Зона мішаних лісів в Україні репрезентована Українським Поліссям. Південна межа Полісся проходить поблизу Львова, Шепетівки, Житомира, Києва, Ніжина, Глухова.
Поверхня Полісся - хвилясто-горбиста рівнина, складена переважно піщаними і супіщаними льодовиковими відкладами.
Клімат помірно континентальний, літо тепле, вологе, у липні від ч+17 (на заході) до +19°С (на сході). Зима м'яка, із частими відлигами, особливо на заході. Температури січня з заходу на схід змінюються від - -4,5 до -8°С. У середньому за рік в Українському Поліссі випадає 600-680 мм опадів. Кліматичні умови і рельєф обумовлюють велику густоту річкової сітки, утворення боліт.
Ґрунти зони дерново-підзолисті і болотні. Природну рослинність складають лісові, лучні і болотні види.
З лісів переважають соснові (бори), дубово-соснові (субори) і дубово-грабові. У ХУІ - ХУІІ ст. вся територія Полісся на захід від Дніпра була покрита лісами. Нині лісистість складає ляше 30%.
Середня розораність Полісся - понад 30%, а ділянки середньо-підзолистих (досить родючих) ґрунтів розорані на 80%. Луки займають 10% території. Багато боліт осушено і перетворено на сільгоспугіддя.
Для Полісся характерні типово лісові тварини: козуля, лось, дикий кабан, вовк, лисиця, рись, куниця, заєць, білка, борсук, із птахів - тетерев, глухар, рябчик. Водяться бобер, видра.
Українське Полісся поділяється на 5 фізико-географічних областей: Волинське, Житомирське, Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське Полісся.
Лісостепова зона України
Лісостепова зона простяглася від Прикарпаття до Середньоросійської височини. Північна межа (із Поліссям) проходить поблизу Львова, Шепетівки, Житомира, Києва, Ніжина, Глухова, а південна - по лінії Ананьїв - Знам'янка - Олександрія - Красноград - Балаклія - Куп'янськ.
Рельєф Лісостепу різноманітний. На Правобережжі зона займає Волино-Подільську і Придніпровську височини, на Лівобережжі - частину Придніпровської низовини і відроги Середньоросійської височини.
Зональними типами ґрунтів є сірі лісові ґрунти (під лісовими масивами), а також типові чорноземи (під лучним різно-травним степом). У заплавах річок поширені лучно-чорноземні ґрунти, Клімат Лісостепу помірно континентальний. Із заходу на схід січневі температури змінюються від -5 до -8°С, липневі - від +18 до +22°С. На заході випадає 550-750 мм, на сході - 450 мм опадів на рік. Густота річкової сітки зменшується із заходу на схід.
У Лісостепу переважають широколистяні ліси, головним чином діброви. Бук утворює великі масиви на крайньому заході. Граб характерний для лісів Придніпровської височини. На Лівобережжі домінує дуб із домішкою клена, липи, ясена. Соснові і сосново-дубові ліси займають піщані тераси річок.
Ландшафти Лісостепу сильно змінені людиною. За останні сторіччя лісистість зменшилася від 40-50 до 5-10%. Середня розораність Лісостепу складає 75%, а на Лівобережжі - навіть 90%. Природні умови сприятливі для вирощування пшениці, кукурудзи, гречки, цукрового буряка і багатьох інших культур.
Для Лісостепу є характерним поєднання тваринного світу Полісся і Степу. У лісах водяться лось, дикий кабан, козуля, вовк, борсук, куниця, білка. На степових ділянках типові тварини - заєць-русак, лисиця, гризуни (ховрашки, хом'яки, миші); із птахів - сіра куріпка, перепел.
Лісостеп України поділяється на чотири фізико-географічні провінції: Західне-Українську, Дністровсько-Дніпровську, Лівобережне-Дніпровську, Середньоросійську.
Степова зона України
Степова зона займає близько 40% території України. На півночі Степ межує з Лісостепом по лінії Ананьїв - Знам'янка - Олександрія - Красноград - Балаклія - Куп'янськ. Степ охоплює Причорноморську низовину, південні частини Придніпровської височини та Придніпровської низовини, Донецьку і Приазовську височини, а також рівнини Криму.
У порівнянні з іншими зонами України Степ одержує найбільшу кількість сонячного тепла, але найменшу кількість осадків. Із заходу на схід температури січня змінюються від -2 до -9°С, температури липня - від +20 до +24°С. Річна сума опадів зменшується з північного заходу на південний схід - від 450 до 300 мм. Це є причиною маловодності степових річок.
Природних лісів у Степу дуже мало. Вони ростуть переважно в балках (байрачні дубові ліси), у заплавах рік (заплавні ліси), на піщаних терасах (соснові ліси). Є й штучні лісові масиви. Повсюдно в Степу створено лісові полезахисні смуги.
