Назвіть методи,які стимулюють інтерес учнів до навчання. Розкрийте умови,від яких залежить ефективність

Класифікація методів навчання на основі джерел інформації. У педагогіці відома класифікація методів навчання на основі джерел інформації, відповідно до якої методи поділяють на словесні, наочні, практичні. Ідея такої класифікації була свого часу висунута й обгрунтована багатьма відомими педагогами радянських часів, такими, як Д. Лордк-іпанідзе, Є. Голант, Н. Верзілін, С. Шаповаленко, С. Чавдаров, її підтримував відомий польський педагог Оконь, відомий радянський психолог Л.Занков.

Словесні методи (бесіда, розповідь, пояснення, лекції тощо) характерні тим, що інформацію для засвоєння учень отримує вербальними засобами,тобто через слово.

Наочні методи — інформація для засвоєння одержується на основі сенсорно-перцептивної діяльності (демонстрування, ілюстрації, показ об´єкта, моделі).

Практичні методи. Суть їх у тому, що шляхом виконання практичних дій учень отримує деяку інформацію, яку аналізує, робить висновок і приходить до тих знань, які необхідно засвоїти. Особливість методу в тому, що діяльність з одержання знань накладається в часі на діяльність з їх застосування, що дає винятково важливий педагогічний ефект.

Пояснювально-ілюстративний метод навчання. Цей метод призначений для забезпечення розуміння учнями суті матеріалу, який вивчається. Розуміння, як відомо, це не тільки результат, ай процес, у ході якого людина встановлює зв´язок невідомого з відомим, підводить невідоме поняття під відоме, порівнює невідоме з відомим.

Учитель повинен логікою своїх міркувань, мисленням захопити | логіку учня і створити такі умови, щоб уявлення, поняття, умовиводи, І судження формувалися правильно і переконливо.

Крім того, цей метод ґрунтується на особливостях сприймання, а це означає, що учитель має знайти такі способи дії, які б виводили учня і не тільки на правильне розуміння матеріалу, який вивчається, а й сприяли б формуванню правильних, повних і чітких уявлень про об´єкт і предмет вивчення.

Пояснювально-ілюстративний метод має забезпечити правильне сприйняття матеріалу, тобто забезпечити формування уявлення про предмет вивчення і створити відповідну основу для формування понять. Оскільки метод навчання в руках учителя — своєрідний засіб досягнення цілей навчання, то учитель, використовуючи цей інструмент, відразу повинен отримати інформацію про ступінь досягнення цілі навчання, здійснити оцінку запланованого й отриманого результату та внести корекційні впливи. Але умовою для цього є отримання необхідної діагностичної інформації.

Якщо завдання, яке розв´язує даний метод — забезпечення розуміння, то діагностика зводиться до діагностики розуміння

48. Метод стимулювання обов'язку і відповідальності в навчанні. Передбачає показ учням суспільної та особистої значущості учіння; висунення вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов'язку; привчання їх до виконання вимог; заохочення до сумлінного виконання обов'язків; оперативний контроль за виконанням вимог і в разі потреби — вказівки на недоліки та зауваження.

почуття відповідальності виховують залученням слабших учнів до повторного виконання зразків роботи, сильніших – закріпленням усталених способів діяльності, повторним залученням школярів до аналізу складних завдань; підтримання творчої атмосфери на уроці; вмінням учителя висувати вимоги і перевіряти їх виконання.

49.?????

50. 44. Бінарні, інтегровані (універсальні) методи.

Найпоширеніші в педагогіці такі класифікації методів навчання:

1. за джерелом передачі та сприймання навчальної інформації - словесні, наочні, практичні (С. Петровський, Є. Голант);

2. за характером пізнавальної діяльності учнів - пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемне викладання, частково-пошуковий, дослідницький (І. Лернер, М. Скаткін);

3. залежно від основної дидактичної мети і завдань - методи оволодіння новими знаннями, формування вмінь і навичок, перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок (М. Данилов, Б. Єсипов); методи усного викладу знань, закріплення навчального матеріалу, самостійної роботи учнів з осмислення й засвоєння нового матеріалу роботи із застосування знань на практиці та вироблення вмінь і навичок, перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок (І. Харламов);

4. класифікація з точки зору цілісного підходу до діяльності у процесі навчання - методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; стимулювання й мотивація учіння, контролю, самоконтролю, взаємоконтролю і корекції, самокорекції, взаємокорекції в навчанні (Ю. Бабанський).

