Структура профільного навчання в навчальних закладах України

Структура профільного навчання

Профіль навчання –

 спосіб організації диференційованого навчання, який передбачає поглиблене і професійно зорієнтованевивченя предметів;

 визначається з урахуванням освітніх потреб замовників освіти; кадрових, матеріально-технічних, інформаційних ресурсів школи; соціокультурної і виробничої інфраструктури району, регіону; перспектив здобуття подальшої освіти і життєвих планів учнівської молоді.

Напрями профільного навчання

Профільне навчання у старшій школі здійснюється за напрямами:

 Суспільно-гуманітарним (навчальні профілі: правовий, історико-правовий, економічний, філософський, педагогічний тощо)

 Природничо-математичним (математичний, фізико-математичний, хіміко-біологічний, хіміко-фізичний, біолого-географічний, еколого-географічний тощо)

 Технологічним (виробничі технології, комп’ютерні технології)

 Художньо-естетичним (хореографічний, музичний, театральний, мистецтвознавство тощо)

 Спортивним (гімнастика, плавання, легка атлетика, туризм, спортивні ігри тощо)

31. Освіта – це основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства. Та на жаль, сьогоднішній стан освіти не повністю задовольняє усі потреби особистості, суспільства та держави. Слабким місцем нашої школи є недостатня сформованість у її випускників національної свідомості, достатньої життєвої компетентності, соціального розвитку, необхідної комп`ютерної грамотності, уміння опрацьовувати інформацію, володіння іноземними мовами. Недоліком загальноосвітньої підготовки залишаються недостатні вміння учнів вільно використовувати здобуті знання для розв`язання практичних завдань, аналізу нестандартних ситуацій. Стрімкий розвиток економіки, науки, модернізація су спільства вимагають першочергового вирішення проблеми освіти. Актуальним завданням є забезпечення доступності здобуття якісної освіти протягом життя для всіх громадян та подальше утвердження її національного характеру. В Україні повинні забезпечуватися прискорений, випереджальний інноваційний розвиток освіти, а також створюватися умови для розвитку, самоствердження та самореалізації особистості протягом життя.

32. Освіта – це основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства. Та на жаль, сьогоднішній стан освіти не повністю задовольняє усі потреби особистості, суспільства та держави. Слабким місцем нашої школи є недостатня сформованість у її випускників національної свідомості, достатньої життєвої компетентності, соціального розвитку, необхідної комп`ютерної грамотності, уміння опрацьовувати інформацію, володіння іноземними мовами. Недоліком загальноосвітньої підготовки залишаються недостатні вміння учнів вільно використовувати здобуті знання для розв`язання практичних завдань, аналізу нестандартних ситуацій. Стрімкий розвиток економіки, науки, модернізація су спільства вимагають першочергового вирішення проблеми освіти. Актуальним завданням є забезпечення доступності здобуття якісної освіти протягом життя для всіх громадян та подальше утвердження її національного характеру.

33. Зміст освіти для всіх типів навчальних закладів відображений у навчальних планах, програмах, підручниках і навчальних посібниках.

Навчальний план — документ, що визначає набір навчальних предметів, які вивчають у закладі освіти, їх розподіл, тижневу й річну кількість годин, відведених на кожний навчальний предмет, структуру навчального року.

Згідно із Законом «Про загальну середню освіту» базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів (далі — Базовий навчальний план) визначає структуру та зміст загальної середньої освіти через інваріантну і варіативну складові, які встановлюють погодинне та змістове співвідношення між освітніми галузями (циклами навчальних предметів), гранично допустиме навчальне навантаження на учнів та загальнорічну кількість навчальних годин. Інваріантна складова змісту загальної середньої освіти формується на державному рівні, є єдиною для всіх закладів загальної середньої освіти, визначається через освітні галузі Базового навчального плану.

Інваріантна складова забезпечує єдність навчального процесу, визначаючи зміст загальнокультурної, загально-наукової і технологічної (трудової) підготовки учнів, прилучення їх до загальнолюдських і національних цінностей. У 12-річній школі ця підготовка здійснюється через обов'язкові освітні дисципліни: мову і літературу, суспільствознавство (громадянознавство), мистецтво, природознавство, математику, інформатику, технології, фізичну культуру та основи здоров'я. Їх набір відповідає структурі діяльності людини, містить знання про людину, природу, суспільство, науку, культуру, виробництво і є змістовою основою для формування в учнів цілісного уявлення про світ на рівні загальноосвітньої підготовки, достатньої для вибору професії та продовження освіти.

