Пластмаси світлової полімеризації (фотополімери). 5 страница

Молібден забезпечує сплаву дрібнокристалічну структуру, що посилює його міцність. Нікель підвищує якість литва, збільшує рідкотекучість, знижує температуру плавлення, сприяє видаленню газів і сірчаних сполук.

Сплав може містити небажані домішки, зокрема залізо, яке збільшує усадку під час лиття і погіршує фі-зико-хімічні властивості сплаву.

Велика кількість кобальту в сплаві різко підвищує його антикорозійні й ливарні властивості, зменшує усадку до 1,8%. Однак через високу твердість хромокобальтових сплавів значно ускладнюються з'єднання виготовлених із них деталей за допомогою паяння, а також механічна обробка деталей. У зв'язку з цим виникла необхідність значно підвищити точність лиття деталей і гладкість їх поверхні.

"Керадент" (Україна) — сплав на хромонікелевій основі для виготовлення суцільнолитих протезів. Містить титан, алюміній, силіцій, манган. Температура плавлення становить 1330 — 1390 °С, температура заливки — 1520 °С.

Склад сплаву (у мас.%) такий: кобальту — 53,8 — 60,0, нікелю — 7,0 — 9,5, хрому — 25,0 — 27,0, молібдену — 7,0 — 9,0, титану — 0,25 — 0,5, алюмінію — 0,25 — 0,5, силіцію — 0,05 — 0,25, вуглецю —0,05 — 0,2, мангану - 0,05-0,25.

"Целіт П" (Україна) — сплав на основі кобальту, нікелю і хрому. Сплав має високу рідкотекучість, легко піддається механічній обробці абразивними інструментами. Він призначений для лиття незнімних зубних протезів з облицюванням полімерними матеріалами, у тому числі фотополімерами.

Кобальтохромові, нікелехромові та інші сплави для каркасів металокерамічних протезів (крім наведених у табл. 14) випускаються в різних країнах під такими назвами: "Жемені-ІГ, "Кераміко", "Мікробонд" (СІЛА), "Хромікс", "Р-2" (Франція), "Ультратек" (Ліхтенштейн); (табл. 15).

Такі сплави застосовують тільки для литих протезів і їх частин,- різних шин, які потребують підвищеної пружності й міцності. Штампуванню вони не піддаються, оскільки мають велику пружність і твердість.

Нікель — блискучий, сріблясто-білий метал. У природі зустрічається в хімічних сполуках, частіше як арсенонікелевий блиск (МіАзЗ), гарнієрит. Найбільш поширений спосіб добування нікелю — випалювання з подальшим плавленням його в суміші з деревним вугіллям. Стійкий до окиснення па повітрі та у воді, хімічно стійкий до лугів. Хлоридна, сульфатна і концентрована нітратна кислоти діють на нього слабко. Добре кується і вальцюється.

Нікель широко використовують у народному господарстві для нікелювання виробів. Він входить до скла-

Таблиця 14. Склад деяких зарубіжних кобальтохромових і нікелехромових сплавів (Німеччина)

Сплав	Вміст елементів у сплаві,%
	Азот	Вуглець	Залізо	Кобальт	Силіцій	Манган	Молібден	Ніобій	Хром	Цезій	Нікель
"Віробонд"	-	-	-		-	0,02		-		-	-
"Віталіум"		0,4	0,7	62,5	0,3	-	5,1	-	30,8	-	-
"Біролой"	-	0,07	0,07			0,07		-		-
"Вірокаст"		0,35			0,35	0,35		-		-	-
"Вірон-77"	0,02	0,02	-		0,02	-				0,02
''Вірс^Г,		0,02	-	-	0,02
"Вірон-99"	-	_	0,5				9,5
"Вїроніт"	-	0,35	-		0,35	0,35
"Віроніт" особливо твердіш		0,4			0,4	0,4
"Віроніум"	0,25	0,25	-		0,25	0,25				-
"Віроніум" особливо твердий	0,25	0,25			0,25	0,25

ду багатьох сплавів, які застосовують у зубопротезній техніці. Добавлення нікелю в сплави підвищує їх механічні властивості (пластичність, в'язкість, пружність), зменшує усадку і надає їм хімічної стійкості. У сполуках із залізом і хромом (нержавіюча сталь) нікель сприяє утворенню дрібнозернистого твердого розчину — фериту чи аустеніту.

Іноді нікель додають у сплави золота замість платини (5--10%). Такі сплави набувають підвищеної міцності.

