Форми безготівкових розрах у господарському обороті під-ва

Більшість розрахункових операцій суб’єктів господарювання здійснюється в безготівковій формі. Застосування безготівкової форми розрахунків дає змогу знизити витрати на транспортування, облік і зберігання готівки, зменшує тривалість проведення розрахунків, підвищує рівень контролю за цільовим використанням грошових коштів.

Організацію безготівкових розрахунків підприємств регулює Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 29 березня 2001 року. Підприємства можуть здійснювати безготівкові розрахунки з допомогою таких розрахункових документів:

· платіжні доручення;

· платіжні вимоги-доручення;

· розрахункові чеки;

· акредитиви;

· векселі;

· інкасовані доручення.

На підприємствах України нині найчастіше застосовують безготівкові грошові розрахунки з використанням платіжних доручень.

Платіжне доручення – це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної в дорученні суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача.

Розрахунки платіжними дорученнями можуть здійснюватися за фактично відвантажену продукцію, виконані роботи чи надані послуги (як попередня оплата, для завершення розрахунків за активами взаємної заборгованості підприємства), для сплати податків тощо. Перевагою розрахунків платіжними дорученнями є простота і швидкість документообігу, економічність і універсальність (можливість застосування як за товарними, так і за нетоварними платежами).

Платіжна вимога-доручення – це комбінований документ, який складається з двох частин: верхньої – вимоги одержувача коштів безпосередньо до платника сплатити вартість поставленої йому продукції, виконаних робіт, наданих послуг і нижньої – доручення платника обслуговуючому банкові про списання певної суми коштів зі свого рахунку та перерахування її на рахунок одержувача.

Грошові розрахунки підприємства можуть також здійснювати зі застосуванням чеків. У грошових операціях підприємств використовують два види чеків: грошові та розрахункові.

Грошовий чек - це грошовий документ установленої форми, що містить беззаперечну вказівку власника поточного рахунку (чекодавця) банкові сплатити зазначену в чеку суму конкретній особі чи пред’явникові чека. Основне призначення грошового чека – бути інструментом отримання готівкових коштів із поточного рахунку підприємства.

Розрахунковий чек - це документ стандартної форми з дорученням чекодавця (платника) своєму банкові (банкові – емітенту) перерахувати кошти з рахунку чекодавця на рахунок пред’явника чека (отримувача коштів). Розрахунковий чек заповнює платник і передає його отримувачеві платежу в момент здійснення господарської операції купівлі – продажу.

Акредитив – розрахунковий документ за яким одна кредитна установа (банк) доручає іншій здійснити за рахунок спеціально за депонованих (заброньованих) для цього коштів оплату товарно – транспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги або виплатити пред’явникові акредитива певну суму коштів.

За своєю суттю акредитив є договором, що відокремлений від договору купівлі – продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися. Тобто акредитив – це договір, що містить зобов’язання банку – емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів які відповідають умовам акредитива, зобов’язаний виконати платіж на користь бенефіціара (особи, якій призначено платіж) або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Вексель – це цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити у певний термін зазначену суму грошей власникові векселя (векселетримачеві). Розрізняють вексель простий і переказний.

Простий вексель містить просту нічим необумовлену обіцянку векселедавця сплатити власникові векселя після вказаного терміну певну суму. Переказний вексель (тратта) містить письмовий наказ векселетримача (трасанта), адресований платникові (трасатові), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін. Трасат стає боржником за векселем тільки після того, як акцептує вексель, тобто дасть згоду на його оплату, поставивши на ньому свій підпис. Акцептант переказного векселя, як векселедавець простого векселя, є головним вексельним боржником і несе відповідальність за оплату векселя у визначений у ньому термін.

Основними перевагами вексельної форми розрахунків є зменшен­ня витрат на здійснення грошового обігу, прискорення грошового обігу, скорочення потребу готівці.

Інкасова форма розрахунків найчастіше застосовується при укладенні зовнішньоекономічних договорів (документарне інкасо з гарантією).

Інкасо — це банківська розрахункова операція, за допомо­гою якої банк за дорученням свого клієнта отримує на підставі розрахун­кових документів гроші, перераховує їх клієнтові за відвантажені товарно-матеріальні цінності чи надані послуги і зараховує ці кошти на банківський рахунок клієнта. Розрізняють чисте інкасо (інкасо простих і переказних векселів, чеків та інших платіжних документів) і докумен­тарне інкасо (інкасо комерційних документів). За виконання інкасо банки стягують комісійну плату.