форму.

Нікелетитанові сплави застосовують: 1) у щелепно-лицевій травматології як фіксатори відламків щелеп; 2) у зубопротезуванні як внутрішньокісткові й накіст­кові імплантати (литі, пористі), керамічні протези зу­бів (каркас); 3) в ортодонтії як активні (діючі) части­ни апаратів.

У Сибірському фізико-технічному інституті (м. Томськ) розроблено низку сплавів із "пам'яттю" форми на осно­ві нікеліду титану, легованих алюмінієм і ванадієм. Це сплави ТН-10, ТН-ІС, ТН-1ХЕ та ін. Основні властивос­ті сплавів на основі нікеліду титану наведено в табл. 17.

 

Таблиця 17. Основні властивості сплавів на основі титану і нікелю

 

Показник Пористі сплави (пористість — 8—60%) Безпористі (литі) сплави
Густина, г., см 2,4-6,1 6,44
Температура плавлення, °С 1200-1320 1250-1320
Межа міцності, кгс/мм2 20-100 45-200
Ступінь віднов­лення форми, % 40-90 95-100
Сила, що вини­кає під час від­новлення форми, кгс/мм2 20-40 До 90

 

За температури тіла людини деякі нікелетитанові сплави виявляють еластичні властивості, подібні до властивостей тканин організму, що забезпечує гармо­нійне функціонування імплантатів із цих сплавів.

В ортодонтії застосовують брекети, що фіксуються на зубах композитами і над еластичним дротом, який має "пам'ять" форми (мал. 14).

 

Мал. 14. Застосування дроту з ефектом "пам'яті" в ортодонтії

для переміщення зубів: 1 — на початку лікування; 2 — наприкінці лікування

 

Зі сполук титану в стоматології широко застосову­ють діоксид титану (ТіО2) — білий або жовтуватий порошок. Його використовують як замутнювач при ви­робництві пластмас. На основі діоксиду титану виготов­ляють покривні лаки для нанесення облицювального покриття на металеві частини виробів (комбіновані металоакрилові коронки, ланки мостоподібних протезів та ін.).

Останнім часом у зубопротезуванні застосовують за­хисне декоративне покриття ортопедичних металевих конструкцій сполуками титану. Метод, який розробили А.Н. Кузьменков і співавтори, ґрунтується на осаджен­ні нітриту титану у вакуумі з іонним бомбардуванням поверхні виробу. Захисне декоративне покриття нано­сять в установці "Булат". За стійкістю до зношування воно у 2 рази перевищує нержавіючу сталь. Це покриття зменшує різницю потенціалів у ротовій порожнині, що спостерігається за наявності металевих включень (паяні протези). Титаноцирконіеве покриття стійке до дії ли­монної, оцтової, нітратної і 20% хлоридної кислот, а та­кож слини і лугів.

Витримування титанового виробу в атмосфері азоту та аміаку за температури 850 — 900 °С призводить до утворення на його поверхні золотистої плівки титану нітриду.

Покриття виробу титану нітридом збільшує твердість його поверхні й надає естетичного вигляду — плівка має золотистий відтінок. Температура плавлення плів­ки становить 2950 °С, твердість — 7 — 8 одиниць за шка­лою Мооса.

Нанесення титану нітриду на вироби може бути од­ношаровим і багатошаровим.

Недоліки цього покриття такі: 1) застосування за­старілої технології виготовлення протезів (штампуван­ня, паяння); 2) покриття з часом злущується; 3) мож­ливі токсикоалергійні реакції організму на покриття (як при застосуванні біметалів у протезах).

Хром — білий із синюватим відтінком метал. Зустрі­чається в природі в різних сполуках. Часто міститься в залізних рудах. Добувають із руди (хромистого за­лізняку) відновленням у доменних печах. Має високу антикорозійну стійкість, розчиняється в хлоридній і суль­фатній кислотах. Нітратна кислота на хром не діє. У ре­акцію з киснем вступає за температури понад 1000 °С, утворюючи оксиди хрому: Сг2О3 — тверду речовину зе­леного кольору і СгО — чорний порошок.

Хром широко застосовують у промисловості для по­криття металевих виробів тонкою металевою оболонкою (хромування). У деяких випадках хром застосовують для гальванічного покриття незнімних металевих про­тезів для захисту припою від корозії. Оксиди хрому за­стосовують у зубопротезуванні і промисловості для ви­готовлення полірувальних паст (паста "ГОИ", Росія).

Хром разом із нікелем входить до складу нержаві­ючої сталі. Він надає їй великої твердості та антикорозійності. Однак слід пам'ятати, що хром у сталі, спо­лучаючись із вуглецем, утворює карбіди. Останні при порушенні режиму термічної обробки випадають з одно­рідного твердого розчину і розташовуються по межах кристалів сплаву, унаслідок чого сплав набуває неод­норідної структури з різко підвищеною хімічною акти­вністю (міжкристалічна корозія), Добавлення хрому до сплавів металів погіршує їх паяння. У нержавіючій хромонікелевій сталі слід дотримуватись оптимально­го співвідношення вмісту хрому (17 — 19%) і нікелю (8—10%; аустенітна структура). При зменшенні вміс­ту нікелю сплав стає двофазним за будь-якої темпе­ратури. Збільшення вмісту хрому в сталі понад 18% (якщо вміст нікелю становить 9%) призводить до зни­ження антикорозійних властивостей сплаву.