Варіативна складова змісту загальної середньої освіти формується загальноосвітнім навчальним закладом з урахуванням особливостей регіону та індивідуальних освітніх запитів учнів (вихованців). Варіативна складова створює передумови для відображення у змісті природних, соціокультурних особливостей регіону, а головне — для диференціації, індивідуалізації, а в старшій школі — профільності навчання, задоволення освітніх потреб груп і окремих учнів з урахуванням умов роботи конкретної школи. Значення варіативного компонента в змісті шкільної освіти поступово підвищується. У початковій школі на нього відводиться 8—10 відсотків навчального часу, в основній — 15—20, у старшій — до 35. За неможливості профільного навчання в старшій школі, години варіативного компонента пропорційно розподіляють між освітніми галузями інваріантної частини, використовують для вивчення курсів за вибором. Враховуючи складність і поступовість переходу до 12-річної школи, для кожного ступеня затверджують окремий Базовий навчальний план, що дає змогу точніше враховувати їхні функції.

34. Навчальні програми затверджуються вищим державним органом (Міністерством освіти і науки України). Вони містять загальну характеристику змісту матеріалу з кожної дисципліни, розподіляють його за роками навчання і темами. Будь-яка навчальна програма передбачає такі розділи: 1) пояснювальну записку, в якій відображено цілі навчання; 2) зміст навчального матеріалу, поділений на розділи і теми із зазначеною кількістю годин на кожну; 3) обсяг знань, умінь і навичок з даного предмета для учнів кожного класу; 4) методичні рекомендації педагогу з організації і проведення занять, перелік дидактичних матеріалів; 5) критерії оцінювання знань, умінь і навичок з кожного виду роботи. Детальне знайомство з пояснювальною запискою до навчальної програми – обов’язок вчителя.

Навчальні програми часто зазнають змін: їх удосконалюють, розвантажують від другорядного і надто складного матеріалу, підвищують їх науковий рівень, забезпечують реалізацію міжпредметних зв’язків.

На сучасному етапі існують такі системи викладу змісту навчального матеріалу:

1. Лінійна – безперервна послідовність матеріалу від простого до складного у відповідності з принципами послідовності, систематичності, доступності (нове будується на основі вже відомого і в тісному зв’язку з ним). Лінійний принцип побудови програм дає економічність, оскільки унеможливлює надлишкове дублювання матеріалу.

2. Спіральна – неперервне розширення і поглиблення знань з певної проблеми.

3. Концентрична – повторне вивчення певних розділів, тем з метою більш глибокого проникнення в сутність явищ та процесів.

4. Мішана – комбінація різних систем викладу.

35. нету

36 Основи гуманізації освіти було закладено в нормативних документах, які визначили напрями освітньої реформи 90-х рр. в Україні. Гуманістичний підхід до освіти розглядається в цих документах як можливість подолання основної хиби старої школи - її знеособлювання, зневаги до суб'єктів навчального процесу, як кардинальна зміна спрямування діяльності школи взагалі [7, с.63].

Ми переживаємо період посиленої уваги до людини, коли формуються нові цінностей гуманістичного спрямування. Вплив даної тенденції виявляється в зміні таких структурних компонентів системи освіти, як мета, зміст, форми і засоби освітньо-виховної діяльності. У більш розгорнутому варіанті аналізована тенденція включає такі складові, як: національна спрямованість освіти; відкритість системи освіти; перенесення акценту з навчальної діяльності викладача на діяльність студента; перехід від репродуктивного навчання до продуктивного; самоствердження особистості за умов педагогічної підтримки; перетворення позицій педагога і студента в особистісно рівноправні; творча спрямованість навчального процесу; перехід від регламентовано-контрольованих способів організації навчального процесу до активно-розвиваючих; наступність та неперервність освіти [8, c.21-22].

Отже, гуманізація передбачає відношення до людини як до суб'єкта, визнання її прав на унікальність - несхожість на нікого. Концепція гуманної освіти віддає перевагу суб'єкт-суб'єктному навчальному процесу, де той, хто навчається є активним, ініціативним, готовим до колективної інтелектуальної діяльності, яка може бути досягнута, наприклад, за допомогою проблемно-діалогового викладання. Активність досягається через почуття внутрішньої свободи, через визнання права на вибір. Для студента це може бути право на визначення власного темпу навчання, на формування пакету дисциплін з переліку можливих, на участь у всіх доступних видах навчальної, наукової чи іншої творчої роботи. Це, до речі, добре узгоджується з технологіями модульного навчання, які пропагує Болонський процес, методологічною базою якого є філософія неогуманізму, прийнята Римським клубом.