Степ сильно змінений людиною. Природна рослинність збереглася в заповідниках, на схилах річкових долин і балок,
У північних районах є лучні степи з пишним різнотрав'ям (конюшина, шавлія, сон-трава та ін.) і степовими злаками. Ґрунти - звичайні чорноземи, типові чорноземи. Далі на південь - різнотравно-типчаково-ковилові степи на звичайних чорноземах поступово переходять у типчаково-ковилові на південних чорноземах. Ще далі на південь - сухі степи з розрідженим травостоєм із злаків, полину, солянок на каштанових ґрунтах.
Тваринний світ: крім численних дрібних гризунів у степу живуть землерийки, кроти, сліпці. Бабак звичайний зараз зберігся тільки в Луганському заповіднику та у двох заказниках Харківської області. Характерні для степу ховрашки, зустрічаються ласка, горностай, степовий тхір, борсук, лисиця та ін., із птахів - жайворонки, перепели, куріпки, рідко - дрохви, орли.
Рілля в стопу складає 75% земельного фонду. Головні сільськогосподарські культури - озима пшениця, соняшник, цукровий буряк, баштанні.
Степова зона України поділяється з півночі на південь на три під зони: Швнічностепову, Середньостепову та Південностепову.
Карпатські гори
Карпатські гори, які знаходяться в Україні, називають Українськими Карпатами.
Українські Карпати — гори, середні за висотою. Вони утворені кількома гірськими хребтами. Між ними розкинулися мальовничі долини.
Карпатські гори — це місце в Україні, де випадає найбільше опадів: дощів — навесні і влітку, снігу — взимку. Весною сніг довго лежить на округлих вершинах гір, але з часом тане під променями сонця. Після дощів і танення снігу вода потоками збігає з гір у долини й часто спричиняє повені.
З гір тече безліч струмків і річок. Там беруть початок Дністер, Прут і їх найбільші притоки. У Карпатах трапляються невеликі, але досить глибокі озера з кришталево-чистою холодною водою.
На особливості розповсюдження грунтів в Українських Карпатах позначилась висотна поясність. Так, у Передкарпатті поширені дерново-підзолисті оглеєні ґрунти, що утворилися під мішаними дубово-буковими чи дубово-буково-смерековими лісами на карбонатних відкладах. Для гірської зони Карпат до висоти 1100-1200 м характерні бурі лісові ґрунти. У верхній частині лісового поясу залягають сіро-бурі ґрунти. На полонинах поширені гірсько-лучні ґрунти.
У Карпатських горах зосереджено понад 15% усіх лісів України. Залісненість території тут становить близько 40%. Це найбільший лісовий масив держави. Серед інших частин Карпатського пасма Українські Карпати найбільш заліснені. Невипадково їх часто називають ще Лісистими Карпатами. Переважають смереково-букові ліси. Велику | площу, особливо в Закарпатті, займають дубові насадження, ялиця і граб. Карпатські ліси України мають високоякісну деревину, яка користується попитом як на внутрішньому, так і на світовому ринках.
Кримські гори
Кримські гори межують із зоною степів і Чорним морем. Від моря їх відділяє рівнинна смуга узбережжя різної ширини. До степу спускаються положисті схили гір, а до моря — круті скелі.
У горах зустрічаються чудернацькі стовпи, піраміди, химерної форми скелі. Багато також печер і глибоких колодязів, у яких не тане товстий шар льоду. Все це — результат роботи сонця, вітру і води.
Кримські гори є вологим островом у сухому Криму. Взимку в горах випадає багато снігу, частими є завірюхи. Навесні йдуть дощі, влітку — грозові зливи. Осінь у горах суха і тепла.
Гірські річки течуть глибокими вузькими ущелинами. Під час танення снігу і дощів вони бурхливі. У спеку маленькі річки пересихають.
Для збереження природи Кримських гір створено Кримський і Ялтинський заповідники.
Як область Кримських гір виокремлюють Південний берег Криму —смугу суші завширшки від 1 до 12 км між Кримськими горами і Чорним морем.
Сонячні промені майже прямовисно падають на Південний берег Криму. Вони приносять багато світла і тепла. Наприклад, у місті Ялті на рік буває близько 210 сонячних днів.
Весна розпочинається рано. Літо майже бездощове, довге і спекотне. Опади випадають восени і взимку. Зима дуже тепла, тому сніг одразу тане.
На погоду також впливають Кримські гори і Чорне море. Гори в усі пори року захищають Південний берег Криму від холодних північних вітрів. Улітку море прохолодніше, ніж суша. Його прохолода зменшує літню спеку. За літо вода в морі добре нагрівається. Взимку вона поступово віддає тепло, зігріваючи повітря над узбережжям.
