Професійне педагогічне спілкування – комунікативна взаємодія педагога з учнями, батьками, колегами, спрямована на встановлення сприятливого, психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності і стосунків.
Професійне педагогічне спілкування на рівні майстерності взаємодії забезпечує через учителя трансляцію учням людської культури, допомагає засвоєнню знань, сприяє становленню ціннісних орієнтацій під час обміну думками; забезпечує формування власної гідності дитини.
Непрофесійне педагогічне спілкування, навпаки, породжує страх, невпевненість, спричинює зниження працездатності, порушення динаміки мовлення і в результаті появу стереотипних висловлювань у школярів, бо у них зменшується бажання думати і діяти самостійно.
Почуття пригніченості предметом у школі – насправді ж учителем – у деяких учнів триває впродовж багатьох років. Замість радості пізнання і спілкування з’являється відчуженість.
За якими ознаками ми судимо про професіоналізм у спілкуванні?
Аналізувати педагогічне спілкування слід з різних боків, тому що це явище багатогранне.
Повноцінне педагогічне спілкування є не лише багатогранним а й поліфункціональним. Воно забезпечує обмін інформацією і співпереживання, пізнання особистості і самоутвердження, продуктивну організацію взаємодії.
Орієнтація на поліфункціональність спілкування дає змогу вчителеві організувати взаємодію на уроці і поза ним як цілісний процес: не обмежуватися плануванням лише інформаційної функції, а створювати умови для обміну ставленнями, переживаннями; допомагати кожному “школяреві” гідно самоутвердитися в колективі, забезпечуючи співробітництво і співтворчість у класі.
Спілкування педагога з учнями є специфічним, тому, що за статусом вони виступають з різних позицій: учитель організовує взаємодію, а учень сприймає її і включається в неї. Треба допомогти учневі стати активним співучасником педагогічного процесу, забезпечити умови для реалізації його потенційних можливостей, тобто забезпечити суб’єкт–суб’єктний характер педагогічних стосунків.
Отже, спілкування вчителя у педагогічному процесі повинно збудити активність самої дитини (вийти на діалог) і допомогти їй набути позитивного досвіду організації діяльності і стосунків.
Педагогічна майстерність
Педагогіка як мистецтво передбачає теоретичний і прикладний рівні. Відомо, ЩО для якісного забезпечення навчального процесу фахівцю не достатньо володіти певною сукупністю наукових знань. Йому необхідні індивідуальні уміння і навички, які сприяють кращій подачі матеріалу для вивчення учнівською молоддю, зосередженню її уваги на найважливіших фактах, виробленню бажання засвоїти новоопрацьоваиу інформацію та застосувати її у практичній діяльності. На допомогу приходять риторичні можливості, психологічні якості, всебічні знання, і навіть артистичні дані. Педагогічна праця вимагає розвитку майстерності, яка допомагає, освітянину вивести свою щоденну працю на рівень мистецтва, яке є неповторним та індивідуальним. Для цього потрібно не тільки постійно поповнювати знання, а й удосконалювати педагогічну техніку, працюючи з власним голосом, мімікою, жестами, рухами, позами тощо.Педагогічна творчість має певні рівні:
1) визначення основної мети своєї діяльності;
2) вироблення власних прийомів навчання і виховання, педагогічної взаємодії;
3) конструювання навч. матеріалу, моделювання виховного процесу;
4) здатність комбінувати, модифікувати свою діяльність у нестандартному ключі;
5) Створювати власні педагогічні системи.
Рівні пед. творчості на основі спілкування з учнями:
2) Педагог-прем’єр: вчитель – талановитий організатор, дохідно пояснює матеріал, розв’язує задачі;
3) Педагог-диригент: відчуває творчу атмосферу класу і вміє її направляти, вміє організувати фронтальну і групову роботу;
4) Педагог-режисер: вміє здійснити особистісно-орієнтований підхід до учнів, знає зону актуального розвитку кожної дитини і вміє підняти на рівень найближчої зони, організовує спільну творчу діяльність.
Творч. лабораторія випускника:
– пед. знання;
– пед. уміння (практика);
– ознайомлення з ППД;
– періодика;
– література.