Легуючі лігатурні матеріали. До цієї групи відносять метали, які використовують для надання спла­вам певних властивостей. Так, мідь у сплавах золота підвищує їх твердість. Цинк збільшує рідкотекучість сплавів, кадмій знижує температуру плавлення.

Вміст таких металів у сплаві може бути невеликим.

Алюміній — метал сріблясто-білого кольору. Вхо­дить до складу глин, польових шпатів, слюд та інших мінералів. У природі зустрічається дуже часто, Алюмі­ній добувають із бокситу.

Твердий кришталевий оксид алюмінію, забарвлений домішкою заліза в жовто-бурий колір, називається ко­рундом. Він дуже твердий, застосовується як абразив­ний матеріал (див. розділ "Абразивні матеріали"). Про­зорі кристали корунду, забарвлені незначними домішка­ми,— не дорогоцінні камені (рубін — корунд червоного кольору, сапфір — синього).

Алюміній має добру електропровідність, теплопро­відність і пластичність. На повітрі він швидко покрива­ється шаром оксидної плівки, яка оберігає його від гли­боких корозійних руйнувань.

Алюміній легко розчиняється в розведеній нітрат­ній, сульфатній і хлоридній кислотах. Дуже нестійкий до дії розчину натрію хлориду. Сплави алюмінію ши­роко застосовують у народному господарстві та побуті. У стоматологічній практиці алюмінієвий дріт діаметром 1,5 — 2 мм використовують для виготовлення гнутих дро­тяних шин. З алюмінієвої бронзи — сплав алюмінію (90%) та міді (10%) — виготовляють лігатурний дріт, який застосовують у щелепно-лицевій ортопедії (фікса­ція шин) і ортодонтії (переміщення зубів).

Дюралюміній, або дюраль, містить 94% алюмінію, 4% міді, 1% магнію, 1% мангану, невелику кількість за­ліза і силіцію. Його твердість за Брінеллем становить 120 кгс/мм, температура плавлення — 605 °С. Вияв­ляє високу міцність і твердість, широко застосовується в авіаційній промисловості. У зубопротезуванні засто­совують дуже рідко для виготовлення тимчасових апа­ратів та деякого устаткування (кювети).

Магналій — сплав алюмінію та магнію. Містить 70% алюмінію і 30% магнію. За властивостями близький до дюралю. Густина магналію становить 2,5 г/см3, твер­дість за Брінеллем — 90 кгс/мм2, температура плавлен­ня — 657 °С. Хімічно нестійкий. Раніше застосовував­ся в ортодонтії для виготовлення металевих кап похи­лих площин. Тепер застосовується так само, як дюраль.

Кадмій — метал сріблясто-білого кольору із синю­ватим відтінком. У природі зустрічається у вигляді цин-кокадмієвих руд. Добувають кадмій методом віднов­лення і виділення із суміші під час нагрівання до темпе­ратури 780 — 800 °С, за якої кадмій кипить. Конденсова­ні його пари являють собою чистий кадмій. Він м'який, ріжеться ножем.

Кадмій застосовують для виготовлення різних при­поїв і допоміжних легкоплавких сплавів. Уведення його в припій для золота знижує температуру плавлення на 100 — 150 °С. Кадмій підвищує дифузію припою в основ­ний метал (золото, нержавіюча сталь та ін.).

Кадмій уводять у сплави дуже обережно, бо він швид­ко закипає і випаровується, утворюючи отруйну пару. Є два способи введення кадмію в сплав:

1. Необхідну кількість кадмію загортають у папірець, швидко поміщають у розплавлений метал і зразу ж припиняють нагрівання.

2. Кадмій (шматочки) поміщають на тонко розвальцьо­вану пластинку сплаву, нагрівають до температури 320 — 330 °С і плавлять. Кадмій розливається по по­
верхні пластинки. Згорнуті в трубки пластинки плав­лять у тиглі, одержуючи потрібний припій. Кадмій у припої для золотих сплавів під час паяння википає і згоряє. Проба золотого сплаву в припої наближається до проби основного металу.

Магній — метал світло-сірого кольору. Пошире­ний у природі, входить до складу мінералів бішофіт (М§СІ2-6Н2О), магнезит (М^СО^) та ін. Металевий маг­ній добувають двома способами: електролізом хлоридів і термічним відновленням із руд. Магній хімічно не­стійкий. У вологому повітрі швидко окиснюється, по­кривається білою захисною плівкою. Легко розчиняєть­ся в кислотах. Пластичний тільки під час нагрівання до температури 250 — 300 °С. За температури 600 °С за­горяється і горить сліпучо-білим полум'ям. У чистому вигляді магній у стоматології не застосовується. Він входить до складу сплавів, які використовують у зубо- протезуванні (припій для нержавіючої сталі). Оксид маг­нію завдяки високій температурі плавлення (2800 °С) застосовують для виготовлення вогнетривких тиглів і плавильних печей (для стоматологічного лиття). У зубопротезуванні застосовують природні силікати магнію, тальк і азбест.