Ґрунти
Характер підстилаючих корінних порід, умови рельєфу, кліматичні особливості, господарська діяльність, відображаються на ґрунтовому покрові.
В посушливих умовах в лісостеповій частині Гірського Криму зустрічаються, в основному, чорноземи з вмістом гумусу 3-4%, та сірі лісостепові малопотужні щебенисті ґрунти, а також буроземи. У передгір'ях поширені чорноземи, південно-карбонатні та дерново-карбонатні ґрунти. Під широколистими лісами, в умовах достатнього зволоження, сформувались бурі гірсько-лісові ґрунти з вмістом гумусу 4 –5%, вони придатні для садівництва, виноградарства, посівів тютюну, кормових трав.
Вони утворилися в умовах вологого, помірно-теплого клімату, промислового типу водного режиму під хвойно-широколистими лісами. Ґрунтоутворюючі породи: суглинки, глинисті елювіально-делювіальні відклади.
Фізико-географічні фактори сприяють швидкому розкладанню первинних і утворенню вторинних мінералів. У цих ґрунтах добре виражений процес оглинення. Процес опідзолювання виражений слабо, або зовсім не спостерігається. Профіль бурих лісових ґрунтів мало диференціюється на генетичні горизонти.
На яйлах поширені гірсько-лучні чорноземовидні ґрунти і гірські чорноземи, які містять 16-20% гумусу. Під субтропічними середземноморськими сухими лісами та чагарниками, трав'янистою рослинністю на продуктах вивітрювання глинистих сланців і вапняків, утворилися коричневі ґрунти (7-10% гумусу). Вони придатні для вирощування винограду, тютюну, ефіроолійних та плодових культур.
Південні схили Головної гряди Кримських гір, що круто обриваються до Чорного моря, вкриті коричними і коричнево-червоними ґрунтами.
Вміст гумусу в них становить 3-3,5% На породах червоного кольору ґрунти отримують червоно-коричневе забарвлення. Всі вони дуже змінені внаслідок господарської діяльності.
45. Принципи і методи фізико-географічного районування.
Фізико-географічне районування проводиться згідно комплексу взаємодоповнюючих принципів, які визначають та регулюють процес створення системи таксономічних одиниць районування, виявлення та картографування регіонів різного рангу. Вагомий внесок в розробку цих принципів внесли ланшафтознавці: А.Г.Ісаченко, М.А.Солнцев, Ф.М.Мільков, М.А.Гвоздецький, В.І.Прокаєв.
а) Принцип об’єктивності.
Фізико-географічні регіони існують об’єктивно, незалежно від нашої свідомості і нашої волі. Проте вони не завжди мають чіткі лінійні межі.
б) Принцип відносної фізико-географічної однорідності.
ПТК нижчого рангу (менші) можна об’єднувати в ПТК рангом вище лише тоді, коли вони мають відносну однорідність, тобто певні суттєві спільні ознаки. Усякий фізико-географічний регіон — це складна територіальна система, яка об’єднує неоднорідні складові.
Фізико-географічний регіон має бути однорідним за відповідними районоутворюючими чинниками (критеріями його виділення). Для кожного рангу фізико-географічного району показники цієї однорідності мають бути пов’язані з конкретними зональними та азональними чинниками (наприклад, гідротермічні критерії для зон та підзон). А різнорідність ПТК є основою для їх послідовної диференціації. Існує чітка залежність: чим вищий ранг регіону, тим менша однорідність.
в) Принцип територіальної спільності (нерозривності)
Він полягає в тому, що фізико-географічні регіони не можуть складатися із окремих, просторово розділених ділянок (ареалів). Крім того, в межах основного контуру не може бути окремих виключених ділянок. Допускаються лише розриви ПТК морськими перешкодами (архіпелагами, продовження природних зон на різних материках).
г) Генетичний принцип
Окремі регіони виділяються в тому випадку, якщо природні компоненти, які грали провідну роль в обособленні геосистем цього рангу, характеризуються спільністю розвитку. Згідно М.А.Солнцеву основу генетичного принципу складає: 1) виявлення початкових причин утворення і обособлення кожної фізико-географічної одиниці; 2) з’ясування загальної картини палеографічної історії і встановлення її найважливіших переломних етапів; 3) розгляд сучасних природних умов як результату попередньої історії розвитку.
д) Принцип порівняльності результатів
Суть його полягає у застосуванні єдиної методики районування для територій з різною природою і при різній детальності (дробності) поділу.
е) принцип врахування закономірностей фізико-географічної диференціації відповідно до їх порядку (масштабу).
При виділенні регіонів найвищого рангу насамперед враховуються загальні закономірності диференціації географічної оболонки. При виділенні одиниць низького рангу першочергово враховується вплив місцевих факторів диференціації.