Таблиця 15. Фізико-технічні характеристики деяких сплавів для металокераміки (США)

Матеріал та основні інгредієнти	Густина, г/см³	Твердість за Віккерсом, Н/мм²	Модуль еластичності, Н/мм'-ІО⁸	Модуль Юнга, Н/мм²
"Віль керам В" (АиРаАй)	13,8		₁₆	63,6
"Віль керам В-1" (РсіАя)	11,1
"Олімпія" (АиРа)	13,5
"Біобонд" (№Сг)	8,7
"Верабонд із берилієм" (№Сг)	7,8

Сплави нікелю з хромом містять до 70% нікелю і до 25% хрому (інші інгредієнти — це легуючі елементи). Такі сплави краще зчіплюються з фарфором, ніж кобальтохромові. Для зближення коефіцієнтів теплового розширення з фарфором нікелехромовий сплав легують залізом, силіцієм та алюмінієм, а для поліпшення ливарних властивостей у сплав уводять алюміній, бор, молібден та інші речовини. Останні елементи сплаву підвищують його дисперсну міцність і захищають поверхню відливка (запобігають задиранню оксидної плівки). Останнім часом винайдені нікелехромові сплави з температурою плавлення від 960 до 1360 С, що дозволяє поліпшити їх ливарні властивості, одержувати якісні відливки, використовувати для лиття гіпсові форми (табл. 16).

Нікелехромовий сплав НХ-Дент 90 Х25Н63МС-ВН має такий склад: нікелю — 63%, хрому — 25%, молібдену — 2,5%. Крім того, він містить силіцій, манган і цезій.

Сплави призначені для виготовлення литих металокерамічних, металоситалових, облицьованих полімерами Таблиця 16. Фізико-технічні характеристики сплавів для металокераміки

Матеріал



	Густина г/см	Твердість за Брінеллем	Модуль пружиності	Межа текучості	Відносини видивження	Аоефіціент лінійного розширення

Дентан	7,9					17,0
Х23Н27С
Дентан М	7,9					17,0
Х23Н27МС-ВН
НХ-Дент	8,2					13,9
Х25Н63МС-ВН

і суцільнолитих коронок, а також мостоподібних протезів.

"Целіт Н" (Україна) -• сплав на основі нікелю і хрому зі спеціальними легуючими добавками, які забезпечують хороші ливарні властивості й високу міцність адгезії кераміки і металу. Хімічний склад і властивості близькі до таких сплаву "Вірон-99" (Німеччина). На відміну від хромонікелевих сталей, нікелехромові сплави, які не містять вуглецю, широко застосовують для виготовлення металокерамічних зубних протезів. Значною популярністю користуються зарубіжні сплави "Ві-рон-79", "Вірон~88", "Вірон-99", "Віролой" (Німеччина). Склад і властивості таких сплавів приблизно такі: нікелю - 63-70%, хрому - 20-24%, молібдену -3—10%, інших елементів — 2 — 11%, густина — 8,1 — 8,2 г/см³, температура лиття — 1300—1420 °С, твердість за Віккерсом - 180-185.

Нікелехромовий сплав ЕХ-3 Норитаке випускає фірма "Норитаке" (Японія).

Титан — метал сріблясто-білого кольору. У природі міститься в рудах. Входить до складу мінералів (ільменіт, титаніт та ін.). Вміст у них діоксиду титану (ТіО₂) становить від 40 до 90%. Добувають його методом хлорування за наявності вуглецю з подальшим відновленням.

Властивості титану значною мірою залежать від його чистоти. Розрізняють дві алотропічні модифікації титану: низькотемпературна а-модифікація з гексагональною кристалічною решіткою і високотемпературна р-модифікація з кубічно-об'ємноцентрованою кристалічною решіткою. Перехід а-модифікації в р-модифікацію і навпаки здійснюється за температури 882 °С,

На думку деяких фахівців, на зміну віку залізному прийшов вік титановий, оскільки властивості цього металу унікальні.

Густина титану майже така, як і алюмінію. Однак титан у 12 разів міцніший за алюміній. Він міцніший за залізо, Титан не намагнічується, а його термостійкість різко виділяє його серед інших металів. Сталі, леговані титаном, виявляють підвищену жаростійкість і застосовуються в космічній техніці. Сполуки титану використовують як каталізатори полімеризації мономерів, барвники, наповнювачі високомолярних сполук.

