Методи розподілу грошових фондів

Аналогічно методи фінансової діяльності держави також прийнято поділяти на відповідні групи: а) методи формування грошових фондів; б) методи розподілу грошових фондів; в) ме­тоди використання грошових фондів.

Метод розподілу под-ся на 2 види:

-фінансування-безвідплатний,безпворотній плановий відпуск коштів з централізованого фонду(бюджету)

-кредитування-відпуск коштів відб-ся на принципі строковості,плановості.повернення.

Розподіл мобілізованих державою грошових коштів у її фінансові фонди також забезпечується тільки йому властивими методами. Необхідно підкреслити, що у відповідності з Конституцією України та Законом України «Про бюджетну систему України»кошти Державного бюджету витрачаються лише на цілі і в ме­жах, затверджених Законом про Державний бюджет України. Кошти республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених відповідно Верховною Радою Автономної Рес­публіки Крим, місцевими радами. До Державного бюджету Ук­раїни не включаються видатки, які не передбачені закономи України. Розподіл видатків між бюджетами здійснюється відпо­відно до вимог Закону України «Про бюджетну систему Украї­ни». Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку.

Поточні видатки — це фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захи­сту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку. В складі поточних видатків окремо виділяються ви­датки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об'єктів із зазначенням всіх факторів, які вплинули на обсяг видатків.

Видатки розвитку — це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансуван­ня капітальних вкладень виробничого і невиробничого призна­чення; фінансування структурної перебудови народного госпо­дарства; субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Як бачимо, в практиці фінансової діяльності держави по розподілу коштів, зібраних в її централізовані фонди, насампе­ред в Державний бюджет, найпоширенішим є метод фінансу­вання — безповоротного, безвідплатного, цільового, планового відпуску грошових коштів з централізованого фонду. Якщо фінансові ресурси виділяються з Державного бюджету, то це бюджетне фінансування. При виділенні грошових коштів з відом­чих фондів, наприклад фондів міністерств, фінансування набу­ває характер відомчого. За наявності у складі фінансової систе­ми позабюджетних фондів, як це має місце в Україні, може мати місце фінансування з позабюджетних фондів. Тобто вид фінансування визначається тим, з якого державного фонду коштів виділяються гроші.

Якщо гроші виділяються безвідплатно та безповоротно з вищестоящого бюджету нижчестоящому чи будь-яким суб'єктам

господарювання з метою доповнення дефіциту власних коштів, то таке виділення є дотацією. Це дуже поширений метод фінан­сової діяльності держави. В теорії та на практиці розрізняють два види дотацій: 1) допомога, що надається підприємствам, організаціям, установам на покриття збитків, зумовлених не­залежними від них причинами; 2) бюджетна дотація — без­відплатна, безповоротна допомога вищестоячого бюджету ниж-честоячому, яка не носить цільового характеру та видається у випадку перевищення видатків над доходами. Ця дотація за своїм характером є методом бюджетного регулювання.

Субвенція — це бюджетна дотація, що носить цільовий ха­рактер. Вона застосовується як метод бюджетного регулюван­ня для збалансування нижчестоячих бюджетів. Субвенція ви­дається нижчестоячому бюджету з чітко визначеним призна­ченням як часткове державна фінансова допомога на програми і заходи, спрямовані на підтримку гарантованого законодав­ством мінімуму соціальної забезпеченості населення регіонів, де такий мінімум не забезпечується власними бюджетними до­ходами з незалежних від них причин економічного розвитку.

В практиці фінансової діяльності держави зустрічається і такий метод як субсидія — грошова допомога, що надається дер­жавою за рахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним особам, місцевим державним органам, іншим державам. Як метод бюджетного регулювання субсидія застосовуєть­ся з метою збалансування регіональних та місцевих бюджетів, зміцнення їх доходної бази та завжди передається безповорот­но і безвідплатно з вищестоячих ланок бюджетної системи нижчестоячим ланкам. Субсидії надаються для фінансування кон­кретних заходів та установ, тобто мають цільовий характер. Право місцевих бюджетів на субсидії закріплено в Законі Ук­раїни «Про бюджетну систему України».

Поки що субсидії ще не знайшли в Україні такого ж широ­кого застосування, як це має місце у розвинутих країнах світу, наприклад у СІЛА, Англії, Франції, ФРН та ряді інших країн. В цих країнах розрізняють прямі та непрямі державні субсидії. Прямі субсидії скеровуються на фінансування капітальних вкла­день у галузі, розвиток яких необхідний для економіки в ціло­му, на фундаментальні дослідження, перепідготовку кадрів, ство­рення нових робочих місць у найбільш відсталих регіонах, на підтримку військово-промислового комплексу.

Непряме субсидування здійснюється в основному шляхом податкової та кредитної політики.

Найпоширеіншим методом прямого субсидування в Україні нині є податковий кредит — відстрочка сплати податку на доходи, що надається підприємству податковою інспекцією на умовах зворотності, строковості, відплатності, за наявності згоди фінан­сового органу, який контролює виконання бюджету. Податковий кредит як форма правовідносин по суті був запроваджений ще Законом України «Про порядок дії на території Української РСР в 1991 році Закону СРСР «Про податки з підприємств, об'єднань і організацій». Однак саме поняття «податковий кре­дит» в нормативних документах з'явилося дещо пізніше. Його було введено в практичний обіг Декретом Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1992 р. за № 12-92 «Про податок на при­буток підприємств і організацій», чинним по даний час.