Ще одним проявом гуманізації є духовність як абсолютна цінність людського життя, основа цілісності і душевного здоров'я людини. «Мені здається, - пише В.П. Андрущенко, - що перспектива людства в кінцевому розумінні - в його високій духовності» [1, с. 7].

Проблема освіти як чинника формування духовності сучасної особистості в умовах глобалізації суспільних процесів є предметом дослідження А.І.Корецької [4]. Автор пропонує сприймати людину і суспільство як рівноцінні феномени розвитку цивілізації.

«Морально-духовна вихованість молодої особистості нині є пріоритетною метою освітньої системи» - стверджує І.Д. Бех [2, c.10-13] і пропонує реалізовувати відомий постулат про силу знання в дещо трансформованому вигляді (знання - гуманістично орієнтована сила) та з дотриманням деяких важливих принципів, а саме: національної спрямованості; культуровідповідності; гуманізації виховного процесу; цілісності; акмеологічного принципу; суб'єкт-суб'єктної взаємодії; особистісної орієнтації; превентивності; технологізації.

Духовність для студента - це можливість самореалізації на основі вищих цінностей: моральності, поваги, творчості, для викладача - це уникнення безапеляційного та принизливого ставлення до студента, це величезна відповідальність перед власною совістю, а також необхідність виконання функції духовного референта, взірця для наслідування («зміст духовної референтації в цілісному ототожненні особистості з образом значимої людини, включаючи її життєві злети і падіння, радощі та біль, життя і смерть» [3, c.322]). Вважаємо, що кінцевою метою гуманізації навчального процесу є розвиток професійно підготовленої морально-духовної особистості. Демократизація освіти - принцип реформування освіти в Україні на демократичних засадах, який передбачає децентралізацію, регіоналізаціїо в управлінні освітою, автономізаціїо навчально-виховних закладів у вирішенні основних питань діяльності, поширення альтернативних (приватних) навчально-виховних закладів, перехід до державно-громадської системи управління освітою (участь батьків, громадськості, церкви), співробітництво учитель—учень, викладач— студент у навчально-виховному процесі.

Принцип демократизації в навчанні визначається змінами, що відбуваються в суспільному житті України, а також у системі освіти розвинених країн.

Особистісний (гуманістичний) підхід у навчанні передбачає обов'язковість демократичних взаємин між педагогом і учнем. Тільки за таких умов можна формувати у молодих людей усвідомлену громадянську позицію, готовність до соціальної творчості, участі в демократичному суспільному управлінні, відповідальності за долю Батьківщини і світу.

Наша освіта сформувалася під впливом загальної радянської школи, яка орієнтувалася на авторитарну парадигму. Тому дидактика стала «бездітною» наукою, де все було правильно і обгрунтовано, окрім почуттів і переживань учня – суб'єкта учіння, який є рівноправним учасником процесу навчання.

Демократизація суспільного життя в Україні детермінує Демократизацію освітньої сфери, яка, своєю чергою, безпосередньо позитивно впливає на зміст і процедуру педагогічного процесу. Демократизація навчального процесу передбачає оновлення змісту освіти, її наповнення загальнолюдськими та громадянськими цінностями, перебудову процесуальної сторони навчально-пізнавальної діяльності учнів, яка має бути спрямована на встановлення суб'єкт-суб'єктних взаємин між педагогами й учнями.

Демократизація процесу навчання означає:

1. звернення до людини, тобто до особистості учня як суб'єкта учіння;

2. повагу до особистості учня як саморегулювальної, саморозвиткової та самодіяльної системи;

3. співробітництво педагогів і учнів як суб'єктів учіння, де останні є повноправними учасниками навчального процесу і творцями власного самовдосконалення;

4. розкріпачення особистості учня, розвиток його внутрішньої свободи й почуття власної гідності;

5. колективний аналіз навчально-пізнавальної діяльності та добір найбільш оптимальних умов його вдосконалення;

6. подолання формалізму і бюрократизму в навчальному процесі;

7. дбання про розвиток потенційних можливостей і здібностей учня як особистості;

8. визнання єдності індивідуального і колективного начал у навчанні.

Отже, демократизація навчального процесу має грунтуватися на взаємопов'язаній діяльності педагогів і учнів, яка базується на демократичних принципах спілкування. Власне, стиль спілкування педагогів, першою чергою, визначає спрямованість дидактичного процесу. Є спеціальні прийоми та способи для розвитку такого спілкування. Це методи активізації навчально-пізнавальної діяльності, діалогічні методи навчання, де всі учасники спільно, творчо вирішують завдання.