Титан має високу антикорозійну стійкість у різних середовищах. На поверхні титану утворюється тонка і міцна оксидна плівка, яка захищає його від подальшого окиснення. Він міцний, не справляє шкідливого впливу на організм людини, стійкий до нітратної кислоти, погано розчиняється в сульфатній кислоті, має велику хімічну спорідненість із вуглецем. Якщо невелику кількість титану додати до нержавіючої сталі, він зв'язує вуглець. Це запобігає випаданню карбідів хрому і подальшому розвитку міжкристалічної корозії.

Титан застосовують як лігатуру для зв'язування уламків при лікуванні переломів щелеп, для покриття інструментів, а деякі особливо точні й мініатюрні інструменти та імплантати (конструкції, які вживлюють у кісткову тканину щелеп) виготовляють саме з титану чи його сплавів.

Виготовлення ортопедичних конструкцій з титану включає такі етапи: створення воскової композиції, встановлення ливникової системи зі штифтів діаметром 5 — 6 мм і центрального постачальника, виготовлення керамічної ливарної форми з електрокорунду з етилсилікатом. Загальна кількість шарів покриття — 9. Кожен шар висушують в атмосфері аміаку. Форму прожарюють за температури 1000 °С і обробляють піровуглецем. Вуглець, який подається в піч із високою температурою, за відсутності повітря розкладається. Атомарний вуглець просочує стінки керамічної форми, що запобігає хімічному сполученню її з металом. Охолоджену форму (не нижче від 150 °С) заливають металом. Плавлять титан у вакуумно-дуговій гарнісажній установці, у графітовому тиглі з гарнісажем (гарнісаж — шар металу, який плавлять, що покриває внутрішню поверхню тиглю). Тигель із гарнісажем постійно охолоджується водою, що захищає його від розплавленого металу. Охолодження форми ведуть у вакуумі або середовищі аргону. Відділяють ливники і піскоструминно обробляють деталь. Обробка титанових деталей може бути механічною (шліфування і полірування). Крім того, застосовують електрополірування з електролітом (сульфатної кислоти — 60%, плавикової — 30%, гліцерину —10%). Анод — деталь, катод — графіт. Щільність струму — 0,5-0,7 А, напруга - 24 В.

Відомо багато сплавів титану. Найбільш перспективними для застосування в медицині взагалі, і в стоматології зокрема, є сплави титану з алюмінієм, вольфрамом, нікелем. Вони використовуються для виготовлення імплантатів, незнімних зубних протезів, дроту. Приблизний склад одного з таких сплавів: титану — 90%, алюмінію — 6%, вольфраму — 4%.

Технологія виготовлення зубних протезів з титанових сплавів розроблена в Японії. Великий інтерес становить застосування сплавів титану для виготовлення суцільнолитих базисів і каркасів зубних протезів. Найкращі ливарні властивості та високу міцність (межа міцності на розрив — 686 МПа) виявляє сплав марки ВТ5Л (титан, легований алюмінієм). Лінійна усадка під час лиття становить 0,8— 1%, об'ємна — 3% (показники близькі до таких у сплавах золота). Каркаси, відлиті з цього сплаву, за необхідності можуть бути піддані аргонодуговому зварюванню.

Сплави титану з нікелем здатні "запам'ятовувати" форму і мають над еластичні властивості. Коли виробу (наприклад, імплантату) з такого сплаву в нагрітому стані надати певної геометричної форми, а потім охолодити його і надати йому необхідної для застосування форми (уведення в організм, конструкцію), то під час нагрівання до температури організму виріб відновлює первинну форму.

Нікелетитанові сплави застосовують: 1) у щелепно-лицевій травматології як фіксатори відламків щелеп; 2) у зубопротезуванні як внутрішньокісткові й накісткові імплантати (литі, пористі), керамічні протези зубів (каркас); 3) в ортодонтії як активні (діючі) частини апаратів.

У Сибірському фізико-технічному інституті (м. Томськ) розроблено низку сплавів із "пам'яттю" форми на основі нікеліду титану, легованих алюмінієм і ванадієм. Це сплави ТН-10, ТН-ІС, ТН-1ХЕ та ін. Основні властивості сплавів на основі нікеліду титану наведено в табл. 17.

Таблиця 17. Основні властивості сплавів на основі титану і нікелю

Показник	Пористі сплави (пористість — 8—60%)	Безпористі (литі) сплави
Густина, г., см^-і	2,4-6,1	6,44
Температура плавлення, °С	1200-1320	1250-1320
Межа міцності, кгс/мм²	20-100	45-200
Ступінь відновлення форми, %	40-90	95-100
Сила, що виникає під час відновлення форми, кгс/мм²	20-40	До 90

За температури тіла людини деякі нікелетитанові сплави виявляють еластичні властивості, подібні до властивостей тканин організму, що забезпечує гармонійне функціонування імплантатів із цих сплавів.