Найбільш поширеною в дидактиці останніх років, як показує аналіз, є класифікація методів навчання, яку запропонував видатний дидакт Ю. Бабанський. За його підходом, доцільно виділяти чотири великих групи методів навчання.

І група методів

Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності.

ІІ група методів

Методи стимулювання й мотивації навчально-пізнавальної діяльності.

ІІІ група методів

Методи контролю (самоконтролю, взаємоконтролю), корекції (самокорекції, взаємокорекції) за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.

IV група методів

Бінарні, інтегровані (універсальні) методи

51. Тестові методи перевірки знань становлять систему завдань для оцінювання знань учня, студента за допомогою кількісних норм. Він відрізняється більшою об'єктивністю, усуває суб'єктивізм, скорочує час на перевірку, сприяє дотриманню єдності вимог, запобігає випадковості при оцінюванні знань, забезпечує сприйняття учнем оцінки як об'єктивної, дає змогу статистично опрацювати одержані результати. У шкільній практиці найпоширенішими є тести досягнень, креативності, критеріально-орієнтовані.

Тести досягнень використовують для оцінювання рівня розвитку логічного мислення учнів, оволодіння ними розумовими операціями, науковими принципами, основними законами та ін., а спеціалізовані тести досягнень дають змогу оцінити рівень засвоєння окремих тем, понять, явищ, процесів, способів дій у межах конкретного навчального предмета. Тести креативності використовують для оцінювання творчих здібностей учнів, уміння знаходити нетрадиційні способи вирішення проблемних завдань. Критеріально-орієнтовані тести використовують для визначення динаміки індивідуальних досягнень щодо певного критерію (наприклад, динаміки розвитку уміння).

Програмований контроль. Полягає у пред'явленні до всіх учнів стандартних вимог у процесі перевірки однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань. Оцінювання знань здійснюють за допомогою різних автоматизованих або технічних пристроїв. Простий і поширений спосіб стандартизації оцитування в шкільних умовах — застосування перфокарт, згідно з якими учні записують відповіді на аркуші паперу в клітинку, вказуючи по вертикалі номер завдання, по горизонталі — код відповіді. Після закінчення роботи вчитель порівнює учнівський лист з дешифратором, який накладають на цей лист. Оцінку учневі виводять за кількістю правильних відповідей.

52. Крім традиційних, у практиці педагогіки вищої школи за останні двадцять років великого розповсюдження та застосування набули й інші методи навчання, які ми називаємо нетрадиційними. Серед них певної уваги заслуговують так звані "активні" методи навчання. Особливістю є спонукання студента та викладача до активності, обов'язкову взаємодію в процесі навчання студентів між собою чи з іншими суб'єктами НВП.

Литвиненко Є.А. та Рибальський В.І. виділяють сім основних методів активного навчання: ділова гра, розігрування ролей, аналіз конкретних ситуацій, активне програмове навчання, ігрове проектування, стажування та проблемна лекція. Методи активного навчання використовуються для тренування та розвитку творчого мислення студентів, формування в них відповідних практичних умінь та навичок. Вони стимулюють і підвищують інтерес до занять, активізують та загострюють сприймання навчального матеріалу.

Ділова гра включає наявність ігрового моделювання та розподіл ролей між учасниками гри; наявність загальної мети всього ігрового колективу, досягнення якої забезпечується взаємодією учасників гри, підкоренням їх різнобічних інтересів цій загальній меті.

Розігрування ролей є простішим методом порівняно з діловою грою, що потребує менших затрат часу та засобів на розробку та впровадження. Взаємодія учасників ігрового заняття може здійснюватися, зокрема, у вигляді дискусій.

Аналізу конкретних ситуацій як нетрадиційного методу навчання властиві: наявність складної задачі чи проблеми, формулювання викладачем контрольних запитань з даної проблеми, обговорення можливих варіантів її вирішення.

Метод активного програмового навчання характеризується однією специфічною рисою – поінформованістю викладача у правильному чи найоптимальнішому вирішенні поставленої перед студентами проблеми.

До нетрадиційних методів навчання відносять ще й навчальні модулі, які дедалі ширше використовуються в практиці педагогіки вищих навчальних закладів.