Молібден — тугоплавкий метал світло-сірого кольо­ру. У природі зустрічається у вигляді руд. Найбільше промислове значення має молібденіт (Мо52 — молібде­новий блиск), який містить близько 60% молібдену. У таких рудах зазвичай містяться бісмут, вольфрам, мідь та інші метали. Добувають молібден випалюванням, відновленням воднем, пресуванням порошку з подаль­шою гарячою прокаткою.

У холодних розчинах хлоридної і сульфатної кис­лот і в лугах молібден не руйнується. За звичайних умов стійкий до корозії. Нітратна кислота і царська го­рілка розчиняють молібден, Молібден у металургії ви­користовують для одержання феромолібдену (55 — 70% молібдену, решта — залізо). Останнє служить присад­кою під час виготовлення легованих сталей. У кобальто-хромовому сплаві молібден поліпшує мікрокриста­лічну структуру, підвищує твердість, в'язкість і анти­корозійну стійкість.

Мідь — метал червоного кольору. У природі зустрі­чається в самородному стані. Входить до складу суль­фідних та інших руд (халькозин — Си25, мідний кол­чедан — СиРе52). Мідь добувають із руд плавленням, очищають електролізом. Мідь окиснюється у вологому середовищі, і під час нагрівання на повітрі покривається тонкою оксидною плівкою чорного кольору. Розчиня­ється в нітратній і сульфатній кислотах, лугах. Вона пластична, легко обробляється, має хороші ливарні влас­тивості. Широко застосовується в електротехніці (має високу електропровідність), входить до складу багатьох сплавів (бронза, латунь та ін.). У складі сплавів золота і припоїв підвищує в'язкість і механічну міцність. У сто­матології застосовують мідні амальгами, кільця різних діаметрів (для зняття відбитків з окремих зубів при ви­готовленні вкладок, напівкоронок, штифтових зубів).

Сплави міді широко застосовуються в народному господарстві, найважливіші з них — бронза, латунь, мельхіор.

Бронза — сплав міді з алюмінієм, силіцієм, бери­лієм та іншими елементами (відповідно бронза назива­ється алюмінієвою, силікатною, берилієвою).

У стоматологічній практиці з бронзи виготовляють лігатурний дріт, а також обладнання (кювети), інстру­менти (молоточки).

Нейзильбер (мельхіор) — сплав, схожий на сріб­ло. Містить до 50% міді, 18-22% цинку, 13,5-16,5% нікелю та інші елементи. Густина нейзильберу стано­вить 8,3— 8,5 г/см3, температура плавлення — 1000 — 1200 °С, твердість за Брінеллем — 80 кгс/мм2. Має добрі механічні та антикорозійні властивості. У рото­вій порожнині поверхня нейзильберу покривається тон­кою оксидною плівкою, що оберігає виріб від більш глибоких руйнувань. Метал добре штампується і відливається, широко застосовується в побуті.

В ортопедичній практиці нейзильбер використову­ють для виготовлення тимчасових щелепно-лицевих та ортопедичних пристроїв. Раніше з нейзильберу виготов­ляли штамповані капи. Після впровадження в зубопротезування пластмас виготовлення металевих кап різко зменшилося. З нейзильберу виготовляють корпуси ор-тодонтичних гвинтів. Під час паяння нейзильберу ко­ристуються припоєм (6 частин срібла, 2 частини міді й 1 частина цинку).

Цинк -- метал синювато-білого кольору з вираже­ною кристалічною структурою. У природі зустрічаєть­ся у вигляді цинкової обманки (2п5). Цинк добувають випалюванням руди і безпосередньо з руд методом елек­тролізу.

Цинк легкоплавкий і рідкотекучий. Він входить до складу припоїв для нержавіючої сталі, сплавів міді, срібла та інших, які використовуються в зубопротезуванні (нейзильбер).

Легкоплавкі сплави (допоміжні матеріали) — це сплави, температура плавлення яких нижче від точ­ки плавлення олова (232 °С). До їх складу входять різ­ні елементи (бісмут, кадмій, олово, свинець тощо).

Бісмут належить до групи металоїдів, але з різко вираженими властивостями металів. Тому його можна розглядати як метал. У природі зустрічається в різних сполуках (бісмутова охра, бісмутовий блиск). Входить до складу нікелевих і хромових руд.

Чистий бісмут має сріблясто-білий колір. Густина його становить 9,8 г/см3, температура плавлення — 271,3 °С, температура кипіння — 1420 °С, твердість за Брінеллем — 35 кгс/мм2, усадка - 3,3%. Коефіцієнт лінійного розширення — 13,4- 10~6. Бісмут крихкий, доб­ре розчиняється в нітратній і сульфатній кислотах. На повітрі не окиснюється.





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-07-29; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 931 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Что разум человека может постигнуть и во что он может поверить, того он способен достичь © Наполеон Хилл
==> читать все изречения...

2507 - | 2325 -


© 2015-2025 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.012 с.