В ортодонтії застосовують брекети, що фіксуються на зубах композитами і над еластичним дротом, який має "пам'ять" форми (мал. 14).

Мал. 14. Застосування дроту з ефектом "пам'яті" в ортодонтії

для переміщення зубів: 1 — на початку лікування; 2 — наприкінці лікування

Зі сполук титану в стоматології широко застосовують діоксид титану (ТіО₂) — білий або жовтуватий порошок. Його використовують як замутнювач при виробництві пластмас. На основі діоксиду титану виготовляють покривні лаки для нанесення облицювального покриття на металеві частини виробів (комбіновані металоакрилові коронки, ланки мостоподібних протезів та ін.).

Останнім часом у зубопротезуванні застосовують захисне декоративне покриття ортопедичних металевих конструкцій сполуками титану. Метод, який розробили А.Н. Кузьменков і співавтори, ґрунтується на осадженні нітриту титану у вакуумі з іонним бомбардуванням поверхні виробу. Захисне декоративне покриття наносять в установці "Булат". За стійкістю до зношування воно у 2 рази перевищує нержавіючу сталь. Це покриття зменшує різницю потенціалів у ротовій порожнині, що спостерігається за наявності металевих включень (паяні протези). Титаноцирконіеве покриття стійке до дії лимонної, оцтової, нітратної і 20% хлоридної кислот, а також слини і лугів.

Витримування титанового виробу в атмосфері азоту та аміаку за температури 850 — 900 °С призводить до утворення на його поверхні золотистої плівки титану нітриду.

Покриття виробу титану нітридом збільшує твердість його поверхні й надає естетичного вигляду — плівка має золотистий відтінок. Температура плавлення плівки становить 2950 °С, твердість — 7 — 8 одиниць за шкалою Мооса.

Нанесення титану нітриду на вироби може бути одношаровим і багатошаровим.

Недоліки цього покриття такі: 1) застосування застарілої технології виготовлення протезів (штампування, паяння); 2) покриття з часом злущується; 3) можливі токсикоалергійні реакції організму на покриття (як при застосуванні біметалів у протезах).

Хром — білий із синюватим відтінком метал. Зустрічається в природі в різних сполуках. Часто міститься в залізних рудах. Добувають із руди (хромистого залізняку) відновленням у доменних печах. Має високу антикорозійну стійкість, розчиняється в хлоридній і сульфатній кислотах. Нітратна кислота на хром не діє. У реакцію з киснем вступає за температури понад 1000 °С, утворюючи оксиди хрому: Сг₂О₃ — тверду речовину зеленого кольору і СгО — чорний порошок.

Хром широко застосовують у промисловості для покриття металевих виробів тонкою металевою оболонкою (хромування). У деяких випадках хром застосовують для гальванічного покриття незнімних металевих протезів для захисту припою від корозії. Оксиди хрому застосовують у зубопротезуванні і промисловості для виготовлення полірувальних паст (паста "ГОИ", Росія).

Хром разом із нікелем входить до складу нержавіючої сталі. Він надає їй великої твердості та антикорозійності. Однак слід пам'ятати, що хром у сталі, сполучаючись із вуглецем, утворює карбіди. Останні при порушенні режиму термічної обробки випадають з однорідного твердого розчину і розташовуються по межах кристалів сплаву, унаслідок чого сплав набуває неоднорідної структури з різко підвищеною хімічною активністю (міжкристалічна корозія), Добавлення хрому до сплавів металів погіршує їх паяння. У нержавіючій хромонікелевій сталі слід дотримуватись оптимального співвідношення вмісту хрому (17 — 19%) і нікелю (8—10%; аустенітна структура). При зменшенні вмісту нікелю сплав стає двофазним за будь-якої температури. Збільшення вмісту хрому в сталі понад 18% (якщо вміст нікелю становить 9%) призводить до зниження антикорозійних властивостей сплаву.

Легуючі лігатурні матеріали. До цієї групи відносять метали, які використовують для надання сплавам певних властивостей. Так, мідь у сплавах золота підвищує їх твердість. Цинк збільшує рідкотекучість сплавів, кадмій знижує температуру плавлення.

Вміст таких металів у сплаві може бути невеликим.