53. Засоби навчання — допоміжні матеріально-технічні засоби з їх специфічними дидактичними функціями До засобів навчання відносять:

- слово вчителя – для передачі знань, слово і дія - для формування умінь і навичок.

- підручник – служить учню для відновлення в пам’яті повторення і закріплення знань, одержаних на уроці.

- технічні засоби навчання (ТЗН) включають: дидактичну техніку (кінопроектори, діапроектори, телевізори, відеомагнітофони тощо).

- важливим засобом навчання в сучасних умовах є комп’ютер, який у освіті може мати чотири напрямки використання: як об’єкт вивчення, як засіб навчання, як складова частина управління освітою, як елемент методики наукових досліджень.

54. При виборі і поєднанні методів навчання необхідно керуватися наступними критеріями: Відповідність методів принципам навчання.

Відповідність меті і задачам навчання.

Відповідність змісту даної теми.

Відповідність навчальним можливостям студентів: віковим, психологічним; рівню підготовленості (освіченості, вихованості і розвитку).

Відповідність наявним умовам і відведеному часу навчання.

Відповідність можливостям допоміжних засобів навчання.

Відповідність можливостям самих викладачів. Ці можливості визначаються їхнім досвідом, рівнем наполегливості, специфічними особливостями домінантності влади, педагогічним хистом, а також особистими якостями викладача.

При дистанційному навчанні особливу увагу приділяють можливості учбового змісту у всіх аспектах використання методів навчання.

Спираючись на педагогічний досвід, спеціальні психологічні дослідження, можна сформулювати загальні вимоги щодо оптимального поєднання методів навчання. Вибір їх залежить від:

— навчальної дисципліни. Виділяють методи, які успішно використовують у процесі вивчення: всіх навчальних дисциплін (пояснення, бесіда, робота з книгою тощо); певної групи предметів (лабораторні, дослідні роботи тощо);

— теми уроку, його мети (навчальної, виховної, розвиваючої). На уроці засвоєння нових знань доцільно використовувати бесіду, розповідь, демонстрацію або ілюстрацію. Урок перевірки і корекції знань, умінь і навичок потребує використання методу вправ, тестів, контрольної, самостійної роботи;

— змісту і структури навчального матеріалу. Якщо матеріал складний, не пов'язаний з раніше засвоєними учнями знаннями, використовують переважно словесні методи. За умови, що матеріал невеликий за обсягом і знайомий учням, застосовують практичні методи навчання;

— часу, відведеного на засвоєння матеріалу. Перевагу надають методам, за використання яких навчальна мета досягається при менших затратах часу;

— навчально-матеріальної бази школи. Добре обладнані навчальні кабінети, наявність наочних посібників сприяють широкому використанню методів демонстрації, ілюстрації, лабораторних, дослідних робіт;

— вікових особливостей навчально-пізнавальної діяльності учнів, їх індивідуальних можливостей та рівня загальної підготовленості класу;

— черговості уроку за розкладом занять. Недоцільно проводити контрольну, самостійну роботу або пояснювати складний за змістом матеріал на останніх уроках, після уроку фізкультури тощо;

— здібностей, нахилів майстерності вчителя. Одні вчителі добре розповідають, інші вдало організовують дискусію, пізнавальні ігри. Вчитель повинен використовувати не лише методи, які йому найкраще вдаються, а й постійно вдосконалювати свою майстерність.

Застосування вчителем усього набору методів навчання у їх численних комбінаціях і поєднаннях забезпечує високу ефективність навчання і розвитку школярів. Взаємодія і взаємозв'язок методів навчання виявляються за єдності завдань і змісту навчання. Провідна роль завжди належить учителеві, а успішність навчального процесу залежить від того, наскільки аргументовано, доцільно і майстерно він застосовує конкретні методи навчання.

55. Загальна підготовка до викладання предмета вимагає: вивчення учнів класу, стилю викладання у цьому класі вчителів, докладне вивчення змісту навчального матеріалу, планування навчальної роботи, підготовка матеріальної бази. Підготовка до конкретного уроку включає:

- формулювання теми;

- формулювання освітньої, виховної і розвиваючої мети;

- підбір конкретного матеріалу по темі;

- визначення структури вибраного типу уроку;

- визначення методики і прийомів на всі фази уроку;

- підготовка дидактичних засобів і матеріалів;

- визначення форми контролю і оцінки знань, умінь і навичок;

- правильний розподіл часу;

- складання конспекту або плану уроку;

- перевірку своєї готовності до уроку;

- перевірку готовності до уроку учнів.

