Незаконне позбавлення волі або викрадення людини: кримінально-правовий аналіз

Ст. 146 Незаконне позбавлення волі або викрадення людини

Безпосереднім об’єктом є воля, честь і гідність особи, додатковим – фізична та психічна недоторканність особи, її здоров’я та життя.

Потерпілими можуть бути будь-які особи, щодо яких мало місце незаконне позбавлення волі або викрадення. Якщо такими потерпілими були малолітні особи, то вчинене утворює кваліфікований склад даного злочину і буде кваліфікуватись за ч.2 ст.146 КК України.

Об’єктивна сторона характеризується формальним складом злочину, а, отже, злочин буде закінченим з моменту вчинення однієї з двох наступних дій:

1) незаконне позбавлення волі;

2) викрадення людини.

Позбавлення волі буде незаконним у всіх випадках, якщо це суперечить нормам Конституції України та чинного законодавства, або буде здійснене з порушенням норм КПК. Не вважається незаконним позбавлення волі особи на підставі обвинувального вироку суду, що набрав законної сили. Незаконне позбавлення волі може полягати:

1) в поміщенні потерпілої особи в місце, де вона не бажає перебувати;

2) тримання потерпілої особи в місці, яке вона не може вільно залишити.

У зв’язку із цим обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є місце вчинення злочину.

Викрадення людини як правило, виражається в захопленні людини і подальшому обмеженні волі цієї людини. Воно може бути вчинене у будь який спосіб (відкрите чи таємне заволодіння людиною, шляхом обману), однак, на кваліфікацію як правило це не впливає.

Якщо незаконне позбавлення волі або викрадення людини потягнуло за собою тяжкі наслідки (самогубство потерпілої особи, тяжке тілесне ушкодження, смерть) вчинене утворює матеріальний склад злочину і кваліфікується за ч.3 ст.146.

Із суб’єктивної сторони має місце прямий умисел, мотиви та мета можуть бути різними.

Суб’єктом – особа із 16 років.

До кваліфікованих видів незаконного позбавлення волі або викрадення людини відносять:

1. вчинення зазначених дій щодо малолітньої дитини, щодо двох або більше осіб;

2. вчинення таких дій з корисливих мотивів;

3. вчинення цього злочину за попередньою змовою групою осіб або у спосіб, що є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого або таких, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань;

4. вчинення таких дій із зброї;

5. вчинення цих дій протягом тривалого часу;

До особливо кваліфікованих видів відносять:

1. вчинення таких дій організованою групою;

2. вчинення зазначених дій, якщо вони спричинили тяжкі наслідки.

 

Захоплення заручників.

Основним безпосереднім об’єктом злочину є воля, честь і гідність особи. Його додатковим факультативним об’єктом можуть бути громадська безпека, життя та здоров’я особи, власність тощо.

Об’єктивна сторона його характеризується суспільно небезпечними діями у двох можливих формах: 1) захоплення особи як заручника; 2) тримання особи як заручника.

Заручником є особа, яку захоплює або утримує інша особа, погрожуючи при цьому її вбити, спричинити тілесні ушкодження, вчинити інші насильницькі дії або продовжувати утримувати далі.

Потерпілим (заручником) від злочину, передбаченого ст. 147, не можуть бути особи, які завідомо для винного є представниками влади, працівниками правоохоронних органів та їх близькими родичами, крім випадків, коли вони захоплені або тримаються як заручники з метою спонукання родичів затриманих або інших фізичних (неслужбових) осіб до вчинення або утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника. Захоплення або тримання вказаних осіб як заручників разом з іншими особами створює підстави для кваліфікації злочинів за статтями 147 і 349 (реальна сукупність).

Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Ставлення особи до тяжких наслідків цього злочину може бути тільки необережним.

Оскільки захоплення і тримання особи фактично означають позбавлення її волі, від злочину, передбаченого ст. 146, розглядуваний злочин відрізняється переважно за спеціальною метою. Тут вона може мати альтернативний характер - спонукати родичів затриманого, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до: а) вчинення будь-якої дії (передати зброю, наркотичні засоби, інші речі, транспортні засоби чи гроші, звільнити якогось заарештованого чи ув’язненого, забезпечити безперешкодний виліт за межі країни тощо); б) утримання від учинення будь-якої дії (неприйняття певної особи на ту чи іншу посаду, відмова від укладення угоди тощо).

Вчинення чи невчинення певних дій адресатом вимоги є умовою звільнення заручника.

Адресатом вимоги можуть бути такі суб’єкти:

1) державна або інша установа, підприємство чи організація (установа виконання покарань, орган виконавчої влади, суд, господарське товариство, банк тощо), у т. ч. іноземні або міжнародні;

2) родичі затриманого або інші фізичні особи (скажімо, його близькі, знайомі). Про поняття родичі див. коментар до ст. 122;

3) службові особи. Про поняття службова особа див. примітки 1 і 2 до ст. 364 і Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

Кваліфікованими видами розглядуваного злочину є: 1) вчинення його щодо неповнолітнього; 2) вчинення його організованою групою; 3) захоплення або тримання особи як заручника, поєднане з погрозою знищення людей; 4) спричинення ним тяжких наслідків.

Поняттям тяжкі наслідки у складі цього злочину охоплюються заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, у т. ч. таке, що спричинило смерть потерпілого, спричинення великої матеріальної шкоди, суттєве загострення міждержавних чи міжнаціональних стосунків, серйозне порушення діяльності установ, організацій і підприємств тощо. При цьому, крім безпосередньо заручника, потерпілими від цього злочину можуть бути визнані й інші особи, що постраждали під час захоплення або тримання особи як заручника.