Алюміній — метал сріблясто-білого кольору. Входить до складу глин, польових шпатів, слюд та інших мінералів. У природі зустрічається дуже часто, Алюміній добувають із бокситу.

Твердий кришталевий оксид алюмінію, забарвлений домішкою заліза в жовто-бурий колір, називається корундом. Він дуже твердий, застосовується як абразивний матеріал (див. розділ "Абразивні матеріали"). Прозорі кристали корунду, забарвлені незначними домішками,— не дорогоцінні камені (рубін — корунд червоного кольору, сапфір — синього).

Алюміній має добру електропровідність, теплопровідність і пластичність. На повітрі він швидко покривається шаром оксидної плівки, яка оберігає його від глибоких корозійних руйнувань.

Алюміній легко розчиняється в розведеній нітратній, сульфатній і хлоридній кислотах. Дуже нестійкий до дії розчину натрію хлориду. Сплави алюмінію широко застосовують у народному господарстві та побуті. У стоматологічній практиці алюмінієвий дріт діаметром 1,5 — 2 мм використовують для виготовлення гнутих дротяних шин. З алюмінієвої бронзи — сплав алюмінію (90%) та міді (10%) — виготовляють лігатурний дріт, який застосовують у щелепно-лицевій ортопедії (фіксація шин) і ортодонтії (переміщення зубів).

Дюралюміній, або дюраль, містить 94% алюмінію, 4% міді, 1% магнію, 1% мангану, невелику кількість заліза і силіцію. Його твердість за Брінеллем становить 120 кгс/мм, температура плавлення — 605 °С. Виявляє високу міцність і твердість, широко застосовується в авіаційній промисловості. У зубопротезуванні застосовують дуже рідко для виготовлення тимчасових апаратів та деякого устаткування (кювети).

Магналій — сплав алюмінію та магнію. Містить 70% алюмінію і 30% магнію. За властивостями близький до дюралю. Густина магналію становить 2,5 г/см³, твердість за Брінеллем — 90 кгс/мм², температура плавлення — 657 °С. Хімічно нестійкий. Раніше застосовувався в ортодонтії для виготовлення металевих кап похилих площин. Тепер застосовується так само, як дюраль.

Кадмій — метал сріблясто-білого кольору із синюватим відтінком. У природі зустрічається у вигляді цин-кокадмієвих руд. Добувають кадмій методом відновлення і виділення із суміші під час нагрівання до температури 780 — 800 °С, за якої кадмій кипить. Конденсовані його пари являють собою чистий кадмій. Він м'який, ріжеться ножем.

Кадмій застосовують для виготовлення різних припоїв і допоміжних легкоплавких сплавів. Уведення його в припій для золота знижує температуру плавлення на 100 — 150 °С. Кадмій підвищує дифузію припою в основний метал (золото, нержавіюча сталь та ін.).

Кадмій уводять у сплави дуже обережно, бо він швидко закипає і випаровується, утворюючи отруйну пару. Є два способи введення кадмію в сплав:

1. Необхідну кількість кадмію загортають у папірець, швидко поміщають у розплавлений метал і зразу ж припиняють нагрівання.

2. Кадмій (шматочки) поміщають на тонко розвальцьовану пластинку сплаву, нагрівають до температури 320 — 330 °С і плавлять. Кадмій розливається по по
верхні пластинки. Згорнуті в трубки пластинки плавлять у тиглі, одержуючи потрібний припій. Кадмій у припої для золотих сплавів під час паяння википає і згоряє. Проба золотого сплаву в припої наближається до проби основного металу.

Магній — метал світло-сірого кольору. Поширений у природі, входить до складу мінералів бішофіт (М§СІ₂-6Н₂О), магнезит (М^СО^) та ін. Металевий магній добувають двома способами: електролізом хлоридів і термічним відновленням із руд. Магній хімічно нестійкий. У вологому повітрі швидко окиснюється, покривається білою захисною плівкою. Легко розчиняється в кислотах. Пластичний тільки під час нагрівання до температури 250 — 300 °С. За температури 600 °С загоряється і горить сліпучо-білим полум'ям. У чистому вигляді магній у стоматології не застосовується. Він входить до складу сплавів, які використовують у зубо- протезуванні (припій для нержавіючої сталі). Оксид магнію завдяки високій температурі плавлення (2800 °С) застосовують для виготовлення вогнетривких тиглів і плавильних печей (для стоматологічного лиття). У зубопротезуванні застосовують природні силікати магнію, тальк і азбест.