При підготовці до уроку вчитель складає тематичний і поурочний план.

56. Форма організації навчання — спосіб організації навчальної діяльності, який регулюється певним, наперед визначеним розпорядком; зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у визначеному порядку і в певному режимі.

Загальноприйнятими формами організації навчальної роботи є колективна — уроки у школі, лекції та семінарські заняття у вузі, екскурсії, факультативні заняття тощо та індивідуальна — самостійна робота, дипломні та курсові проекти тощо, які суттєво відрізняються за ступенем самостійності пізнавальної діяльності учнів і ступенем керівництва навчальною діяльністю з боку викладача.

Вибір форм організації навчання зумовлюється завданнями освіти і виховання, особливостями змісту різних предметів та їх окремих розділів, конкретним змістом занять, складом, рівнем підготовки і віковими можливостями учнів.

Індивідуальне навчання. Полягає в тому, що учень виконує завдання індивідуально, але за допомогою вчителя (вивчення підручника). Воно досить ефективне, оскільки враховує особливості розвитку дитини, індивідуалізує контроль за перебігом і наслідками навчальної роботи. Проте індивідуальне навчання потребує значних матеріальних витрат, учень позбавлений можливості співпрацювати з однолітками. Тепер використовується у формі репетиторства і консультування.

Індивідуально-групова форма навчання. Згідно з нею учитель займається з групою дітей (10—15 осіб), навчальна робота має індивідуальний характер, оскільки діти різного віку неоднаково підготовлені. Діти приходять на заняття в різний час. Учитель по черзі опитує кожного учня, пояснює новий матеріал, дає індивідуальні завдання. Подібна організація навчальної роботи існувала до того часу, поки навчання не стало масовим, обмежувалось виробленням найпростіших навичок читання, письма і рахування. Тепер її використовують в малокомплектних сільських школах, де на уроці одночасно навчаються учні різних класів.

Класно-урочна форма навчання. Сутність її полягає в тому, що учнів одного віку розподіляють на класи, заняття з ними проводять поурочно за наперед складеним розкладом. Усі учні працюють над засвоєнням одного й того ж матеріалу. План Трампа. У XX ст. у США виникла форма навчання «план Трампа», розрахована на максимальну індивідуалізацію навчального процесу на основі використання технічних засобів, поєднання індивідуального навчання з колективною роботою учнів. На думку її автора — американського педагога Д. Ллойда Трампа, у процесі навчання потрібно поєднувати масову, групову та індивідуальну його форми. Для цього 40% навчального часу учні проводять у великих групах (100—150 осіб), де читаються лекції з використанням різних технічних засобів; 20% — у малих групах (10—15 осіб), де обговорюють лекційний матеріал, поглиблено вивчають окремі розділи, відпрацювують уміння та навички, 40% — працюють індивідуально з використанням додаткової літератури та комп'ютерної техніки.

Комплексний метод навчання. Виник на початку XX ст., започаткований педагогами швейцарцем Адольфом Фер'єром, бельгійцем Овідієм Декролі, німцем О. Шульцем. Його суть в об'єднанні навчального матеріалу в теми-комплекси. Але комплексність порушувала предметність викладання, систематичність вивчення основ наук. У колишньому СРСР «комплекси» вважали альтернативою догмам старої школи, вкладаючи в західні комплексні програми свій зміст, наприклад, комплексні програми «Праця», «Природа», «Суспільство». Але це не дало міцних, систематизованих знань. Тому в 30-х pp. школа й педагогічна наука повернулися до класичної класно-урочної системи

57. Класно-урочна система має в школах України такі організаційні ознаки:

— навчальний рік у загальноосвітньому навчальному закладі починається 1 вересня і закінчується не пізніше 1 липня наступного року;

— тривалість навчального року обумовлюється виконанням навчальних програм з усіх предметів, але не може бути меншою 175 робочих днів у загальноосвітньому навчальному закладі І ступеня (1—3(4) класи) та 190 робочих днів — II—III ступенів (5—11 (12) класи);

 

— комплектування класів відбувається в межах одного віку та чисельності, визначених Положенням про загальноосвітній навчальний заклад (не більше 30 учнів);

— навчально-виховний процес здійснюється за різними формами: урок, лекція, лабораторно-практичне та семінарське заняття, диспут, навчально-виробнича екскурсія тощо;

— відвідування уроків школярами є обов'язковим;

— навчальний рік поділяється на чверті, півріччя, семестри, триместри, між якими є канікули різної тривалості. Тривалість канікул протягом навчального року не може бути меншою 30 календарних днів.