Молібден — тугоплавкий метал світло-сірого кольору. У природі зустрічається у вигляді руд. Найбільше промислове значення має молібденіт (Мо5₂ — молібденовий блиск), який містить близько 60% молібдену. У таких рудах зазвичай містяться бісмут, вольфрам, мідь та інші метали. Добувають молібден випалюванням, відновленням воднем, пресуванням порошку з подальшою гарячою прокаткою.

У холодних розчинах хлоридної і сульфатної кислот і в лугах молібден не руйнується. За звичайних умов стійкий до корозії. Нітратна кислота і царська горілка розчиняють молібден, Молібден у металургії використовують для одержання феромолібдену (55 — 70% молібдену, решта — залізо). Останнє служить присадкою під час виготовлення легованих сталей. У кобальто-хромовому сплаві молібден поліпшує мікрокристалічну структуру, підвищує твердість, в'язкість і антикорозійну стійкість.

Мідь — метал червоного кольору. У природі зустрічається в самородному стані. Входить до складу сульфідних та інших руд (халькозин — Си₂5, мідний колчедан — СиРе5₂). Мідь добувають із руд плавленням, очищають електролізом. Мідь окиснюється у вологому середовищі, і під час нагрівання на повітрі покривається тонкою оксидною плівкою чорного кольору. Розчиняється в нітратній і сульфатній кислотах, лугах. Вона пластична, легко обробляється, має хороші ливарні властивості. Широко застосовується в електротехніці (має високу електропровідність), входить до складу багатьох сплавів (бронза, латунь та ін.). У складі сплавів золота і припоїв підвищує в'язкість і механічну міцність. У стоматології застосовують мідні амальгами, кільця різних діаметрів (для зняття відбитків з окремих зубів при виготовленні вкладок, напівкоронок, штифтових зубів).

Сплави міді широко застосовуються в народному господарстві, найважливіші з них — бронза, латунь, мельхіор.

Бронза — сплав міді з алюмінієм, силіцієм, берилієм та іншими елементами (відповідно бронза називається алюмінієвою, силікатною, берилієвою).

У стоматологічній практиці з бронзи виготовляють лігатурний дріт, а також обладнання (кювети), інструменти (молоточки).

Нейзильбер (мельхіор) — сплав, схожий на срібло. Містить до 50% міді, 18-22% цинку, 13,5-16,5% нікелю та інші елементи. Густина нейзильберу становить 8,3— 8,5 г/см³, температура плавлення — 1000 — 1200 °С, твердість за Брінеллем — 80 кгс/мм². Має добрі механічні та антикорозійні властивості. У ротовій порожнині поверхня нейзильберу покривається тонкою оксидною плівкою, що оберігає виріб від більш глибоких руйнувань. Метал добре штампується і відливається, широко застосовується в побуті.

В ортопедичній практиці нейзильбер використовують для виготовлення тимчасових щелепно-лицевих та ортопедичних пристроїв. Раніше з нейзильберу виготовляли штамповані капи. Після впровадження в зубопротезування пластмас виготовлення металевих кап різко зменшилося. З нейзильберу виготовляють корпуси ор-тодонтичних гвинтів. Під час паяння нейзильберу користуються припоєм (6 частин срібла, 2 частини міді й 1 частина цинку).

Цинк -- метал синювато-білого кольору з вираженою кристалічною структурою. У природі зустрічається у вигляді цинкової обманки (2п5). Цинк добувають випалюванням руди і безпосередньо з руд методом електролізу.

Цинк легкоплавкий і рідкотекучий. Він входить до складу припоїв для нержавіючої сталі, сплавів міді, срібла та інших, які використовуються в зубопротезуванні (нейзильбер).

Легкоплавкі сплави (допоміжні матеріали) — це сплави, температура плавлення яких нижче від точки плавлення олова (232 °С). До їх складу входять різні елементи (бісмут, кадмій, олово, свинець тощо).

Бісмут належить до групи металоїдів, але з різко вираженими властивостями металів. Тому його можна розглядати як метал. У природі зустрічається в різних сполуках (бісмутова охра, бісмутовий блиск). Входить до складу нікелевих і хромових руд.

Чистий бісмут має сріблясто-білий колір. Густина його становить 9,8 г/см³, температура плавлення — 271,3 °С, температура кипіння — 1420 °С, твердість за Брінеллем — 35 кгс/мм², усадка - 3,3%. Коефіцієнт лінійного розширення — 13,4- 10~⁶. Бісмут крихкий, добре розчиняється в нітратній і сульфатній кислотах. На повітрі не окиснюється.