Класно-урочна система має багато позитивних особливостей: ґрунтується на закономірностях процесу засвоєння навчального матеріалу, передбачає засвоєння нового матеріалу в невеликих обсягах, планомірно і послідовно, з чергуванням різних видів розумової та фізичної діяльності. Вона забезпечує єдність системи навчання в масштабі всієї країни, що полегшує планування і складання програм з навчальних предметів. Її використання полегшує виховання в учнів почуття колективізму, дає змогу використовувати фронтальні форми роботи з усім класом.

Має вона й серйозні недоліки, оскільки орієнтована у процесі навчання на середнього учня, допускає необхідність залишати учнів на повторний курс, якщо вони не засвоїли один чи два предмети. Не дає їм можливості на індивідуальний підхід до учнів, достроково освоїти програму.

58. Класно-урочна система має в школах України такі організаційні ознаки:

— навчальний рік у загальноосвітньому навчальному закладі починається 1 вересня і закінчується не пізніше 1 липня наступного року;

— тривалість навчального року обумовлюється виконанням навчальних програм з усіх предметів, але не може бути меншою 175 робочих днів у загальноосвітньому навчальному закладі І ступеня (1—3(4) класи) та 190 робочих днів — II—III ступенів (5—11 (12) класи);

 

— комплектування класів відбувається в межах одного віку та чисельності, визначених Положенням про загальноосвітній навчальний заклад (не більше 30 учнів);

— навчально-виховний процес здійснюється за різними формами: урок, лекція, лабораторно-практичне та семінарське заняття, диспут, навчально-виробнича екскурсія тощо;

— відвідування уроків школярами є обов'язковим;

— навчальний рік поділяється на чверті, півріччя, семестри, триместри, між якими є канікули різної тривалості. Тривалість канікул протягом навчального року не може бути меншою 30 календарних днів.

Класно-урочна система має багато позитивних особливостей: ґрунтується на закономірностях процесу засвоєння навчального матеріалу, передбачає засвоєння нового матеріалу в невеликих обсягах, планомірно і послідовно, з чергуванням різних видів розумової та фізичної діяльності. Вона забезпечує єдність системи навчання в масштабі всієї країни, що полегшує планування і складання програм з навчальних предметів. Її використання полегшує виховання в учнів почуття колективізму, дає змогу використовувати фронтальні форми роботи з усім класом.

Має вона й серйозні недоліки, оскільки орієнтована у процесі навчання на середнього учня, допускає необхідність залишати учнів на повторний курс, якщо вони не засвоїли один чи два предмети. Не дає їм можливості на індивідуальний підхід до учнів, достроково освоїти програму.

59. Проблемний виклад навчального матеріалу використовують в процесі проблемної розповіді, проблемної бесіди, лекції та інших методів. Передбачає створення вчителем проблемної ситуації, допомогу учням у виокремленні та «прийнятті» проблемної задачі, використання словесних методів для активізації розумової діяльності учнів, спрямованої на задоволення пізнавального інтересу, шляхом отримання нової інформації. На уроці іноземної мови учитель може застосувати таку проблемну ситуацію: учні вивчають на уроці Present Simple Tense.

«У яких випадках може вживатися часова форма Present Simple?наведені мною приклади наведуть вас на правильну думку.»

60. Індивідуальна робота. Передбачає самостійне виконання учнем навчального завдання на рівні навчальних можливостей (темпу роботи, рівня підготовки). Можлива безпосередня допомога вчителя (допомога й підбадьорювання під час самостійної роботи) і опосередкована (виконання домашнього завдання за рекомендаціями вчителя). Застосовують індивідуальну роботу за програмованого, комп'ютерного навчання, для перевірки знань.

Колективна робота. Означає постановку перед класом проблемних питань або пізнавальних завдань, у вирішенні яких беруть участь усі учні: вони пропонують варіанти розв'язання, перевіряють, обґрунтовують, розвивають найбільш вдалі, відкидають неправильні. Вчитель при цьому керує колективним пошуком рішень, спрямовує пізнавальну активність учнів.

61. Назвіть спільні та відмінні ознаки індивідуальної, групової та фронтальної (колективної) форм організації навчальної діяльності учнів.

В. О. Сластьонін дає таку класифікацію форм навчання в залежності від структури педагогічного процесу. Достоїнством цієї класифікації є визначення місця проведення процесу навчання, чого немає в інших класифікаціях.

Розповсюдженими є класифікації В. К. Дьяченко та І. М. Чередова, засновані на структурі навчального спілкування.

Протягом тривалого часу в педагогічній літературі був загальноприйнятим розподіл усіх організаційних форм на:

1) загальнокласні або фронтальні навчальні заняття;

2) групові (бригадні або ланкові);

3) індивідуальні.

У першому випадку вчитель одночасно працює зі всіма учнями класу, у другому - у класі працює кілька груп учнів, і кожну невелику групку навчає хтось з учнів, у третьому - кожен учень виконує роботу індивідуально, без чиєїсь допомоги. Така класифікація є неповною. По-перше, відсутні парні й колективні навчальні заняття. Подруге, у класифікації члени розподілу не виключають один одного, у такий спосіб фронтальні заняття є поодиноким випадком групових. Залишається неясною ознака, за якою робиться такий розподіл, звичайно це ознака однаковості чи неоднаковості завдань. Якщо у класі всі учні виконують ту саму роботу, то такі заняття варто було би вважати фронтальними, але в дійсності кожен учень на цих заняттях працює індивідуально, відокремлено один від одного, навіть без допомоги вчителя. Те ж саме можна сказати і про заняття, на яких виконується контрольна робота. А якщо на уроці самостійна робота з карток - одні учні мають однакові завдання, а інші різні? Виходить, що у класі проводиться групова робота, насправді всі учні працюють індивідуально (учні ізольовані один від одного).А якщо учні працюють у групах, але всі групи мають однакові завдання? Це не фронтальна робота, а групова. Отже, такий розподіл форм навчання є недосконалим, неповним.

62. Дайте визначення поняття «сучасний урок». Назвіть основні вимоги до сучасного уроку.

Урок - це логічно закінчений, цілісний, обмежений визначеними тимчасовими рамками етап навчально-виховного або, як зараз кажуть, педагогічного процесу.

«Сучасний урок - це урок, на якому вчитель викладає новий матеріал зрозуміло й доступно».

«Сучасний урок - це веселий, пізнавальний, цікавий, неважкий урок, на якому вчитель і учень вільно спілкуються».

«Сучасний урок - це урок, на якому не доводиться робити щораз те саме, це різноманітний урок».

«Сучасний урок - це урок, на якому вислуховують будь-яку твою думку, урок, де людина учиться бути людиною».

«Сучасний урок - це урок, на якому почуваєш себе впевнено».

«Сучасний урок - це урок без стресів».

Сучасні вимоги до уроку:

1. Відповідність уроку програмі за місцем і часом.

2. Структура уроку та доцільність етапів, їх співвідношення за часом.

3. Ідейність і науковість.

4. Естетичне виховання, емоційні сторони уроку.

5. Подача нового матеріалу.

6. Дотримання принципів розвивального навчання.

7. Зв'язок із життям.

8. Наочність навчання, використання ТСО.

9. Робота з книгою.

10. Зародження нових понять, радість пізнання.

11. Організація тренувальних вправ.

12. Самостійність у роботі учнів.

13. Активність та ініціатива учнів.

14. Охоплення учнів різноманітними формами роботи.

15. Охоплення усною та мовною практикою.

16. Індивідуальний підхід (увага до здібних, робота з відстаючими).

17. Організація перевірки знань учнів.

18. Глибина та міцність знань учнів.

19. Відповідність оцінок та анотації до них.

20. Організація домашнього завдання.

21. Темпи проведення уроку.

22. Педагогічний такт учителя.

23. Мова вчителя, його суб'єктивні достоїнства.

24. Робота над вимовою.